«Сьогодні мені виповнюється 40 років, і мені є кого любити, є куди повертатися, є над чим працювати і є за що боротися. Дякую всім, хто поруч», – написала Ярина Груша на своїй сторінці у Facebook.

Напередодні свого дня народження Ярина Груша отримала престижну міжнародну відзнаку за свій роман «Синій альбом» (L’Album Blu) – премію Viareggio-Répaci 2026. Це одна з найбільших літературних премій Італії, заснована вона була у 1929 році

«Міжнародна премія присуджується Ярині Груші, італо-українській письменниці, перекладачці та науковиці, за її значний внесок у поширення і популяризацію української культури в Італії та Європі, а також за літературний твір, здатний поєднати пам’ять, ідентичність та громадянське свідчення», – йдеться на офіційному сайті Premio Letterario Viareggio-Répaci.

«Синій альбом» (L’Album Blu) – дебютний роман письменниці, який був написаний італійською мовою та вийшов друком у 2026 році в італійському видавництві Bompiani. Події роману розгортаються після аварії на Чорнобильській АЕС. У центрі сюжету – сама Ярина, яка дорослішає на тлі розпаду Радянського Союзу, Помаранчевої революції та Революції Гідності.

З присудженням престижної міжнародної відзнаки, премії Viareggio-Répaci 2026, за роман «Синій альбом» (L’Album Blu) Ярину Грушу привітали у Посольстві України в Італії. При цьому наголосили, що ця нагорода є заслуженим визнанням не лише літературного таланту авторки, а й її вагомого внеску у популяризацію української культури, історії та ідентичності в Італії та Європі.

«Бажаємо Ярині Груші нових творчих звершень, натхнення та нових успіхів, які й надалі відкриватимуть світові Україну через силу слова», – побажали в українському дипломатичному представництві в Італії.

З високою нагородою Ярину Грушу привітали в Українському інституті книги, що є державною установою при Міністерстві культури та інформаційної політики України.

«Працюючи над книжкою, авторка вплела в оповідь власні дитячі спогади про ці історичні події. Журі премії відзначило внесок Ярини у поширення української культури в Італії та Європі, а також майстерність письма, що поєднує теми пам’яті, ідентичності та громадянської відповідальності. Щиро вітаємо і пишаємось, Ярина Груша», – йдеться у привітанні Українського інституту книги.

З престижною міжнародною нагородою, якою є премію Viareggio-Répaci 2026, Ярину Грушу привітали і в PEN Ukraine, зауваживши, що журі відзначило внесок Ярини у поширення української культури в Італії та сам текст, який говорить про ідентичність, памʼять і людські історії.

«Синій альбом» написаний італійською мовою та побачив світ цьогоріч у видавництві Bompiani. Книжка розповідає про дорослішання на тлі розпаду СРСР, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Вітаємо Ярину з нагородою і дякуємо за її важливу роботу», – йдеться у привітанні PEN Ukraine.

Ми також вітаємо Ярину Грушу з ювілеєм і приєднуємось до численних привітань на її адресу у зв’язку з нагородженням престижною премією Viareggio-Répaci 2026.

Для української громади в Італії така відзнака, присуджена Ярині Груші, є особливим приводом для гордості, бо книга «Синій альбом» (L’Album Blu), що написана італійською мовою, відкриває читачам Італії глибокі сторінки новітньої історії України та ідентичності українців.

Додамо, що дебютний роман Ярини Груші можна придбати в книгарнях Італії та на онлайн-платформах видавництва Bompiani, а також на популярній італійській книжковій платформі IBS.it. Це чудова можливість порекомендувати якісну та важливу літературу своїм італійським друзям і колегам.

Раніше ми інформували: В Італії вийде друком роман L’Album Blu Ярини Груші.

Як розповіли у відділі комунікацій Апостольського Екзархату для українців візантійського обряду в Італії, щоб забезпечити організований вхід до базиліки через Святі Двері, усі паломники повинні мати на телефоні офіційну емблему Ювілею, щоби представити її при проходженні перевірок.

Що потрібно зробити:

1. Завантажте емблему на свій телефон.
2. Покажіть її жандармерії при проходженні контролю — це значно полегшить перевірку та прискорить ваш доступ до Базиліки.

Також емблему можна завантажити на сайті Апостольського Екзархату за цим посиланням.

Розклад паломництва:

• Вхід до базиліки почнеться о 10:00 з боку Via della Conciliazione, 2 (т. зв. «Шлях паломника»).
• О 12:45 відбудеться зустріч зі Святішим Отцем Папою Левом XIV.
• О 13:00 розпочнеться Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолить Блаженніший Святослав, у співслужінні єпископів Синоду УГКЦ та священників.

Додамо, що 28 червня в базиліці Святого Петра у Ватикані з українськими паломниками зустрінеться Папа Лев XIV. В Апостольському Екзархаті повідомили, що Святійший Отець прийняв запрошення Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ.

28–29 червня в Римі відбуватиметься Ювілейне паломництво УГКЦ до гробу святого апостола Петра.

28 червня усіх прочан просять бути в базиліці Святого Петра не пізніше 12:45, щоби вчасно зайняти свої місця перед зустріччю зі Святішим Отцем.

Для тих, хто не зможе прибути до Рима, «Живе телебачення» здійснюватиме пряму трансляцію всіх основних подій паломництва.

«Запрошую всіх наших вірних, хто має можливість, узяти участь у цьому паломництві. Підготуйтеся до нього духовно — через сповідь, молитву та піст. Особливим знаком цієї прощі стане можливість пройти через відчинені Святі двері в базиліці Святого Петра й отримати повний відпуст», — закликав Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ також наголосив, що навіть у Ватикані мають побачити, що «разом нас багато і нас не подолати». Що УГКЦ — найбільша Східна Католицька Церква, глобальна Церква, яка об’єднує багатомільйонну українську громаду по всьому світу.

«До всіх наших вірних скеровую запрошення — прийдіть і подивіться», — йдеться у запрошенні Блаженнішого Святослава.

Раніше ми повідомляли, що у Ватикані новий Папа – Лев XIV.

Також читайте: В Італії та Ватикані чекають на гастролі Львівську чоловічу хорову капелу «Дударик».

Лелечий світанок…  так можна назвати початок нового весняного дня 19 березня, який щороку зустрічають в Україні. В цю дату, як правило, додому повертаються з теплих країв лелеки. За повір’ям, на своїх крилах приємності вони приносять свіжий весняний вітер, подих щастя і запах надії. Так само і багато українців, які зараз тимчасово проживають за кордоном, все ж повернуться до рідного українського гнізда.

Символічно, що цього дня 95 років тому в наш лелечий край на своїх крилах сподівання буськи принесли людину, яка згодом стане живою легендою України, совістю і голосом нації, людиною-епохою… Людиною, в якої також будуть крила.

18 березня, в переддень ювілею великої українки, видатної української поетеси-шістдесятниці, письменниці в Римі відбувся музично-літературний вечір, присвячений 95-річчю від дня народження Ліни Костенко: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність».

Захід люб’язно прийняв Австрійський культурний форум в Римі за активної підтримки і організації Посольства України в Італійській Республіці. Модератором події виступила професорка україністики Римського університету «Ла Сап’єнца» Олена Пономарева.   

Вечір розпочався проникливо-емоційним виступом професорки Терези Інджейн, директорки Австрійського культурного форуму в Римі. У своїй промові вона представила почесного професора Віденського університету славістики Алоїза Волдана, який з дружиною спеціально приїхав на цей захід із Зальцбурга.

Пані Тереза відзначила, що професор Волдан є найкращим перекладачем і знавцем української літератури в Австрії.

Серед іншого, директорка Австрійського культурного форуму в Римі наголосила на важливості поезії, як прояву словесного мистецтва і висловила своє захоплення творчістю Ліни Костенко.

«На мій погляд, поезія – це найтонше, найяскравіше зі словесних мистецтв, яке торкається нас, немов ноти тихої музики. Сьогодні ввечері ми хочемо відсвяткувати глибину божественного мистецтва Ліни Костенко, яка завтра святкує свій день народження. Її поезія дарує красу, дарує надію, може створювати промені світла в часи теперішніх жахливих подій. Кожна весняна квітка, кожен зелений листочок, кожен її рядок написаний надією десь у реальності, яку ми бажаємо, але яка постійно вислизає від нас», – зауважила пані Тереза.

Водночас професорка висловила сподівання, що скоро це «море болю» зникне і перетвориться на сяючу есенцію і спокійне життя без страждань і страху.

Олена Холявицька, другий секретар з питань культури Посольства України в Італійській Республіці, у своєму слові подякувала всім присутнім, зокрема, співорганізаторам і учасникам цього чудового вечора. Вона наголосила, що Ліна Костенко, яка святкує своє 95-річчя, є живою легендою української літератури.

«Твори Ліни Костенко – це не просто слова чи філософія – це сила духу і національна єдність. Їх об’єднує велика любов до України, розуміння людської долі, сильна громадянська позиція та лірична ніжність. Її поезія – це дзеркало часу, це правда, яка проростає між рядків», – підкреслила Олена Холявицька.

Модераторка заходу Олена Пономарева, знайомлячи присутніх з біографією Ліни Костенко, зауважила, що ця українська поетеса є однією з найулюбленіших у себе на Батьківщині, а цитати з її віршів є найбільш поширеними у соціальних мережах. Праці пані Ліни перекладені понад 20 мовами світу, і стільки ж національних і міжнародних премій вона отримала за свою творчість. У 2022 році Франція нагородила її Орденом Почесного легіону (найвища нагорода за цивільні заслуги у Франції, яку присуджує Президент республіки). А в 2015 році астероїд 290127 головного поясу Сонячної системи отримав назву нашої поетеси – «290127 Linakostenko».

«Я думаю, знаючи тепер, що в цьому Всесвіті є маленька холодна планета з такою теплою назвою, нам варто продовжувати жити, будучи гідними сучасниками Ліни Костенко», – висловила сподівання пані професорка.

Олена Пономарева також презентувала перше італійське видання книги Ліни Костенко «Sulle rive del fiume eterno» («Над берегами вічної ріки») видавництва «Кастельвеккі» (2023) зі вступом Алоїза Волдана, яке побачило світ лише у 1977 році. Італійський переклад збірки майстерно та елегантно зуміли передати Оксана Пахльовська та Джованна Броджі.

З цікавою доповіддю на тему «Ліна Костенко – її значення для української літератури» виступив почесний професор Віденського університету славістики Алоїз Волдан. Він зазначив, що індивідуальний стиль написання поетесою віршів незрівнянний і, водночас, легкий.

«Вірші Костенко символізують світ, як природність, в якій людина переживає свою тимчасовість», –  підкреслив пан Алоїз.

Серед іншого пан професор відзначив, що Ліна Костенко перевершує своїх сучасників не лише у віці, а й у популярності. Мабуть, такою довгою та успішною кар’єрою не може похвалитися жоден український поет сучасності. Проте вона не була такою завжди. Протягом 16 років творчість Ліни Костенко була під забороною радянського режиму.

Професор Волдан зачитав кілька віршів у власному перекладі німецькою мовою та проаналізував деякі твори Ліни, зокрема історичний роман «Маруся Чурай».

«В українській літературі багато романів про козацьку добу, де героями були здебільшого чоловіки, як от, наприклад, Хмельницький чи Мазепа. І є лише один виняток – Маруся Чурай Ліни Костенко», – зауважив Алоїз Волдан.

Свої коментарі до перекладу віршів Ліни Костенко зробила Джованна Броджі, професорка української літератури Міланського державного університету. Вона, зокрема, розповіла про складність перекладу на італійську мову віршів української поетеси, які є дуже глибокими і з багатьма метафорами.

«Між нашими мовами є багато граматичних, синтаксичних і традиційних аспектів, які різняться. Тому іноді мені доводилося імпровізувати. В італійській мові також присутнє багатство лексики (достатньо глянути у словники), проте зазвичай поети ними не користуються, зрештою, ми їх не знаємо», – поділилася пані Джованна.

Під час вечора лунали багато віршів Ліни Костенко різної тематики, у проникливому декламуванні студентів римського університету «Ла Сап’єнца» Ольги Дехтяр і Катерини Мички (українською) та Флавії Ферраньї і Массімо Гаррітано (італійською).

Серед зачитаних віршів були, зокрема, такі відомі, як «Сосновий ліс перебирає струни», «Душа – єдина на Землі держава», «Не говори печальними очима», «На старих фотографіях всі молоді», «Життя – це пастка і життя – це пустка» та інші.

Лунала також поезія, покликана звернути пильнішу увагу до України, в тому числі з боку європейців, на кровопролитну загарбницьку війну, яку розпочала московія проти України:

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

Водночас двома мовами був зачитаний і вірш, в якому Ліна Костенко красномовно охарактеризувала московського окупанта:

«Зміряйте росії температуру
у неї біла гарячка.
Поставте діагноз –
у неї параноя.
Вона хреститься на ікони,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць».

Приємною несподіванкою вечора стало відео-привітання від Ліни Костенко, перекладене італійською і зачитане дочкою поетеси – Оксаною Пахльовською, доктором філологічних наук, професором українознавства Римського університету «Ла Сап’єнца», науковою співробітницею Інституту літератури НАН України ім. Т.Шевченка, яка зараз проживає з мамою в Києві.

У своєму листі пані Ліна торкнулася багатьох важливих тем, зокрема війни, яку зараз переживає Україна.

«Поки ми тут, навіть ті з нас, хто фізично не на фронті, ніби опинилися серед мінних полів. Кожен наш крок, кожен наш подих може стати останнім. Це схожі відчуття, які я відчувала в дитинстві. Цього разу окупант прийшов не із Заходу, а зі Сходу. Та сама смерть, яка лише змінила маску…», – зазначила в своєму зверненні Ліна Костенко.

Ювілярка у листі подякувала організаторам і присутнім за прекрасний вечір і повідомила, що сьогодні в Римі австрійська культура відкриває свій простір для української поезії та музики. Це символізує розвиток і трансформацію Європи, невід’ємною частиною якої завжди відчувала себе Україна. З боку ж росії нічого не змінилося. У неї домінує те саме бажання підкорити Україну, знищити її культуру, її мову, її ідентичність.  

«Навіть не бачачи вас, я відчуваю себе поряд з вами. Сьогодні Європа допомогла нам подолати нашу самотність, зрозумівши її причини, самотність інтелігента в сучасному світі, того інтелігента, який говорить незручну для багатьох правду і готовий за цю правду померти, проте мало хто готовий її почути», – наголосила поетеса.

Насамкінець, Оксана Пахльовська словами Ліни Костенко закликала присутніх продовжувати допомагати Україні і висловила свою вдячність за підтримку.

«Тому, ви теж тут, у цьому залі, допомагаєте нам подолати цю самотність, відкриваючи свої душі для поезії, музики та розуміння. Україна постраждала, але міцна в своєму опорі. Хай світло музики та поезії буде з усіма вами, і разом з ними наша вдячність вам сьогодні і назавжди», – завершила відео-привітання Ліни Костенко пані Оксана.

Упродовж заходу зворушливо та мелодійно звучали музичні етюди у виконанні піаністки і композиторки Жанни Станкович, які гармонійно доповнювали дружню і чарівну атмосферу, що панувала весь вечір у переповненому залі Австрійського форуму. Особливі овації лунали після завершального музичного номера Жанни «Як тебе не любити, Києве мій!», автором якого є український композитор Ігор Шамо.

Після закінчення музично-літературного вечора всі присутні мали нагоду обмінятися своїми враженнями, поспілкуватися між собою та з організаторами події, а також зробити спільне фото на згадку про цю важливу мистецьку зустріч. Вона стала можливою, передусім, завдяки таланту і невтомній багаторічній праці геніальної поетеси, голосу правди та сумління української нації – Ліни Костенко.  

Ми, українці, маємо пам’ятати і пишатися своїми героями і видатними митцями, які творили у всі періоди нашої багатостраждальної, але водночас і героїчної історії та продовжують плідно працювати для вільного розмаху крил України й у теперішній час нашої нової боротьби з московським загарбником за відстоювання власної суверенності та гідності, за право бути господарями на своїй землі.

Життя і творчість Ліни Костенко для багатьох українців служить яскравим прикладом для наслідування, а її глибока, відверта, щира і вічно жива поезія виступає дороговказом на шляху відродження і оновлення України в часи Нової Епохи.

Ми приєднуємося до привітань для пані Ліни, які цими днями линуть, мабуть, з усього світу. Зичимо ювілярці приємного весняного вітру в потоці сприятливості, щоб ранішнє сонце наповнювало енергією її крила працелюбності, а лелечий клич сприяв успіху у здійсненні кроків із запахом справжності.

З роси і води Вам, дорога Ліно Василівно! У ці жорсткі для України часи Ваші слова дихають правдою та водночас надією і вірою в Божу Справедливість.

«Коли за нас Бог, то хто проти нас?», – говорить у листі до римлян Апостол Павло. Тож закочуймо рукави і продовжуймо підтримувати Україну стільки, скільки це буде потрібно для Перемоги, оскільки у нас і справді «немає часу на поразку…»👇

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку (Ліна Костенко)

Примітка: Автором всіх фото заходу, опублікованих у статті, є Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що у Римі влаштують вечір поезії та музики, присвячений 95-річчю Ліни Костенко.

Також читайте, що у Брешії українці знайомитимуть італійців з українським фольклором.

З лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення росії в Україну асоціація розпочала збір речей першої потреби для підтримки українців та їхню відправку в різні регіони Батьківщини, реалізує проєкти солідарності у співпраці з організаціями та установами Трентіно, підтримує українських біженців у цьому регіоні Італії. Про це регулярно розповідає на своїй сторінці у соцмережі Facebook.

Своє 20-річчя Асоціація українців в Трентіно «Разом» вирішила відзначити в чудовий спосіб – влаштовує Тиждень культурних обмінів і унікальних можливостей для знань та обміну між Трентіно й Україною. Він триватиме з 28 вересня по 4 жовтня включно.

«На вас чекають концерти, майстер-класи, виставки та зустрічі, щоб пізнавати традиції, відкривати нові культури та разом побудувати майбутнє діалогу й взаєморозуміння. Не пропустіть цю особливу можливість зануритися у збагачення досвіду та стати частиною цього важливого міжкультурного проєкту», – закликали ювіляри всіх охочих.

Відзначимо, що в рамках цього проєкту відбудеться серія ексклюзивних і безкоштовних майстер-класів. Вони відкриють для учасників традиції та мистецтво як українців, так і жителів регіону Трентіно.

Влаштують майстер-класи в Oratorio Sant’Antonio, Тренто. Вхід вільний (за умови попереднього бронювання місця).

Забронювати місце на будь-який із цих майстер-класів можна, написавши листа на ел. адресу: ass.rasom.tn@gmail.com, або в WhatsApp 3204548504.

📌 Майстер-клас з в’язання гачком, який відбудеться 1 жовтня о 15:00. Його учасники (також 10 людей) під орудою майстрів рукоділля опанують основними техніками в’язання гачком, поширеними в Трентіно, і створять власний етнічний виріб, який потім залишать собі на пам’ять.

«Прекрасна нагода зануритися у місцеву культуру та поділитися творчістю у дружньому середовищі», – наголошують в асоціації.

📌 Майстер-клас з української вишивки. Він відбудеться 1 жовтня о 19:30 вечора. 10 учасників під керівництвом фахівців навчаться автентичним технікам створення української типової вишивки, а в кінці візьмуть додому красиву річ, зроблену своїми руками.

«Не пропустіть цю можливість відкривати українські традиції та творити разом!», – запрошують організатори.

📌 Майстер-клас з української кулінарії «Відкривайте смаки України» – його влаштують 3 жовтня о 17:30. Справжня унікальна гастрономічна «подорож», під час якої 10 учасників навчаться готувати три українські традиційні страви під уважним керуванням фахових кулінарів. Завершиться захід дружньою вечерею.

«Це буде особлива нагода зануритися в українську культуру через її автентичні смаки», – обіцяють ювіляри.

📌 Майстер-клас з трентінської кулінарії «Відкрийте для себе смаки кухні Трентіно». Відбудеться він 4 жовтня о 17:30 для тих 10 учасників, які хочуть навчитися готувати типові страви цього регіону. Досвідчені фахівці навчать їх готувати страви за справжніми трентінськими рецептами. На завершення заходу всіх очікує смакування готовими стравами.

Через російське повномасштабне вторгнення в Україну пані Ірина мусила, як і мільйони інших українців, шукати прихистку за кордоном. Наразі живе у невеликому місті Кіоджа поблизу Венеції, проте думками – на Київщині, в рідному Мощуні.

Там залишився рідний дім, пошкоджений ворожими снарядами та розграблений російськими зайдами.

Сьогодні Ірині Гертнер виповнилося 40 років. Такий ювілей і за інших часів є своєрідним маркером для першого підсумування прожитих років, а за умов війни, що пройшлася буревієм по всіх життєвих планах і мріях, і поготів.

Ми запропонували пані Ірині в день 40-річчя поділитися власними життєвими підсумками, в тому числі досвідом життя в Італії.

Ірина Гертнер: – Досить неочікувано було отримати пропозицію підбити підсумки: року, останніх подій та усіх 40-ка років життя. Внутрішні відчуття в мене завжди відрізнялись від паспортних даних, і якщо в Україні це було трохи дивно, то в Італії – я у цьому сенсі «свій серед своїх», «одна з тієї 40-річної молоді». Хіба що тут у сорок жінки лише визначаються, виходять заміж або ні, будують кар’єру або вчаться, народжують дитину, ну максимум двох або ні.

Наявність у мене трьох різновікових дітей: від 4-х до 17-ти років, викликає в італійок шок, а в італійців захват. Я цілком комфортно почуваюся у своєму материнстві. Українки моєї генерації набагато більше за стилем виховання схожі на європейок, аніж на росіянок. Наприклад, ми – толерантні мами з безумовною любов’ю, сприйняттям і сприянням власним дітям, дещо гіперопікою, глибоким залученням у життя дітей. Це дуже співпадає з італійським материнством. Мені максимально комфортно у своїй ролі тут, і я отримую безліч компліментів щодо свого зовнішнього вигляду поруч зі своїми хлопцями.

–  Які ваші враження від зовнішності та стилю життя італійських жінок?

Ірина Гертнер: – Я дечому вчуся в італійок. Вони дуже впевнені у собі і своїй красі, до 45 років мало хто взагалі замислюється над процесами старіння, і лише потім можуть починати щось із цим робити, але частіше – нічого. Це щасливі жінки, впевнені у своєму майбутньому, завдяки законодавчій базі сімейного права. Вони живуть в задоволення, вдягаються комфортно, але не без елегантності, за бажання професійно реалізуються, відкриті до спілкування, сповнені життям, нікуди не поспішають, не бояться бути розкутими, веселими, шумними, яскравими, оскільки про недвозначні натяки не може бути й мови. Вони із задоволенням смачно їдять та п’ють добре вино. Обирають для себе якісні речі, хороші парфуми. Я із захватом переймаю звички ставитися до себе і свого тіла із повагою та надзвичайною любов’ю, і вплітаю їх у власне натуропатичне ставлення до здоров’я та вроди. А також вчу цьому своїх учениць з йоги.

– До речі, про йогу. Знаємо, що ви є авторкою власної методики YOGA Femina. Скільки часу взагалі займаєтесь цією діяльністю і чи практикуєте йогу в Італії?

Ірина Гертнер: – Насправді йога – моя найулюбленіша робота, я в традиції майже 20 років, і понад п’ять років – сертифікована трилінгварна викладачка. У Києві я заснувала власну школу з авторською методикою. В Італії я впевнено крокую до своєї професійної реалізації, вчу італійську мову і пишу нові освітні програми з йоги для жінок. А ще я зрозуміла, що мої учениці у різних точках світу – це не просто «клієнти», це справжня величезна родина, коло підтримки й сили, яке постійно зростає і веде рахунки на сотні. Після шоку евакуації я не мала сил викладати, в мене майже зник голос на два місяці, але саме мої дівчата просто змусили мене повернутися до викладання. Я вдячна за ці повідомлення та дзвінки, і надзвичайно ціную їхню роль у своєму житті.

– А як же поезія? Чи пишеться вдалині від Батьківщини?

Ірина Гертнер: – Вірші – це улюблене мистецтво для самовираження, найзручніший інструмент проявлятися в соціумі, проте не робота. Навіть комерційно успішні видання книжок поезії, на жаль, у сьогоднішніх умовах, є теж лише приємним бонусом і способом фандрейзингу на потреби ЗСУ.

Так склалася доля, що ми виїхали до Італії в березні 2022 року, виїхали разом, вп’ятьох. Мощун, село під Києвом, у якому ми проживали останні два роки у власному прекрасному будинку, потрапило під ворожі обстріли вже 24 лютого під час захоплення Гостомельського аеропорту, а згодом впродовж місяця було щитом столиці. Зі звільнення Мощуна через місяць офіційно розпочалася деокупація Київської області, але 80% житла у селі було зруйновано. На жаль, сильних пошкоджень і руйнувань зазнав і наш будинок, потім він був розграбований, все це унеможливило наше швидке повернення. Був зруйнований і клуб, директоркою якого я працювала до війни.

Впродовж місяця після виїзду я координувала евакуацію жителів Мощуна силами ТРО та військових, і тому обійшлося без таких масових жертв серед цивільного населення, як у Бучі чи Ірпені. Критична ситуація та наше непопулярне рішення щодо виїзду за кордон дозволили виявити справжніх друзів серед тих, хто такими називався, відчути підтримку і плече рідних, а також знайти нових друзів серед зовсім незнайомих людей у колись чужій країні.

– Як складається життя в Італії?

Ірина Гертнер: – Ми почали вилаштовувати наше життя в умовах тимчасового захисту гостинної Італії. Звісно, впродовж цього року ми стикалися із різного роду складнощами, які зрештою достатньо успішно долали й продовжуємо долати. Найбільшою проблемою стала неможливість чоловікові працювати за освітою, оскільки він в Україні був відомим у своїх колах дизайнером інтер’єрів, архітектором, проєктувальником та виробником меблів. На жаль, в Італії більшість з його знань та навичок потребують підтвердження і навіть щорічного ліцензування. Тим часом він вчить мову та працює конструктором на виробництві.

Діти вчаться у різних навчальних закладах відповідно до віку. Вони вже непогано говорять італійською і встигли знайти перших друзів. Старший та середній сини опановують шосту та п’яту мову відповідно та визначаються з подальшим напрямком навчання.

– В яких умовах живе ваша сім’я зараз?

Ірина Гертнер: – На сьогодні ми живемо у гостьовій квартирі від соціального кооперативу «REM» у місті Chioggia Кіоджа, на березі моря. Ми дуже вдячні цьому кооперативу за підтримку та допомогу в адаптації до італійського соціуму. День за днем ми все більше стаємо на ноги. Дивимось вперед все менше з острахом і все більше з надією.

Я щодня відчуваю у серці вдячність італійцям за шанс врятувати моїх дітей. Родини Кавілья і Каддео, Альпіні Тревізо та жіночки з «Ла Рондіне», чудовий «REM» і багато-багато інших зробили свій внесок у те, щоб ми не розчарувалися у рішенні приїхати саме сюди. Бо Італія – геть не найлегший варіант для еміграції.

– А в Італії у який спосіб допомагаєте Україні боротися з ворогом?

Ірина Гертнер: – Використовуємо будь-яку найменшу можливість бути корисними українській перемозі: беремо активну участь у проукраїнських заходах, виступаємо з усіх доступних платформ та ЗМІ. Я долучаюся до творчих проєктів і поетичних заходів. Активно донатимо на ЗСУ, беремо участь у гуманітарній допомозі, як загальній, так і адресній – родинам зруйнованого Мощуна. Використовуємо м’які, але ефективні методи привернення уваги європейців до війни в Україні, в тому числі власним прикладом, знайомствами, розмовами, поясненнями. І, за можливості, намагаємося знижувати тягар навантаження нашої родини на бюджет Італії.

– З чим підійшли до власного 40-річчя?

Ірина Гертнер: – Щодо висновків, вони наступні. Без перебільшення, напад РФ зламав наші життя. Ми втратили не лише омріяний будинок, звичні умови життя, роботи, бізнес, можливості зустрічатись з друзями та рідними, любий серцю Київ, і все, що створювало нашу щасливу буденність. Ми втратили звичні сенси і вектори, сталу самооцінку. Але нам пощастило не втратити віру та любов, ми не розгубилися, і зрештою, це не зламало нас самих. Три дні в холодному підвалі під обстрілами «градів», виїзд у машині під звуки канонад позбавили мене більшості комплексів, страхів та зайвого. Залишилось просте. Бажання просто жити, бачити своїх дітей здоровими та не голодними. Відчувати себе коханою і кохати. І ніколи більше не чути звуків пострілів і вибухів довкола. І звісно, бути потрібною.

– Що побажали собі в день ювілею?

Ірина Гертнер: – Першочергове побажання собі, українцям та світові – це українська перемога. Але я не романтик і чекати її з дня на день – це важкий марафон на виснаження. Ми маємо навчитися жити так, як обрали, там, де склалося. Жити! Ну, звісно ми втомилися від кочового способу життя. Хочеться дати дітям трохи стабільності, впевненості, вималювати азимути і рухатись ними. Хочеться дати батькам трохи спокою і підтримати їхнє підірване здоров’я. Так, мої мрії більше схожі на задачі.

– Все ж таки поділитеся своїми мріями?

Ірина Гертнер: – Нездійсненні мрії – про довоєнну Україну, живих уже полеглих героїв та зцілених вже закатованих дітей, про гарантії безпеки для кожної сім’ї в Україні – мріяти безглуздо. Це вже наша матриця, у якій нам жити далі. Тому я мріятиму і молитимусь про толерантність та взаємоповагу українського суспільства, мир в серцях героїв і простих українців, які заплатили за цю війну найвищу ціну, про злагоду в сім’ях, про совісне демократичне проєвропейське керівництво України – вже сьогодні, а також після перемоги.

Мріятиму про Україну, яка надихатиме не на щемливі вірші чи сльозні пісні під бандуру, а на тріумфальну поезію. Мріятиму про світле натхнення для творчості. Мріятиму про світ, який навчиться вилаштовувати свою архітектуру без перемелювань життів у жорнах історії. Мріятиму про те, щоб пам’ять народу працювала на його мудрість і сталий розвиток, щоб така гірка пігулка війни вилікувала електоральну більшість від інфантилізму та захопленням популістизмом, імперіалістичними ідеями сусідів тощо. Я мріятиму про ту самостійну та сильну Україну, на вівтар незалежності якої покладено так вже так багато.

Додамо, що сьогодні, в день ювілею, Ірину Гертнер накрила ціла лавина привітань – і не лише з України, а й з Італії та інших усюд. Ми радо приєднуємося до всіх щирих побажань. Ось лише декілька з них👇

Марина: З Днем народження, Іро! Твоя присутність у моєму житті – один із найкращих дарунків всесвіту, за який я безмежно вдячна. Ти ділишся не лише знаннями й практичним досвідом, а й стверджуєш краще у мені!

Дар’я: Іро, неймовірно дякую, що ти є у нас! Любові, здоров’я, твоя доброта повернеться тобі стократно!

Наталі: З Днем народження!… Нехай збувається, все те, про що мовчиш, але пошепки молишся!

Інна: Ви даруєте силу та стійкість іншим, нехай це буде і навзаєм! Обіймаю вас через відстань і кордони теплом свого серця!

Наталія: Дякую за вашу доброту, увагу та підтримку! Міцного вам здоров‘я, благополуччя у родині і здійснення всіх мрій! Стійкості, терпіння! Мирного неба!

Сама ж ювілярка зичить усім друзям, а також шанувальникам її таланту, щоб скоріше запанував мир і щоб всі люблячі серця були якщо не разом, то на відстані витягнутого крила літака.