«За ці два роки я намалювала 130 картин. Вісімдесят з них – українська тематика. Важливою є колекція робіт «Вкрадена памʼять» – про геноцид українського народу, організований урядом СРСР у 1932-1933 роках. Був створений штучно масовий голод. Також, я продовжила серії робіт «Українська Мадонна» і «Ангели миру для України», – розповіла Олеся Гудим.

«Два роки після початку повномасштабного російського  вторгнення – були найважчими в житті. Ця точка неповернення, схожа на «маленьку смерть», коли ти знаєш, що більше ніколи не будеш таким, як раніше. Дороги назад нема і нашого світу, який був раніше – також. Війна, яку розпочала росія, схожа на чудовисько, яке постійно вимагає дорогого відкупу тисяч життів. Україна дуже збідніла, бо найкращі люди принесли й приносять себе в жертву, щоб захистити рідну землю. В Європі на кожному кроці закохані пари, радісні очі, сміх, а там – сироти та вдови, молоді дівчата біля могил коханих, матері, які більше ніколи не обіймуть своїх дітей», – поділилася художниця.   

Виставку «Ангели без кордонів» художниці Олесі Гудими можна побачити до 24 листопада в галереї «San Francesco» за адресою: Via Bardi, 4/B, Reggio nell Emilia.

Графік роботи: з 16.00 до 19.00 щодня, крім понеділка та четверга.

Урочисте відкриття виставки картин Олесі Гудими відбулося 9 листопада в художній галереї «San Francesco». Того дня там зібралося чимало відвідувачів, серед яких були не лише любителі мистецтва, а й мистецтвознавці.

Галеристкою і кураторкою виставки стала Джованна Веццозі, а в ролі артекспертки та ведучою виступила відома у цьому місті професорка Марія Джузеппіна Бо.

Роль перекладачки взяла на себе Дзвенислава Гладун, наукова співробітниця проєкту «Тризуб» і співавторка книги  «Українці, які тікають від війни. Історії та дослідження в рецепційних контекстах». До речі, цю книгу видав Болонський університет, а її обкладинкою слугує картина Олесі Гудими «Українська душа».

«Картина, яку ми обрали для обкладинки цієї книги, має назву «Українська душа» і датується 2019 роком. У центрі зображення домінує молода загадкова жінка, яка носить традиційні українські намиста та квітковий вінок, з якого проростають маки й безліч чарівних рослин, що тягнуться та розширюються у всіх напрямках, ніби рухомі нестримною життєтворчою енергією, у якомусь переповненому зоряному магнітному полі», – зазначили автори книги.

Також у відкритті виставки взяла участь українська оперна співачка з Харкова Світлана Мельник. Вона не лише чудово заспівала, а й щиро підтримала художницю Олесю Гудиму, заявивши, що її картини залишаються в серці назавжди.

«Вже другий раз маю велику честь бути присутньою, (навіть просто поруч дихати) та  співати на відкритті виставки картин «Ангели без кордонів» чарівної української художниці Олесі Гудими. Вся краса української культури «вишита» палітрою кольорів на полотнах. Увесь код української нації.  Кожна виставка – то скарб української спадщини. Які гарні та світлі обличчя дівчат, які закохують в себе з першого погляду; вишиванки, які ніби не намальовані, а прикладені до картин – настільки реалістичні й об‘ємні; віночки, які ніби тільки що зібрані з лугів», – поділилася Світлана Мельник.

Йдеться про персональну виставку заслуженої діячки мистецтв України, відомої художниці, дизайнерки та колекціонерки Світлани Дуденко.

Урочисте відкриття персональної виставки Світлани Дуденко відбулося 1 жовтня. Ця чудова подія поєднала в собі презентацію живописних і графічних картин художниці та презентацію її колекції української порцеляни другої половини XX століття.

У відкритті виставки взяли участь депутат Федеріко Молліконе, голова Комісії з питань культури Палати депутатів Італії, а також посли 17 країн та представники посольств дев’ятьох країн.

Виставка організована під патронатом і за підтримки Посольства України при Святому Престолі та Суверенному Мальтійському Ордені.

Виставкові експозиції розміщені в одному з найвідоміших у Римі палаців епохи Відродження – Папському Палаці Канцелярії / Palazzo della Cancelleria. Організатори виставки Ірина Скаб та Олександр Попов, куратор – мистецтвознавець та письменник Джузеппе Уссані д’Ескобар.

Відомо, що автором ідеї цієї виставки став Надзвичайний і Повноважний Посол України при Святому Престолі Андрій Юраш. Він розповів, що це перша поза Україною виставка української порцеляни з приватної колекції Світлани Дуденко, а також її власних неймовірних, сповнених глибокого філософізму картин.

«Будьте впевнені, що ви не проґавите цей чудовий і справді унікальний шанс зустрітися з українським традиційним і сучасним мистецтвом!», – зазначив пан Андрій Юраш.

Виставку можна відвідати до 15 жовтня, вхід вільний. З понеділка по суботу виставка працює з 10:00 до 13:00, а також з 15:00 до 18:00 (у неділю – вихідний). Адреса: Palazzo della Cancelleria Piazza della Cancelleria 1-00186 Roma.

«Виставка представляє роботи визначної української художниці Світлани Дуденко, яка співпрацювала з відомим представником українського авангарду Борисом Косарєвим, розвиваючи свій власний оригінальний виразний та інтенсивний стиль», – інформують у Посольстві України при Святому Престолі та Суверенному Мальтійському Ордені.

Італійський критик і куратор виставки Джузеппе Уссані д’Ескобар у своєму виступі під час урочистого відкриття акцентував, що вона зосереджена на одній жінці – Світлані Дуденко, експерта та колекціонера порцеляни, а також художниці, яка представляє свою Батьківщину – Україну.

«Вихід (екзодус) – це слово, яке несе в собі сильний, інтенсивний і навіть жорсткий зміст: перед нами жінка, позбавлена своєї Землі, яка, завдяки титанічній мужності, продовжує передавати світові високозначущі та духовні послання через своє мистецтво та колекціонування витонченої порцеляни, що розповідає про життєву та захопливу історію України, яка ідентифікується зі своїми багатими традиціями оповідей та почуттів, що доходять до нас через образи», – зазначив мистецтвознавець.

Куратор виставки побачив духовну схожість між Дуденко та Сонею Терк Делоне (Одеса, 1885 – Париж, 1979) і додав, що послідовність «Трьох місяців» Дуденко інстинктивно і негайно викликає у нього асоціації з орфічним відчуттям Делоне, яка, до речі, також була українкою.

«Цей Орфізм живився безперервною метаморфозою і духовним рухом форми, яка постійно створювалася і відтворювалася завдяки ореолам світла і взаємодії кольорів, відтінки яких ставали рідкісними проявами душі, яскравим баченням і містичним одкровенням, що навіть можна пов’язати з теософським досвідом пізнання матеріалу, який перетворюється на чисте світло, нетлінне і непідкупне», – зауважив Джузеппе Уссані д’Ескобар.

Звернувши увагу на роботу Світлани Дуденко «Слава Україні» (2023), куратор виставки додав, що ця картина є піснею надії, яка прагне і закликає до повернення гармонії у досконалості кола.

«Це кола, що перетинаються у танці, який рухається нескінченно в пошуках симфонії планет і зірок, що безперервно вібрують над нами у безмежності Космосу», – наголосив італійський мистецтвознавець.

На виставці можна побачити українські порцелянові статуетки повоєнного періоду, які Світлана Дуденко збирала з великою пристрастю та старанно досліджувала. Дослідженню українського фарфору вона присвятила багато важливих публікацій.

У статті, що представлена в каталозі виставки, експерт з порцеляни Людмила Карпінська-Романюк зазначає: «Крихка, витончена, рафінована порцеляна, здавалося б, не надто підходила для відображення реалій життя. Проте спортсмени, діти, які грають, і дбайливі батьки, безтурботні пляжниці, танцюристки, зібрані разом, створюють дивовижну картину життя. Це дзеркало культури й побуту, класичних канонів мистецтва даного періоду. Саме тоді фігурки з порцеляни – живі скульптурні картинки «дійсності» – стали національною формою українського мистецтва».

Надзвичайний і Повноважний Посол України при Святому Престолі Андрій Юраш у своїй промові на відкритті виставки зазначив, що виставлена цьогоріч українська порцеляна з колекції Світлани Дуденко є символічною подією. Адже саме у 2024 році Україна офіційно святкуватиме 240-річчя від часу заснування першої порцелянової мануфактури в Україні у Корці у маєтку Юзефа Чарторийського.

«Інколи навіть немає меж здивуванню, як радянська ідеологічна машина могла допускати у сфері своїх безконкурентних впливів як естетику свідомої «українськості», так і естетику пізнього арт-дека та інших модерністичних віянь, які були близькими як для українських скульпторів і художників, так і для їхніх закордонних колег», – сказав Андрій Юраш.

Зрештою Посол Андрій Юраш підкреслив, що перемогти у війні з росією Україна зможе також через просування української ідентичності, що означає комунікувати та поширювати знання про культуру великої Нації.

«Українське Посольство при Святому Престолі та Суверенному Мальтійському Ордені, яке було ініціатором проведення цієї виставки порцеляни з колекції Світлани Дуденко, так само буде раде долучитися і до наступних подібних ініціатив, розуміючи, що всі такі кроки – це наш спільний реальний вклад і у Перемогу над ворогом, який немилосердно шматує Батьківщину, і в наше таке очікуване наближення входження в Європейську сім’ю, з якою у нас, без жодних сумнівів, спільна історія, спільна традиція і спільний культурний код. І українська порцеляна – ще одне незаперечне і дуже яскраве підтвердження цього», – наголосив Андрій Юраш.

Всі фото надані Посольством при Святому Престолі та Суверенному Мальтійському Ордені. Більше світлин за цим посиланням.

Нагадаємо, що у Венеції триває фотовиставка про те, як росія «виступає за мир» в Україні.

Раніше ми повідомляли, що у Мілані влаштували виставку українського сучасного мистецтва «Мистецтво перемагає війну».

Організовує захід асоціація «Forum Donne» / «Форум Жінок» в рамках проєкту «IntegrArt». Про це повідомили в Генеральному консульстві України в Мілані.

Майстер-клас триватиме з 15:00 до 18:00, участь безкоштовна й відкрита як для дорослих, так і дітей. Адреса: Laboratorio IntegrArte, Via Giovanni Battista Sammartini, 126, 20125 Milano MI.

«Друзі, приходьте цієї суботи! Буде яскраво та імпресіоністично», – написала сама художниця на своїй сторінці в соцмережі.

За словами організаторів, кожен учасник майстер-класу матиме шанс відчути себе справжнім Ван Гогом – всесвітньо відомого художника.

«Разом із професійним художником Іриною Руденською зануримося у світ імпресіонізму. Чекаємо всіх від 2 до 99 років, навіть тих, хто ніколи не малював. На вас чекатимуть солодкі сюрпризи», – йдеться у запрошенні асоціації «Forum Donne».

Нагадаємо, що в Мілані з 27 травня відбудеться 5-денний фестиваль «Ucraina è Ucraina».

Раніше ми повідомляли, що в Римі урочисто відкрили «Українську книжкову поличку».

Про це розповіли в Національному заповіднику «Софія Київська».

Виставка має назву «А Світло у темряві світить…», її розмістили у виставкових залах Брами Заборовського на території Софійського собору.

Побачити мозаїчні ікони Еміли Міллер можна буде до кінця квітня 2024 року.

Відомо, що українська художниця-мозаїстка переїхала до Равенни у 2014 році через російську окупацію Криму. Після повномасштабного вторгнення росіян на територію України Равенна вдруге стала прихистком для Еміли. Вона працює з «Gruppo Mosaicisti Ravenna», яка входить до найстаріших реставраційно-мозаїчних майстерень Італії. Це поблизу Собору Сан-Вітале, що славиться візантійськими мозаїками IV століття.

Маючи досвід з викладки мозаїки та іконопису, отриманий в Україні, Еміла Міллер зуміла застосувати його в мозаїчній лабораторії Равенни. Тут вона опанувала сучасну техніку мозаїчного набору, мистецтво мозаїки Візантії та Стародавнього Риму, правила з консервації та реставрації мозаїк. Під керівництвом художнього директора мозаїчної майстерні, професора Марко Санті, здобула знання та навики зі створення скульптури та мозаїчної ікони.

Влітку 2022 року художниця привезла з України порожні військові ящики з передової й розпочала роботу над проєктом зі створення на них мозаїчних ікон.

«Кипарисову дошку символічно замінила на просочені димом і болем бойові ящики, в образах святих передала людські страждання, страх та розпач, віру, надію та незламність українців», – розповіли організатори київської виставки.

Також пояснили, що назва виставки «А Світло у темряві світить…» є фрагментом цитати з Євангелія від Івана (1:5): «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Біблія в перекладі Івана Огієнка, 1962 року).

Додамо, що мозаїчні ікони Еміли Міллер, які зараз експонуються в Національному заповіднику «Софія Київська», недавно виставлялися в Равенні за підтримки муніципалітету з нагоди Бієнале сучасної мозаїки. Там виставка мала великий успіх у глядачів.

«На порожніх військових ящиках для патронів українських захисників з’являються ікони – як світло в нічній темряві. Вони стоять тут, мов маленькі вогники, несучи у собі надію, віру та спокій. У тих ящиках для патронів, порожніх і безжиттєвих, відчувається відлуння війни. Вони зберегли запах страждань і смерті, вони – свідки зруйнованих мрій і скалічених душ», – поділився враженнями від виставки у Равенні пан Сергій з Риму.

За його словами, мозаїчні ікони Еміли Міллер розкривають джерело світла й спокою, нагадуючи, що в кожній ситуації можна знайти внутрішню силу. Кожен штрих, кожен колір, кожен образ – це відбиток людської віри та мужності.

«Жертва Христа – символ великої любові, милості та спокуту. Жертовність наших захисників – це найвищий прояв любові та святості, що дарує нам надію на мир та злагоду», – зазначив пан Сергій.

Раніше ми розповідали про художню виставку «Священні скрижалі України» у Падуї.

Також читайте: В Італії художниця з Херсону створює гобелени.

Різдвяна виставка працюватиме щодня з 16:00 до 19:00 в студії «AcquArt» за адресою: via Carlo Bartolomeo Piazza, 3а.

Відвідати виставку можна впродовж десяти днів, адже триватиме вона до 22 грудня. Контактний телефон: +338 8601245.

Додамо, що таку ж виставку Алла Зарваницька вже проводила у формі Днів відкритих дверей у своїй студії. Було це на самому початку грудня, проте захід був короткотривалим – з 2 по 4 грудня. І тепер, на численні прохання відвідувачів, художниця знову відкриває студію для відвідувачів.

«Запрошую на відкриття моєї студії, де ви зможете знайти маленькі послання, які зроблять її красивою і неповторною. Якщо не можете знайти нічого такого, що надихає, не хвилюйтеся – принаймні ми побачимося!», – зазначила Алла Зарваницька.

Раніше ми розповідали про виставку українських митців, які живуть в Римі.

Нагадаємо також про виставку робіт українських митців у Римі, присвячену історіям війни в Україні, під назвою «The Captured House» / «Захоплений дім».

Йдеться про створення серії тканих гобеленів, присвячених українським жінкам, яким довелося разом із дітьми рятуватися від російської масштабної збройної агресії на території України.

«З початком війни в Україні багато жінок були вимушені рятувати своє життя і життя своїх дітей. Вони покинути свої домівки, своїх рідних, коханих, свою діяльність. У своєму серці вони привезли на чужі землі любов, спадок нації, сум за рідними, усі спогади про своє життя, традиції та пісні свого народу», – пояснила Юлія Балуда.

Вона мріє створити серію гобеленів і об’єднати в них традиції народного ткацтва та вишивки. Крім цього, художниця задумала долучити до цього проєкту всіх українок, які наразі вимушено перебувають в різних країнах через масштабну загарбницьку війну, яку веде росія проти України.

«Як нитки об’єднуються у моїх творах, так і українські жінки об’єднуються по всьому світу», – написала мисткиня на своїй сторінці в Facebook.

У такий спосіб Юлія хоче надати кожній українці, майбутній учасниці проєкту «Жіночі співи», хоча би маленьку життєву ціль. Бо ніхто з них не був готовий до таких страшних подій.

«Якщо ви маєте час, натхнення, матеріали і знаходитись у безпеці, ви можете долучитись до створення мого проєкту і подарувати йому частку свого серця та душі – закликає українок Юлія Балуда.

За словами художниці, основою «Жіночих співів» стануть гобелени, які вона тче сама. На них і планує розмістити елементи (фрагменти), виконані іншими жінками – і вишиті, і плетені, і навіть намальовані акриловими чи олійними фарбами. Ім’я кожної майстрині залишиться в історії кожного гобелену.

Як стати учасницею проєкту «Жіночі співи», Юлія Балуда, яка зараз знаходиться в Італії, пояснила у соцмережі 👇

1. Потрібно зробити один вишитий елемент величиною від 3 до 20 см. Техніка – вишивки, тканина, колір. Вибір зображення на власний розсуд – кожна жінка вишиває власну пісню.

2. Ви можете бути в будь-якому куточку планети, а свій елемент можна відправити мені поштою. Це може бути і колективне відправлення.

3. Будь ласка, покладіть свій елемент у конверт і підпишіть його, щоб я знала власницю. Якщо є бажання, можете до конверту вкласти й листа зі своєю історією, фото чи будь-чим. Але тільки за вашим бажанням.

«Проєкт «Жіночі співи» для мене емоційний і дуже важливий. Я чекаю на кожну українську жінку, який довелося 24 лютого змінити своє життя», – поділилася художниця.

Листи від українських жінок, які хочуть долучитися до проєкту «Жіночі пісні» Юлія Балуда чекає на свою електронну пошту за адресою: juliabaluda@gmail.com.

А це посилання на її сторінку в Facebook.

«Біль він нікуди не зникає, навіть коли ти переїхав в інше місто або країну. В мене залишились в Херсоні батьки і друзі. По всій Україні є люди, яких я люблю і за якими я сумую. Я не знаю, що буде далі, тому живу сьогодні, творю сьогодні», – написала в соцмережі Юлія Балуда.

Нагадаємо, що Венеційська бієнале – міжнародна художня виставка. Цьогоріч її попереднє відкриття відбудеться 20, 21 та 22 квітня, для широкої публіки вона діятиме з 23 квітня по 27 листопада. Інавгурацію виставки та церемонію нагородження проведуть 23 квітня.

Презентація роботи «Без жінок» авторства Zinaida відбудеться в рамках Паралельної програми Венеційської бієнале Collateral Events.

Це філософська відеоінсталяція, створена українкою на цікавому дослідженні про те, як чоловіки по чотири місяці живуть на полонині без жінок, випасаючи корів та овець. А їхні жінки весь цей час залишаються вдома, самотужки виконуючи роботу по господарству.

Хоч назва картини начебто й виключає жіночу тему, насправді вона розповідає саме про жінку. Через свою роботу Zinaida прагне «розповісти про цінність нашої людської природи».

Додамо, що сама Zinaida позиціонує теми своїх проєктів як дослідження міфологем, національних та архаїчних образів. Завдяки такому наративу передачі актуальних змістів, художниця винаходить мову, якою звертається до світу розповідаючи про унікальність України.

«В першу чергу я говорю як митець, всі мої роботи це завжди діалог з культурою та традиціями, тим духовним, що народжує матеріальне. Духовне та матеріальне – це ресурс нашої країни», – вважає мисткиня.

Відомо, що Zinaida фокусується на самобутній творчості жінок, які є носіями сакральних знань і ніколи не перебували в контексті сучасних методів презентації художнього доробку.

Zinaida працює в таких суміжних медіа, як відеоінсталяція, перформанс, кіно, декоративно-прикладне мистецтво.

«Багатьом проєктам художниці передують безпосередня участь у культурологічних та етнографічних дослідженнях, знайомство й спілкування з носіями давньолітніх знань й практик», – йдеться на офіційній сторінці Zinaida.Аrt в Facebook.

Цікавий факт: Zinaida народилася 24 серпня, коли Україна відзначає День Незалежності. Тому примітно, що саме Україні художниця присвячує всі свої роботи, створені в минулому, майбутньому й зараз.

«Я й надалі робитиму усе для нашої країни, як і робила, незалежно від її статусу. На ті процеси, на які я не можу вплинути, наприклад політичні чинники, я можу робити на рівні творчої простої людини, яка в змозі примножити й надати фокус на цінності нашої Землі», – зазначила Zinaida.

Успадкувала Яна нитковий скарб від своєї бабусі. Ці італійські нитки мають шовковисту фактуру, яка найбільш наближена до натурального волосся.

«За давньою традицією, у створенні мотанок використовуються матеріали, що якось були пов’язані з родиною. Наприклад, волосся для ляльок я роблю з італійських вовняних ниток на великих бобінах, що належали моїй бабусі», – розповіла Яна Дереза.

Також додала, що її бабуся більшість свого життя присвятила швейній справі, тож Яна мала вдома безліч бабусиних ниток, які до цього жодного разу не були у використанні, а ще фурнітуру й різні види тканин. Все це завжди було під рукою, коли майструвала свої авторські мотанки.

Однак за майже сім років мотанкарства Яни бабусині нитки майже закінчилися, проте майстриня і не думає відмовлятися робити лялькам коси з ниток італійського виробництва.

«Саме вчора я купила в магазині такі ж нитки – італійську вовну, тільки інших кольорів, бо бабусиних ниток залишилось дуже мало», – зауважила Яна.

Вишуканих рукотворних красунь Яни Дерези можна зустріти в різних країнах світу. Найчастіше їх замовляють українці в подарунок іноземцям, знайомлячи їх із традиційною українською культурою.

Також поціновувачами мотанок є ті українці, які постійно живуть закордоном – вони хочуть мати там частинку рідної Батьківщини.

Наразі мотанки киянки Яни Дерези є в Сполучених Штатах Америки, Об’єднаних Арабських Еміратах, Індії, Чилі, Китаї, В’єтнамі, Грузії, Великобританії, Канаді, Польщі, Литві, Чехії, Норвегії, Португалії, Німеччині, Іспанії, Швейцарії, Австрії, Франції тощо.

І, звісно ж, в Італії – країні походження чудових ниток, з яких українська мотанкарка робить своїм лялькам коси.

«З великої бобіни розмотувала на лікоть однією ниткою потрібну кількість пасма, зазвичай це тривало дуже довго і не за один підхід, бо руки втомлювалися. Тому три роки тому замовила в столяра механізм, що дозволяє прискорити процес розмотування нитки на пасма потрібної довжини. Він за формою чимось нагадує веретено. Вручну кручу колесо, на яке розмотую нитки», – поділилася секретами Яна.

Потім вона міцно обмотує ниткою готове пасмо по центру – це проділ. Далі обережно розчісує нитки, щоб лежали рівномірно. Використовує дерев’яний гребінець із рідкими зубцями.

Далі вибирає тоненькі пасма та одне за одним примотує їх до голови мотанки. Залишає спереду кілька вільних пасм для оздоблення й уплітає стрічки. Потім знову розчісує й заплітає косички, «риб’ячі хвости» чи інші зачіски.

Наприкінці вже додає декор – тасьму чи віночки з квітами, стрічками. Іноді для аромату натирає пасма чи тканину зі зворотного боку твердим бруском композиції з ладана.

«Звісно ж, можна було б скоротити час та купувати готові акрилові моточки на волосся, але ж я перш за все ціную якість, тому і роблю волосся з дорогих італійських ниток. Такі, зроблені з терпінням і любов’ю, технічні деталі завжди надають мотанкам особливого шарму», – переконана мотанкарка.

За професією Яна Дереза художниця, мистецьку освіту здобула в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Працює художницею-реставраторкою в Києво-Печерській Лаврі. А створення мотанок вважає поєднанням багатьох власних хобі одночасно.

Мотанкарство для Яни то цілий світ рукоділля – тут і власне мотання, і пошиття одягу, і вишивання, і бісероплетіння, а ще плетіння поясів та віночків, інколи ліпка, фарбування та інше.

«Творчість іноді виходить за рамки супер-традиційності та консерватизму і створюються ось такі, трохи фантазійні, лялечки. При цьому завжди зберігається техніка створення, бо як би лялька не була одягнена, в першу чергу вона – мотанка», – зазначила Яна Дереза.

До мотанок вона ставиться не просто як до ляльок чи оберегів, для неї це насамперед витвори мистецтва. І саме в мотанках дівчина знайшла себе як митця.

«Це не просто народна творчість, ця справа стала для мене повноцінним проявом себе як художника. Мій принцип по життю – рідко, але мітко. Одну ляльку я можу робити дуже довго, доки вона не стане досконалою в моєму баченні», – уточнила Яна.

З часом майстриня напрацювала власний авторський стиль. Це стало можливим тому, що в процесі роботи не прагне копіювати інших майстрів, а звертається до власного внутрішнього стану, слухає своє серце та викладається на повну в кожній ляльці.

Потяг до роботи з тканиною та нитками, а також талант у цій справі Яна отримала як сімейний «спадок» по жіночій лінії.

«Не лише бабуся, а й усі жінки в моєму роді займалися швейною справою. Мама – спеціалістка з дизайну та пошиття одягу. Прабабуся працювала на фабриці з виготовлення мережива, але і вдома в’язала гачком мережива для одягу та домашнього текстилю. Нині зберіглося від неї лише кілька мереживних стрічок, які є дуже цінними як пам’ять», – сказала наша співрозмовниця.

Ось така вона – молода, сучасна і дуже талановита мотанкарка Яна Дереза, з художньою освітою та неймовірним естетичним смаком. А надихає її природа, музика, живопис, історія костюму, старовинні речі, що збереглися до наших часів, а також нематеріальна народна спадщина – традиції та світогляд предків. І то ще не все!

«Навіть якщо просто збираю квіти в полі та починаю роздивлятися, як природа досконало поєднала кольори – це теж надихає. І навіть якщо просто дістаю всі свої тканини, мережива й нитки, розкладаю їх на столі – вже в уяві вимальовуються образи», – пояснила героїня нашої розповіді.

Детальніше ознайомитися з творчим доробком Яни Дерези можна на сторінці «Мotankadolls» в Іnstagram.