Минуло 25 років з дня викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, якого добре знаю. Познайомилися ми на початку літа 1996 року в кулуарах Верховної Ради. Він працював телеведучим і журналістом. Я був народним депутатом, головою парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Був у нього на ефірах, давав інтерв’ю. При зустрічах спілкувалися за кавою в буфеті парламенту на різні теми, хоча різниця у віці була солідною (18 років).

У 1998 році під час парламентських виборів був утворений виборчий блок «Вперед, Україно!», до якого увійшли я, Віктор Мусіяка, Сергій Головатий, Володимир Стретович, Віктор Шишкін, В’ячеслав Білоус, Анатолій Єрмак та інші — всього 151 кандидат. Георгій очолював пресслужбу і був одним із керівників нашого виборчого штабу. Багато із нас були повторно обрані народними депутатами.

Виявилося, що у наших біографіях багато спільного. Обоє народилися в травні, служили в радянській армії, виконували «інтернаціональний обов’язок» за кордоном, були учасниками воєнних конфліктів, маємо поранення, знаємо, що таке військове братерство і офіцерська честь, мали загострене почуття справедливості. На цьому і зійшлися. Склалися приятельські дружні відносини.

В пам’ять врізалося, коли на одній із зустрічей, Георгій радісно повідомив про народження двох ангелочків — донечок-близнят Нані і Соломії та показав їхні світлини. Випили по бокалу червоного вина за їхню щасливу долю…

Близько опівночі 16 вересня 2000 року Георгія по дорозі додому викрали. Його вивезли за Київ і біля села Сухоліси Білоцерківського району по звірячому розтерзали (задушили, відрізали голову і спотворили тіло вогнем) «перевертні в міліцейських погонах» — «орли» міністра внутрішніх справ Кравченка за його усним наказом, на замовлення президента Кучми і глави його Адміністрації Литвина.

Для мене Георгій загинув на інформаційному полі бою за Правду і Справедливість. Його не вбили душмани в Афгані. Він вижив під час громадянської війни в Грузії, в якій брав участь як журналіст і воював на стороні повстанців. Був тяжко поранений. Лікарі вийняли з тіла Георгія близько 30 осколків, декілька залишилися в тілі на завжди як і пам’ять про нього…

Читайте статтю «Мав брата-близнюка і був учасником війни у Грузії: 5 самих цікавих фактів про Гонгадзе».

Пригадую, бувши головою нової парламентської ТСК (створення якої я добився у липні 2002 року), я був у відрядженні в 2003 році у Вашингтоні у справі вбивства Георгія і так званих «плівок» майора Миколи Мельниченка (колишнього охоронця Кучми).

В столиці США зустрівся з його дружиною. На зустріч Мирослава прийшла з доньками. Поки вона писала заяву про обставини зникнення і вбивства чоловіка, я спілкувався з Нані і Соломією. Одна з них (здається, Соломія) сиділа поруч зі мною за столом і малювала фломастерами на аркуші паперу малюнок. На ньому були сонечко, хмаринки, на одній із них сидів чоловічок, на землі — дерева, трава і три фігурки — дві маленькі і більша по середині, які трималися за руки. Я запитав, хто це? Маленька художниця відповіла: ми з мамою і показала рукою на Мирославу і сестричку, а на хмаринці — наш тато. Він полетів на небо і скоро повернеться і подарувала мені свій малюнок: «на, візьми, це тобі!»…

Донечки Георгія виросли, у них склалося своє життя. Дай Боже, їм щастя, любові і миру…

Читайте статтю «Доньки Гонгадзе виросли…»

В Україні з того часу народилося і виросло ціле покоління. Багато його представників сьогодні захищають рідну країну, як і мій старший онук. Хай їх і всіх наших захисників постійно оберігає Господь Бог і Ангели охоронці…

Дуже хочу, щоб молоде покоління Незалежної України знало і пам’ятало хто такий Георгій Гонгадзе, за що він віддав своє життя і хто його вбивці…

Очолювана мною ТСК Верховної Ради встановила, що на державному рівні була створена організована злочинна організація (яку я назвав «державною політичною мафією») на чолі з президентом України Леонідом Кучмою. До керівного складу «мафії» входили підлеглі Кучми: глава АП Володимир Литвин, голова СБУ Леонід Деркач, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, голова ДПА Микола Азаров і Генеральний прокуратур Михайло Потебенько.

Кучмою був розписаний жорсткий механізм розподілу державної власності України, згідно з яким найближче оточення Кучми (його зять Віктор Пінчук, Ренат Ахметов, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ та інші) приватизували цілу країну.

Була вибудувана жорстока злочинна вертикаль державної влади (всіх її гілок), яка були повністю узурпована Кучмою. Все було підпорядковано одній меті: укріпити президентську владу Кучми і за будь-яку ціну зробити його президентом на другий строк і можливо переобрати і на третій термін шляхом юридичних маніпуляцій з Конституцією України.

Парламентська слідча комісія встановила, що замовником викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе був президент України Леонід Кучма.

За висновками ТСК підбурювачем вчинення злочину проти Георгія Гонгадзе був глава Адміністрації президента Володимир Литвин, у якого були неприязні стосунки з журналістом Гонгадзе. Литвин помстився Георгію руками Кучми і Кравченка.

Організатором викрадення і вбивства Гонгадзе був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором — керівник апарату МВС генерал-полковник Едуард Фере.

Виконавці злочину: генерал-майор Олексій Пукач і троє офіцерів міліції, його підлеглі — Валерій Костенко, Олександр Попович і Микола Протасов (помер в колонії). Всі четверо судом визнанні винними в умисному вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до позбавлення волі від 12 до 13 років, Пукач — довічно. Кравченко, Фере, Деркач — мертві…

В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур», — заявив Пукач.

Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».

Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

Голова СБУ Леонід Деркач був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пиз…ць», що на мові, сленгу мафіозі означає «вмерти» або «смерть».

За викрадення і вбивство Георгія Гонгадзе юридично не покараними залишилися двоє — замовник і підбурювач. Їх прізвища відомі демократичному світу — Кучма (замовник) і Литвин (підбурювач). Про них я говорив на сесії ПАРЄ у 2009 році.

Нагадаю, у вересні 2005 року на сесії Верховної Ради я зробив звіт про результати роботи ТСК у справі Гонгадзе і заявив, зокрема, що за висновками Комісії і моїми як її голови (слідчого в минулому) ЗАМОВНИКОМ викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе є  президент Леонід Кучма, ПІДБУРЮВАЧЕМ — тодішній глава Адміністрації, нині голова Верховної Ради Володимир Литвин, ОРГАНІЗАТОРОМ — міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко (покійний), СПІВОРГАНІЗАТОРОМ — керівник апарату міністра генерал-полковник Едуард Фере (впав у кому в липні 2003 року і, не приходячи до тями шість років, помер в липні 2009 року).

Парламент взяв звіт до відома і прийняв рішення направити матеріали ТСК в Генеральну прокуратуру.

Я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, взяття їх під варту і притягнення до кримінальної відповідальності, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів проти нього.

Литвин побоявся бути присутнім на сесії під час мого звіту, хоча до обіду головував на засіданні парламенту…

Непокаране зло, виросло в абсолютне

Внаслідок політичної кризи в Україні 2007 року Литвин почав частіше з’являється на  проросійських олігархічних телеканалах, ведучи свою передвиборчу кампанію під гаслом «Країні потрібен Литвин!».

У вересні 2007 року на дочасних виборах блок Литвина проходить до Верховної Ради. Фракції партії Регіонів і комуністів обирають його  головою парламенту.

У 2010 року рвався у президенти України (отримав 2,3% голосів  підтримки).

У квітні 2010 року Литвин у неконституційний спосіб протягнув у парламенті ратифікацію колоніальних для України Харківських угод з росією, які визнані державною зрадою.

Підписав на угоду Москві  антиконституційний Закон про засади державної мовної політики (2012).

З 2012 по 2014 рр. — народний депутат VII скликання. Агент КДБ Литвин стає головою Комітету з питань національної безпеки і оборони, який дає згоду на призначення громадян росії, агентів ФСБ керівниками МО і СБ України Лєбєдєва і Якименка.

У 2014—2019 роках був народним депутатом України 8-го скликання. Восени 2016 року закликав відновити відносини з  росією і забути про Євросоюз.

На дострокових парламентських виборах 21 липня 2019 року виборці нарешті зрозуміли хто такий Литвин і не обрали його депутатом.

Навесні 2021 року Литвин вирішив балотуватися в ректори КНУ імені Тараса Шевченка, що викликало обурення у політиків, громадських активістів та самих студентів. Литвин не зміг пройти у другий тур виборів ректора. Посів лише четверте місце з 165 голосами (3,99% від загальної кількості тих, хто голосував).

Чи потрібно ворушити минуле?

Можливо, хтось із читачів зробить зауваження. Для чого, мовляв, ворушити старе – 25-річної давнини. Ворон ворону око не виклює. У нас немає незалежного правосуддя, воно, як і державна влада в цілому, повністю корумповане.

Відповідь на таке зауваження проста. Я керуюся настановою Григорія Богослова: «Мовчанням зраджується Бог».

Я не знаю як живе Литвин зі своїм минулим. Можливо, насолоджується своїми великими матеріальними статками. Не знаю, чи згадує він Георгія і його доньок-близнят, яких він разом з Кучмою, Кравченком і Пукачем зробив сиротам у трирічному віці, а Мирославу Гонгадзе — вдовою.

Кучма на своє криваве злочинне минуле дивиться через стакан горілки і бренькання на гітарі. Залив очі, зіграв на гітарі і забувся про Георгія і страждання, які пережила Мирослава з доньками…

Мені не відомо, чи знають Кучма і Литвин, що таке «Карма» і «Бумеранг».

«За все в житті платити треба: що ти посієш — те й пожнеш. Господь завжди все бачить з неба, Його очей ти не минеш». «Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна».

У 2003 році, в Вашингтоні я дав слово маленьким донькам-близнятам Георгія,  що зроблю все від мене залежне, і що в моїх силах, щоб встановити всіх учасників вбивства Георгія.

Думаю, що слово я стримав. Всі учасники викрадення і вбивства їх батька Георгія Гонгадзе очолюваною мною ТСК встановлені. Їх прізвища я назвав на сесії  Верховної Ради, в ПАРЄ і ЗМІ.

Четверо співучасників злочину (виконавці) – Пукач, Протасов, Костенко і Попович визнані судом винними у викраденні і вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до різних строків позбавлення волі (Пукач — довічно).

Двоє співучасників злочину (Кравченко — організатор і Фаре — співорганізатор) не дожили до суду — мертві. На моє переконання вони були вбиті, щоб не дали свідчень проти Кучми і Литвина, які замовили вбивство журналіста Гонгадзе.

Не покараними в судовому порядку залишилися двоє – Кучма (замовник викрадення і вбивства) і Литвин (підбурювач вчинення злочину).

Матеріали ТСК Верховної Ради і мого приватного розслідування читайте за посиланням у статті «Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі».

У грудні 2004 року замовник викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе президент Кучма присвоїв підбурювачу до вчинення злочину Литвину звання Герой України з врученням ордена Держави.

23 серпня 2005 року президент України Віктор Ющенко своїм указом присвоїв Георгію Гонгадзе звання Герой України з удостоєнням ордена Держави «За самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, відданість журналістській справі».

У червні 2019 року президент Зеленський призначив Кучму керівником Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях. Чим це закінчилося — загально відомо…

За не притягнення до кримінальної відповідальності Литвина і Кучми політична вина сьогодні лежить і на нинішній владі на чолі з Зеленським.

Правда, є ще й Суд Божий, як і земна «КАРМА»…

Георгію, світла пам’ять про тебе буде жити вічно! Донечки подарують тобі онука Георгія, який Ангелом спуститься на землю з того малюнка, який намалювала і  подарувала мені Соломія…

Молоде покоління разом з ветеранами російсько-української війни відбудують Україну і зроблять її такою, за яку ти боровся і віддав життя — вільною, демократичною, справедливою.

Герої не вмирають!

Підписуйтеся на мій ютуб-канал Генерал Омельченко, щоб знати правду, яку від вас приховують сильні світу цього і українська влада.

«І пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить» (Євангеліє від Івана 8:32).