Загалом, роль українських жінок-матерів в нашій історії виходить далеко за рамки піклування про домашнє вогнище, вони часто виступали радницями при дворах, захисницями міст, були еталонами освіченості і мудрості.

Наприклад, свята княгиня Ольга разом з князем Володимиром Великим започаткувала християнізацію Київської Русі. Мати Івана Мазепи Марія Магдалина була близькою порадницею для сина, підтримувала його в державницьких справах і відігравала важливу роль як меценатка, фінансуючи будівництво храмів та сприяючи розвитку української культури. Дочка Ярослава Мудрого Анна стала королевою Франції і мала значний вплив на європейську політику того часу…

В Запорозькій Січі українські матері формували у синів козацький дух, сміливість та любов до рідної землі. Жінка-козачка мала високий соціальний статус, користувалася значними правами та свободами, будучи майже рівноправною з чоловіком.

Починаючи з кінця 1990-х початку 2000-х років, велика кількість українських матерів вирушила до Італії на заробітки, щоб забезпечити гідне майбутнє своїм дітям, часто розриваючись між необхідністю працювати за кордоном і бажанням бути поруч із родиною. Їхня важка праця, духовна єдність і молитва на довгі роки стали основою для своїх родин, які залишилися на Батьківщині.

День Матері в Україні щороку відзначають у другу неділю травня, який традиційно вважається місяцем Пречистої Діви Марії, до якої часто звертаються християни, просячи заступництва та допомоги.

Цьогоріч свято припало на 10 травня. Українська діаспора в Римі, яку складають у великій мірі матері, бабусі в цей недільний день мала можливість долучитися до святкування Дня Матері в Патріаршому Прокатедральному соборі Святої Софії.

Захід розпочався о 10.00 год Божественною Літургіїєю, очолив богослужіння якої ректор cобору о. Марко-Ярослав Семеген. Після Служби Божої отці відправили Молебень до Пресвятої Богородиці та освятили копію Почаївської Богородиці – великої Заступниці і Покровительки України.

На завершення відправи о. Марко представив особливого гостя, що був присутній на Літургії, кардинала Фабіо Баджо – заступника секретаря та відповідального за Відділ у справах мігрантів і біженців Дикастерії сприяння інтегральному людському розвитку у Ватикані, якому в знак подяки за його роботу і допомогу, зокрема, українським мігрантам, подарував щойно освячений образ Богородиці. Кардинал Фабіо висловив вдячність за подарунок і особисто привітав українських матерів, що були в Храмі, подарувавши кожній матері білу троянду.

Після завершення Божественної Літургії надворі біля Храму для всіх присутніх був організований благочинний обід. Водночас, кожен мав можливість придбати білети для благодійної лотереї, лоти для якої збирав особисто о. Марко. Виручені кошти з цих заходів будуть направлені для допомоги Україні.

До речі, 1 травня від Патріаршого Прокатедрального собору Святої Софії у Римі вирушила уже 151-ша вантажівка з гуманітарною допомогою для України – цього разу для мешканців Харкова.

Концертну програму зі вступним вітальним словом розпочав о. Марко, який наголосив, що материнство – це великий дар, без якого не може бути батьківства:

“Єва в Біблійному значенні означає “нове життя”. Якщо сьогодні ми подивимося на те, що відбувається довкола – то це війна проти життя, яка нищить генофонд нації, нищить майбутнє. І зараз дуже багато інших тенденцій в світі, які заперечують вартість подружжя. Тому, сьогоднішнім святом Матері ми хочемо вшанувати вас дорогі жінки, дорогі матері, хочемо подякувати вам за все, що ви робите”, – наголосив ректор собору на важливості святкування Дня Матері.

Після цього о. Марко представив народну артистку України Марію Бурмаку і український музичний гурт Religimuz, який складається з подружжя Олега Колоса і Надії Пакош, яка є матір’ю шістьох дітей. Священник подякував гостям за те, що вони сьогодні разом з нами і закликав всіх присутніх долучатись до святкування, оскільки без миттєвостей радості, війна і породжений нею негатив, може зламати людину:

“Для того, щоб ми були сильними – нам треба багато радості”, – підкреслив ректор собору.  

Першою свій музичний виступ розпочала народна артистка України, співачка, авторка пісень, музикантка, радіо та телеведуча, громадська активістка, благодійниця, кандидат філологічних наук Марія Бурмака. Вона одразу відзначила, що Свята Софія – це особливе місце не тільки для українців в Італії, а й для всіх українців світу всіх часів, оскільки багато визначних постатей з України в різні часові періоди приїжджали саме сюди.

Перед виконанням композиції “Ой не квітни, весно…”, пані Марія розповіла присутнім з чого починалася її музична творчість:

 “Я почала співати на фестивалі “Червона Рута” у 1989 році. Страшно подумати – 37 років тому. Мені щойно виповнилося 19 років. До здобуття Україною Незалежності залишалося 2 роки. Зараз я хочу заспівати для вас одну пісню тих часів на слова Олександра Олеся, вірші якого тоді вилучалися з бібліотек. Мене навіть викликали у певний відділ університету, бо хотіли виключити. Співати ці пісні тоді було насправді небезпечно. Але мені здається, що це саме те, що заповідали нам всі поети Розстріляного Відродження, Шістдесятники і Йосиф Сліпий. І ця пісня провела мене всі ці 37 років. Тому, зрештою, моє українство в Харкові перемогло. Україна – перемогла”, – поділилася спогадами співачка.

Марія Бурмака є також авторкою багатьох пісень про війну, яка почалась не в 2022 році і навіть не в 2014-му, а вже триває насправді століттями.

Зокрема, її пісня “Поцілуй мене на прощання” була написана в 2014 році для українських хлопців, які одразу після Революції Гідності, Майдану пішли добровольцями на фронт і багато з яких, нажаль, не повернулися.

Перед піснею “Повернись живим”, виконавиця поділилася особистою трагедією в її сім’ї, пов’язаною з теперішнім повномасштабним вторгненням московії в Україну:

“Війна забрала багато кого. Відразу з початком війни добровольцем на фронт пішов мій брат. Я ніколи не могла подумати, що він, який займався аналітикою, стане артилеристом. Проходив службу в 43 бригаді імені гетьмана Тараса Трясила. Коли він пішов – ми не зразу знали, де він. Я в якийсь момент написала пісню, яка називається “Повернись живим”. Зробила відео. Якщо ви знайдете його на ютубі, то зможете побачити у відео на фотографіях наших хлопців, які пішли на війну, і вкінці є фотографія мого брата Святослава Бурмаки. Він був двічі поранений, двічі контужений. Прийшов вкінці 2023 року, потрапив в госпіталь і буквально через невеликий проміжок часу – 4 січня 2024 року його не стало. Він похований на Алеї Героїв в Києві. Я написала пісню, яку зараз не зможу вам заспівати, але в ній є такі слова:

Ти ангелом на плечі

Снитимешся вночі

І берегтимеш радість,

І в рисах своїх дітей

Житимеш ти тепер

Їхніх життів заради!..

Ти, братику мій, скажи:

Чому зупинився час?..

У цієї пісні дуже важка місія – під цю пісню зараз ховають Героїв на щиті…”, – з сумом повідомила пані Марія.

Також співачка подякувала українській діаспорі в Італії за допомогу, яку вони надавали і продовжують надавати для тих, хто постраждав від війни в Україні.

“Насправді, коли я тільки приїхала сюди, одразу хотіла сказати всім вам дякую, бо з початком війни величезна допомога приходила з Італії – від вас. Всі оці пачки, які ви присилали, все що пакувалося тут – воно приходило для тих людей і дітей, які їх потребували, допомагало і зігрівало, зокрема, радували дітей іграшки і смаколики в “перший” Великдень, в квітні 2022 року. Діти раділи, а люди казали: “Це прийшло до нас з Італії”. Ще раз дякую всім вам і вашим італійським друзям за цю допомогу”, – висловила вдячність за підтримку виконавиця.

Марія Бурмака, для якої це був перший приїзд до Риму розповіла, що в 2019 році, а тоді в 2021-му також на День Матері вже планувався її виступ тут, але тоді епідемія ковіду завадила збутися цим планам.

Співачка привітала зі святом всіх мам, бабусь і прабабусь, які були присутні на заході і всіх людей, які можуть обійняти свою маму або звернутися до неї, як вона, в небеса, і привідкрила таємницю:

“Я знаю, що моя мама зараз бачить – де я. І вона знає, як я мріяла приїхати до Риму. Всі наші мами – завжди з нами. Я, коли їхала до вас, подумала, що в мене немає власної пісні про маму, і я вже зараз придумала її практично всю, але ще не написала. У неї буде такий приспів: “Мамо моя, ти моє сонечко. Ти колись теж була донечка”. Колись, коли ви її почуєте, то будете знати, що я її написала по дорозі до Риму”, – поділилася майбутньою піснею авторка.

Примітно, що хоча й у Римі від самого ранку стояла вітряна і хмарна погода, проте дощ вперто відмовлявся іти, що давало змогу продовжувати концерт. Однак коли співачка виконувала пісню “Сонцем, небом, дощем” останній, мабуть, подумав, що це кличуть його і пустив з неба свої крапельки… Попри це пані Марія продовжувала співати до завершення свого виступу, хоча концерт на декілька хвилин, через примхливість погоди, довелося все-таки призупинити.  

Перед піснею “Не бійся жити”, Марія Бурмака наголосила на важливості цих слів та висловила сподівання що її виступ запам’ятають саме цими словами:

“Ви знаєте, які слова були дуже важливими для Івана Павла ІІ? “Не бійся”. І в мене є така пісня “Не бійся жити”. Я колись написала її для себе, але мені хотілося б сказати всім: не біймося дощу, не біймося, що нам буде складно. Краще боятися тоді – коли ти не любиш. Найчастіше в Святому Письмі використовуються слова “не бійся” і “радуйся”. Мені хотілося б, щоб Ви запам’ятали мій приїзд, і саме ці слова “не бійся жити”, тому що це наше життя. Так, воно не просте. А у кого воно було просте?”, – пояснила важливість цих слів співачка. 

До того ж виконавиця повідомила, що зараз на всіх концертах продовжує збирати кошти для бригади свого брата, якій вона допомагає і виручені кошти з її аукціону, для якого вона привезла авторську вишиту сорочку, вишиту власноручно в 16 років, підуть саме на ці потреби для українських військових. 

Авторка також заспівала кілька веселих руханок для дітей, під які танцювали і діти, і дорослі. Загалом, у її виконанні були виконані пісні різних творчих періодів, зокрема, “Писанка”, “Чорні черешні”, “Ой не квітни, весно…”, “Розлюби”, “Поцілуй мене на прощання”, “Пробач”, “З Днем народження, сонце”, українські народні пісні “Чом ти не прийшов”, “Цвіте терен”, “Рідна мати моя…” на слова Андрія Малишка”, “Червона Рута” Володимира Івасюка та інші.

Після композиції “Перемога” і перед виконанням заключного номеру пані Марія зауважила:

“Я завжди закінчую свій виступ піснею “Перемога”, але не сьогодні. Тому що тут є прекрасні діти парафії, які співали разом зі мною, які вивчили мою пісню “Україна серденько”, якій всього 1 рік. Я хотіла написати її так, щоб цю Україну хотілося обійняти, і щоб ця пісня сподобалася дітям. І так вийшло. Я приїхала в Рим вперше в житті. І тут діти разом зі мною зараз співатимуть мою пісню”, – висловила своє захоплення українськими дітьми в Римі співачка.

Насамкінець, Марія Бурмака подякувала всім людям, які її запросили, долучилися до організації приїзду та допомагали їй з облаштуванням у ці кілька днів гостювання у Римі. Подякувала о. Марку, всім глядачам та всім тим, хто допомагає зараз Україні.

Після оголошення результатів благочинної лотереї, святковий концерт продовжив український музичний гурт Religimuz. Свій виступ він розпочав з пісні-молитви, присвяченій матері Небесній – Пресвятій Богородиці.

Музичний гурт Religimuz відомий передусім своїм автентичним виконанням та популяризацією духовної та народної музики у класичній обробці.

Зокрема, в їхньому виконанні прозвучали пісні “Росте черешня в мами на городі”, “Два кольори”, “Якби я мала крила орлині”, авторські пісні “Вишиванка”, “І правди на Землі нема”, “Піде війна”, “Там де посіяв Господь нас сьогодні” та інші.

Вітаючи матерів, соліст гурту Олег Колос висловив своє захоплення культом материнства в Україні:

“Культ материнства в Україні надзвичайний. Наші матері можуть пережити все. Незважаючи на те, що зараз багато з них ховають своїх дітей, проте знаходять в собі сили жити далі. І саме головне, що наше українське насліддя ми отримуємо від мами, від бабці. Ходити до церкви і всіх молитов я також навчився від бабці. Моя дружина була завжди скромною, але вона є композиторем, авторкою кількох збірок віршів і зараз матір’ю шістьох дітей, яких в нас було загалом вісім, двоє з яких, нажаль померли. І ми тішимося цим даром материнства”, – сказав Олег Колос.

Гурт не обійшов увагою і тему московсько-української війни, заспівавши кілька авторських пісень на цю тему. Пан Олег, зокрема, зауважив, що ця війна зараз забирає цвіт нашої нації, перемелює все на світі і страждають від неї також наші матері, які ховають своїх дітей:

“І попри це, українці все-рівно мають надію, моляться і живуть далі і прославляють наше насліддя. Напевно, з цього нашого опору ми дістаємо неабияку силу, яка дає нам можливість щоразу проростати. І чим більше в нас є викликів, тим сильніші ми стаємо”, – висловив своє захоплення українською нацією музикант.

Після цього всі присутні разом з музичним гуртом Religimuz заспівали пісню, яка вже стала символом нашої української стійкості, символом рішучості у відстоюванні власної української землі і нашої ідентичності та готовності йти до кінця, до Перемоги – “Ой у Лузі червона калина”.

Насамкінець, гурт заспівав пісню-молитву “Під твою Милість прибігаємо, Богородице”.

Цього дня ми також доєдналися до привітань всім українським матерям, які проживають зараз в Україні або в еміграції, зокрема, Марії Бурмаці і Надії Пакош, які є також матерями. Бажаємо вам витримки на крилах надії і віри, ласкавої приємності в потоці сприятливостей із запахом ранішнього сонця і свіжого весняного вітру, який хай завжди дме у ваші вітрила в напрямку успішності.

Завершимо розповідь про святкування Дня Матері у Римі словами з пісні Марії Бурмаки “Перемога”:

Перемога буде з нами
Проти вражої орди
Сильна нашими серцями
Україна назавжди!

Слава Героям України!

Усі світлини – автора статті Василя Пирога.

Також читайте: «Українці готові за себе боротися!» – Віталій Портников на зустрічі з українською громадою у Римі.

У 2010 році вона закінчила Рівненський державний гуманітарний університет за напрямом документальних комунікацій та менеджменту. Професійний шлях розпочався ще під час навчання — з роботи секретарем у будівельній компанії MSBUD у Києві. Згодом вона продовжила кар’єру в банківській сфері, працюючи в «Брокбізнесбанку».

У 2014 році життя Олени кардинально змінилося: вона переїхала до Мілана, де почала працювати в приватній стоматологічній клініці як SMM-спеціаліст та асистент. Саме цей період став для неї точкою входу в цифрові комунікації та нове професійне середовище.

«Імміграція дозволила мені подивитися на себе по-іншому, спробувати нові ролі та відкрити можливості, про які раніше навіть не думала», — розповідає вона.

У 2016 році Олена переїхала до регіону Лаціо, до Коллеферро, де почала новий етап життя разом із майбутнім чоловіком. Вже за рік вона відкрила свій перший B&B — невеликий готель формату «ліжко та сніданок». У 2025 році з’явився ще один заклад.

Підприємницький досвід став для неї логічним продовженням попередньої кар’єри. В управлінні бізнесом їй допомогли організованість, комунікаційні навички та особисті якості — емпатія, відкритість і вміння працювати з людьми з різних культур.

Окреме місце в її житті займає Україна.

«Україна — це мій дім і моя ідентичність. Там моя родина, хоч і розділена обставинами. І це місце, куди я завжди хочу повертатися», — говорить Олена.

У 2026 році її життєвий шлях отримав новий вимір — політичний. Міський голова Коллеферро запропонував їй долучитися до Демократичної партії (PD) та балотуватися до місцевої ради. Для Олени це стало продовженням її громадської позиції та досвіду життя в італійському суспільстві.

Своє рішення вона пояснює ціннісним вибором:

«Я знайшла в Демократичній партії підтримку України та її боротьби за свободу і демократію. Для мене важливо бути частиною політичної сили, яка послідовно виступає за права людини та європейські цінності. Рішення приєднатися до Демократичної партії (PD) у Коллеферро не було для мене формальністю чи випадковим кроком. Це було внутрішнє рішення, яке визрівало поступово — через мій досвід життя, імміграції та глибоке відчуття відповідальності за громаду, в якій я живу.

Коли ти залишаєш свою країну і починаєш будувати життя заново, ти інакше дивишся на слово «громада». Воно перестає бути абстракцією. Це люди, вулиці, школи, лікарні, сусіди, з якими ти щодня перетинаєшся. І з часом ти або залишаєшся осторонь, або стаєш частиною цього життя по-справжньому. Для мене важливо саме друге.

Я обрала Демократичну партію, тому що знайшла в ній цінності, які мені близькі: повагу до людини, захист прав, солідарність і відкритість. Але є ще один дуже особистий аспект — ставлення до України. У момент, коли моя країна переживає війну, я відчуваю, наскільки важливо бачити політичні сили, які не залишаються байдужими, а чітко підтримують Україну на європейському рівні. Це для мене має не політичне, а людське значення.

У Коллеферро я також побачила, що ці цінності не залишаються лише словами. Я зустріла людей, які реально допомагали українським жінкам і дітям, які були змушені покинути свої домівки. Допомагали не тільки речами чи організаційно, а й людяністю — увагою, підтримкою, відчуттям, що ти не одна. І в цей момент я зрозуміла: я не хочу бути просто спостерігачем. Я хочу бути частиною цього процесу».

Вона також підкреслює важливість інтеграції та участі мігрантів у житті громади:

«Люди іноземного походження — це не проблема, а ресурс. Я хочу показати, що ми можемо бути активною частиною суспільства і робити внесок у його розвиток».

Сьогодні Олена бачить свою місію у створенні мостів між культурами та посиленні соціальної згуртованості. Серед її пріоритетів — підтримка українських сімей в Італії, полегшення доступу до освіти, медицини та працевлаштування, а також допомога в бюрократичних процесах, пов’язаних із тимчасовим захистом.

«Політика — це участь. І якщо ти живеш у громаді, ти не можеш бути осторонь її проблем. Окремо для мене дуже важливо питання людей іноземного походження. Часто нас сприймають як «гостей» або як тимчасовий елемент суспільства. Але роки життя тут показали мені інше: ми вже є частиною цієї країни, її економіки, її повсякденного життя, її майбутнього. І я хочу, щоб цей внесок був визнаний і почутий. Саме тому я вступила до PD — не лише як до політичної сили, а як до простору, де можна діяти, пропонувати, змінювати. Для мене це спосіб перетворити мій досвід — як українки, як матері, як підприємниці — на конкретні ініціативи для громади. Я не вірю в політику на відстані. Я вірю в політику участі. І сьогодні, живучи в Коллеферро, я відчуваю, що це також моє місто. Його проблеми — це мої проблеми. Його майбутнє — це частково і моє майбутнє», — підсумовує вона.

Вважаємо, що особливим чином на це вплинуло місце, де відбулася подія – прокатедральний собор Святої Софії, зведений у ХХ столітті з ініціативи Патріарха Йосифа (Сліпого).

Прокатедральний собор Святої Софії в Римі є головним осередком духовного життя українців в Італії. Водночас він давно виконує роль не лише релігійного, а й громадського центру української діаспори. Тож проведення у цьому місці зустрічі нового очільника Посольства України в Італії з представниками українських асоціацій лише підкреслює зв’язок дипломатії з живою громадою – не абстрактною, а реальною, активною і впливовою.

Саме таке поєднання, на наше переконання, має дуже сильний сенс – коли дипломатія відбувається не в «стерильних» залах, а в місці, де пам’ять, віра і досвід людей стають частиною важливої розмови, «світлицею», де вирішуються державні справи в колі однодумців.

А зараз хочемо акцентувати увагу на картині, розміщеній на центральній стіні зали, де проходила ця важлива зустріч. Монументальне полотно «П’єта» (або «Оплакування Христа») є художньою інтерпретацією одного з найвідоміших шедеврів світового мистецтва, створеного італійським скульптором Мікеланджело Буонарроті.

Оскільки інтер’єр собору створювався за задумом Патріарха Йосифа Сліпого, цей образ напевно обрано не випадково. Бо можемо сприймати його як символ страждання українського народу та його віру в неминуче відродження.

У контексті війни в Україні ця картина резонує з трагедіями, які переживає український народ. Водночас зустріч пана Посла з активною громадою українців – не просто формальний захід, а діалог людей, об’єднаних спільним болем та переживанням за долю своєї Батьківщини. Образ Марії, яка тримає тіло Сина, сприймається як символ України-матері, яка оплакує своїх Захисників.

Зауважимо, що постать Богородиці на художньому полотні втілює смирення перед великим випробуванням. Нам видається, що і початок дипломатичної місії пана Ігоря Брусила у такий складний час можна сприймати як прийняття великої відповідальності та готовність до служіння.

Присутність такої картини в залі засідань неначе нагадує учасникам, що їхня робота, дипломатична і волонтерська, також є способом служіння вищій меті. До того ж це полотно ніби лине в повітрі над присутніми, наче знімаючи з офіційного заходу сухий протокол і додаючи людяності. Цим самим картина ніби нагадує, що політика та дипломатія мають сенс лише тоді, коли вони служать людині – її болю, її пам’яті та її надії на світле майбутнє.

Додамо, що хоча «П’єта» (або «Оплакування Христа») – це сюжет про смерть, він є частиною ширшої історії про Воскресіння. У даному випадку картина може слугувати нагадуванням, що після найважчих випробувань настає час відновлення та перемоги життя. Тож зустріч з новим Послом сприймаємо як початок нового етапу та відродження співпраці.

Ще трохи про символізм, що був присутнім на зустрічі представників українських асоціацій з новопризначеним Послом України в Італії Ігорем Брусилом. З нашої точки зору, окрім картини «П’єта», можна виділити ще кілька важливих деталей👇

✔️ Поєднання офіційного та духовного

Те, що з релігійним сюжетом картини на стіні контрастує діловий одяг учасників, насправді відображає унікальність українського життя в Італії, де церква історично була та є головним осередком громади. Державна влада (в особі пана Посла) приходить туди, де громада почувається як вдома. Це має вигляд символу єдності держави та церкви у підтримці народу.

✔️ Рояль та культурна дипломатія

Збоку від президії стояв чорний рояль, який асоціативно перетворював приміщення на культурний простір. Це ніби підкреслює, що українська громада в Італії – то не лише про політику, релігію чи консульські питання, а й про м’яку силу мистецтва.

✔️ Стіл президії та «горизонтальний» діалог

Стіл, за яким сидів пан Посол, був накритий простою світлою скатертиною, без жодних надмірностей. Відсутність високої трибуни чи іншої помпезності наголошувала на демократичному характері зустрічі. Це може слугувати символом того, що новий Посол готовий до прямого, «на рівних», діалогу з активістами. Папери, нотатники, роздруківки на столі свідчили про те, що зустріч була не церемоніальною, а мала практичну спрямованість. Адже йшлося про вирішення конкретних справ, а не лише про обмін привітаннями.

✔️ Аскетичність приміщення – люди зібралися для спільної праці

Білі стіни, прості жалюзі на вікнах, скромні меблі. Все це ніби нагадує про те, що ресурси громади спрямовані не на зовнішній лоск, а на допомогу Україні: гуманітарні вантажі, дрони, підтримка біженців та інше.

Вважаємо, що в будь-якому випадку вибір саме такого приміщення для першої зустрічі пана Ігоря Брусила з громадою продемонструвало його бажання бути ближче до реальних умов життя діаспори. Це є дуже важливим сигналом для налагодження довіри.

Щиро вітаємо новопризначеного Надзвичайного і Повноважного Посла України в Італії Ігоря Брусила з початком роботи на цій важливій і відповідальній посаді!

Зичимо натхнення, енергії, успіхів і міцного здоров’я. Хай дипломатична місія у Римі буде плідною, а виваженість, досвід та патріотизм служать на благо України, відкриваючи нові можливості для нашої держави.

До теми: Чому інтерв’ю Мелоні на фоні битви Гарібальді стало маніфестом підтримки України.

Нагадаємо, що днями новий Посол України в Італії Ігор Брусило зустрівся з представниками української громади.

Світовий рекорд команди пейсерів

Однією з головних новин стало встановлення рекорду Гіннеса командою пейсерів — спортсменів, які допомагають учасникам тримати темп і дійти до фінішу.

У марафоні взяли участь 252 пейсери (з них 89 жінок) із 26 країн світу. Вони представляли всі регіони Італії та міжнародну спільноту бігунів. Це дозволило встановити новий світовий рекорд за найбільшою кількістю пейсерів у межах одного марафону.

Організатори впровадили нові формати підтримки: 

fit-walking пейсери — для учасників, які долають дистанцію швидкою ходьбою; 

buddy pacer — індивідуальний супровід бігунів; 

супровід останніх учасників до фінішу навіть у межах максимального часу.

Це зробило марафон більш інклюзивним і комфортним для всіх — від професіоналів до новачків.

«Кубок останніх» — нагорода за людяність

Окрім рекорду, команда пейсерів отримала ще одну важливу відзнаку — «Кубок останніх», який вручається за підтримку тих, хто фінішує не першим, але не здається.

Нагороду передали представники організації Athletica Vaticana. Вона символізує: солідарність, взаємопідтримку та повагу до кожного учасника.

Цьогорічний трофей має символічну назву «Невидимий фініш». Його ідея — відзначити не швидкість, а витривалість і силу характеру. Це своєрідний виклик сучасному світу, де часто цінують лише переможців.

Українці на марафоні

Цього року серед учасників було чимало українців, які долучилися до забігу разом із представниками інших країн. Багато з них бігли дистанцію з українськими прапорами, демонструючи єдність, силу духу та підтримку своєї країни на міжнародній арені.

Їхня участь стала важливим символом незламності та нагадуванням про те, що навіть у складні часи українці продовжують рухатися вперед — як у спорті, так і в житті.

Соціальна місія марафону

Пейсери вже кілька років беруть участь не лише у спортивних подіях, а й у благодійних ініціативах. Зокрема, вони допомагають у роботі їдальні для малозабезпечених у Римі.

Таким чином марафон виходить за межі спорту і стає платформою для соціальної підтримки та єдності.

Натхнення року: 93-річний фінішер

Особливу увагу привернув 93-річний учасник Антоніо Рао, який успішно подолав дистанцію 42 км за 7 годин 9 хвилин.

Це не перший його марафон. У 2023 році він встановив рекорд у своїй віковій категорії, у наступні роки стабільно фінішував, демонструючи неймовірну витривалість. 

За словами самого спортсмена, дійти до фінішу йому допомогла саме команда пейсерів, яка підтримувала його протягом усієї дистанції.

Марафон у Римі 2026 року є вже не просто змаганням на швидкість, а подія про взаємодопомогу, витривалість і силу духу. І саме такі цінності сьогодні формують нову культуру світового спорту.

Сонячний привітний день у Римі 10 лютого радо зустрічав людину світла, яку називають Совістю Української Нації, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва, єдиного українця, який в 2007-му році потрапив до рейтингу «100 найвизначніших геніїв сучасності» (за версією британської газети «The Daily Telegraph») Івана Марчука.

Цього дня, вперше в Італії, в Palazzo della Cancelleria у привітній атмосфері відбулося урочисте відкриття виставки картин цього видатного українського митця «Епічна реальність».

Цей проєкт став можливим завдяки співпраці Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені в особі його Високоповажності Посла Андрія Юраша і міжнародної організації «Товариство Друзів України», яка під керівництвом Вероніки Марчук вже 20 років пропагує українську культуру у світі.

Відомо, що у творчому доробку Івана Марчука загалом налічується близько 5000 картин, котрі є на всіх континентах світу. Із них понад 60 робіт художника (від портретів до пейзажів та сюрреалістичних композицій) представлені на виставці у Римі.

П’ять виставкових залів будуть відкриті до 24 лютого для безкоштовного відвідування за адресою: Piazza della Cancelleria, 1.

Іван Марчук у своїй творчості досліджує найглибші сенси людського світосприйняття. Він є автором унікальної власної техніки – «пльонтанізм» (від слова «плести», «переплітати»), котра балансує на межі рукотворного і технологічного. Ця техніка є надскладною для повторення через свою філігранність виконання і трудомісткість.

Символічно, що шедеври українського митця, побувавши на близько 200 персональних виставках, влаштованих на п’яти континентах світу, нарешті завітали до країни Леонардо, які радо прийняв Палац Канцелярії у Ватикані, де розташовується музей геніального Да Вінчі.

«А правду кажуть, що всі дороги, все-таки, ведуть до Риму», – одразу зазначила мистецтвознавець, біограф Тамара Стрипко, яка супроводжує маестро в його подорожах по світу. 

Проходячи з художником біля музею Леонардно да Вінчі, ми поцікавилися в Івана Марчука: «Якщо б у Вас сьогодні виникла нагода зустріти Леонардо, щоб Ви йому сказали»?

Трохи подумавши, маестро жартома відповів: «Я сказав би: сьогодні я вже Вам не заздрю…».

«Це велика честь для Італії, для Ватикану прийняти такого визначного художника, символа України, яким є Іван Марчук», – зазначив куратор виставки, письменник і мистецтвознавець Джузеппе Уссані д’Ескобар.

У коментарі нашому виданню арт-критик поділився своєю оцінкою полотен Івана Марчука на прикладі двох робіт художника «Так плине час» і «Розірвана мелодія».

«У першій картині художня техніка є типовою для іконопису – за формою і кольором фону нагадує ікону. Це свого роду медитація, в якій проходить все людське існування, де дуже часто є місце для болю чи війни. У другій картині задум художника був відобразити певні напруженості, проблеми, руйнації, які здатні втручатись в гармонію життя – її символізують музичні інструменти, що з плином часу можуть виходити з ладу, ламатися, і мелодія на яких може перестати звучати», – підсумував куратор виставки.

Захід розпочався духовним гімном України «Боже Великий Єдиний» у проникливому дитячому виконанні хорової студії «Ліберта» Української католицької школи при Соборі Святої Софії у Римі під керівництвом Василини Ільків.  

У своєму вітальному слові Посол Андрій Юраш від імені Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені подякував Івану Марчуку, всім присутнім, гостям, учасникам та співорганізаторам цього заходу. При цьому наголосив на важливості цієї виставки у Римі – мистецькій і духовній столиці світу, християнства і всієї євроцентричної цивілізації.

«Символічно, що виставка робіт одного з найвідоміших українських сучасних художників Івана Марчука відбувається в культурно-історичному просторі, пов’язаному з традицією Святого Престолу, в рік, коли Папа Франциск проголосив, згідно з церковною традицією, Ювілейним роком», – сказав Андрій Юраш.

Пан Посол підкреслив надзвичайну вагомість події, адже це є черговим свідченням того, що українська мистецька традиція є не лише невід’ємною частиною світового культурного простору, але й також одним з найяскравіших і найцінніших його елементів, особливо в контексті сучасності.

Ініціатор виставки і співорганізатор Вероніка Марчук, серед іншого, розповіла присутнім про діяльність організації «Товариство Друзів України», яку вона очолює. Також представила всіх партнерів цього проєкту й зауважила, що дану виставку картин митця можна побачити також у діджитал версії – у формі електронного каталогу.

Крім цього, Вероніка Марчук презентувала різноманітні додаткові ініціативи, пов’язані з роботами великого українського художника:

• пам’ятна 5-гривнева монета «Пльонтанізм» 2024 року карбування, присвячена унікальній техніці майстра. У центрі композиції монети є фрагмент картини митця «Пробудження»;
• поштова марка «Іван Марчук. «Скажи мені правду»;
• художній альбом-каталог картин Івана Марчука «Голос моєї душі» – найбільше унікальне зібрання творів майстра.

«Ви є свідком прем’єри цього видання, над яким працювали майже чотири роки. У п’яти томах зібрано близько трьох тисяч робіт. Кожен комплект має свій унікальний номер і сертифікат з власноручним підписом маестро», – наголосила пані Вероніка, презентуючи художній альбом-каталог.

На відкритті виставки також був присутній партнер заходу, доктор Рікардо Ф.Нуньєс, власник міжнародної групи компаній «Vinos de La Luz», який особисто презентував нову лімітовану партію вина «BIG WINES BIG ART. Ivan Marchuk».

Компанії доктора Рікардо з виробництва вина, виготовлених в Україні, використовують на етикетках своїх вин картини Івана Марчука, і вже отримали різноманітні нагороди на багатьох міжнародних конкурсах, зокрема в жовтні 2023 року – велику золоту медаль на одному з найпрестижніших конкурсів «CERVIM», який проводиться в Італії для видатних вин.

Куратор виставки Джузеппе д’Ескобар у своєму виступі, зокрема, зазначив, що творчість видатного майстра Івана Марчука є водночас сучасною і безкінечною, яка бере свої початки в іконографії та вказує на зв’язок з Божественним.

Критик висловив своє велике захоплення маестро та сказав, що він вдячний долі за можливість бути особисто знайомим з паном Іваном – великою людиною і великим митцем, ім’я якого стоїть в одному ряді з іменами таких видатних постатей, як Сальвадор Далі і Пабло Пікассо. 

«Коли я вперше зустрів маестро Марчука у Відні, він видався мені охоронцем порогу між реальним і фантастичним, між земним і небесним. Я вважаю, що він викликав у мені магічне й глибоке сприйняття, яке західноєвропейський чоловік напевно відчув би в присутності геніального іконописця», – поділився своїми спогадами знайомства з митцем мистецтвознавець.

Яблукам з картин художника було нікуди впасти у переповненому залі Палацу, розрахованому на 150 місць, який раз по раз оживав гучними оплесками.

Іван Марчук подякував всім присутнім та організаторам його виставки в Римі і сказав, що глибоко зворушений рівнем відповідальності підходу до організації заходу. Він зауважив, що настільки серйозне і фахове обговорення його творчості серед усіх його 194 персональних виставках він чув, мабуть, уперше.

Художник розповів, що завжди цікавився горизонтом, тому завжди іде вперед і ніколи не оглядається назад. Адже той, хто оглядається, ніколи не осягне горизонту, за яким відкриваються щоразу нові і нові обрії – погляд у безмежність. Свою творчість маестро порівнює з деревом, де кожен новий напрям – це нова гілка його творчості, новий «марчучок».

«Виставка моїх картин – це завжди групова виставка художників. У вас тут на виставці я нарахував 15 різних «марчучків». Тому, що за кожним «марчучком» стоїть черга «марчучків». Вони дадуть вам добра, тепла і радості. Я їм дозволив говорити для вас від мого імені», – сказав маестро.

Ми запитали в пана Івана, чи є серед його робіт якась одна картина, яку він сам міг би особливо виокремити, яка йому самому подобається найбільше? Митець відповів, що однієї такої картини немає.

«Я можу назвати сотню таких картин, навіть тисячу. Це картини нового світу на мистецькій арені», – відповів пан Марчук.

Під час відкриття виставки Іван Степанович коротко розповів про свою біографію, навчання, багаторічну заборону його творчості в радянські часи з боку кгб, а також про еміграцію. Найбільше часу в своїй розповіді художник зупинився на періоді, який він сам називає «другим народженням».

«Я пережив чимало трагедій України. Мені вдалося дожити до цього часу, щоб так глибоко заглянути в душу Україні, якій я присвятив тисячі картин. Я дуже багато пропустив в житті, але я і дуже багато зробив. Я вчився 11 років, поки зрозумів, що я не те робив. І одного дня я сказав собі «Я – Єсмь». Відтоді викинув ці 11 років зі свого життя і почав заново вчитися у себе, і вчити себе. Я жив і досі живу по чорному календарі. Картини плодилися щоденно, тому мені вдалося показати людству цілі світи», – поділився Іван Марчук.

Наприкінці заходу український художник вручив організаторам виставки пам’ятні срібні монети «Пльонтанізм» номіналом 10 гривень, присвячені його власній авторській техніці.

На творчому вечорі були присутні багато поважних гостей, представники декількох українських, італійських і міжнародних асоціацій, духовенства, посли різних держав, журналісти італійських і європейських видань, партнери заходу з США  та інші. Також визначну мистецьку подію відвідали й українські художники, письменники, мистецтвознавці, музиканти, відомі українські та італійські діячі культури.  

Усі присутні на відкритті виставки мали змогу поспілкуватися з всесвітньо відомим художником, отримати на згадку автограф від маестро та «пройтися» коридорами безмежних горизонтів свідомості його шедеврів, представлених на виставці.

Додамо, що виставку можна побачити до 24 лютого включно – з понеділка по суботу: 10:00-13:00, 15:00-19:00. Вхід вільний. Неділя зачинено.

Автор всіх опублікованих фото Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що в Римі вперше відбудеться виставка генія українського мистецтва Івана Марчука.

Також читайте: На виставці в Італії для картин українського художника Івана Карася відвели окрему залу.

Однією з її учасниць цього важливого заходу була Полтавська міська територіальна громада. Її представляла заступниця міського голови Полтави Тетяна Бардіна, з якою ми зустрілися, щоб поспілкуватися щодо економічного потенціалу цієї міської громади, можливості взаємовигідного партнерства з італійськими містами та бізнесами.

Про це та інше читайте в інтерв’ю Михайла Вовчика з Тетяною Бардіною.

Пані Тетяно, ви представляєте Полтаву на виставці Rebuild Ukraine. Розкажіть, чому Полтава може стати надійним партнером для європейських країн?

Тетяна Бардіна: – Полтава – це серце України, місто з багатою історією, потужним економічним потенціалом і високою якістю людського ресурсу. Наше населення становить понад 280 тисяч осіб, і разом із областю ми формуємо стратегічно важливий регіон країни.

Полтавщина є лідером у багатьох галузях, включаючи аграрний сектор, зокрема виробництво соняшникової олії. Полтава – це також місце народження великих українських компаній, таких як «Нова Пошта» – провідна логістична компанія України, яка вже має понад 10 тисяч відділень, та мережа магазинів «Аврора», що активно розвивається навіть у складних умовах. Ми прагнемо залучити інвестиції в інфраструктуру та співпрацюємо з іноземними партнерами для підтримки стійкого розвитку нашої громади.

Як виставка вплинула на вашу діяльність і які результати ви вже бачите?

Тетяна Бардіна: – Моя участь у Rebuild Ukraine дала змогу не лише презентувати потенціал Полтави, а й встановити важливі контакти. Зокрема, я мала честь виступити на шведському стенді, де представила нашу роботу перед провідними компаніями та організаціями. Також познайомилася з Давідом Лачечільо, колишнім послом Італії в Україні, який тепер займається організацією конференції в Римі. Ми вже плануємо обговорити можливість партнерства з італійськими містами. Полтава готова поділитися своїми досягненнями й досвідом, зокрема в питаннях модернізації інфраструктури, розвитку бізнесу та створення нових робочих місць.

Що б ви хотіли донести до італійських урядовців і бізнесу?

Тетяна Бардіна: – Ми відкриті для партнерства та інвестицій. Полтава — це не лише надійний партнер, але й приклад стійкості та інновацій у складний час. Ми шукаємо міста-побратими в Італії, щоб разом розвивати спільні проєкти в галузях економіки, культури та соціальної інтеграції. У той час, як українські громади борються за свободу, ми прагнемо будувати нову Україну, яка стане невіддільною частиною європейського майбутнього.

Україна вже понад 1000 днів відважно протистоїть російській агресії. Що допомагає українцям залишатися сильними?

Тетяна Бардіна: – Україна сильна своїм народом. Ми боремося за незалежність, за демократію, за право жити у вільній країні. Наша стійкість – це не просто слова, це дії щодня, часто ціною власного життя. Ми платимо високу ціну за свободу, але ми віримо в перемогу, тому що наша боротьба – справедлива.

Сьогодні ми не просто захищаємо себе, ми боремося за демократичні цінності, які є основою вільного світу. І ми щиро вдячні за підтримку, яку отримуємо від наших міжнародних партнерів, зокрема від Італії.

Чому, на вашу думку, Італія може стати ключовим партнером для Полтави та інших українських міст у відновленні?

Тетяна Бардіна: – Італія має багатий досвід у розвитку місцевого самоврядування, міського планування та соціальної політики. Полтава бачить Італію як одного з ключових партнерів, з яким ми можемо взаємно посилювати один одного.

Ми готові ділитися своїм досвідом: як громада організовує підтримку ветеранів, створює нові можливості для бізнесу та залучає іноземні інвестиції. Водночас італійські міста можуть допомогти нам ідейно й технічно, зокрема в розробці стратегій відновлення, управлінні інфраструктурою та створенні нових моделей сталого розвитку.

Що ви вважаєте найважливішим у плануванні відновлення України?

Тетяна Бардіна: – Найважливіше – це системний підхід. Ми маємо думати не лише про відбудову того, що втратили, а й про створення нової, сучасної та екологічної інфраструктури, яка відповідає стандартам ЄС.

Важливо планувати відновлення не лише фізичної інфраструктури, а й соціальної: підтримку ветеранів, реабілітацію їхніх родин, розвиток освіти та культури. І саме зараз, коли ми ще у війні, важливо закладати основи цього майбутнього.

Полтава готова бути надійним партнером для італійських міст і бізнесів. Разом ми зможемо створити нові можливості для наших громад і зробити значний внесок у відбудову України.

До теми: Долучайтесь до виставки «Rebuild Ukraine» – глобального акселератора відбудови України!

Недавно організатори Українського дому опубліковали в Facebook вірш, присвячений цьому осередку української культури, мистецтва та освіти. Автором вірша є Василь Пиріг, який живе у Римі.

Ми вирішили розпитати Василя про те, як народився цей поетичний твір, а також про його поетичну творчість і життя в Італії.

Як народилась ідея написання вірша, присвяченого Українському дому в Римі?

Василь Пиріг: – Щоб сказати як народжується якийсь твір, варто знати таємницю того, як і звідки приходять ідеї. Як правило, в мене це відбувається спонтанно. Так само вийшло і з віршем-присвятою для Українського дому. У цей проєкт мене запросили організатори, в якому я, серед іншого, викладатиму театральне мистецтво. До речі, 21 вересня планується День відкритих дверей (презентація) Українського дому в Римі. Це буде осередок українства в Римі, в якому також працюватимуть суботня школа для дітей з вивченням української мови й інших предметів, різноманітні творчі гуртки, спрямовані на те, щоб українці, які зараз тимчасово або постійно проживають в Італії, мали змогу підживлювати свій зв’язок з Україною. Адже рано чи пізно багато з нас все-таки повернеться до рідного дому і паросток того справжнього українського цвіту, що був тут виплеканий в душі, зможе згодом дати вдалі плоди.

Вірш-присвята Українському дому в Римі схожий на гімн. Напевно це не перший такий твір, написаний тобою? Принаймні нам відомий неофіційний гімн Гніздичева, автором його слів є ти. І чому саме Гніздичів?

Василь Пиріг: – Гніздичів – моє рідне містечко, з яким я дихаю в унісон. Тут проживає багато ініціативних і творчих людей, які рухають його вперед. Наприклад, Гніздичівська територіальна громада була однією з перших створених громад в Україні. Свого часу я мав деякий стосунок до реалізації певних творчих проєктів у своєму селищі. Ідея написання пісні-гімну Гніздичева виникла в мене в 2016 році. Хотілося, щоб це було щось більше, аніж просто пісня. Щоб це стало певним орієнтиром для людей, які проживали, проживають і будуть проживати на цій території, для яких є пахучим якісний розквіт цього мальовничого містечка та й України загалом. Чи стане згодом ця пісня офіційним гімном, покаже час… Користуючись нагодою, хочу подякувати всім причетним до створення цієї пісні: автору музики – чудовому композитору Володимиру Кузишину, автору сольного виконання – талановитому співаку (його називають соловейком Гніздичева) та моєму другу Володимиру Сушку, аранжувальнику Сергію Стародубу, Церковному хору селища Гніздичева (багаторічному керівнику хору Олегу Сушку) та всім жителям Гніздичева, яким припав до душі цей твір.

Наразі ти проживаєш в Італії – чи має вплив на твою творчість інше культурне середовище?

Василь Пиріг: – Напевне скрізь, де людина мандрує, вона бере з собою… себе. Новий досвід в житті, як правило, може бути вартим уваги, оскільки він додає свіжості, розкриває різні прояви людини в нових для неї місцях і ситуаціях. У плані побуту життя в Україні та Італії в даний період суттєво відрізняється. Московія продовжує вбивати українців, знищуючи цілі міста в Україні, енергетичну й іншу цивільну інфраструктуру. Через це в житті пересічного українця в Україні додалося значного клопоту. На тлі цього ще й поглиблюється певний розкол між українцями, які проживають в Україні і тими, які проживають за кордоном. Ворог (кацапія) часто навмисне підливає масла у вогонь, намагаючись хитро маніпулювати емоціями UA-людей і посилювати цей розбрат між нами як всередині країни, так і ззовні. Я досі емоційно і думками в Україні. Навіть фізично – буває, коли зранку встаю, то потрібен деякий час, щоб зрозуміти, де знаходжуся, оскільки часто стежу за новинами в Україні, співпереживаю…

Чи виграють поезії війну? Як для кого. Без продовження розвитку української культури, навіть у часи війни, перемога матиме лише символічне значення. Насправді за цей рік я написав всього кілька нових віршів. Більшість з тих, які іноді публікую, були написані ще задовго до повномасштабної війни московії проти України. В цей час моя зосередженість є доволі іншою: як думати, що і як робити, щоб допомогти Україні у відстоюванні власної Суверенності?

Маєш багато віршів про війну, що найголовніше хочеш донести у такий спосіб?  

Василь Пиріг: – Окрім війни з зовнішнім проявленим загарбником – московією, більшість з нас всередині переживає свою власну внутрішню «війну»: різні елементи нашого внутрішнього «я» інколи  борються між собою, тим самим можуть зсувати нас з дороги пізнання себе. Глузд і тупість, щирість і лукавство, відкритість і замкненість і так далі можуть перебувати у напруженій взаємодії. І якщо в людини стрижень її уважності й усвідомленості ще хиткий, нею доволі легко маніпулювати, перевертаючи багато що з ніг на голову – Суть замінюючи формою, зло подаючи як Добро, брехню – як Правду. Цим підходом дуже багато років користувалася московія крізь свої фсб-шні впливи в Україні, навіть вже в часи UA-Суверенності. Зокрема, хитро і ницо висміювалося все, що пов’язане з українством: мова, культура, традиції, церква, українські митці… Це призвело до збільшення кількості зростання населення, для якого принцип «какая разніца» (озвучений в тому числі відомим коміком) став чи не основною ідейною структурою їхнього життя. Тому варто намагатися щиро придивлятися до себе, пробувати дивитися в корінь, пробувати відчувати себе з собою, тим самим збільшуючи рівень усвідомленості та зрілості в собі. І в цьому плані вірші можуть також виступати як легка пропозиція до таких спроб придивлянь до себе. Навівши лад з своїми внутрішніми «війнами» і збільшенням притомності в собі (в доповнення до збільшення української військової міці) ми здатні насправді перемогти московію.       

У тебе є вірш, присвячений військовому Тарасу Матвіїву, нагородженому відзнакою «Герой України» (посмертно). Чому саме йому?

Василь Пиріг: – З Тарасом я був знайомий, переписувалися в інтернеті. Він проживав у сусідньому місті Жидачеві. Я захоплювався його відкритістю, справжністю, працелюбністю, талантом, відданістю ідеям, сміливістю і надзвичайною любов’ю до України. Окрім професіоналізму, патріотизму і військовому героїзму, на мою думку, Тарас був одним з геніїв, який випередив свій час. Праці Тараса, зокрема творчі роздуми, які після його загибелі батьки опублікували у двох томах книги «Мої думки», будуть актуальними і через багато років. Тому що він писав про вічне і прожив життя «гідне ранкового Сонця», і так хотів, щоб українці були такими ж…

Які ще теми та мотиви переважають у твоїй поезії? Як ти їх розвиваєш?

Василь Пиріг: – Насправді поезію я сприймаю для себе як одну з гілок можливого самовираження свого творчого дерева. Для мене одним з основних критеріїв росту цього дерева є підживлювати корінь, а його гілки здатні бути довільними. Суть може бути першоважливою, а форма, однією з якої є також вірші, може проявитися у найрізноманітніший спосіб. Тому мені складно сказати про якісь впорядковані теми у своїй поезії. Коли з’являється внутрішній відгук написати щось, я просто пробую це написати. Мотив мабуть такий – підживлювати корінь свого дерева з легкою пропозицією для читачів спробувати придивлятися кожному до кореня свого дерева. Краса лісу може пізнатися крізь взаємодію всіх окремих дерев, що є у ньому, і в такий спосіб ці дерева (кожен по-своєму), і ліс зокрема, можуть стати красивішими й досконалішими.

Чи виступав ти зі своїми віршами в Італії та Україні? Чи відрізняється аудиторія слухачів в обох країнах?

Василь Пиріг: – У жовтні минулого року в Італії я виступив зі своїми віршами на Фестивалі української кухні і культури, що проходив у Римі, ініціаторкою проведення й організаторкою якого є українка Ксенія Шаленко. Також у травні цього року в якості гостя позаконкурсної програми брав участь у Фестивалі української культури «UKRO 2024» в місті Болонья. Його на високому рівні організувала Культурна асоціація «Італія-Україна» (м. Болонья) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna). Якщо говорити про свій виступ, на мою думку, кожен глядач сприймає-відчуває по-своєму згідно того, що відгукується в ньому самому. Загалом справжні українці в Україні і в Італії – це ті самі українці, оскільки «бути українцем» – це, в першу чергу, мати український склад і стан душі, мати ген-свідомість UA, тобто відданість українській ідеї, шанування своїх Героїв і митців, плекання своїх звичаїв та мови, гідність і гордість у відстоюванні правдивої української історії, збереженні й примноженні її творчих і духовних цінностей.

Досвід виступу зі своєю авторською поезією в Україні в мене, поки що, відсутній. Але, наприклад, у складі народного драматичного театрального колективу «Сучасник» під керівництвом бадьорої і талановитої Олександри Максимів мені доводилось виступати на різних сценах. Декламував вірші відомих українських поетів або брав участь у виставах. До речі, всі народні мистецькі колективи, яких є кілька в нашому Центрі культури і дозвілля Гніздичівської громади (директорка Центру культури Ярослава Сушко) є напрочуд професійними. Свого часу вони брали участь і навіть були переможцями багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів й конкурсів як в Україні, так і за кордоном.

Чи є в Італії українські літературні спільноти, якщо так, то чи взаємодієш ти з ними?

Василь Пиріг: – Радує те, що загалом українських асоціацій в Італії, які в тій чи іншій мірі мають дотичність до мистецько-культурних спрямувань, є доволі багато. Час від часу вони організовують українські заходи, фестивалі або запрошують на літературні вечори різних відомих українських митців і  поетів, щоб вкотре нагадати Італії та Європі загалом, що в Україні ще триває війна, провести благодійні збори на допомогу українській армії чи підтримати Україну в річницю важливих для нас історичних подій. Доволі часто долучається до організації і сприяння подібних українських заходів також Посольство України в Італії, український бізнес, який тут працює і церковні українські парафії. Багатьом зрозуміло, який зараз для України найважливіший пріоритет, тому стараються допомогти у міру своїх сил. По можливості, я також відвідую такі заходи і підтримую різноманітні українські ініціативи.

У вірші «Вечірня сповідь…» у тебе є рядки про свій стиль. Як би ти сам охарактеризував його?

Василь Пиріг: – Індивідуальність… Скільки людей, стільки і стилів. Часто багато що зводиться до специфіки конкретної людини. Важливою є мета у написанні якогось вірша, а також те, для кого він призначений. Це може бути, наприклад, як для окремої людини, так і для певної групи людей. З огляду на це в кожному конкретному випадку з’являється і певний стиль, який є найбільш доречним для тієї людини чи групи читачів, для якої він написаний.    

Цікаві твої поетичні «діалоги» з Ліною Костенко. Чи впливає її поезія на твою творчість? Чи має вплив творчість інших авторів?

Василь Пиріг: – З «діалогів» з Ліною Костенко, власне, й починалося моє знайомство з собою у здатності до написання віршів. Це почалося у 2016 році, коли у моєму особистому житті був доволі складний для мене період. Певні типи віршів, як самовираження, буває, найактивніше приходять тоді, коли людині душевно важко, коли в неї є ще свіжі емоції (які активно зачіпають). Можливо, це якісь почуття до іншої людини або стан турбулентності (невизначеності) і в такий спосіб людина може спробувати якось втамувати свій біль, трансформувавши її в творчість, якщо має до неї схильність. На фан-сторінці Ліни Костенко у Facebook, де публікується її поезія, одного разу я спробував в коментарях написати свої «вірші-відповіді» до тих віршів, які мені найбільше сподобалися. Це якби продовження її вірша – в тому ж ритмі, стилі, але з доповненим поглядом. По відгуках підписників тієї сторінки я почав розуміти, що ці «вірші-відповіді» знаходять своє схвалення у доволі великої кількості людей. Деякі з них навіть припускали, що я надрукував ще один подібний вірш Ліни Костенко, який їм просто був досі мало відомий, бо зазвичай я утримувався від підписання цих своїх віршів. Бувало, що вже і на мої віршовані коментарі інші поети також одразу писали свої віршовані доповнення-відповіді, на які я також у римований спосіб відповідав. Інколи виходили такі доволі цікаві «діалоги», немов розмова в якійсь віршованій виставі.

«Вірші-відповіді» мені подобаються ще й тому, що є вже певний готовий матеріал – наприклад, пластилін який можна спробувати якось доопрацьовувати. Тобто, у тебе вже є одна віршована думка-погляд когось на якусь життєву тему й одразу є можливість у такий спосіб посприяти-додати читачам свіжих акцентів з іншого боку своєї ситуації і, можливо, побачити в ній якісь нові ясніші елементи, що стануть їм в нагоді. Оскільки в чужих віршах кожен бачить свою ситуацію і приміряє вірш на себе, то в тебе є можливість посприяти одразу багатьом людям, в яких є подібні історії. Словом, згодом, коли цих «діалогів» вже назбиралося більше 50-ти, я перестав публікувати свої «вірші-відповіді». Мені стало цікаво і в інших нових темах проводити свої дослідження самого себе. Окрім Ліни Костенко, прекрасних і вартих уваги українських поетів і письменників є дуже багато. Але, мабуть, на мою творчість найбільше впливаю, передусім, я сам. Кожна людина є по-своєму унікальною, і саме від неї (якості її зусиль в першу чергу) залежить те, в який спосіб вона здатна себе реалізовувати.   

Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?

Василь Пиріг: – Напевно, в кожного по-різному. Можливо, якщо ти посилаєш у Всесвіт якийсь запит, то Він за певних таємних умов, може тобі відповісти. У мене є припущення, що людина і Всесвіт – це в певній мірі одне і те саме, і наша взаємодія з Ним відбувається за принципом «з’єднаних посудин». І це вже доведений наукою факт (у квантовій механіці є праці на цю тему). У створенні такого запиту важливим є уважність, стан дозрівання, оскільки від цього у великій мірі залежить якість протікання і результат. Коли приходить якась ідея в контексті вірша, я пробую її записати. Якщо протягом 15 хвилин виникають якісь складнощі, припиняю роботу. Через деякий час, як правило в найнепередбачуваніший момент, приходить інша порція відповіді. Буває так, що вірш я можу написати протягом 7 хвилин, а буває і протягом 7 років. Тут мова про те, коли саме я приймаю для себе рішення вважати цей твір завершеним без подальших його доопрацювань. 

Хто вони – читачі твоєї поезії?

Василь Пиріг: – Це люди, для яких є важливим ріст їхнього щирого пізнання себе, глибше розпізнання своїх мотивацій, шукання себе, мети свого втілення… В мене є припущення, що ми приходимо сюди з конкретною метою і нам би її розпізнавати і зосереджуватися на цій роботі. Поезія в тому й універсальна, оскільки вона в формі обгортки здатна сприяти читачу в спрямуванні його уваги в себе та віднаходженню потрібного Ключа (цукерки), що відкриє йому Двері до знаходження відповідей щодо власних питань.  

Де черпаєш натхнення?

Василь Пиріг: – Натхнення буває ніби поруч. Напевне воно обирає тих і в ті моменти, хто готовий його прийняти. Є шанси, що з ним можна пробувати подружитися і навчитися співпрацювати, тоді воно приходитиме частіше, коли буде в ньому потреба. Коли в мене є відповідний стан-настрій, натхнення приходить само, спонтанно. Може завітати на 20 хвилин протягом доби, а якщо потрібно, я можу попросити його затриматися і на 20 годин. В такі моменти мені подобається співпраця з ним, бо народжуються доволі цікаві творчі плоди.

Які найближчі творчі плани, ідеї?

Василь Пиріг: – Ідеї, якщо вони поки що відсутні, то можуть народитися… Наразі, мало з цих моїх ідей пов’язані з поезією. Мабуть, я утримаюсь від їх озвучення, оскільки для ідеї може бути доцільним пройти певний час дозрівання, щоб стати реальною. Часто на цьому шляху дозрівання, до певного моменту, є доречним, щоб її супроводжувала мовчазливість.

Чим, на твою думку, Україна відрізняється або не відрізняється від Італії?  

Василь Пиріг: – На мою думку, між Україною та Італією є певний зв’язок і спорідненість в декількох планах. І тут справа не тільки в історичних паралелях, мелодійності і глибині  наших мов, творінь наших митців, схожості краси природи чи деякої архітектури або смачної кухні. Справа ще й в акценті сприйняття важливості історичної місії наших націй у співіснуванні в Новій Епосі, яка вже настала. Нова Епоха, в моєму розумінні, це період розширення вектору сприйняття людьми Світобудови. Це сприятливий час для привідкриття завіс, збору жнив своїх «посівів», розвитку екологічних, медичних та інших технологій з врахуванням цих знань… Схожий Вітер Справжності дме в наших країнах. В якомусь плані, я почуваюся тут, як вдома.     

Чим є для тебе Україна?

Василь Пиріг: – Багато чим. Це гарна Богом обрана земля, яка в даний період перебуває в своєму важливому історичному процесі, що відіграє ключове значення для себе і для всього людства. Руками України Бог показує, що Він тут головний, а для Нього – все можливе. І хай зараз у нас доволі жорсткі часи, але пройде певний період… і після найтемнішої ночі настане Світанок, після зими прийде Весна, після смерті – Воскресіння… Народитися в цей час і бути українцем – це особлива Божа благодать і місія, яку варто розпізнавати в собі багатьом, для кого є пахучою його власна внутрішня еволюція і розквіт України.      

Про що мрієш?

Василь Пиріг: – Про зустріч з Світанком і Справжньою українською весною… А також, про примноження зрілості поглядів в деяких впливових осіб цього світу стосовно того, що зараз коїться між московією та Україною. Оскільки публічні заклики й намагання до примирення з тим, хто агресивно і дуже зло нападає, щоб обікрасти і вбити – чи є в такому намаганні (я про намагання помиритися) якийсь глузд і притомність? Може значно тверезішим було б шукати ефективніші способи, як допомогти Україні себе відстояти і видворити нападника з її території ?

Що побажаєш українцям в Україні та українцям в Італії?

Василь Пиріг: – Бути сповненими мудрого оптимізму і на крилах працелюбності продовжувати боротьбу як у напрямку внутрішнього розквіту, так і в напрямку відстоювання й відродження Українського Сонця. Пам’ятаймо, що спокуса здатися буде особливо сильною незадовго до перемоги. В одному з віршів мені прийшли такі рядки:

Коли ж дійдем – зустрінем ранок,

Що прийде на святі руїни…

Де була ніч – зійде Світанок

У славі про Героїв України!

Тому на завершення, я б хотів звернутися до всіх українців словами Героя України Тараса Матвіїва, про якого ми з вами вже згадували: «Будьте гідними ранкового Сонця!».

Слава Героям України!

Учасниками заходу стали провідні експерти в галузі охорони здоров’я та реабілітації, представники державних установ, бізнесу й громадських організацій з 18 країн світу.

На конференції йшлося про плани українського уряду щодо відновлення медичної інфраструктури та покращення якості медичних послуг, інноваційні рішення, технології та обладнання, яке може бути використане для лікування та реабілітації постраждалих від війни українців і відбудови медичної інфраструктури, зруйнованої внаслідок російських обстрілів.

Крім цього, була можливість обговорити з колегами актуальні питання та налагодити контакти з потенційними інвесторами, готовими фінансувати проєкти з відновлення медичного сектору України.

Про це повідомив учасник цього міжнародного заходу Михайло Вовчик, голова громадської організації «Волонтерський центр «Квазар» (Львів, Україна).

Пан Михайло поділився враженнями від конференції, відзначивши семінар з питання функціонування національної системи управління ланцюгом забезпечення та постачання медичних товарів в Україні. Його провела Катерина Некрасова, заступниця генерального директора ДП «Медичні закупівлі України» з управління клієнтським досвідом та міжнародної взаємодії медичних закупівель.

«Особливе враження справила промова Катерини Некрасової про державні закупівлі у медичній сфері та шляхи подолання корупції завдяки прозорим торгам. Як ніколи актуальна тема», – зауважив Михайло Вовчик.

Під час конференції задля привернення уваги міжнародної спільноти до серйозних гуманітарних та соціальних наслідків російської військової агресії в Україні організатори влаштували виставку, на якій були представлені новітні медичні технології протезування, рішення щодо автоматизації медичних підприємств тощо.

«Для мене було дивно, спілкуючись з представниками різних країн, чути, що багато хто з них не відвідував Україну й не бачив, яких саме медичних послуг потребують наші солдати. Всі, як за шаблоном, просто хочуть продати щось країні, яка перебуває у стані війни. Як сказав на виставці один із представників іншої держави, війна – це гроші», – поділився пан Михайло.

Виставка проходила у виставковому центрі «Expo XXI». Організатори серед іншого акцентували на тому, що основним завданням відновлення медичної галузі України є створення додаткових реабілітаційних центрів та розвиток наявних мереж. Відомо, що наразі у країні внаслідок російської агресії повністю зруйновано 194 медичних заклади та пошкоджено 1474, понад 50 тисяч дорослих і дітей втратили кінцівки

«Як голова волонтерської організації «Квазар», налагодив контакти з іноземними виробниками протезів та високоякісних польових госпіталів. Запросив їх в Україну для глибшої оцінки потреб військових у медичному обслуговуванні», – розповів Михайло Вовчик.

Раніше ми розповідали, що 1050 громад в Україні все ще не мають міст-побратимів.

До теми: Італія-Україна – Конкретні результати конференції з відновлення України.

Подія відбулась 19 червня, її учасники навчилися плести українські вінки з живих квітів, а ще багато спілкувалися. Про це повідомила нам сьогодні Юлія Муць, президентка асоціації Україна-Італія «ЛІЛЕЯ» APS.

Подія відбулась в рамках проєкту, що має на меті поширення в Італії, зокрема у Флоренції, правдивої інформації про Україну, а також ознайомлення з українською культурою, історією та традиціями.

Це спільний проєкт двох асоціації Флоренції – асоціація Україна-Італія «ЛІЛЕЯ» APS та асоціація «Онука» ETS. За словами організаторів, до цього проєкту долучаються італійські асоціації та активісти.

От і зустріч, присвячена Купальському святу, пройшла за підтримки італійської асоціації «Art With Love Foundation», яка люб’язно надала своє студійне приміщення.

«Чудовий день у студії, де ми робили вінки з квітів за українськими традиціями для святкування Івана Купала. Дякуємо асоціаціям Україна-Італія «ЛІЛЕЯ» APS та «Онука» ETS за те, що розважали та схвилювали нас, у цей день культура та мистецтво об’єдналися, даруючи життя прекрасній енергії», – подякували в італійській асоціації.

Відомо, що спільний проєкт двох українських асоціацій Флоренції охоплює цілу низку зустрічей, під час яких кожен з учасників відкриває для себе Україну та українських людей.

Натомість українці, насамперед біженці, знайомляться з італійською культурою та менталітетом італійців.

«Під час таких зустрічей прагнемо створити зв’язки, знайомства, дружбу між українцями та італійцями, сприяємо обміну ідеями та досвідом – як професійним, так і життєвим. І говоримо про війну, розпочату Росією в Україні, поширюючи серед італійців правдиву інформацію», – розповіли в асоціації Україна-Італія «ЛІЛЕЯ» APS.

Додамо, що українці в Італії можуть фінансово підтримати діяльність українських асоціацій. Наприклад, щоб підтримати асоціацію Україна-Італія «ЛІЛЕЯ» APS, в разі подання власної декларації про доходи, достатньо просто підписатися та вписати її фіскальний код у квадратику «Sostegno agli enti del terzo settore» в секції 5 х 1000.

«Навіть якщо ви не робите подібний вибір, ця малесенька частиночка ваших податків все одно буде поділена між різними релігійними конфесіями та державою», – пояснили в асоціації «Україна-Італія ЛІЛЕЯ APS».

Отже, підтримуймо своїх!

Слава Україні!

Також читайте: Українці Італії збирали ліки для громадян України, постраждалих від агресії рф.

Раніше ми повідомляли, що українським біженцям в Італії допомагають флорентійські адвокати.

Нагадаємо, що українців Риму запрошують на благодійні мистецькі заходи у соборі Святої Софії.

Благодійний захід розпочався після завершення Святої Літургії. Серед глядачів були присутні священники, представники української громадськості в Італії, а також ті італійські громадяни, для яких є важливою підтримка України у цей складний для нас час.

Відомо, що Христина Панасюк нещодавно випустила новий музичний альбом під назвою «Ренесанс», тож виконавиця під час свого виступу презентувала глядачам низку пісень з цього альбому.

«У ньому пісні тільки про кохання. Це був такий омріяний альбом, який я планувала випустити ще до повномасштабної війни. Але війна, власне, внесла свої корективи. Решта моїх творів, починаючи ще з 2014 року, все-таки про війну і присвячені Перемозі, нашим воїнам…», – зазначила співачка.

Пані Христина також розповіла присутнім, що спочатку була 9 років волонтером. Зараз же, близько пів року, вона є військовослужбовицею ЗСУ. У цей короткий період відпустки у неї з’явилася можливість з благодійними концертами відвідати Рим, куди приїздить вже не вперше. За словами виконавиці, цього разу дорога була нелегкою, проте разом зі своєю командою впоралася, оскільки завжди приємно їхати з любов’ю і теплом туди, де тебе чекають.

Авторка поділилася з присутніми тим, що саме спонукало її взяти до рук зброю та стати на захист Батьківщини.

«В якийсь момент я усвідомила, що моя країна в біді й потрібно робити свій максимум заради перемоги. З листопада минулого року я вже на службі. Це мій другий концерт поза війною за останні пів року, вчора був перший. Відвикла від потужної апаратури. Мої концерти зараз якщо і відбуваються, то для невеликої кількості воїнів», – розповіла пані Христина.

Також зазначила, що, як і всі солдати, вона проходила базові навчання у Навчальному центрі.

Зараз військовослужбовиця проходить службу на Херсонщині. Вона повідомила, що нині там дуже «гаряче», проте наші воїни роблять усе можливе, щоб повернути рідну землю і наше чисте небо.

«Треба бачити очі наших хлопців, які приходять звідти. У моїх побратимів надскладна зона відповідальності. Їжу і воду їм скидають дронами, бо дістатися через річку надзвичайно складно. Наші Герої ризикують своїм життям пливучи на човнах під прицільним вогнем, щоб рятувати побратимів», – поділилася захисниця.   

Співачка наголосила, що її концерти є благодійними, бо зараз вона збирає кошти на дуже важливі й цінні речі, що рятують життя нашим воїнам – РЕБи (засоби радіоелектронної боротьби), які протидіють ворожим FPV-дронам і не дають знищувати наші дрони.

Христина Панасюк представила глядачам свою нову пісню «Кринки» про воїнів-захисників, які захищають там рідну землю в надлюдських умовах.

«Це ексклюзив, тому що цієї пісні ще немає в мережі, а офіційна її презентація відбудеться тільки десь у червні», – прокоментувала авторка.

Окрім пісень, пані Христина зачитала глядачам ще кілька авторських віршів про кохання та про свої переживання, пов’язані з війною. Ось уривок одного з них, який був написаний декілька тижнів тому:

А після Перемоги зникне страх.

І сльози щастя линуть у долоні…

Міцні обійми, блиск в її очах…

На вулиці із іменем Героя…

Поетеса розповіла, що сама вона з міста Рівне, а будинок її знаходиться на вулиці, що в теперішній час названа на честь Героя, який загинув на війні. Тому цей вірш можна вважати автобіографічним. А ще авторка повідомила, що здійснилася ще одна з її мрій.

«Пів року я мріяла про те, що зніму форму, берці й одягну сукню та підбори. Що вийду сюди до вас у сукні. Мрія здійснилася. Бачите, я не забуваю, що я дівчинка», – пожартувала пані Христина.

Захисниця зазначила, що попри всі труднощі, з якими стикаються наші Герої на передовій, вони все одно знаходять час, щоб пожартувати. Крім цього, розповіла глядачам кілька цікавих, хоч і тривожних, але водночас веселих історій, які траплялися з нею та побратимами на війні.   

Презентуючи свою пісню «Я не втомився», співачка подякувала всім присутнім за те, що продовжують донатити, допомагати й підтримувати наших Героїв та Україну.

«Якщо ви зараз тут, це означає, що ви також не втомилися і вам не байдуже. Дякую, що не втомлюєтесь тримати нашу країну і давати їй крила, давати їй надію. Ми вистоїмо і переможемо, тому що ми сильні і ми єдині», – акцентувала виконавиця.

Христина Панасюк запевнила, що всі кошти згодом конвертуються у РЕБи, дрони та автомобілі, а також у смачну італійську каву, яку вона з-поміж іншого отримує від української діаспори з Італії. Сказала, що завжди намагається передати захисникам цю каву – автівками, які їдуть «на нуль» у Херсонському напрямку.

Авторка звернула увагу на те, що їй доволі незвично, але дуже важливо співати у Храмі. Перед виконанням завершальної пісні «Я вірю в Бога і в ЗСУ» вона розповіла глядачам історію, яку часто повторює для мотивації хлопців під час виступів на передовій. Ця історія про те, що до початку служби в ЗСУ у співачки був концерт для дітей-сиріт, які виїхали з Херсонщини, з Харкова та з окупованого на той момент Лисичанська.

«Приспів пісні «Я вірю в Бога і в ЗСУ» дітки співали разом зі мною, а це було для мене дуже цінно. І в якийсь момент підходить їхній вихователь і каже «А ми більше не маємо в кого вірити. У цих дітей немає мами, в них немає тата. В них є тільки Бог і ЗСУ». Це єдина надія на те, що ці діти житимуть у вільній і незалежній Україні», – завершила свою розповідь виконавиця.

Після концерту віцеректор собору Святої Софії о. Дмитро Кудін подякував Христині Панасюк за її виступ і за те, що вона ділиться з усім світом власним досвідом. Адже її пісні та вірші – справжні, оскільки вони не з книжок, а з життя. 

«Ваша пісня – це проповідь. Ваша пісня – це те, що надихає, те, що окрилює. Дякуємо, що Ви дали нам надію, що завдяки Вам, завдяки ЗСУ ми маємо Україну і матимем її надалі. Ми обов’язково переможемо», – запевнив душпастир.

Христина Панасюк подарувала Храму та українській громаді в Римі бойовий український прапор з Херсонщини, який привезла з собою. Він підписаний її побратимами та посестрами.

Співачка ще раз подякувала всім присутнім за благодійні пожертви для наших військових та вкотре нагадала, що українці борються не тільки за себе, а й за майбутні покоління, щоб українські діти жили під світлим небом України.

«Разом до перемоги!», – закликала захисниця.

Завершився концерт виконанням всіма присутніми Гімну України та бурхливими оплесками, якими глядачі обдарували пані Христину на знак подяки, довго відмовлялися її відпускати зі сцени.

Всі охочі мали змогу придбати музичні альбоми співачки, отримати її автографи та зробити спільні фото на пам’ять.

Кажуть, що найтемніша ніч завжди перед світанком, світло якого найяскравіше сяє всередині кожного з нас. А ще згадаймо, що зазначено у Біблії – «Якщо за нас Бог, тоді хто проти нас?». Тож, завершуючи розповідь про благодійний концерт Христини Панасюк в Римі, публікуємо її вірш саме про таке світло. Авторка на своєму прикладі доводить, що українці – нація переможців, нація творчих, сильних і сміливих людей, для яких найціннішим є передусім Свобода та власна Гідність.

Наше світло всередині нас.

І забрати його неможливо.

В Україні важкий зараз час,

Та ми горді, незламні й сміливі.

Ми працюємо поміж тривог.

В школі, в офісі чи у лікарні.

Попри втому, несемо добро.

Враже, знай, твої наміри марні!

Крізь графіті нескорених стін,

Майорять прапори України.

У садочках і школах без змін –

Там в підвалах співають “Калину”

Дітки роблять окопні свічки.

Бабця в’яже шкарпетки солдатам.

Люди створюють власне тепло,

Те, яке, неможливо забрати.

З нами янголи, помахом крил

Вчасно вказують вірні маршрути.

Ти нас, враже, недооцінив.

 Ми народжені вільними бути!    

Додамо, що Христина Панасюк є авторкою шести музичних альбомів і близько 100 пісень. Вона нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня за свою благодійну діяльність, а також відзнакою Президента України (2016), нагрудним знаком «Знак пошани» міністра оборони України (2019), орденом «Сталевий хрест непереможних» (2021), нагрудним знаком «За заслуги перед Збройними Силами України» (2021).

Раніше ми повідомляли, що кошти з концертів Христини Панасюк в Італії отримала сім’я загиблої захисниці України.

Нагадаємо, як Христина Панасюк презентувала в Італії новий музичний альбом.