Успадкувала Яна нитковий скарб від своєї бабусі. Ці італійські нитки мають шовковисту фактуру, яка найбільш наближена до натурального волосся.

«За давньою традицією, у створенні мотанок використовуються матеріали, що якось були пов’язані з родиною. Наприклад, волосся для ляльок я роблю з італійських вовняних ниток на великих бобінах, що належали моїй бабусі», – розповіла Яна Дереза.

Також додала, що її бабуся більшість свого життя присвятила швейній справі, тож Яна мала вдома безліч бабусиних ниток, які до цього жодного разу не були у використанні, а ще фурнітуру й різні види тканин. Все це завжди було під рукою, коли майструвала свої авторські мотанки.

Однак за майже сім років мотанкарства Яни бабусині нитки майже закінчилися, проте майстриня і не думає відмовлятися робити лялькам коси з ниток італійського виробництва.

«Саме вчора я купила в магазині такі ж нитки – італійську вовну, тільки інших кольорів, бо бабусиних ниток залишилось дуже мало», – зауважила Яна.

Вишуканих рукотворних красунь Яни Дерези можна зустріти в різних країнах світу. Найчастіше їх замовляють українці в подарунок іноземцям, знайомлячи їх із традиційною українською культурою.

Також поціновувачами мотанок є ті українці, які постійно живуть закордоном – вони хочуть мати там частинку рідної Батьківщини.

Наразі мотанки киянки Яни Дерези є в Сполучених Штатах Америки, Об’єднаних Арабських Еміратах, Індії, Чилі, Китаї, В’єтнамі, Грузії, Великобританії, Канаді, Польщі, Литві, Чехії, Норвегії, Португалії, Німеччині, Іспанії, Швейцарії, Австрії, Франції тощо.

І, звісно ж, в Італії – країні походження чудових ниток, з яких українська мотанкарка робить своїм лялькам коси.

«З великої бобіни розмотувала на лікоть однією ниткою потрібну кількість пасма, зазвичай це тривало дуже довго і не за один підхід, бо руки втомлювалися. Тому три роки тому замовила в столяра механізм, що дозволяє прискорити процес розмотування нитки на пасма потрібної довжини. Він за формою чимось нагадує веретено. Вручну кручу колесо, на яке розмотую нитки», – поділилася секретами Яна.

Потім вона міцно обмотує ниткою готове пасмо по центру – це проділ. Далі обережно розчісує нитки, щоб лежали рівномірно. Використовує дерев’яний гребінець із рідкими зубцями.

Далі вибирає тоненькі пасма та одне за одним примотує їх до голови мотанки. Залишає спереду кілька вільних пасм для оздоблення й уплітає стрічки. Потім знову розчісує й заплітає косички, «риб’ячі хвости» чи інші зачіски.

Наприкінці вже додає декор – тасьму чи віночки з квітами, стрічками. Іноді для аромату натирає пасма чи тканину зі зворотного боку твердим бруском композиції з ладана.

«Звісно ж, можна було б скоротити час та купувати готові акрилові моточки на волосся, але ж я перш за все ціную якість, тому і роблю волосся з дорогих італійських ниток. Такі, зроблені з терпінням і любов’ю, технічні деталі завжди надають мотанкам особливого шарму», – переконана мотанкарка.

За професією Яна Дереза художниця, мистецьку освіту здобула в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Працює художницею-реставраторкою в Києво-Печерській Лаврі. А створення мотанок вважає поєднанням багатьох власних хобі одночасно.

Мотанкарство для Яни то цілий світ рукоділля – тут і власне мотання, і пошиття одягу, і вишивання, і бісероплетіння, а ще плетіння поясів та віночків, інколи ліпка, фарбування та інше.

«Творчість іноді виходить за рамки супер-традиційності та консерватизму і створюються ось такі, трохи фантазійні, лялечки. При цьому завжди зберігається техніка створення, бо як би лялька не була одягнена, в першу чергу вона – мотанка», – зазначила Яна Дереза.

До мотанок вона ставиться не просто як до ляльок чи оберегів, для неї це насамперед витвори мистецтва. І саме в мотанках дівчина знайшла себе як митця.

«Це не просто народна творчість, ця справа стала для мене повноцінним проявом себе як художника. Мій принцип по життю – рідко, але мітко. Одну ляльку я можу робити дуже довго, доки вона не стане досконалою в моєму баченні», – уточнила Яна.

З часом майстриня напрацювала власний авторський стиль. Це стало можливим тому, що в процесі роботи не прагне копіювати інших майстрів, а звертається до власного внутрішнього стану, слухає своє серце та викладається на повну в кожній ляльці.

Потяг до роботи з тканиною та нитками, а також талант у цій справі Яна отримала як сімейний «спадок» по жіночій лінії.

«Не лише бабуся, а й усі жінки в моєму роді займалися швейною справою. Мама – спеціалістка з дизайну та пошиття одягу. Прабабуся працювала на фабриці з виготовлення мережива, але і вдома в’язала гачком мережива для одягу та домашнього текстилю. Нині зберіглося від неї лише кілька мереживних стрічок, які є дуже цінними як пам’ять», – сказала наша співрозмовниця.

Ось така вона – молода, сучасна і дуже талановита мотанкарка Яна Дереза, з художньою освітою та неймовірним естетичним смаком. А надихає її природа, музика, живопис, історія костюму, старовинні речі, що збереглися до наших часів, а також нематеріальна народна спадщина – традиції та світогляд предків. І то ще не все!

«Навіть якщо просто збираю квіти в полі та починаю роздивлятися, як природа досконало поєднала кольори – це теж надихає. І навіть якщо просто дістаю всі свої тканини, мережива й нитки, розкладаю їх на столі – вже в уяві вимальовуються образи», – пояснила героїня нашої розповіді.

Детальніше ознайомитися з творчим доробком Яни Дерези можна на сторінці «Мotankadolls» в Іnstagram.

Загалом у проєкті взяли участь 37 майстринь-лялькарок України та української діаспори. Серед них – чотири, які змайстрували ляльок у національних костюмах Італії. Ось імена цих українських майстринь – Віка Адамчук, Наталія Медведєва, Ірина Залюбовська та Олена Черноус.

Авторська лялька Віки Адамчук (м. Хмельницький):

«Італія- дивовижна країна. Це немов  казка. Це розкіш, це курорти, це атмосфера кіно, це архітектура і відомі художники. Сюди прагнуть мільйони туристів – насолодитися середземноморською засмагою, ознайомитися з новинками моди і закохатися в цю країну з першого погляду.

Моя італійка Лукреція – зваблива і набожна одночасно. Обов’язкові предмети гардеробу – біла сорочка, широка спідниця, корсаж, фартух, дві хустки. Вельможі носили одяг з шовку, атласу і парчі, золоті прикраси».

Віка Адамчук розповіла нам, що створити такий образ лялечки її спонукав італійський колорит і темперамент. Коли постало питання виготовлення лялечки, майстриня зібрала інформацію про італійський національний костюм, передивилась безліч світлин з красивими італійками.

Пані Віка одразу вирішила, що це має бути образ незвичний – щоби притягував погляд і щоб лялечка була з «родзинкою». Потім вона створила цей образ в уяві і почала творити.

«Ось така вона і вийшла – волелюбна, смілива, праведна і трохи спокуслива», – поділилася Віка Адамчук.

Авторська лялька Ірини Залюбовської (м. Кременчук):

«Італія – невелика за розміром країна, яка дала 70% світової мистецької спадщини. Це й не дивно, адже сама природа Італії, її розкішні краєвиди, її прекрасні жінки стали джерелом натхнення для геніїв Відродження. Італія—батьківщина таких геніїв, як Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Данте, Петрарка та ще безлічі митців, поетів, вчених. Жінка Італії – пишна і витончена водночас, жагуча , як полудень і свіжа, як ранок – була улюбленою моделлю багатьох художників. Чорняві, глибокоокі італійки дивляться на нас з картин Карла Брюллова. На весь світ відомі красуні італійки – актриси Софі Лорен та Моніка Белуччі.

Моя лялечка носить вбрання у кольорах національного прапора Італії, але планую днями причепурити її до венеціанського карнавалу».

Авторська лялька Наталії Медведєвої (м. Кривий Ріг):

«Італія – це одне з найбільш унікальних та чарівних місць. Вона має одні з найкрасивіших і різноманітних ландшафтів в Європі. Дуже полюбляю цю країну та мрію там побувати.

Моя лялька представляє Італію, острів Сардинія у Середземному морі. Сподобався образ дівчини-італійки та її костюм. Для жіночого італійського національного костюму характерна тунікоподібна біла сорочка з широкими рукавами. Довга спідниця в складку, а також одягався довгий фартух до подолу спідниці. Верхнім одягом слугує жилетка, короткий корсаж. Головний убір – хустка».

Авторська лялька Олени Черноус (м. Чигирин):

«Італію легко знайти на мапі Європи – своєю формою вона нагадує «чобіток»; там є Капітолій і Колізей, Пізанська вежа і Венеція.

Національний костюм Італії. Регіон Сардинія: заможна жителька острова, любителька золотих прикрас. Тогочасна знать Сардинії носила одяг темно-червоного кольору, прикрашаючи його золотом. В Сардинії жіночу красу підкреслював крій виробу. Дівчата носили сукні з глибоким декольте. Але в середині XIX століття священики-єзуїти видали указ, який вимагав від жінок носити тканини, що мали б  приховувати виріз. Тоді майстрині виявили хитрість: вони шили накидки, яка при русі відкривала груди».

До речі, Олена Черноус не лише майстриня-лялькарка, а ще й член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та член оргкомітету проєкту «Ляльки Європи». Вітаючи учасниць проєкту з Днем об’єднання Європи, вона презентувала відеоролик міжнародного мистецького проєкту «Українські ляльки мандрують світом».

Ініціатором проєкту «Ляльки Європи» та редактором зібраних матеріалів стала Ніна Хаген – майстер української ляльки,  вчителька української мови в Норвегії (школа «Єллісів»).

«Наша виставка «Ляльки Європи» крокує світом і упродовж року кожна майстриня може долучитись до проєкту і створити свій шедевр. Дякуємо кожній з вас за творчість, за натхнення», – написала Ніна Хаген у Facebook на сторінці групи «Авторська лялька-мотанка».

Адмініструє групу «Авторська лялька-мотанка», в рамках якої тривали проєктні заходи, Тетяна Золочевська – майстриня української ляльки та організаторка виставок ляльок та народного мистецтва України в Німеччині.

Нагадаємо, що День Європи є символом започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах.