Загалом, роль українських жінок-матерів в нашій історії виходить далеко за рамки піклування про домашнє вогнище, вони часто виступали радницями при дворах, захисницями міст, були еталонами освіченості і мудрості.

Наприклад, свята княгиня Ольга разом з князем Володимиром Великим започаткувала християнізацію Київської Русі. Мати Івана Мазепи Марія Магдалина була близькою порадницею для сина, підтримувала його в державницьких справах і відігравала важливу роль як меценатка, фінансуючи будівництво храмів та сприяючи розвитку української культури. Дочка Ярослава Мудрого Анна стала королевою Франції і мала значний вплив на європейську політику того часу…

В Запорозькій Січі українські матері формували у синів козацький дух, сміливість та любов до рідної землі. Жінка-козачка мала високий соціальний статус, користувалася значними правами та свободами, будучи майже рівноправною з чоловіком.

Починаючи з кінця 1990-х початку 2000-х років, велика кількість українських матерів вирушила до Італії на заробітки, щоб забезпечити гідне майбутнє своїм дітям, часто розриваючись між необхідністю працювати за кордоном і бажанням бути поруч із родиною. Їхня важка праця, духовна єдність і молитва на довгі роки стали основою для своїх родин, які залишилися на Батьківщині.

День Матері в Україні щороку відзначають у другу неділю травня, який традиційно вважається місяцем Пречистої Діви Марії, до якої часто звертаються християни, просячи заступництва та допомоги.

Цьогоріч свято припало на 10 травня. Українська діаспора в Римі, яку складають у великій мірі матері, бабусі в цей недільний день мала можливість долучитися до святкування Дня Матері в Патріаршому Прокатедральному соборі Святої Софії.

Захід розпочався о 10.00 год Божественною Літургіїєю, очолив богослужіння якої ректор cобору о. Марко-Ярослав Семеген. Після Служби Божої отці відправили Молебень до Пресвятої Богородиці та освятили копію Почаївської Богородиці – великої Заступниці і Покровительки України.

На завершення відправи о. Марко представив особливого гостя, що був присутній на Літургії, кардинала Фабіо Баджо – заступника секретаря та відповідального за Відділ у справах мігрантів і біженців Дикастерії сприяння інтегральному людському розвитку у Ватикані, якому в знак подяки за його роботу і допомогу, зокрема, українським мігрантам, подарував щойно освячений образ Богородиці. Кардинал Фабіо висловив вдячність за подарунок і особисто привітав українських матерів, що були в Храмі, подарувавши кожній матері білу троянду.

Після завершення Божественної Літургії надворі біля Храму для всіх присутніх був організований благочинний обід. Водночас, кожен мав можливість придбати білети для благодійної лотереї, лоти для якої збирав особисто о. Марко. Виручені кошти з цих заходів будуть направлені для допомоги Україні.

До речі, 1 травня від Патріаршого Прокатедрального собору Святої Софії у Римі вирушила уже 151-ша вантажівка з гуманітарною допомогою для України – цього разу для мешканців Харкова.

Концертну програму зі вступним вітальним словом розпочав о. Марко, який наголосив, що материнство – це великий дар, без якого не може бути батьківства:

“Єва в Біблійному значенні означає “нове життя”. Якщо сьогодні ми подивимося на те, що відбувається довкола – то це війна проти життя, яка нищить генофонд нації, нищить майбутнє. І зараз дуже багато інших тенденцій в світі, які заперечують вартість подружжя. Тому, сьогоднішнім святом Матері ми хочемо вшанувати вас дорогі жінки, дорогі матері, хочемо подякувати вам за все, що ви робите”, – наголосив ректор собору на важливості святкування Дня Матері.

Після цього о. Марко представив народну артистку України Марію Бурмаку і український музичний гурт Religimuz, який складається з подружжя Олега Колоса і Надії Пакош, яка є матір’ю шістьох дітей. Священник подякував гостям за те, що вони сьогодні разом з нами і закликав всіх присутніх долучатись до святкування, оскільки без миттєвостей радості, війна і породжений нею негатив, може зламати людину:

“Для того, щоб ми були сильними – нам треба багато радості”, – підкреслив ректор собору.  

Першою свій музичний виступ розпочала народна артистка України, співачка, авторка пісень, музикантка, радіо та телеведуча, громадська активістка, благодійниця, кандидат філологічних наук Марія Бурмака. Вона одразу відзначила, що Свята Софія – це особливе місце не тільки для українців в Італії, а й для всіх українців світу всіх часів, оскільки багато визначних постатей з України в різні часові періоди приїжджали саме сюди.

Перед виконанням композиції “Ой не квітни, весно…”, пані Марія розповіла присутнім з чого починалася її музична творчість:

 “Я почала співати на фестивалі “Червона Рута” у 1989 році. Страшно подумати – 37 років тому. Мені щойно виповнилося 19 років. До здобуття Україною Незалежності залишалося 2 роки. Зараз я хочу заспівати для вас одну пісню тих часів на слова Олександра Олеся, вірші якого тоді вилучалися з бібліотек. Мене навіть викликали у певний відділ університету, бо хотіли виключити. Співати ці пісні тоді було насправді небезпечно. Але мені здається, що це саме те, що заповідали нам всі поети Розстріляного Відродження, Шістдесятники і Йосиф Сліпий. І ця пісня провела мене всі ці 37 років. Тому, зрештою, моє українство в Харкові перемогло. Україна – перемогла”, – поділилася спогадами співачка.

Марія Бурмака є також авторкою багатьох пісень про війну, яка почалась не в 2022 році і навіть не в 2014-му, а вже триває насправді століттями.

Зокрема, її пісня “Поцілуй мене на прощання” була написана в 2014 році для українських хлопців, які одразу після Революції Гідності, Майдану пішли добровольцями на фронт і багато з яких, нажаль, не повернулися.

Перед піснею “Повернись живим”, виконавиця поділилася особистою трагедією в її сім’ї, пов’язаною з теперішнім повномасштабним вторгненням московії в Україну:

“Війна забрала багато кого. Відразу з початком війни добровольцем на фронт пішов мій брат. Я ніколи не могла подумати, що він, який займався аналітикою, стане артилеристом. Проходив службу в 43 бригаді імені гетьмана Тараса Трясила. Коли він пішов – ми не зразу знали, де він. Я в якийсь момент написала пісню, яка називається “Повернись живим”. Зробила відео. Якщо ви знайдете його на ютубі, то зможете побачити у відео на фотографіях наших хлопців, які пішли на війну, і вкінці є фотографія мого брата Святослава Бурмаки. Він був двічі поранений, двічі контужений. Прийшов вкінці 2023 року, потрапив в госпіталь і буквально через невеликий проміжок часу – 4 січня 2024 року його не стало. Він похований на Алеї Героїв в Києві. Я написала пісню, яку зараз не зможу вам заспівати, але в ній є такі слова:

Ти ангелом на плечі

Снитимешся вночі

І берегтимеш радість,

І в рисах своїх дітей

Житимеш ти тепер

Їхніх життів заради!..

Ти, братику мій, скажи:

Чому зупинився час?..

У цієї пісні дуже важка місія – під цю пісню зараз ховають Героїв на щиті…”, – з сумом повідомила пані Марія.

Також співачка подякувала українській діаспорі в Італії за допомогу, яку вони надавали і продовжують надавати для тих, хто постраждав від війни в Україні.

“Насправді, коли я тільки приїхала сюди, одразу хотіла сказати всім вам дякую, бо з початком війни величезна допомога приходила з Італії – від вас. Всі оці пачки, які ви присилали, все що пакувалося тут – воно приходило для тих людей і дітей, які їх потребували, допомагало і зігрівало, зокрема, радували дітей іграшки і смаколики в “перший” Великдень, в квітні 2022 року. Діти раділи, а люди казали: “Це прийшло до нас з Італії”. Ще раз дякую всім вам і вашим італійським друзям за цю допомогу”, – висловила вдячність за підтримку виконавиця.

Марія Бурмака, для якої це був перший приїзд до Риму розповіла, що в 2019 році, а тоді в 2021-му також на День Матері вже планувався її виступ тут, але тоді епідемія ковіду завадила збутися цим планам.

Співачка привітала зі святом всіх мам, бабусь і прабабусь, які були присутні на заході і всіх людей, які можуть обійняти свою маму або звернутися до неї, як вона, в небеса, і привідкрила таємницю:

“Я знаю, що моя мама зараз бачить – де я. І вона знає, як я мріяла приїхати до Риму. Всі наші мами – завжди з нами. Я, коли їхала до вас, подумала, що в мене немає власної пісні про маму, і я вже зараз придумала її практично всю, але ще не написала. У неї буде такий приспів: “Мамо моя, ти моє сонечко. Ти колись теж була донечка”. Колись, коли ви її почуєте, то будете знати, що я її написала по дорозі до Риму”, – поділилася майбутньою піснею авторка.

Примітно, що хоча й у Римі від самого ранку стояла вітряна і хмарна погода, проте дощ вперто відмовлявся іти, що давало змогу продовжувати концерт. Однак коли співачка виконувала пісню “Сонцем, небом, дощем” останній, мабуть, подумав, що це кличуть його і пустив з неба свої крапельки… Попри це пані Марія продовжувала співати до завершення свого виступу, хоча концерт на декілька хвилин, через примхливість погоди, довелося все-таки призупинити.  

Перед піснею “Не бійся жити”, Марія Бурмака наголосила на важливості цих слів та висловила сподівання що її виступ запам’ятають саме цими словами:

“Ви знаєте, які слова були дуже важливими для Івана Павла ІІ? “Не бійся”. І в мене є така пісня “Не бійся жити”. Я колись написала її для себе, але мені хотілося б сказати всім: не біймося дощу, не біймося, що нам буде складно. Краще боятися тоді – коли ти не любиш. Найчастіше в Святому Письмі використовуються слова “не бійся” і “радуйся”. Мені хотілося б, щоб Ви запам’ятали мій приїзд, і саме ці слова “не бійся жити”, тому що це наше життя. Так, воно не просте. А у кого воно було просте?”, – пояснила важливість цих слів співачка. 

До того ж виконавиця повідомила, що зараз на всіх концертах продовжує збирати кошти для бригади свого брата, якій вона допомагає і виручені кошти з її аукціону, для якого вона привезла авторську вишиту сорочку, вишиту власноручно в 16 років, підуть саме на ці потреби для українських військових. 

Авторка також заспівала кілька веселих руханок для дітей, під які танцювали і діти, і дорослі. Загалом, у її виконанні були виконані пісні різних творчих періодів, зокрема, “Писанка”, “Чорні черешні”, “Ой не квітни, весно…”, “Розлюби”, “Поцілуй мене на прощання”, “Пробач”, “З Днем народження, сонце”, українські народні пісні “Чом ти не прийшов”, “Цвіте терен”, “Рідна мати моя…” на слова Андрія Малишка”, “Червона Рута” Володимира Івасюка та інші.

Після композиції “Перемога” і перед виконанням заключного номеру пані Марія зауважила:

“Я завжди закінчую свій виступ піснею “Перемога”, але не сьогодні. Тому що тут є прекрасні діти парафії, які співали разом зі мною, які вивчили мою пісню “Україна серденько”, якій всього 1 рік. Я хотіла написати її так, щоб цю Україну хотілося обійняти, і щоб ця пісня сподобалася дітям. І так вийшло. Я приїхала в Рим вперше в житті. І тут діти разом зі мною зараз співатимуть мою пісню”, – висловила своє захоплення українськими дітьми в Римі співачка.

Насамкінець, Марія Бурмака подякувала всім людям, які її запросили, долучилися до організації приїзду та допомагали їй з облаштуванням у ці кілька днів гостювання у Римі. Подякувала о. Марку, всім глядачам та всім тим, хто допомагає зараз Україні.

Після оголошення результатів благочинної лотереї, святковий концерт продовжив український музичний гурт Religimuz. Свій виступ він розпочав з пісні-молитви, присвяченій матері Небесній – Пресвятій Богородиці.

Музичний гурт Religimuz відомий передусім своїм автентичним виконанням та популяризацією духовної та народної музики у класичній обробці.

Зокрема, в їхньому виконанні прозвучали пісні “Росте черешня в мами на городі”, “Два кольори”, “Якби я мала крила орлині”, авторські пісні “Вишиванка”, “І правди на Землі нема”, “Піде війна”, “Там де посіяв Господь нас сьогодні” та інші.

Вітаючи матерів, соліст гурту Олег Колос висловив своє захоплення культом материнства в Україні:

“Культ материнства в Україні надзвичайний. Наші матері можуть пережити все. Незважаючи на те, що зараз багато з них ховають своїх дітей, проте знаходять в собі сили жити далі. І саме головне, що наше українське насліддя ми отримуємо від мами, від бабці. Ходити до церкви і всіх молитов я також навчився від бабці. Моя дружина була завжди скромною, але вона є композиторем, авторкою кількох збірок віршів і зараз матір’ю шістьох дітей, яких в нас було загалом вісім, двоє з яких, нажаль померли. І ми тішимося цим даром материнства”, – сказав Олег Колос.

Гурт не обійшов увагою і тему московсько-української війни, заспівавши кілька авторських пісень на цю тему. Пан Олег, зокрема, зауважив, що ця війна зараз забирає цвіт нашої нації, перемелює все на світі і страждають від неї також наші матері, які ховають своїх дітей:

“І попри це, українці все-рівно мають надію, моляться і живуть далі і прославляють наше насліддя. Напевно, з цього нашого опору ми дістаємо неабияку силу, яка дає нам можливість щоразу проростати. І чим більше в нас є викликів, тим сильніші ми стаємо”, – висловив своє захоплення українською нацією музикант.

Після цього всі присутні разом з музичним гуртом Religimuz заспівали пісню, яка вже стала символом нашої української стійкості, символом рішучості у відстоюванні власної української землі і нашої ідентичності та готовності йти до кінця, до Перемоги – “Ой у Лузі червона калина”.

Насамкінець, гурт заспівав пісню-молитву “Під твою Милість прибігаємо, Богородице”.

Цього дня ми також доєдналися до привітань всім українським матерям, які проживають зараз в Україні або в еміграції, зокрема, Марії Бурмаці і Надії Пакош, які є також матерями. Бажаємо вам витримки на крилах надії і віри, ласкавої приємності в потоці сприятливостей із запахом ранішнього сонця і свіжого весняного вітру, який хай завжди дме у ваші вітрила в напрямку успішності.

Завершимо розповідь про святкування Дня Матері у Римі словами з пісні Марії Бурмаки “Перемога”:

Перемога буде з нами
Проти вражої орди
Сильна нашими серцями
Україна назавжди!

Слава Героям України!

Усі світлини – автора статті Василя Пирога.

Також читайте: «Українці готові за себе боротися!» – Віталій Портников на зустрічі з українською громадою у Римі.

І в ці часи “міжнародного політичного безпорядку” зростає цінність людей, які здатні тверезо й інтелектуально-аналітично оцінити причини подій, що розгортаються в Україні і світі, провести історичні паралелі, оцінити реальні масштаби політичних процесів і найбільш вірогідних сценаріїв розвитку ситуації в коротко та довгостроковій перспективах, надати професійні, фахові рекомендації тим, хто готовий брати відповідальність у свої руки.

До таких людей можна сміливо віднести відомого українського журналіста, публіциста, письменника, телеведучого Віталія Портникова, щоденні ефіри з яким упродовж крайніх років стали важливим джерелом аналітики і розуміння причинно-наслідкових зв’язків путінської теранії в Україні і того, в якому напрямку рухається політична кон’юнктура у світі.

Ще у V ст. до н.е. державний діяч, полководець і стратег Стародавніх Афін Перикл казав: “Якщо ти не цікавишся політикою, це не означає що політика не цікавиться тобою”. Успішна нація – це перш за все нація успішних, освічених і відповідальних людей, які вміють відділяти зерно від полови і будувати власне колективне життя згідно фундаментальних принципів і базових правил здорового суспільства. Ціною великих жертв і страждань, власної героїчної боротьби за виживання українська нація поступово звільняється від багаторічного московського впливу, знімає “рожеві окуляри”, починає переосмислювати своє минуле і вибудовувати для себе, а заодно і для Європи та світу нові принципи, на яких буде триматися світовий порядок у нових реаліях.  

У п’ятницю, 23 січня, Парафіяльний театр San Saturnino в Римі, за організації і сприяння Християнського товариства українців в Італії, люб’язно прийняв важливий просвітницький і благодійний захід за участю лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Віталія Портникова з українською громадою.

У переповненому залі театру, розрахованому на близько 150 місць, були присутні українці та друзі України, які тимчасово або постійно проживають в Італії. Для них було важливим почути думку щодо розвитку світових подій від одного з найпопулярніших українських публіцистів, отримати поради про те, як ще допомогти своїй країні в ці жорсткі для нас часи і безпосередньо фінансово долучитися до збору коштів на закупівлю тактичної медицини для українських захисників – це також було одним із завдань пана Віталія під час його візиту до Риму.

Трохи раніше, цього ж дня, журналіст також дав відверте інтерв’ю для центрального інформаційного каналу Італії Rai News 24. Це дало змогу вкотре підкреслити для італійців і європейців простий вибір: допомагаючи Україні – ви в першу чергу допомагаєте собі.

Модератором вечірньої зустрічі пана Віталія з українською громадою виступив голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький – один з найпомітніших активістів, які долучаються до організації різноманітних заходів, спрямованих на відстоювання українських національних інтересів, донесення правди про події в Україні в італійських ЗМІ, а ще збору різноманітних благодійних пожертв для підтримки ЗСУ і наших співвітчизників, які потерпають від війни.      

У своїй вступній промові Віталій Портников торкнувся теми причин  російсько-українських взаємин у нашій історії і про пастки, в які москва постійно намагалася нас заманити.

“Ще до того, як не було при владі ніякого путіна, ніяких чекістів – все одно в росії була така ідея – що Україна має бути десь поруч, і що не треба давати людям, які живуть в Україні, бути успішними, бути щасливими і мати реалізацію на Батьківщині”, – наголосив журналіст.

Віталій зауважив, що після проголошення Української Незалежності, спочатку метою росії було створення таких економічних умов в Україні, щоб працьовиті люди, які тут працювали і працюють по 12 годин на добу, а деякі по 24, бажаючи прогодувати свої сім’ї були змушені залишати Батьківщину і шукати кращої долі в еміграції, досить часто більш нелегшої, ніж коли б вони залишалися в Україні, але більш оплачуваної і більш достойної.

“Я пам’ятаю, що я тоді писав, що дешевий газ буде ще однією пасткою для України. Він не дасть можливості розвиватися українській економіці, провести справжні економічні реформи, він залишить нам анахронічну промисловість і статус якоїсь перейменованої радянської республіки”, – поділився своїми спогадами пан Віталій.

У своєму виступі він згадав і про втрачене вікно можливостей, яке було в України в 90-х роках і наш інший вибір, який ми могли зробити, якби пішли шляхом реформ.

“Якщо б ми були успішною країною – нам не потрібна була б ядерна зброя. Бо ми б зараз були в Євросоюзі, були б в НАТО, ніхто б у цьому не сумнівався. В 90-ті роки ніхто не зміг би заперечити цього нашого вибору, бо в росії не було сил і можливостей для цього. Так само як у неї не було сил заперечити вибору Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Балтійських країн”, – підкреслив письменник.

Віталій звернув увагу, що всі минулі 35 років росія всіма зусиллями докладалася до того, щоб у нас не було цієї можливості – стати успішною країною. Наприклад, наші з вами співвітчизники дивилися російське телебачення по 24 години на добу фактично до 2014 року на всьому сході, центрі, півдні та і на заході України знаходилися такі люди, які вірили в усе те, що їм там показували. Тому, у нас була така ситуація, що більшість була українська, а мозги у них були російські.  

Той терор, який зараз влаштовує путін в Україні, завдаючи ракетних ударів по нашій енергетиці,  є справжньою етнографічною і демографічною війною, яку пан Віталій відверто називає геноцидом українського народу, порівнюючи його навіть з Голодомором.

“Ми маємо розуміти, що страждання людей похилого віку, в яких в квартирах +1 градус, страждання маленьких дітей, жінок – це фактично тортури холодом і справжня геноцидна політика, заснована на намаганні покарати. І ось в цьому сутність того, що відбувається”, –  пояснив журналіст.

Водночас, публіцист зауважив, що люди доволі часто просто інстинктивно відганяють від себе відчуття небезпеки. Так було у нас і перед повномасштабним вторгненням в лютому 2022 року, коли біля наших воріт був тигр, а ми робили вигляд, що це кошеня. Так є і зараз, коли відбувається черговий раунд перемовин і багатьом хочеться видихнути і сказати: “Ось війна вже завершена”.

“4 роки війни – це дуже довгий термін і хотілось би, звичайно, щоб вона швидше завершилась. Але для того, щоб зрозуміти коли і як ця війна завершиться, ми маємо спочатку усвідомити – чого від нас прагнуть?”, – сказав пан Віталій.

Величезна кількість людей і досі не розуміє, чого путін від нас хоче. І досі є такі, хто вважає, що якщо ми йому віддамо кілька кілометрів землі на Донбасі – на цьому все і закінчиться. Не закінчиться, бо путін від нас хоче всю Україну.

“Ви бачите як змінилася війна. Головний акцент навіть не на просуванні військ – а на знищенні мирної території, на нездатності путіна завоювати все, він намагається відповісти ось цим знищенням. Якщо він не може забрати все, то він хоче забрати хоч щось, що може відібрати за допомогою, можливо, своїх американських співрозмовників, і залишити цю територію зруйнованою, так би мовити, на показ всім – “от що буває з тими, хто відповідає москві”, – поділився своїми враженнями про наміри путіна журналіст.

Віталій Портников, зрештою, висловив своє сподівання, що в московського диктатора нічого не вийде, оскільки українці є працьовитим народом і вже через 5-10 років після завершення війни зможуть повернути собі свою здатність до розвитку і нормальне життя для людей, а московити на всіх окупованих землях приносять лише розруху. Чого вартий лише приклад Донецька, який до 2014 року був великим мегаполісом, до якого майже щогодини з аеропорту Борисполя літали літаки, а зараз там, за окупаційної влади росії, навіть немає води.  

“Коли нам вдасться відбитися з цього всього жаху, в неуспішну Україну – я не вірю. В те, що українці можуть подолати це зло, тому що вони готові за себе боротися і розуміють наскільки важливо їм зберегтися – я вірю. Українці не вперше проходять це хрещення. Їх не раз намагалися звести нанівець, їх не раз намагалися приборкувати, не раз говорили, що їх немає, а вони все одно були, все одно залишалися…”, – підкреслив стійкість українського народу письменник.

Захід відбувався також у форматі запитань, де кожен бажаючий, у рамках відведеного часу, мав змогу поставити свої запитання Віталію Портникову і почути на них фахові відповіді. Присутніми було поставлено багато запитань і про взаємозв’язки України з Європою та США, і про багаторічний вплив просування московської пропаганди в Україні та Європі, і про українську міграцію, важливість просування української культури у світі, перспективи війни, переговорних тенденцій, наслідки конференції, що відбулася нещодавно в Давосі та багато іншого. 

На запитання від нашого видання: “Чи формує війна нову українську еліту ? І, якщо так, то за якими критеріями і цінностями вона формується, і якою вона буде після війни?”, журналіст відповів, що реальне переформатування еліти в Україні після війни не уникнути:

“Я думаю, що українська еліта формується, тому що буде дуже багато людей, які будуть задавати запитання “Заради чого я проливав кров ? Я не хочу більше жити в несправедливій державі”. Це все буде непросто, тому що серед цих людей будуть чесні, а будуть люди, які будуть це використовувати. Хоча як це буде виглядати буде дуже сильно залежати від цих людей, від їх результатів”, – сказав Віталій Портников.

Відповідаючи на інше наше запитання“Що повинно стати основою для українського національного відродження після війни ?”, Віталій зауважив, що так чи інакше вже відбувся досить сильний зсув в бік україноцентричності, яка багатьом здавалася анахронічною.

“Я завжди бачив критику серед своїх позицій, коли я говорю про україноцентричну Україну – що це якийсь там націоналізм. Українське національне відродження має полягати в тому, що Україна має розвиватися, як сучасна європейська демократична держава. Але в цій державі люди мають усвідомлювати, що у них є свою мова, своя культура, своє розуміння історії, своя спадщина, свої герої. У нас вже є сучасні герої, які жертвують своїм життям і здоров’ям заради того, щоб ця держава була. Це вже нові історії. І на цьому має будуватися майбутнє уявлення про Україну”, – відповів публіцист.

Насамкінець пан Віталій подякував всім присутнім та організаторам за те, що прийшли та продовжують підтримувати Україну і попросив помолитися за неї. Всі присутні, серед яких був і священник, вголос промовили молитву “Отче Наш“.

Після завершення заходу відвідувачі мали можливість ближче поспілкуватися з письменником, отримати від нього автограф чи зробити спільне фото на згадку.

Ми хочемо також подякувати Віталію Портникову за його щоденну працю, яку він робить, зокрема, щодо поширення правди про те, що відбувається зараз в Україні на міжнародному рівні. Маючи великий досвід, авторитет і коло своїх читачів, він цю інформацію в сучасному інформаційному світі в такий спосіб доносить куди швидше. До неї прислухається щоразу більше людей, а значить збільшуються шанси на те, що ця Правда, яка є на боці України, рано чи пізно дасть свої плоди і Перемога буде за нами.

Слава Героям України!

Раніше ми повідомляли, що у Римі відбудеться зустріч з відомим українським журналістом Віталієм Портниковим.

Символічно, що в останній день осені Вічне місто, до якого ведуть всі дороги, люб’язно прийняло останній цьогорічний концерт групи в рамках благодійного європейського туру «Help For Ukraine Tour 2025», зібрані кошти з якого спрямовуються через благодійний фонд «Відкриті очі» (Open Eyes Fund) на закупівлю вкрай потрібного обладнання і транспорту для українських захисників та медиків на передовій.

Примітно, що в 30-й день місяця «океани» також завершили концертне святкування свого 30-річчя, в рамках якого від жовтня 2024 року відбувалися різноманітні заходи – як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, до ювілею були випущені два нові альбоми – «Той день» та «Lighthouse», а також знятий документальний фільм «Спостереження Шторму» про історію групи.

Глядачі почали збиратися біля концертного залу «Atlantico» задовго до початку виступу, який мав відбутися о 20.00 годині. Було помітно багато людей з українськими прапорами та іншою національною символікою. Для них концерт був справжнім святом українського єднання, підживлення українського національного духу, уособленням якого є мужні українські захисники, які героїчно тримають оборону на передовій.

Це був ще один день, коли український голос в Європі гучно заявив про те, що українська нація стійка й об’єднана у своєму прагненні до свободи від московського агресора.

Перед початком і деякий час після концерту відбувався благодійний аукціон з різноманітними лотами: барабанні палички, особиста гітара фронтмена групи, український прапор з підписом генерала Валерія Залужного та інших бойових бригад. Навіть футбольні бутси гравця збірної України Олександра Зінченка – вони теж були в списку лотів аукціону. Все – заради спільної мети, на якій під час концерту акцентував лідер гурту і національна легенда України Святослав Вакарчук.

Підкреслюючи важливість акумуляції більшої кількості фінансових ресурсів на підтримку України, Святослав Вакарчук водночас наголосив, що в такі складні часи, враховуючи велику благодійну складову їхніх концертів, вони не витрачають зайвих коштів на сценографію чи якісь візуальні моменти. Натомість найяскравішим ефектом на концертах слугують ввімкнені в унісон тисячі ліхтариків на мобільних телефонах океану глядачів.

Музичний зміст вечора був сумішшю як уже культових і «вікових» пісень «Океану Ельзи». Йдеться про «Фіалки», «911», «Квітка», «Не питай» та інші відносно нові: «Без тебе мене нема», «2000 миль».

Перед виконанням композиції «Друг» Святослав Вакарчук подякував всім присутнім за підтримку гурту впродовж всього творчого шляху його колективу.

«Дякуємо всім, хто всі ці 30 років був разом з нами. В сучасному світі – там де, кажуть, середня увага триває 8 секунд, це не так вже і мало – майже 31 рік! І багато хто пам’ятає нас ще тими зовсім юними хлопцями, коли ми приїжджали з концертом у місто Жовкву Львівської області, на який було продано тільки 2 білети. Я пам’ятаю, як ми росли. Мабуть, більшість з тих, кого я зараз бачу, ще не народились у ті часи, коли ми починали. Але це означає, що ми з різних поколінь – разом йдемо далі по життю і разом тримаємо українську хвилю», – підкреслив співак.

Глядачі весь концерт палко підтримували своїх улюблених музикантів і не хотіли їх відпускати зі сцени. Скандування «на біс», що тривало кількадесят хвилин, змусило учасників групи повернутися і виконати ще кілька своїх відомих музичних шедеврів. Завершили музичний вечір «океани» вже традиційною піснею «Все буде добре».

Зі свого боку хочемо подякувати групі «Океан Ельзи» та їхньому лідеру Святославу Вакарчуку за ту важливу роботу і місію, яку вони взяли на себе й продовжують нести протягом майже всієї новітньої історії Суверенності України.

Ми не знаємо якою була б зараз українська культура та Україна без «Океану Ельзи», але ми точно знаємо, кому завдячуємо розквітом Справжності та Глибини в сучасному українському музичному мистецтві.

Високий рівень професіоналізму і підтримки української національної ідеї у своїй творчості, який група продовжує тримати вже понад три десятиліття поспіль, очолюючи водночас українські й світові музичні чарти, справді вселяє оптимізм і дає надію на те, що «все буде добре – настане наш час…». 

Слава Героям України!  

Також читайте: «Океан Ельзи» в Римі: Енергія і настрій, який можеш отримати тільки від них – Михайло Вовчик.

Лелечий світанок…  так можна назвати початок нового весняного дня 19 березня, який щороку зустрічають в Україні. В цю дату, як правило, додому повертаються з теплих країв лелеки. За повір’ям, на своїх крилах приємності вони приносять свіжий весняний вітер, подих щастя і запах надії. Так само і багато українців, які зараз тимчасово проживають за кордоном, все ж повернуться до рідного українського гнізда.

Символічно, що цього дня 95 років тому в наш лелечий край на своїх крилах сподівання буськи принесли людину, яка згодом стане живою легендою України, совістю і голосом нації, людиною-епохою… Людиною, в якої також будуть крила.

18 березня, в переддень ювілею великої українки, видатної української поетеси-шістдесятниці, письменниці в Римі відбувся музично-літературний вечір, присвячений 95-річчю від дня народження Ліни Костенко: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність».

Захід люб’язно прийняв Австрійський культурний форум в Римі за активної підтримки і організації Посольства України в Італійській Республіці. Модератором події виступила професорка україністики Римського університету «Ла Сап’єнца» Олена Пономарева.   

Вечір розпочався проникливо-емоційним виступом професорки Терези Інджейн, директорки Австрійського культурного форуму в Римі. У своїй промові вона представила почесного професора Віденського університету славістики Алоїза Волдана, який з дружиною спеціально приїхав на цей захід із Зальцбурга.

Пані Тереза відзначила, що професор Волдан є найкращим перекладачем і знавцем української літератури в Австрії.

Серед іншого, директорка Австрійського культурного форуму в Римі наголосила на важливості поезії, як прояву словесного мистецтва і висловила своє захоплення творчістю Ліни Костенко.

«На мій погляд, поезія – це найтонше, найяскравіше зі словесних мистецтв, яке торкається нас, немов ноти тихої музики. Сьогодні ввечері ми хочемо відсвяткувати глибину божественного мистецтва Ліни Костенко, яка завтра святкує свій день народження. Її поезія дарує красу, дарує надію, може створювати промені світла в часи теперішніх жахливих подій. Кожна весняна квітка, кожен зелений листочок, кожен її рядок написаний надією десь у реальності, яку ми бажаємо, але яка постійно вислизає від нас», – зауважила пані Тереза.

Водночас професорка висловила сподівання, що скоро це «море болю» зникне і перетвориться на сяючу есенцію і спокійне життя без страждань і страху.

Олена Холявицька, другий секретар з питань культури Посольства України в Італійській Республіці, у своєму слові подякувала всім присутнім, зокрема, співорганізаторам і учасникам цього чудового вечора. Вона наголосила, що Ліна Костенко, яка святкує своє 95-річчя, є живою легендою української літератури.

«Твори Ліни Костенко – це не просто слова чи філософія – це сила духу і національна єдність. Їх об’єднує велика любов до України, розуміння людської долі, сильна громадянська позиція та лірична ніжність. Її поезія – це дзеркало часу, це правда, яка проростає між рядків», – підкреслила Олена Холявицька.

Модераторка заходу Олена Пономарева, знайомлячи присутніх з біографією Ліни Костенко, зауважила, що ця українська поетеса є однією з найулюбленіших у себе на Батьківщині, а цитати з її віршів є найбільш поширеними у соціальних мережах. Праці пані Ліни перекладені понад 20 мовами світу, і стільки ж національних і міжнародних премій вона отримала за свою творчість. У 2022 році Франція нагородила її Орденом Почесного легіону (найвища нагорода за цивільні заслуги у Франції, яку присуджує Президент республіки). А в 2015 році астероїд 290127 головного поясу Сонячної системи отримав назву нашої поетеси – «290127 Linakostenko».

«Я думаю, знаючи тепер, що в цьому Всесвіті є маленька холодна планета з такою теплою назвою, нам варто продовжувати жити, будучи гідними сучасниками Ліни Костенко», – висловила сподівання пані професорка.

Олена Пономарева також презентувала перше італійське видання книги Ліни Костенко «Sulle rive del fiume eterno» («Над берегами вічної ріки») видавництва «Кастельвеккі» (2023) зі вступом Алоїза Волдана, яке побачило світ лише у 1977 році. Італійський переклад збірки майстерно та елегантно зуміли передати Оксана Пахльовська та Джованна Броджі.

З цікавою доповіддю на тему «Ліна Костенко – її значення для української літератури» виступив почесний професор Віденського університету славістики Алоїз Волдан. Він зазначив, що індивідуальний стиль написання поетесою віршів незрівнянний і, водночас, легкий.

«Вірші Костенко символізують світ, як природність, в якій людина переживає свою тимчасовість», –  підкреслив пан Алоїз.

Серед іншого пан професор відзначив, що Ліна Костенко перевершує своїх сучасників не лише у віці, а й у популярності. Мабуть, такою довгою та успішною кар’єрою не може похвалитися жоден український поет сучасності. Проте вона не була такою завжди. Протягом 16 років творчість Ліни Костенко була під забороною радянського режиму.

Професор Волдан зачитав кілька віршів у власному перекладі німецькою мовою та проаналізував деякі твори Ліни, зокрема історичний роман «Маруся Чурай».

«В українській літературі багато романів про козацьку добу, де героями були здебільшого чоловіки, як от, наприклад, Хмельницький чи Мазепа. І є лише один виняток – Маруся Чурай Ліни Костенко», – зауважив Алоїз Волдан.

Свої коментарі до перекладу віршів Ліни Костенко зробила Джованна Броджі, професорка української літератури Міланського державного університету. Вона, зокрема, розповіла про складність перекладу на італійську мову віршів української поетеси, які є дуже глибокими і з багатьма метафорами.

«Між нашими мовами є багато граматичних, синтаксичних і традиційних аспектів, які різняться. Тому іноді мені доводилося імпровізувати. В італійській мові також присутнє багатство лексики (достатньо глянути у словники), проте зазвичай поети ними не користуються, зрештою, ми їх не знаємо», – поділилася пані Джованна.

Під час вечора лунали багато віршів Ліни Костенко різної тематики, у проникливому декламуванні студентів римського університету «Ла Сап’єнца» Ольги Дехтяр і Катерини Мички (українською) та Флавії Ферраньї і Массімо Гаррітано (італійською).

Серед зачитаних віршів були, зокрема, такі відомі, як «Сосновий ліс перебирає струни», «Душа – єдина на Землі держава», «Не говори печальними очима», «На старих фотографіях всі молоді», «Життя – це пастка і життя – це пустка» та інші.

Лунала також поезія, покликана звернути пильнішу увагу до України, в тому числі з боку європейців, на кровопролитну загарбницьку війну, яку розпочала московія проти України:

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

Водночас двома мовами був зачитаний і вірш, в якому Ліна Костенко красномовно охарактеризувала московського окупанта:

«Зміряйте росії температуру
у неї біла гарячка.
Поставте діагноз –
у неї параноя.
Вона хреститься на ікони,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць».

Приємною несподіванкою вечора стало відео-привітання від Ліни Костенко, перекладене італійською і зачитане дочкою поетеси – Оксаною Пахльовською, доктором філологічних наук, професором українознавства Римського університету «Ла Сап’єнца», науковою співробітницею Інституту літератури НАН України ім. Т.Шевченка, яка зараз проживає з мамою в Києві.

У своєму листі пані Ліна торкнулася багатьох важливих тем, зокрема війни, яку зараз переживає Україна.

«Поки ми тут, навіть ті з нас, хто фізично не на фронті, ніби опинилися серед мінних полів. Кожен наш крок, кожен наш подих може стати останнім. Це схожі відчуття, які я відчувала в дитинстві. Цього разу окупант прийшов не із Заходу, а зі Сходу. Та сама смерть, яка лише змінила маску…», – зазначила в своєму зверненні Ліна Костенко.

Ювілярка у листі подякувала організаторам і присутнім за прекрасний вечір і повідомила, що сьогодні в Римі австрійська культура відкриває свій простір для української поезії та музики. Це символізує розвиток і трансформацію Європи, невід’ємною частиною якої завжди відчувала себе Україна. З боку ж росії нічого не змінилося. У неї домінує те саме бажання підкорити Україну, знищити її культуру, її мову, її ідентичність.  

«Навіть не бачачи вас, я відчуваю себе поряд з вами. Сьогодні Європа допомогла нам подолати нашу самотність, зрозумівши її причини, самотність інтелігента в сучасному світі, того інтелігента, який говорить незручну для багатьох правду і готовий за цю правду померти, проте мало хто готовий її почути», – наголосила поетеса.

Насамкінець, Оксана Пахльовська словами Ліни Костенко закликала присутніх продовжувати допомагати Україні і висловила свою вдячність за підтримку.

«Тому, ви теж тут, у цьому залі, допомагаєте нам подолати цю самотність, відкриваючи свої душі для поезії, музики та розуміння. Україна постраждала, але міцна в своєму опорі. Хай світло музики та поезії буде з усіма вами, і разом з ними наша вдячність вам сьогодні і назавжди», – завершила відео-привітання Ліни Костенко пані Оксана.

Упродовж заходу зворушливо та мелодійно звучали музичні етюди у виконанні піаністки і композиторки Жанни Станкович, які гармонійно доповнювали дружню і чарівну атмосферу, що панувала весь вечір у переповненому залі Австрійського форуму. Особливі овації лунали після завершального музичного номера Жанни «Як тебе не любити, Києве мій!», автором якого є український композитор Ігор Шамо.

Після закінчення музично-літературного вечора всі присутні мали нагоду обмінятися своїми враженнями, поспілкуватися між собою та з організаторами події, а також зробити спільне фото на згадку про цю важливу мистецьку зустріч. Вона стала можливою, передусім, завдяки таланту і невтомній багаторічній праці геніальної поетеси, голосу правди та сумління української нації – Ліни Костенко.  

Ми, українці, маємо пам’ятати і пишатися своїми героями і видатними митцями, які творили у всі періоди нашої багатостраждальної, але водночас і героїчної історії та продовжують плідно працювати для вільного розмаху крил України й у теперішній час нашої нової боротьби з московським загарбником за відстоювання власної суверенності та гідності, за право бути господарями на своїй землі.

Життя і творчість Ліни Костенко для багатьох українців служить яскравим прикладом для наслідування, а її глибока, відверта, щира і вічно жива поезія виступає дороговказом на шляху відродження і оновлення України в часи Нової Епохи.

Ми приєднуємося до привітань для пані Ліни, які цими днями линуть, мабуть, з усього світу. Зичимо ювілярці приємного весняного вітру в потоці сприятливості, щоб ранішнє сонце наповнювало енергією її крила працелюбності, а лелечий клич сприяв успіху у здійсненні кроків із запахом справжності.

З роси і води Вам, дорога Ліно Василівно! У ці жорсткі для України часи Ваші слова дихають правдою та водночас надією і вірою в Божу Справедливість.

«Коли за нас Бог, то хто проти нас?», – говорить у листі до римлян Апостол Павло. Тож закочуймо рукави і продовжуймо підтримувати Україну стільки, скільки це буде потрібно для Перемоги, оскільки у нас і справді «немає часу на поразку…»👇

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку (Ліна Костенко)

Примітка: Автором всіх фото заходу, опублікованих у статті, є Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що у Римі влаштують вечір поезії та музики, присвячений 95-річчю Ліни Костенко.

Також читайте, що у Брешії українці знайомитимуть італійців з українським фольклором.

Сонячний привітний день у Римі 10 лютого радо зустрічав людину світла, яку називають Совістю Української Нації, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва, єдиного українця, який в 2007-му році потрапив до рейтингу «100 найвизначніших геніїв сучасності» (за версією британської газети «The Daily Telegraph») Івана Марчука.

Цього дня, вперше в Італії, в Palazzo della Cancelleria у привітній атмосфері відбулося урочисте відкриття виставки картин цього видатного українського митця «Епічна реальність».

Цей проєкт став можливим завдяки співпраці Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені в особі його Високоповажності Посла Андрія Юраша і міжнародної організації «Товариство Друзів України», яка під керівництвом Вероніки Марчук вже 20 років пропагує українську культуру у світі.

Відомо, що у творчому доробку Івана Марчука загалом налічується близько 5000 картин, котрі є на всіх континентах світу. Із них понад 60 робіт художника (від портретів до пейзажів та сюрреалістичних композицій) представлені на виставці у Римі.

П’ять виставкових залів будуть відкриті до 24 лютого для безкоштовного відвідування за адресою: Piazza della Cancelleria, 1.

Іван Марчук у своїй творчості досліджує найглибші сенси людського світосприйняття. Він є автором унікальної власної техніки – «пльонтанізм» (від слова «плести», «переплітати»), котра балансує на межі рукотворного і технологічного. Ця техніка є надскладною для повторення через свою філігранність виконання і трудомісткість.

Символічно, що шедеври українського митця, побувавши на близько 200 персональних виставках, влаштованих на п’яти континентах світу, нарешті завітали до країни Леонардо, які радо прийняв Палац Канцелярії у Ватикані, де розташовується музей геніального Да Вінчі.

«А правду кажуть, що всі дороги, все-таки, ведуть до Риму», – одразу зазначила мистецтвознавець, біограф Тамара Стрипко, яка супроводжує маестро в його подорожах по світу. 

Проходячи з художником біля музею Леонардно да Вінчі, ми поцікавилися в Івана Марчука: «Якщо б у Вас сьогодні виникла нагода зустріти Леонардо, щоб Ви йому сказали»?

Трохи подумавши, маестро жартома відповів: «Я сказав би: сьогодні я вже Вам не заздрю…».

«Це велика честь для Італії, для Ватикану прийняти такого визначного художника, символа України, яким є Іван Марчук», – зазначив куратор виставки, письменник і мистецтвознавець Джузеппе Уссані д’Ескобар.

У коментарі нашому виданню арт-критик поділився своєю оцінкою полотен Івана Марчука на прикладі двох робіт художника «Так плине час» і «Розірвана мелодія».

«У першій картині художня техніка є типовою для іконопису – за формою і кольором фону нагадує ікону. Це свого роду медитація, в якій проходить все людське існування, де дуже часто є місце для болю чи війни. У другій картині задум художника був відобразити певні напруженості, проблеми, руйнації, які здатні втручатись в гармонію життя – її символізують музичні інструменти, що з плином часу можуть виходити з ладу, ламатися, і мелодія на яких може перестати звучати», – підсумував куратор виставки.

Захід розпочався духовним гімном України «Боже Великий Єдиний» у проникливому дитячому виконанні хорової студії «Ліберта» Української католицької школи при Соборі Святої Софії у Римі під керівництвом Василини Ільків.  

У своєму вітальному слові Посол Андрій Юраш від імені Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені подякував Івану Марчуку, всім присутнім, гостям, учасникам та співорганізаторам цього заходу. При цьому наголосив на важливості цієї виставки у Римі – мистецькій і духовній столиці світу, християнства і всієї євроцентричної цивілізації.

«Символічно, що виставка робіт одного з найвідоміших українських сучасних художників Івана Марчука відбувається в культурно-історичному просторі, пов’язаному з традицією Святого Престолу, в рік, коли Папа Франциск проголосив, згідно з церковною традицією, Ювілейним роком», – сказав Андрій Юраш.

Пан Посол підкреслив надзвичайну вагомість події, адже це є черговим свідченням того, що українська мистецька традиція є не лише невід’ємною частиною світового культурного простору, але й також одним з найяскравіших і найцінніших його елементів, особливо в контексті сучасності.

Ініціатор виставки і співорганізатор Вероніка Марчук, серед іншого, розповіла присутнім про діяльність організації «Товариство Друзів України», яку вона очолює. Також представила всіх партнерів цього проєкту й зауважила, що дану виставку картин митця можна побачити також у діджитал версії – у формі електронного каталогу.

Крім цього, Вероніка Марчук презентувала різноманітні додаткові ініціативи, пов’язані з роботами великого українського художника:

• пам’ятна 5-гривнева монета «Пльонтанізм» 2024 року карбування, присвячена унікальній техніці майстра. У центрі композиції монети є фрагмент картини митця «Пробудження»;
• поштова марка «Іван Марчук. «Скажи мені правду»;
• художній альбом-каталог картин Івана Марчука «Голос моєї душі» – найбільше унікальне зібрання творів майстра.

«Ви є свідком прем’єри цього видання, над яким працювали майже чотири роки. У п’яти томах зібрано близько трьох тисяч робіт. Кожен комплект має свій унікальний номер і сертифікат з власноручним підписом маестро», – наголосила пані Вероніка, презентуючи художній альбом-каталог.

На відкритті виставки також був присутній партнер заходу, доктор Рікардо Ф.Нуньєс, власник міжнародної групи компаній «Vinos de La Luz», який особисто презентував нову лімітовану партію вина «BIG WINES BIG ART. Ivan Marchuk».

Компанії доктора Рікардо з виробництва вина, виготовлених в Україні, використовують на етикетках своїх вин картини Івана Марчука, і вже отримали різноманітні нагороди на багатьох міжнародних конкурсах, зокрема в жовтні 2023 року – велику золоту медаль на одному з найпрестижніших конкурсів «CERVIM», який проводиться в Італії для видатних вин.

Куратор виставки Джузеппе д’Ескобар у своєму виступі, зокрема, зазначив, що творчість видатного майстра Івана Марчука є водночас сучасною і безкінечною, яка бере свої початки в іконографії та вказує на зв’язок з Божественним.

Критик висловив своє велике захоплення маестро та сказав, що він вдячний долі за можливість бути особисто знайомим з паном Іваном – великою людиною і великим митцем, ім’я якого стоїть в одному ряді з іменами таких видатних постатей, як Сальвадор Далі і Пабло Пікассо. 

«Коли я вперше зустрів маестро Марчука у Відні, він видався мені охоронцем порогу між реальним і фантастичним, між земним і небесним. Я вважаю, що він викликав у мені магічне й глибоке сприйняття, яке західноєвропейський чоловік напевно відчув би в присутності геніального іконописця», – поділився своїми спогадами знайомства з митцем мистецтвознавець.

Яблукам з картин художника було нікуди впасти у переповненому залі Палацу, розрахованому на 150 місць, який раз по раз оживав гучними оплесками.

Іван Марчук подякував всім присутнім та організаторам його виставки в Римі і сказав, що глибоко зворушений рівнем відповідальності підходу до організації заходу. Він зауважив, що настільки серйозне і фахове обговорення його творчості серед усіх його 194 персональних виставках він чув, мабуть, уперше.

Художник розповів, що завжди цікавився горизонтом, тому завжди іде вперед і ніколи не оглядається назад. Адже той, хто оглядається, ніколи не осягне горизонту, за яким відкриваються щоразу нові і нові обрії – погляд у безмежність. Свою творчість маестро порівнює з деревом, де кожен новий напрям – це нова гілка його творчості, новий «марчучок».

«Виставка моїх картин – це завжди групова виставка художників. У вас тут на виставці я нарахував 15 різних «марчучків». Тому, що за кожним «марчучком» стоїть черга «марчучків». Вони дадуть вам добра, тепла і радості. Я їм дозволив говорити для вас від мого імені», – сказав маестро.

Ми запитали в пана Івана, чи є серед його робіт якась одна картина, яку він сам міг би особливо виокремити, яка йому самому подобається найбільше? Митець відповів, що однієї такої картини немає.

«Я можу назвати сотню таких картин, навіть тисячу. Це картини нового світу на мистецькій арені», – відповів пан Марчук.

Під час відкриття виставки Іван Степанович коротко розповів про свою біографію, навчання, багаторічну заборону його творчості в радянські часи з боку кгб, а також про еміграцію. Найбільше часу в своїй розповіді художник зупинився на періоді, який він сам називає «другим народженням».

«Я пережив чимало трагедій України. Мені вдалося дожити до цього часу, щоб так глибоко заглянути в душу Україні, якій я присвятив тисячі картин. Я дуже багато пропустив в житті, але я і дуже багато зробив. Я вчився 11 років, поки зрозумів, що я не те робив. І одного дня я сказав собі «Я – Єсмь». Відтоді викинув ці 11 років зі свого життя і почав заново вчитися у себе, і вчити себе. Я жив і досі живу по чорному календарі. Картини плодилися щоденно, тому мені вдалося показати людству цілі світи», – поділився Іван Марчук.

Наприкінці заходу український художник вручив організаторам виставки пам’ятні срібні монети «Пльонтанізм» номіналом 10 гривень, присвячені його власній авторській техніці.

На творчому вечорі були присутні багато поважних гостей, представники декількох українських, італійських і міжнародних асоціацій, духовенства, посли різних держав, журналісти італійських і європейських видань, партнери заходу з США  та інші. Також визначну мистецьку подію відвідали й українські художники, письменники, мистецтвознавці, музиканти, відомі українські та італійські діячі культури.  

Усі присутні на відкритті виставки мали змогу поспілкуватися з всесвітньо відомим художником, отримати на згадку автограф від маестро та «пройтися» коридорами безмежних горизонтів свідомості його шедеврів, представлених на виставці.

Додамо, що виставку можна побачити до 24 лютого включно – з понеділка по суботу: 10:00-13:00, 15:00-19:00. Вхід вільний. Неділя зачинено.

Автор всіх опублікованих фото Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що в Римі вперше відбудеться виставка генія українського мистецтва Івана Марчука.

Також читайте: На виставці в Італії для картин українського художника Івана Карася відвели окрему залу.

Благодійний захід розпочався після завершення Святої Літургії. Серед глядачів були присутні священники, представники української громадськості в Італії, а також ті італійські громадяни, для яких є важливою підтримка України у цей складний для нас час.

Відомо, що Христина Панасюк нещодавно випустила новий музичний альбом під назвою «Ренесанс», тож виконавиця під час свого виступу презентувала глядачам низку пісень з цього альбому.

«У ньому пісні тільки про кохання. Це був такий омріяний альбом, який я планувала випустити ще до повномасштабної війни. Але війна, власне, внесла свої корективи. Решта моїх творів, починаючи ще з 2014 року, все-таки про війну і присвячені Перемозі, нашим воїнам…», – зазначила співачка.

Пані Христина також розповіла присутнім, що спочатку була 9 років волонтером. Зараз же, близько пів року, вона є військовослужбовицею ЗСУ. У цей короткий період відпустки у неї з’явилася можливість з благодійними концертами відвідати Рим, куди приїздить вже не вперше. За словами виконавиці, цього разу дорога була нелегкою, проте разом зі своєю командою впоралася, оскільки завжди приємно їхати з любов’ю і теплом туди, де тебе чекають.

Авторка поділилася з присутніми тим, що саме спонукало її взяти до рук зброю та стати на захист Батьківщини.

«В якийсь момент я усвідомила, що моя країна в біді й потрібно робити свій максимум заради перемоги. З листопада минулого року я вже на службі. Це мій другий концерт поза війною за останні пів року, вчора був перший. Відвикла від потужної апаратури. Мої концерти зараз якщо і відбуваються, то для невеликої кількості воїнів», – розповіла пані Христина.

Також зазначила, що, як і всі солдати, вона проходила базові навчання у Навчальному центрі.

Зараз військовослужбовиця проходить службу на Херсонщині. Вона повідомила, що нині там дуже «гаряче», проте наші воїни роблять усе можливе, щоб повернути рідну землю і наше чисте небо.

«Треба бачити очі наших хлопців, які приходять звідти. У моїх побратимів надскладна зона відповідальності. Їжу і воду їм скидають дронами, бо дістатися через річку надзвичайно складно. Наші Герої ризикують своїм життям пливучи на човнах під прицільним вогнем, щоб рятувати побратимів», – поділилася захисниця.   

Співачка наголосила, що її концерти є благодійними, бо зараз вона збирає кошти на дуже важливі й цінні речі, що рятують життя нашим воїнам – РЕБи (засоби радіоелектронної боротьби), які протидіють ворожим FPV-дронам і не дають знищувати наші дрони.

Христина Панасюк представила глядачам свою нову пісню «Кринки» про воїнів-захисників, які захищають там рідну землю в надлюдських умовах.

«Це ексклюзив, тому що цієї пісні ще немає в мережі, а офіційна її презентація відбудеться тільки десь у червні», – прокоментувала авторка.

Окрім пісень, пані Христина зачитала глядачам ще кілька авторських віршів про кохання та про свої переживання, пов’язані з війною. Ось уривок одного з них, який був написаний декілька тижнів тому:

А після Перемоги зникне страх.

І сльози щастя линуть у долоні…

Міцні обійми, блиск в її очах…

На вулиці із іменем Героя…

Поетеса розповіла, що сама вона з міста Рівне, а будинок її знаходиться на вулиці, що в теперішній час названа на честь Героя, який загинув на війні. Тому цей вірш можна вважати автобіографічним. А ще авторка повідомила, що здійснилася ще одна з її мрій.

«Пів року я мріяла про те, що зніму форму, берці й одягну сукню та підбори. Що вийду сюди до вас у сукні. Мрія здійснилася. Бачите, я не забуваю, що я дівчинка», – пожартувала пані Христина.

Захисниця зазначила, що попри всі труднощі, з якими стикаються наші Герої на передовій, вони все одно знаходять час, щоб пожартувати. Крім цього, розповіла глядачам кілька цікавих, хоч і тривожних, але водночас веселих історій, які траплялися з нею та побратимами на війні.   

Презентуючи свою пісню «Я не втомився», співачка подякувала всім присутнім за те, що продовжують донатити, допомагати й підтримувати наших Героїв та Україну.

«Якщо ви зараз тут, це означає, що ви також не втомилися і вам не байдуже. Дякую, що не втомлюєтесь тримати нашу країну і давати їй крила, давати їй надію. Ми вистоїмо і переможемо, тому що ми сильні і ми єдині», – акцентувала виконавиця.

Христина Панасюк запевнила, що всі кошти згодом конвертуються у РЕБи, дрони та автомобілі, а також у смачну італійську каву, яку вона з-поміж іншого отримує від української діаспори з Італії. Сказала, що завжди намагається передати захисникам цю каву – автівками, які їдуть «на нуль» у Херсонському напрямку.

Авторка звернула увагу на те, що їй доволі незвично, але дуже важливо співати у Храмі. Перед виконанням завершальної пісні «Я вірю в Бога і в ЗСУ» вона розповіла глядачам історію, яку часто повторює для мотивації хлопців під час виступів на передовій. Ця історія про те, що до початку служби в ЗСУ у співачки був концерт для дітей-сиріт, які виїхали з Херсонщини, з Харкова та з окупованого на той момент Лисичанська.

«Приспів пісні «Я вірю в Бога і в ЗСУ» дітки співали разом зі мною, а це було для мене дуже цінно. І в якийсь момент підходить їхній вихователь і каже «А ми більше не маємо в кого вірити. У цих дітей немає мами, в них немає тата. В них є тільки Бог і ЗСУ». Це єдина надія на те, що ці діти житимуть у вільній і незалежній Україні», – завершила свою розповідь виконавиця.

Після концерту віцеректор собору Святої Софії о. Дмитро Кудін подякував Христині Панасюк за її виступ і за те, що вона ділиться з усім світом власним досвідом. Адже її пісні та вірші – справжні, оскільки вони не з книжок, а з життя. 

«Ваша пісня – це проповідь. Ваша пісня – це те, що надихає, те, що окрилює. Дякуємо, що Ви дали нам надію, що завдяки Вам, завдяки ЗСУ ми маємо Україну і матимем її надалі. Ми обов’язково переможемо», – запевнив душпастир.

Христина Панасюк подарувала Храму та українській громаді в Римі бойовий український прапор з Херсонщини, який привезла з собою. Він підписаний її побратимами та посестрами.

Співачка ще раз подякувала всім присутнім за благодійні пожертви для наших військових та вкотре нагадала, що українці борються не тільки за себе, а й за майбутні покоління, щоб українські діти жили під світлим небом України.

«Разом до перемоги!», – закликала захисниця.

Завершився концерт виконанням всіма присутніми Гімну України та бурхливими оплесками, якими глядачі обдарували пані Христину на знак подяки, довго відмовлялися її відпускати зі сцени.

Всі охочі мали змогу придбати музичні альбоми співачки, отримати її автографи та зробити спільні фото на пам’ять.

Кажуть, що найтемніша ніч завжди перед світанком, світло якого найяскравіше сяє всередині кожного з нас. А ще згадаймо, що зазначено у Біблії – «Якщо за нас Бог, тоді хто проти нас?». Тож, завершуючи розповідь про благодійний концерт Христини Панасюк в Римі, публікуємо її вірш саме про таке світло. Авторка на своєму прикладі доводить, що українці – нація переможців, нація творчих, сильних і сміливих людей, для яких найціннішим є передусім Свобода та власна Гідність.

Наше світло всередині нас.

І забрати його неможливо.

В Україні важкий зараз час,

Та ми горді, незламні й сміливі.

Ми працюємо поміж тривог.

В школі, в офісі чи у лікарні.

Попри втому, несемо добро.

Враже, знай, твої наміри марні!

Крізь графіті нескорених стін,

Майорять прапори України.

У садочках і школах без змін –

Там в підвалах співають “Калину”

Дітки роблять окопні свічки.

Бабця в’яже шкарпетки солдатам.

Люди створюють власне тепло,

Те, яке, неможливо забрати.

З нами янголи, помахом крил

Вчасно вказують вірні маршрути.

Ти нас, враже, недооцінив.

 Ми народжені вільними бути!    

Додамо, що Христина Панасюк є авторкою шести музичних альбомів і близько 100 пісень. Вона нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня за свою благодійну діяльність, а також відзнакою Президента України (2016), нагрудним знаком «Знак пошани» міністра оборони України (2019), орденом «Сталевий хрест непереможних» (2021), нагрудним знаком «За заслуги перед Збройними Силами України» (2021).

Раніше ми повідомляли, що кошти з концертів Христини Панасюк в Італії отримала сім’я загиблої захисниці України.

Нагадаємо, як Христина Панасюк презентувала в Італії новий музичний альбом.

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі!» (Т. Шевченко)

Тарас Шевченко – одна з найвеличніших постатей в історії України. Він відіграв ключову роль у створенні та розвитку української літературної мови. Пророк, мислитель, геній, символ нашої країни. Чи задумувались над тим, якою була б (та чи була б взагалі) зараз Україна, якби свого часу Бог «забув» подарувати нам Шевченка?

«Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю», – так висловлювався про Кобзаря відомий український письменник Остап Вишня. Тож одне з завдань сучасних українців полягає в сумлінному вивченні, плеканні та цінуванні своєї історії, мови, культури, своїх видатних діячів, оскільки дерево здатне рости й розвиватися лише тоді, коли його коріння має достатню поживу. І цією поживою для справжнього українського дерева є пам’ять і повага до своїх митців, своїх Героїв та наслідування їх.

З цим завданням прекрасно справляється українська поетеса, прозаїк, перекладачка, драматург, публіцистка, шевченкознавиця, громадська діячка, волонтерка Антонія Цвід, літературна зустріч з якою відбулась 31 травня в Римі.

Захід пройшов в українському ресторані «Taverna Shynok» за сприяння організації «Ucraina Unità APS Roma» та її президентки Галини Пришляківської. На благодійному вечорі Антонія Цвід презентувала книги «Таємниці Тараса Шевченка» та «Поетичний зошит воєнного часу». Модератором заходу виступила українська поетка в Римі Світлана Нікітенко.

На початку виступу Антонія Цвід одразу нагадала всім присутнім про основну місію свого туру – збір коштів на ліки для поранених українських військових і закликала всіх охочих долучитися благодійними внесками до цієї важливої справи.

Авторка зачитала свій вірш-присвяту українським захисникам «Йде воїн» з циклу «Кривава рута» та оголосила хвилину мовчання за тими українцями, які, на жаль, загинули від рук московських окупантів на цій кровопролитній війні.   

«Немає зараз нічого тяжчого, ніж те, що переживають наші хлопці, які зараз на війні», – зазначила пані Антонія.

На запитання Світлани Нікітенко про те, що підштовхнуло звернутися до опису та розслідування невідомих досі життєвих та творчих фактів життя Тараса Шевченка, письменниця, серед іншого, відповіла, що Шевченко в її житті – це не випадковість. Його творчістю вона цікавилася вже з раннього дитинства.

Проте коли вже стало зрозуміло, що почалися різні інсинуації та диверсії проти української нації, зокрема, перекручування фактів біографії Кобзаря, Антонія Цвід вирішила взятися за цю складну дослідницьку роботу, яка полягала в з’ясуванні того, ким був насправді духовний батько України Тарас Шевченко.

«Я багато років провела в архівах. Почала читати спогади. Нам у школі дають таке, що просто викликає відразу до Шевченка. Але, коли ти занурюєшся в ці архіви, то вже бачиш не того діда з вусами, шапкою та у кожусі, а бачиш прекрасного Шевченка, який у молодому віці написав «Кобзаря» й просто диву даєшся – невже це справжній Шевченко? Невже так можна кохати?», – поділилася враженнями пані Антонія.

Авторка також розповіла про ті невідомі досі факти життя нашого Кобзаря, які їй відкрилися під час дослідження: про його чудове почуття гумору, про його освіченість, відмінний смак у манерах, одязі, про друзів поета, його коханих жінок і навіть про ймовірного сина Федора від нареченої, яка мешкала в Седневі.

«Дивлюся на світлини й думаю – ось вони, прямі нащадки Тарасові. Замовчувати цей факт лише через моральні застороги? Нехтувати прямою гілкою родоводу нашого Пророка лишень тому, що Тарас Григорович не встиг одружитися через раптовий арешт? Певна, що ні, адже істина – понад усе!…», – зазначила дослідниця на сторінках своєї книги «Таємниці Тараса Шевченка».

На літературному вечорі Антонія Цвід зачитала свою міні-поему «Дума про Тарасове щастя», написану за останніми версіями біографів Тараса Шевченка та таємними родинними реліквіями, відкритими нею самою. Завдяки цьому присутні змогли пересвідчитися у складній життєвій драмі Шевченка, нездійсненних його мріях у власному коханні. В поемі, зокрема, зустрічаємо такі рядки:

«Твоя таємна наречена

ніким не впізнана пішла.

І до самісінької смерти

коханню вірність зберегла…

Фатальна місія від неба

тобі дісталась на землі.

Лишень Вкраїна-наречена

навік судилася тобі».

Ми поцікавилися у Антонії Цвід, чи снився їй Тарас Григорович під час дослідження та написання нею цієї книги?

«Важко сказати. Можливо, якось і снився, але вже не згадаю, бо стільки всього пережито. Але, коли я пишу, то його ніби чую. Іноді буває, що він мені немов диктує…», – відповіла поетеса.

Антонія Цвід також відома своєю любовною лірикою. Літературознавці та критики навіть називають її засновницею сучасної філософсько-інтимної лірики. Тому родзинкою вечора стали її вірші про особливу пристрасть у коханні, які вона продекламувала у захопливому стилі. Вони були зустрінуті бурхливими оплесками присутніх. Адже навіть сам Шевченко у своїй поемі «Катерина» заповідав:

«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами».

На заході кілька віршів Антонії Цвід прозвучали італійською мовою у виконанні Франко Ауконе, переклад яких зробила Ольга Вдовиченко.

Як зазначала сама поетеса, цією зустріччю вона відзначила річницю свого Благодійного туру Європою – від Парижу до Риму, старт якому дав 14-й з’їзд Європейського конгресу українців у Берліні.

На знак подяки за участь у літературному вечорі представники організації  «Ucraina Unità APS Roma» вручили пані Антонії пам’ятні подарунки. 

Після завершення вечора присутні мали змогу придбати книги Антонії Цвід, отримати автографи, поспілкуватися у дружньому колі, сфотографуватися з нею на пам’ять, а ще зробити благодійні внески на підтримку лікування українських військових.

Пам’ятаймо, що зараз Україна переживає важкі часи боротьби та відстоювання власної незалежності у війні з ненаситним агресором – московією. Тож будьмо гідними кожен на своєму місці, допомагаймо та підтримуймо Україну у цей складний період, почавши з самого себе. А дороговказом у цьому нам, знову ж таки, служать слова великого борця за волю України Тараса Шевченка:

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

Додамо, що в рамках Благодійного туру Європою в Антонії Цвід заплановано ще два літературні заходи в Римі, після чого вона відвідає Польщу.

Відомо, що Антонія Цвід є авторкою понад двох десятків поетичних та прозових книг. Її вірші увійшли до багатьох вітчизняних та закордонних антологій, виданих у Франції, Італії, Німеччині, Греції, Великій Британії, Болгарії, Молдавії, Македонії, Словаччині, Польщі та інших країнах. Володарка «Золотого диплому» (Німеччина, 2023), Гран-прі Міжнародного конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи» (2019), ювілейної медалі та інших відзнак Національної спілки письменників України. Лавреатка Німецько-французької літературної премії ім. А. де Сент-Екзюпері (2020), міжнародних літературних премій імені Г.Сковороди «Сад божественних пісень», ім. М.Гоголя «Тріумф», ім. Олександра Олеся, К. Мандрик-Куйбіди, премій «Літературний Олімп», «Благовіст» тощо. Лавреатка Народної премії ім. Тараса Шевченка в номінації «Література» за книгу «Таємниці Тараса Шевченка». Членкиня НСПУ з 1987 року та Світового поетичного об’єднання «Poetas del Mundo». Учасниця закордонних літературних симпозіумів у Європі. Про Антонію Цвід, твори якої перекладені багатьма мовами світу, створено низку телефільмів і телепрограм.

Раніше ми повідомляли, що українців в Римі запрошують на благодійну зустріч з українською романісткою.

Також читайте: У Римі урочисто відкрили «Українську книжкову поличку».

Як відомо, українська мова є однією з наймилозвучніших мов світу. Наприклад, в ЮНЕСКО зібрана дивовижна фонотека народних пісень країн усього світу, де найбільшу кількість займають саме українські народні пісні (близько 15,5 тисяч). Недарма, українську мову часто називають «солов’їною». Після вторгнення росії в Україну, усвідомлення важливості підтримки, розвитку і популяризації української мови та української книги для багатьох українців набуло особливого значення.

За різними оцінками, з лютого 2022 року по сьогодні Італія прийняла близько 190 тис. громадян України, які тікали від війни. За цей час багато українських дітей вже пішли до школи, дехто вже й вивчив італійську мову, хтось створив нові сім’ї. Але переважна більшість українців після завершення воєнних дій все ж, планує повернутися до України, оскільки в народі кажуть «всюди добре, а вдома – найкраще».

З метою об’єднання і допомоги один одному, заради пам’яті свого «коріння», підтримки та розвитку української мови та культури, українцями в Італії створюються різноманітні українські асоціації, школи, церкви, заклади харчування з українською кухнею, газети, гуртки, проводяться різноманітні благодійні фестивалі, творчі заходи, спортивні змагання, з’являються можливості для читання українських книг.

Черговою такою можливістю для українських громадян в Італії стало відкриття «Української книжкової полички» в Римі, що відбулося в понеділок 20 травня.

У заході взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол України в Італійській Республіці Ярослав Мельник з дружиною, другий секретар Посольства з питань культури Олена Холявицька, директорка бібліотеки імені Антоніо Бальдіні Амалія Марія Амендола, заступниця директорки Антонелла Луцці Конті, офіційний представник Генеральної дирекції бібліотек та авторських прав Міністерства культури Італії Валерія Нікотра, представники італійських та українських наукових кіл та української громади.

У своєму вітальному слові Ярослав Мельник зазначив, що в рамках цієї ініціативи Посольство України в Італійській Республіці передало до бібліотеки Антоніо Бальдіні близько 400 книг українською мовою різних жанрів. Це твори класичної та сучасної художньої літератури, історична, наукова та публіцистична література, видання про кулінарні традиції, культурну та мистецьку спадщину тощо.

«Впевнені, що наявність українських видань у бібліотеці стане приємною нагодою для всіх, хто бажає познайомитися з українською літературою, культурою та традиціями», – підкреслив Посол.

У Посольстві повідомили, що проєкт «Українська книжкова поличка» ініціювала Перша леді України Олена Зеленська спільно з Міністерством закордонних справ, Міністерством культури та інформаційної політики, а також Державною установою «Український інститут книги» та посольствами України. Вже відкрито 200 книжкових полиць у 47 країнах, які налічують 50 тисяч українських видань.

В Італії цей проєкт реалізовано під патронатом Першої леді України Олени Зеленської та за підтримки МЗС України, МКІП України, Українського інституту книги, Київської школи економіки.

Головна мета цієї ініціативи – популяризація української літератури, культури та мови в Італії та надання можливості численним громадянам України, які прибули до Італії, мати доступ до видань своєю мовою.

Українська поличка в Римі представлена також книгами українських авторів в перекладі на італійську та англійську мови, дитячою літературою тощо.

Серед авторів – переважно українські класики та сучасники: Тарас Шевченко, Леся Українка, Григорій Сковорода, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Іван Котляревський, Пантелеймон Куліш, Василь Стефаник, Василь Стус, Ліна Костенко, Зірка Мензатюк, Дзвінка Матіяш, Юрій Андрухович, Андрій Курков, Оксана Забужко, Сергій Жадан та багато інших, а також твори відомих іноземних авторів в перекладі на українську мову. Передбачається поповнення фонду бібліотеки на регулярній основі.

На запитання нашого видання «Чи планується відкриття схожих поличок і в інших містах Італії ?» в Посольстві відповіли, що Посольство України в Італії передало українські книги до бібліотек українських шкіл «Престиж» в Римі, «Пресвята родина» в Помпеї, «Золотоуст» в Казерті, «Радість» в Болоньї, «Щедрик» в Ріміні, «Сонячник» в Барі.

Це стало можливим завдяки іншим проєктам – започаткованим Українським інститутом книги «Книжки без кордонів» та Держкомтелерадіо «Українським дітям – українську книгу!», які реалізовуються спільно з Офісом Президента України, МКІП України та МЗС України.

Українські книжки також можна знайти в Бібліотеці Облате у Флоренції, в українській школі «Рідне слово» при асоціації «Кфіщь» в Тренто, в українській школі ім. Соломії Крушельницької в Мілані, в міській бібліотеці «Salaborsa» в Болоньї, в українській асоціації «LA RONDINE APS» в Местре, в бібліотеці української асоціації «Ucraina Più – Milano», в міській бібліотеці міста Ачіреале на Сицилії.

У Посольстві розповіли, що проєкт «Українська книжкова поличка» був запланований ще до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, а під час війни потреба в ньому лише зросла.

«Призначення бібліотек і книг – зберігати та передавати знання, культуру та історію. «Українська книжкова поличка» також збереже зв’язок українців Італії зі своєю країною. Ми віримо, що український літературний спадок надовго оселиться в римській бібліотеці, щоб розповідати та свідчити про Україну, а також підтримувати та надалі розвивати міцні та тривалі зв’язки між нашими народами», – зазначили в Посольстві.

Про важливість і доступність українського слова для українців за кордоном та важливості проєкту «Українська книжкова поличка» у своїх виступах неодноразово наголошувала і Перша леді України Олена Зеленська.

«Наші вимушені переселенці за кордоном, у десятках країн Європи, зможуть взяти книжку рідною мовою собі чи дитині, і відчути, що Батьківщина – близько. На відстані книги», – зазначила Олена Зеленська.

То ж тепер кожен свідомий українець, який тимчасово або постійно проживає в Італії, має чудову нагоду відвідати бібліотеку Антоніо Бальдіні в Римі, почитати українську книгу, збагатити свій кругозір, дізнатися більше про багатовікову українську історію та хоча б на деякий час відчути себе вдома, в рідній Україні.

Водночас це ще й можливість для італійців та громадян інших країн, які вивчають українську мову та цікавляться Україною, ширше пізнати нашу чудову країну.

Завершимо розповідь про цей важливий захід словами видатного українського письменника Максима Рильського: «Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…»

Раніше ми розповідали про вечір української поезії в Римі з Іриною Шуваловою.

Також читайте інтерв’ю з українською поетесою Оксаною Стоміною: Маріуполь – моє місце сили.

Нагадаємо, що в Пʼяченці презентують книгу італійського дослідника про українську ідентичність.

До такої нової генерації українських літераторів можна сміливо віднести Ірину Шувалову, яка днями розпочала свій тур Італією з поетичними читаннями в кількох містах.

Про унікальну творчість цієї талановитої поетеси дуже влучно висловилась кандидат філологічних наук, поетеса, авторка поетичних збірок, переможниця і фіналістка низки поетичних конкурсів Світлана Богдан.

«Здається, такого, як Шувалова, в українській літературі не робив іще ніхто», – зазначила пані Світлана Богдан в інтерв’ю для видання «Український тиждень».

Окрім авторського стилю Ірини Шувалової, а він дійсно є доволі незвичним, оскільки у віршах практично відсутні розділові знаки, вражає справжність її поезії та загадковість водночас. Тож, українці, які проживають в Італії, так само як італійці й інші європейці, мали чудову нагоду познайомитися з магією українського поетичного слова цієї поетеси на вечорі української поезії та музики «Ріки незмінно течуть додому».

Подія відбулась 7 травня в Римі за активної підтримки Посольства України в Італії. Прийняв та організував літературно-музичний захід Австрійський культурний форум Риму у співпраці з Європейською бібліотекою.

На цьому вечорі Ірина Шувалова представляла добірку своїх віршів українською мовою, а італійською їх читали Флавія Ферраньї та Массімо Гаррітано.

Італійський переклад здійснили Піна Пікколо, Алессандро Ачіллі, Маттео Аннек’яріко, Анастасія Бичкова, Росселла Карія, Анна Манжулло, П’єрлуїджі Паван. Захід проходив у діалозі з Оленою Пономаревою, професоркою українознавства Університету Сапієнца.

Свій виступ Ірина Шувалова розпочала віршем «Культурний шар», в якому зустрічаються такі слова:

«… до настання цієї епохи

ми були як діти…

… в тому минулому житті

навіть не знали

скільки сталевих сантиметрів болю

можна безперешкодно занурити

у наші м’які рожеві тіла»

На запитання Олени Пономаревої, що означає «писати тепер» і що таке «поезія війни», авторка серед іншого зазначила, що поезія в умовах війни є багатофункціональною.

«Війна не стається з нами. Вона стається з тими, хто не чекає війни. Поезія – це той вимір мови, де може вирости її нова гілка. Мова поезії – універсальний інструмент, це не розкіш, а щоденна необхідність. Поезія – це молитва, це і прокльон. Всі ці функції може виконувати ця нова мова поезії в умовах війни», – пояснила Ірина Шувалова.

Поетеса розповіла, що її брат та колишній чоловік зараз служать у війську. Вірш «Доброволець», який вона зачитала, присвячений саме їм. Загалом Ірина Шувалова зачитала понад десять своїх віршів – саме їх і можна назвати мовою поезії в умовах війни, яку зараз веде Україна з московським окупантом.

На нашу думку, в тій ситуації, в якій зараз опинилася Україна, стояти осторонь – означає програти. Діяти одному – означає програти. Навіть найчистіші ріки можуть пересихати, якщо вони течуть поодинці. Тільки об’єднавши ці ріки у велике море взаємопідтримки українців і всіх вільних країн цього світу, ми здатні відстояти своє право на життя, на свій власний дім і право бути господарями на своїй землі.

Дякуємо представникам всіх італійських організацій, які підтримують подібні заходи, це є дуже важливим для поширення правди про війну московії проти України, а також про українських Героїв, які стоять живим щитом на захисті не лише нашої країни, а й вільної Європи.

Про спільні зусилля задля досягнення перемоги вела мову й Олена Пономарева під час заходу.

«Тільки разом ми зможемо перемогти», – зауважила пані Олена.

Впродовж поетичного вечора лунали не лише вірші, а й жива музика. Ірина Шувалова читала свої твори під чарівні мелодії українських композиторів у виконанні піаністки Жанни Станкович та скрипальки Оксани Тютюник. Вони подарували можливість насолодитися поезією в супроводі музичних творів Данила Крижанівського, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика та Жанни Станкович.

Важливо залишатися зі своїми, співпереживати їм і відчувати від них підтримку, зрештою, так само як і самому надавати її. Цьому співзвучний і один із віршів Ірини Шувалової, який так і називається «Свої».

Завершився вечір фуршетом, який підготували організатори для всіх присутніх. А ще всі охочі мали змогу придбати книги авторки, отримати її автографи та зробити спільні фотографії на пам’ять. 

Відомо, що українська поетеса, перекладачка та дослідниця Ірина Шувалова родом із Києва, проте жила також в Сполучених Штатах Америки, Греції, Великобританії та Китаї. З 2023 року вона розпочала дослідницьку роботу при Університеті Осло в Норвегії. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання докторки наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де викладала українську мову. Її докторську дисертацію було присвячено динамічним ідентичностям спільнот, які зазнали впливу війни на Донбасі, розглянутим через призму воєнних пісень.

Шувалова є авторкою п’яти поетичних книг, зокрема «Ран», «Ос», «Аз» та двомовної книги «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»), що вийшла 2019 року в американському видавництві «Lost Horse Press». Її збірка «Каміньсадліс» (2020) відзначена літературною премією «Літакцент» як поетична книга року. Найближчим часом вийде друком наступна книга під назвою «Кінечні пісні».

Вірші Ірини Шувалової друкувались в українських та закордонних виданнях, зокрема «Literary Hub», «Modern Poetry in Translation», «Words Without Borders» та багатьох інших.

Ірина Шувалова також є лавреаткою багатьох нагород, в тому числі першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2010) та премії Стівена Спендера / Йосипа Бродського (Stephen Spender / Joseph Brodsky Prize) 2012 року. Наразі її поезії вже перекладено двадцятьма дев’ятьма мовами.

Додамо, що цим заходом Ірина Шувалова розпочала свій невеличкий тур Італією, який пройде в кількох містах. З 10 травня у Венеції до неї приєднається ще одна відома українська поетеса, перекладачка та журналістка Ія Ківа.   

Також читайте інтерв’ю з українською поетесою Оксаною Стоміною: Маріуполь – моє місце сили.

Нині Оксана Стоміна знову їздить Італією, продовжуючи доносити своїм поетичним словом правду про те, що відбувається в Україні. Зокрема, днями маріупольська поетеса була учасницею культурного заходу «Європа у віршах» з нагоди Всесвітнього дня поезії в Римі.

Там ми й зустрілися з нею, щоб записати це інтерв’ю.

Усім відомо, що Ви є поетесою з Маріуполя. Це Ваше рідне місто?

Оксана Стоміна: Так, я народилася в Маріуполі й усе життя жила в цьому місті. Хоча багато подорожувала, але завжди поверталася в Маріуполь, тому що, напевне, це моє місце сили. Я дуже любила і люблю своє рідне місто. В мене з ним були ніжні, глибокі стосунки. Я його досліджувала та відкривала для себе і для інших: писала про нього, робила різні проєкти, проводила дитячі та дорослі екскурсії.

Яким пам’ятаєте своє дитинство?

Оксана Стоміна: Я пам’ятаю себе в дитинстві з дуже-дуже раннього віку. Мабуть, пам’ятаю майже усе, окрім свого народження. Я була дуже щасливою дитиною, бо в мене була любляча родина та повний набір бабусь і дідусів, які були просто ідеальні. Вони приділяли онукам велику увагу і передали багато любові. Саме у них я навчилася любити, і завдяки їм я вірю в любов, тому що я бачила цю любов з дитячих років. Зараз у мене лише приємні спогади про дитинство. Наприклад, мама писала мені дитячі вірші. А ще я дуже любила, коли вона читала мені книжки. Це було наче таке таїнство. Загалом, я з сім’єю багато подорожувала в дитинстві, бо мої батьки дуже любили подорожі.

Чи мали в дитинстві якісь мрії про доросле життя?

Оксана Стоміна: Мені згадалося, що вже у дорослому віці в мене було кілька віршів про старість. Я завжди шанобливо ставлюсь до поважного віку і до людей поважного віку. Тобто, якщо людина гідно живе – то в кінці, як результат життя, як нагороду, вона має отримати гідну старість. Але насправді це працює не завжди так. Я мріяла про щасливу, затишну старість, проте зараз, у зв’язку з війною, я стільки всього втратила, що не знаю, що буде завтра, і вже точно не розумію, якою буде моя старість. Ось про це в мене промайнула думка.

Де пройшли Ваші студентські роки?

Оксана Стоміна: Навчалася я в Білгороді ще за радянських часів. Це був єдиний раз, коли в студентські роки я тимчасово поїхала з рідного міста. Там нас навчалося двоє студентів з Маріуполя. Нам тоді казали, що ми наче з різних міст, бо інша дівчина була «просто з якогось Маріуполя», а Оксана – «з найкращого міста у світі – Маріуполя». Я завжди так закохано розповідала про своє місто. В мене було багато студентських друзів, з якими ми все життя спілкувалися, вони дуже часто приїжджали до мене в гості. Зустрічі нашої великої студентської компанії ми проводили в Україні, тому що друзі дуже любили до нас приїжджати. Кожного року ми обирали якесь місто в Україні і їхали туди. Це був Маріуполь, Харків, Полтава, Київ, Одеса, Львів… Їм завжди дуже подобалося у нас. Все було добре до 2014 року. Тоді їм по телебаченню сказали, що ми (Україна і росія, – прим. автора) вороги. Після цього, ми ще деякий час сперечалися: вони розповідали, що у нас тут нацисти в Україні. Я ж намагалася апелювати до їхнього здорового глузду і нагадувати, що їм у нас завжди було дуже комфортно: «Чому ви не вірите власним очам, не вірите своїй подрузі, а довіряєте незрозуміло кому?». Відтоді у нас контакти майже перервались саме через ставлення росії до України. Потім, десь у 2020 році, вони почали потихеньку повертатися, писати мені. Я вважала, що це визнання їхніх помилок, але насправді цього не було. Коли у 2022 році відбувся повномасштабний наступ росії на Україну знову ніхто з моїх білгородських друзів не написав, знаючи що моє місто майже стерли з лиця землі. Навіть ніхто не поцікавився чи я жива. Тому ця історія про дружбу зі студентських років є для мене досить болючою.

Чи можете пригадати, коли і як відкрили в собі здатність до написання віршів?

Оксана Стоміна: Так, я чудово пам’ятаю, коли почала писати вірші. Це було в дитинстві. Я вже тут згадувала, що мама писала для мене дитячі вірші. Власне, в поезії я і росла. Найбільше мені подобаються римовані вірші, бо, на мою думку, в них є найбільше гармонії. В мене таке враження, що я ввібрала це з молоком матері. І вже в 1-2 класі початкової школи почала писати власні вірші. Досі навіть пам’ятаю про що вони були, я писала їх на уроках.

А як саме Ви створюєте свої вірші? Як вони народжуються?

Оксана Стоміна: Я не створюю вірші, вони просто приходять. Здатність, тяжіння до поезії – це подарунок неба, долі. Це величезне задоволення писати вірші. Я щаслива й відчуваю радість, коли приходить вірш – він просто звідкись з неба падає, наче ти отримуєш подарунок.

Чи маєте інші захоплення, окрім поезії?

Оксана Стоміна: У мене багато захоплень, а найбільше захоплююсь життям, бо я дуже життєлюбна людина. Мені цікаво все різне спробувати. Із задоволенням поділяю інтереси свого чоловіка. Найбільше люблю подорожувати, кататися на лижах, грати у великий теніс, люблю море і все, що з ним пов’язано. Також мені подобається театр, кіно, музеї, книжки, мистецтво, музика, яка звучить у мене постійно. Люблю дивитись, як танцюють люди. Насправді, якщо так можна сказати, я дуже вдячний споживач культури та різного культурно-мистецького продукту. Мені цікавою є риболовля, спорт, за яким слідкую та вболіваю. Словом, я більше люблю, аніж не люблю. Щодо останнього можу віднести війну, поганих людей, зраду та злочинців.

Які асоціації викликає у Вас слово «війна»?

Оксана Стоміна: Для мене війна – дорівнює злочин. Я категорично на цьому наполягаю. Людина, яка розв’язала війну – це злочинець. Перетнути чужий кордон, окупувати чужу землю, анексувати чужу територію, вбити людину – це все злочинно і іншої думки тут бути не може. Злочинець має відповідати за свої злочини. А щодо асоціацій з цим словом, їх дуже багато і тепер стало ще більше, ніж будь-коли – кров, біль, гучні вибухи, страх, втрати, горе…

У листопаді 2023 року Ви вже були в Італії у багатьох містах з презентаціями своєї книги. Ваш нинішній тур триватиме до 5 квітня й охопить ще понад 10 міст. За якими критеріями обирали міста для творчих зустрічей?

Оксана Стоміна: За цей тур по Італії я дуже вдячна людям, які, власне, ним займаються. Здебільшого це Марина Соріна – як моя перекладачка, менеджерка та організатор цього туру, а також Андреа Гарбін – як видавець моєї книги. Вони організовували цей тур. Я не обирала міста, в яких відбуваються презентації, це все робили вони – розглядали запрошення та відповідали на них. Можу лише сказати, що у нас вже зараз є запрошення на третій тур. Адже ще є дуже багато інших міст, відвідати які нам в цьому турі просто не вистачає часу.

Окрім книги «Ненадіслані листи», чи є у Вас інші видання віршів чи прози?

Оксана Стоміна: Саме цю збірку віршів, написаних після початку повномасштабного вторгнення, я в Україні не видавала. Але в мене були й інші видання, починаючи з 2014 року. В принципі, я і займалась тим, що видавала збірки, книжки. Зокрема, в мене була збірка про війну росії проти України, називалася вона «По живому». Там було зібрано тексти письменників, поетів, журналістів, які знаходились на територіях, що були в епіцентрі подій – в Криму, на Донбасі та у Приазов’ї. Ця книга вийшла у 2016 році і з нею ми багато їздили по різних куточках України. Вона була перекладена англійською та литовською мовами. Згодом, вийшла ще одна окрема книга німецькою мовою, назва якої перекладається українською як «Війна приходить без запрошення». З цією книжкою ми їздили в Німеччину і робили там заходи. А зараз в мене буде ще одна прозова книга про війну, про події в Маріуполі. Вона вже готова і в даний час перекладається кількома мовами, зокрема, італійською. Тож, сподіваюсь, що скоро вона вийде і в Італії.

Чи можливо повернутися в минуле і щось там виправити?

Оксана Стоміна: На мою думку, в минуле повернутися не можна, але я і не схильна насправді до таких рефлексів. Я не з тих, хто шкодує про якісь свої вчинки. Я просто намагаюся не робити таких речей, про які ти потім шкодуєш.

Ким би хотіли бачити себе через 10 років?

Оксана Стоміна: Я хочу стати бабусею і бачити, як мої внуки ростуть у вільній та мирній Україні. Хочу бути щасливою і робити щасливими людей навколо себе. Мені здається, що це головне і найбільш правильно.

А якою б хотіли бачити Україну через ті самі 10 років?

Оксана Стоміна: Однозначно я хочу бачити Україну через 10 років цілісною – в межах кордонів 2013 року. Хочу, щоб всі анексовані території повернулися, щоб Україна була мирною, відбудованою, красивою країною, яка розвивається.

Нагадаємо, що наразі в Італії продовжується літературний тур Оксани Стоміної з презентаціями її двомовної збірки віршів «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite». Творчі зустрічі триватимуть до 5 квітня включно. Нижче вміщено актуальні дати заходів, міста та адреси👇

• 24/03 АНКОНА – Spazio Presente, via Buoncompagno, – ore 17:00;
• 26/03 П’ЯЧЕНЦА – Auditorium Santa Margherita, via Sant’Eufemia, 12/13 – ore 18:00;
• 27/03 БРЕШІЯ – Spazio Illich, via dei Mille, 22 – ore 20.30;
• 28/03 ПІНЕРОЛО (TO) – Бібліотека Alliaudi – ore 17:30;
• 31/03 ВЕРОНА – Casa di Ramia – ore 15:30;
• 02/04 ВЕРОНА – Palazzo Scaligero, piazza dei Signori – ore 16:00;
• 03/04 ВЕНЕЦІЯ – Circolo ARCI Franca Trentin Baratto – ore 18:00;
• 04/04 ВІТТОРІО – ВЕНЕТО – (TV) – Palazzo Todesco – ore 20:30;
• 05/04 ПАДУЯ – Patronato San Girolamo – ore 18:30.

До теми: Рим відзначив Всесвітній день поезії, Україну представляла Оксана Стоміна.

Також читайте: «Я вся тепер – про війну…» – Оксана Стоміна.

Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної, презентацію влаштують у 10 містах.