Арії – afisha.it

Вистоїмо і переможемо!

ОМЕЛЬЧЕНКО Ірина — Sat, 05 Jul 2025 16:25:40 +0000

Захід може втомитись. Уже лунають його голоси про втому. Але ми не маємо права на втому, зневіру, апатію, байдужість. Бо ми — не глядачі в театрі. Ми виконуємо головну роль у світовій драмі «Бути чи не бути Україні» на сцені Цивілізації. Це важкий іспит для нас. Проте він не потягне нас донизу, якщо ми будемо грати свою роль не фальшиво.

Уже є думка, яку бояться озвучити вголос, навіть ті, хто пройшов війну, хто тримав на руках пораненого, хто витягував з-під завалів дітей, хто писав петиції. Ця думка сидить десь глибоко, як кістка в горлі. Її відчувають всі, але ковтають мовчки, бо може зламатися і буде боляче…

Ця думка звучить так: нас хтось врятує, хтось розумніший, хтось багатший, хтось впливовіший, хтось сильніший: американський сенатор, європейський президент, канцлер, Євросоюз, НАТО або навіть сам Бог. Хтось ззовні, а не зсередини. Хтось прийде, або хтось втрутиться, хтось зробить так, щоб усе скінчилося. Щоб ми змогли видихнути без додаткових втрат, жертовності, без ще однієї ночі повітряної тривоги і ракетних вибухів.

Це спокуса, вона солодка, як мед, але — отруйна. Бо найбільша брехня, яку ми ввібрали в себе — це віра, що наша доля залежить не від нас, а від когось іншого: росії, Америки, Європи.

Якщо ми будемо досить смиренні, терплячі, боягузливі, то хтось сильніший побачить це і подарує нам «чужий мир». Справжній мир не дарують — його виборюють або отримують від капітуляції…

СПАСІННЯ, ЯКЕ ПРИХОДИТЬ ЗЗОВНІ, ЗАВЖДИ МАЄ ЦІННИК. І НАЙЧАСТІШЕ ВІН ВИПИСАНИЙ НЕ ГРОШИМА, А ВІДМОВОЮ ВІД СЕБЕ.

Згадайте Будапештський меморандум, договір про дружбу з росією, угоду щодо корисних копалин з Америкою…

У 2025 році ця думка повзає між людьми як змія: треба більше допомоги від партнерів, треба поступитися суверенітетом, територіями в обмін на мир, щоб можливо зберегти життя або, як би хтось третій вирішив питання припинення війни і встановлення будь-якого миру, на будь-яких умовах. Аби «тільки не було війни» («лишь бы не было войны») — фраза з часів радянського союзу.

Ніхто не прийде. Не тому, що нас не люблять і не вважають гідними, а тому що випробування на суб’єктність не можна отримати чужими руками. Бо незалежність — це не прапор. Це щоденне вирішення питання: чи бути рабом, чи жити Волею, навіть якщо вона обдерта, зі слідами шрамів і відчуттям болі. Але своя. Свобода не зрошена кров’ю — не варта нічого…

«Усе, що залежить від чужої волі — зло. Усе, що залежить від власної волі — добро. Рід твій повинен знати це коротке визначення добра і зла» (заповідь наших пращурів аріїв).

Я чув як люди почали шукати месію: “Нам потрібен новий Мойсей, який виведе нас”.

Але ми вже мали месій. Маємо і тих, хто тримав і тримає фронт, хто віддав життя, тих, хто не чекав спасіння, а просто робив свою справу. Ці герої не стояли на сцені майданів, вони стояли на барикадах під вогнем і кулями, у крові, снігу, спеку, на морозі, під вітром і дощем… Саме вони стали тим СПАСІННЯМ, на яке ми тепер молимося.

Герої вже тут, серед нас, а ми чекаємо на когось, замість того, щоб подивитися одне на одного і навколо себе.

Біблійна заповідь застерігає: не творіть собі кумира (ідола). Додам: щоб потім не було гіркого розчарування.

Бо кожного разу, коли ми кажемо, що хтось має вирішити за нас, ми віддаємо своє суверенне право бути вільними господарями на своїй, Богом даній землі.

«Стій за Землю свою, вона нам дарована нашими Світлими Богами, зорана нашими предками, зрошена потом і кров’ю батьків, дідів, прадідів твоїх» (заповідь аріїв).

Ми стаємо прохачами, а чиновники — паразитами. Ми дивимось угору або від ноги, але не перед собою. Це не слабкість, це втома або зневіра. Я не засуджую втому, я сам її відчуваю. Але, якщо ми здамося втомі, втратимо віру, то рятувати буде вже нікого. Бо врятувати можна того, хто ще стоїть. Хто ще здатен дихати, тримати зброю і не просить милості, а виборює Право на гідне життя.

«Не опускай голови своєї, як раб. Не принижуйся ні перед ким і не дозволяй нікому принижувати Рід твій» (заповідь аріїв).

Творець рятує тих, хто бореться і сам іде до рятунку, іншим — дозволяє навчитися втраті.

Ми не повинні навчатися втраті знову. Ми вже знаємо її ціну, вона є обличчям тих, кого більше немає серед нас. Україна перетворена в руїну і кладовище.

Нас не врятує ніхто, окрім нас самих — і це має свій сенс. Бо коли немає на кого покластися, залишається лише один вибір — стати тим, ХТО РЯТУЄ. І я знаю, що МИ Є І МОЖЕМО БУТИ ТАКИМИ.

«Захищайся сам і захищай побратима твого, щоб Рід твій не перервався. Будь вірним дружбі, любові Роду твого та вірним і мужнім у праведній січі» (заповідь аріїв).

Бо навіть серед найтемнішої ночі УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ще не втратила голосу, ще не відмовилась від свого ІМЕНІ, ще не забула своїх мертвих. І це означає, що ми продовжуємо йти, навіть якщо шлях став безлюдний і запалена свічка — остання. Ми не є жертвою, ми є тими, хто ще тримає міцно Прапор України.

У кожного народу буває момент, коли він зупиняється, не тому що все скінчилося, а тому що далі або глибше, або в порожнечу. Це не поразка і не перемога. Це точка вибору. Я знав, що вона прийде. Вона прийде тихо, у серпні цього року.

Я прокинувся того ранку і відчув, що щось вирішується. Не в кабінетах, не на фронті, а в середині Душі. Бо є момент, коли війна переходить у саму тканину, кожну клітину народу не як трагедія, а як середовище сутності. Тоді виникає спокуса, мовляв, як буде, так буде, лише б вижити, лише б перестало боліти, лише б ми знову сміялися без страху, без новин, без втрат…

Саме тут і виникає справжній вибір: чи ми ще НАЦІЯ, чи може вже лише населення. Населення — це ті, хто живе на території. НАЦІЯ це ті, хто має колективну Волю. Населення пристосовується, НАЦІЯ — формує зміст сьогодення і майбутнього.

Ми маємо болючий вибір: або мобілізуємося внутрішньо, або потрапимо у період компромісів, які з’їдять саму нашу сутність, як іржа метал. Я не кажу про війну, я кажу про НАШУ ІДЕНТИЧНІСТЬ. Бо зараз майже у кожному з нас є роздвоєння. Одна частина хоче продовжувати боротися, друга — змиритися. Одна частина ще тримає стрій, інша — вже мріє втекти. Не обов’язково закордон, а бодай у байдужість. Це не зрада, це втома і зневіра. Але втома і зневіра не виправдання для втрати колективного голосу Духу Нації.

Мир без змісту це не кінець війни, це інша її форма. Бо коли ми обираємо тишу ціною брехні, видаючи її за правду — це не тиша, це вже поразка. Ми втрачаємо не тільки території, ми ризикуємо втратити Дух Нації, що тримав нас усі ці роки.

«Держись правоти і правди, вони приведуть до перемоги» (заповідь аріїв).

НАЦІЯ СТАЄ НАЦІЄЮ НЕ КОЛИ ПЕРЕМАГАЄ, А КОЛИ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВТРАТИТИ СЕБЕ У МОМЕНТ СЛАБКОСТІ.

І цей момент настав. Він не гучний, він у кожного в нас. У того, хто вчора був волонтером, а сьогодні каже: “хай якось буде”. У того, хто був на фронті, а зараз мовчить, бо не знає заради чого ще триматись і боротись. І все ж це — момент народження, бо тільки на роздоріжжі народ може стати НАЦІЄЮ.

Не коли все добре, а коли не має гарантій, немає оплесків і обіцянок. Є лише своє або ніщо. В тиші нашої душі ми самі вирішуємо хто ми є — або ми очистимось і об’єднаємось не навколо прізвищ політиків, а НАВКОЛО СЕНСУ (ІДЕЇ) — СОБОРНА, ВІЛЬНА, СУВЕРЕННА, НЕЗАЛЕЖНА, ПРАВОВА, ДЕМОКРАТИЧНА, СОЦІАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖВА УКРАЇНА. Або ми станемо зручними, керованими, безболісними, німими рабами без роду і племені…

«Щоб руки наші трудилися о рала наші, а мечами добували незалежність нашу» (заповідь аріїв).

Найважливіша битва відбудеться в серпні цього року не на карті, а в нашій Душі.

Я прошу не бійтесь цього серпня, не бійтесь його рішень, бо саме зараз вирішується те головне: чи ми разом, чи кожен вже сам по собі. Це не трагедія. Це шанс. Це момент ІСТИНИ — або народ стане нацією або залишиться населенням в очікуванні чужої Волі.

«Сила і непереможність Роду твого — в етнічній ЄДНОСТІ Роду твого» (заповідь аріїв).

Знаки — це те, що історія залишає нам, щоб ми не казали, що не знали. Все те, що сталося з нами — це не випадковість, це шлях, це НАСЛІДОК ВИБОРУ, який ми не зупинили, бо не вірили тим, хто застерігав, що їх вибір (73 %) приведе до великої війни. Думали, що якось минеться, гірше не буде…

«Не вір ворогу раненому і вбивці брата твого» (заповідь аріїв).

Історія не минає, вона приходить, щоб дати урок і вибір. І якщо ми не робимо його, вона робить за нас. Я бачив цей вибір у 2019 році. Я чув його відлуння у 2022-му гуркотом ракет, які хотіли вбити не Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь та інші міста, а Дух українців.

У 2023-му ми вірили, що переможемо, а у 2024-му — сподівалися, що вистоїмо.

В 2025-му ми похитнулись, не тому що слабкі, а тому що втома сіла нам на плечі, як зимовий сніг, що ламає дерева не силою, а тягарем. Але попри все, ми ще тут. І це головне. Бо вижити — це не про тіло, це про Дух. Про те, що ми ще називаємо себе собою — українцями.

Я не пророк. Пророк — це той, хто дає готову відповідь. А я ставлю питання. І одне з них, що залишиться, якщо зникне все зовнішнє: союзники, армія, економіка, гроші, мовна політика, навіть прапори. Коли зникне все, чи залишиться щось у нас в середині, у наших Душах?!

Це і є тест не на перемогу, а на національну людську гідність і свідомість. Бо іноді не треба вигравати, щоб вижити. Іноді треба просто не здатися на своєму духовному рубіжі. Навіть, якщо перед тобою порожнеча зневіри, а душа втомилася.

Зупинись. Почуй тишу і відчуй як звучить ім’я “УКРАЇНА”. Відчуй, що ти є Богом даний УкРАїнець — сином і донькою Сонця (РА)! Не як заголовок, не як географія, а як внутрішній голос, що говорить до тебе, коли ти один, коли боляче, коли зневірився, коли хочеш впасти і здатися.

Якщо це ім’я звучить у тобі, значить ще не пізно. Значить ще палає вогонь Духу і є іскра в Душі.

Нас ще можуть зрадити, можуть продати, можуть забути. Але якщо ми не зрадимо себе — МИ НЕПЕРЕМОЖНІ! Нас ніхто не врятує. Але і ніхто не має сили зламати нас, якщо ми добровільно не зламаємося або погодимося, щоб нас зламали по одному, як прутик…

«Ворога Роду твого знищуй без пощади і жалю, не принижуючи його» (заповідь аріїв).

Історія не має гарантій, вона дає лише шанси. І зараз — наш шанс. Якщо тобі скажуть, що у тебе один шанс із мільйону, використай його для досягнення мети. Коли казатимуть, що у тебе немає жодного шансу, створи його самостійно і отримай перемогу…

Шанс — це не тріумф, а новий початок із болю, розчарування, зневіри, апатії. Справжні нації народжуються не в комфорті, а з попелу надії, яку ще не згасили остаточно.

Я, Мольфар із Яворова, якого можуть не знати в столиці, мене можуть не згадати в книжках, але я свідчу: «МИ ВИСТОЇМО. Ми не впали, ми ще живі! Якщо ми витримаємо зараз, то вже ніколи не будемо рабами. Навіть, якщо будемо в меншості, навіть, якщо будемо останніми. Бо краще бути останнім, хто тримає своє Ім’я, ніж першим, хто його зрадив. Поки звучить “УКРАЇНА”, звучимо і ми».

УКРАЇНА БУЛА, Є І БУДЕ! СЛАВА УКРАЇНІ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!

При підготовці допису використані:

1) «Вселенський дух українців — воїнів світла. Роздуми щодо майбутнього нашої країни»

2) «Перемога над Московією потрібна лише нам, українцям. У нашій поразці будемо винні лише ми. Не перекладайте вину на партнерів»

3) «Ми — не брати: як учені довели відсутність “рідства” між українцями і росіянами»

4) «Баронеса брехні» і «слуга олігарха»

5) «І це — не жарти»

6) «Перемога України – неминуча»

7) «НАТО, досить боятися: настав час знищити путіна і його режим»

8) «Момент істини – або ми знищимо москальську чуму, або вона нас. Третього не дано»

9) «Українська перемога – це капітуляція Кремля і знищення московської імперії зла»

10) Відео: «Мольфар із Яворова попередив, що буде з Україною після серпня»

З творчістю та історично-відичними дослідженнями Ірини ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА) можна ознайомитися за посиланнями:

Ірина Омельченко: Україна бореться з москалями-рашистами — андрофагами-людожерами

ОМЕЛЬЧЕНКО Ірина — Thu, 19 Jun 2025 05:25:10 +0000

З мовчазної згоди президента США Дональда Трампа (не виключаю, що і за погодженням з ним) московський людожер путін ракетами і безпілотниками постійно вбиває мирних жителів України, нищить цивільну інфраструктуру життєзабезпечення. Гинуть ні в чому невинні діти, жінки, люди похилого віку.

Вбивця путін четвертий рік безкарно вчиняє злочини проти людяності. Демократичний світ висловлює співчуття, стурбованість, занепокоєння. Надає Україні військову допомогу по «чайній ложці», щоб українці не перемогли терориста-вбивцю путін, а він не зазнав «ганебної поразки» і «не втратив обличчя».

«Захисники» демократії та свободи придумали формулу ведення російсько-української війни — «Ні поразки, ні перемоги».

ЩОБ ЗБАГНУТИ НАЙВАЖЛИВІШУ ІСТИНУ ІСТОРІЇ, НАВЕДУ МУДРІСТЬ, ЯКУ ПЕРЕДАЛИ НАМ, УКРАЇНЦЯМ, НАШІ ПРЕДКИ АРІЇ ЧЕРЕЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ В ЕПОСІ «МАХАБХАРАТА».

«Махабхарата» розповідає, що велика цивілізаційна війна на зламі космічних епох 5000 років тому виникла через багатовікові нерозв’язні протиріччя між постійними ворогами — сонячною династією Пандавів і місячною династією Кауравів.

ГОЛОВНА БОРОТЬБА ЙШЛА ЗА ТРОН ІМПЕРАТОРА ВСІХ АРІЙСЬКИХ ЦАРСТВ АРІЯ ВАРТИ — ТЕРИТОРІЇ РОЗСЕЛЕННЯ ВІДІЙСЬКИХ АРІЇВ З УКРАЇНИ.

Якось одного дня в намет, де спочивав Шрі Крішна, увійшли два гості — представники ворогуючих сторін: Арджуна (Пандави) і Дурйодхан (Каурави). Вони прийшли на поклін до Великого Крішни з тим, щоб той допоміг їм у вирішальні дні битви.

Мудрий Крішна запитав Дурйодхана, кого він вибирає: усе його багатотисячне військо чи САМОГО КРІШНУ?
Дурьодхана, для якого ДУХ МАТЕРІАЛІЗМУ був ближчим, ВИБРАВ ВЕЛИКЕ ВІЙСЬКО Бога Крішни.

Зате, на радість лучника Арджуни, Крішна згодився бути на стороні Пандавів власною Персоною.
Цікаво, хто переможе?
Каурави, сили яких незчисленні, чи Пандави, які мають мало військ, але на їхньому боці Сам Бог Крішна?
Каурави, які мають у своєму підпорядкуванні силу-силенну військ, слонів і колісниць, чи Пандави, на чиїй стороні ПРАВДА?

А ІСТИНА ПОЛЯГАЄ ОСЬ У ЧОМУ: на чиїй стороні Правда, на тій стороні й БОГ! На чиїй стороні Бог, на тій стороні й ПЕРЕМОГА! Вона вічна в часі та просторі, а тут навіть підсилилась участю живої Інкарнації Бога Крішни на стороні Пандавів, носіїв Правди, Істини, Божественних цінностей.

У призначений день і час супротивники зійшлися на Полі Курукшетрі віч-на-віч.

Давайте вслухаємось у тишу Матері Землі й у слова самого Автора «Махабхарати», Святого Мудреця Ведв’яси:
— О Земле Аріїв! Час попереджає тебе: те, що допомагає нації, є правильним. Тієї ж думки і Політика, і Етика. Благополуччя людей має бути основним критерієм. Якщо ви не навчилися цього з «Махабхарати», тоді моя розповідь є марною.
Не існує більшої релігії, ніж любов до Вітчизни. Немає більшої мрії, ніж благополуччя нації.
О Мати Земле! Благословляю моїх синів (аріїв-русинів-українців), щоб вони могли устояти на полі Курукшетри.

Слухайте цю історію уважно, бо вона опинилася на пікові ІСТИНИ.
КУРУКШЕТРА ЗАВЖДИ БУДЕ МОМЕНТОМ ІСТИНИ У КОЖНУ НАСТУПНУ ЕПОХУ(!!!)», — таке послання нам, українцям – нащадкам аріїв передав через тисячоліття Святий Мудрець Ведв’яса.

Сьогодні на новому зламі космічних епох ми, українці, нащадки сонячних аріїв, знов на полі битви Курукшетра. І знов той самий момент ІСТИНИ: на чиїй стороні Правда, на тій стороні й Бог! На чиїй стороні Бог, на тій стороні й ПЕРЕМОГА! Вона вічна в часі та просторі.

Для сонячних аріїв кількість не грає ключової ролі, головне — сила Духу в боротьбі за Волю і Правду.
Тому в битві, навіть коли сили не рівні, завжди діє вічне арійське гасло: «НАС МАЛО, АЛЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО!».

ТВОРЕЦЬ ПЕРЕМАГАЄ ЗАВЖДИ. Крішна воював і переміг на полі Курукшетра під жовто-блакитним стягом — Прапором України.

Сакральним символом прадавніх українців-аріїв був жовто-синій штандарт. Він означав гармонійне поєднання вогню сонця (РА) і земної речовини (МА), що демонструвало природну перемогу Духу (золоте, жовте) над матерією (блакитне, синє).

Всі Каурави, включаючи головного супротивника Арджуни — Дурьодхана, загинули у бою на полі Куру. Епос представляє їх втіленням демонів-асурів.

Символічно, що в епосі згадується і про ракшасів — злих духів, підступних демонів-людожерів. Зараз Україна бореться з росіянами-рашистами (андрофагами-людожерами), які чинять геноцид української нації.

Еволюція — це часткове повторення пройденого, але на новому оберті історичної спіралі.
На зміну чорній епосі Калі- Юги (Ночі Сварога) прийшов Ранок Сварога — Ранок Нового Світу!
Сходить УкРАїнське Сонце! Його не зупинити і не перемогти. Єдиний Вищий Закон править справедливо, мудро і досконало.
На зламі епох Творець (Світло) знов бореться з пітьмою під жовто-блакитним стягом і ПЕРЕМОЖЕ. Через понад 5000 років після битви при Курукшетрі онуки Бога Сварога — укРАїнці перемагають пітьму і змінюють хід світової історії.
Як визначено Творцем, так і буде!