Зокрема, проєкти Марка Невілла були представлені на персональних виставках у таких місцях, як Музей Енді Воргола в Піттсбурзі, Імперський військовий музей у Лондоні та Фотогалерея в Лондоні.

«Мої стосунки з Україною почалися у 2015 році, коли Київський військовий шпиталь попросив українську версію моєї книги «Боротьба зі стигмою» про психічне здоров’я у британській армії. Цей перший візит став початком багатьох, адже я відчув глибоке почуття приналежності до України, зрештою переїхавши з Лондона до Києва у 2020 році», – пояснив Марк Невіл.

Фотограф-документаліст є автором кількох фотокниг. Одна з них під назвою «Зупиніть танки книгами» була видана до повномасштабного російського вторгнення. Невілл створив її як зброю для мобілізації Заходу на підтримку боротьби України за незалежність. Понад 700 копій книги він безплатно надіслав людям, які мали реальний вплив на формування майбутнього України – ключовим політикам, послам та депутатам, а також знаменитостям і ЗМІ.

«Це мій спосіб відбиватися, бо війна не закінчиться Україною», – говорив тоді Марк Невілл.

Друга фотокнига про Україну називається «Щоденник волонтера», вона документує як подорож Невілла, так і діяльність його благодійної організації, починаючи з 2022 року.

Адже коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, британець Марк Невілл вирішив не лише залишитися в Києві, а й заснувати благодійну організацію. Назвав її «Postcode Ukraine» і став поєднувати доставку гуманітарної допомоги у прифронтові міста з власною документальною практикою.

На сьогодні благодійна організація Марка Невілла вже надала понад 400 тисяч доларів США допомоги тим, хто її найбільше потребує. Крім цього, «Postcode Ukraine» також надала гранти іншим благодійним організаціям, що мають різне спрямування – від будівництва житла для біженців до порятунку тварин з передової, від надання слухових апаратів до підтримки ветеранів.

Частиною поточної діяльності «Postcode Ukraine» є нова фотокнига Марка Невілла «Щоденник волонтера». Вона спрямована на ініціативи щодо психічного здоров’я для всіх демографічних груп людей по всій Україні. Розповсюджується ця фотокнига безплатно по Європі та Америці, щоб там залучити підтримку для потреб України.

«Оскільки ми маємо основне фінансування, будь-які пожертви, які ми отримуємо, не йдуть на заробітну плату, оренду чи адміністративні витрати, а натомість йдуть безпосередньо тим, хто цього потребує», – зазначає Невілл.

Отже, «Postcode Ukraine» – це гібридний мистецький та гуманітарний проєкт, що безпосередньо допомагає українцям, які найбільше постраждали від війни.

«Ми надаємо допомогу напряму та надаємо грантове фінансування афілійованим благодійним організаціям і групам волонтерів», – йдеться на сайті «Postcode Ukraine».

***Текст і фотографії Марка Невілла, наведені нижче, взяті зі «Щоденника волонтера», опублікованого та розповсюдженого благодійною організацією «Postcode Ukraine» у 2025 році.

Громадська організація «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер – 68» та благодійна організація «Postcode Ukraine» доставляють гуманітарну допомогу в нещодавно деокуповані села Харківської області Гракове та Мосьпанове». Вересень 2022 року.

Село Гракове від початку повномасштабного вторгнення було під окупацією, а село Мосьпанове – напівокупованим. В обидва села входити було неможливо з весни до осені. Кожен, хто намагався, змушений був розвернутися, бо обстріл був жорстоким. Там людям доводилося жити без світла, води та газу (тільки через рік, коли вдалося розмінувати поля, електропостачання відновили). Місцева влада робила все можливе, щоб підтримати місцевих жителів, які не могли виїхати, возили полями гуманітарну допомогу і постійно ризикували своїм життям. Сільський голова Гракового перебував у полоні російської армії близько тижня. Вони знущалися та залякували його, погрожуючи позбавити життя його та його рідних. Зрештою його відпустили живим, а самі росіяни покинули село Мосьпанове, залишивши свої «подарунки». Вони замінували школу, без розбору розкидали фугаси, забрали всі продукти, які були призначені для жителів, розбомбили клуб, магазини, будівлю сільради. Про все це нам розповів житель Мосьпанового, родич одного з учасників організації «Волонтер – 68». Він сказав, що помер би з голоду, якби не худоба і город, тому що жоден магазин не працював, а далеко від дому відійти було неможливо через інтенсивний обстріл».

«Postcode Ukraine» та «Волонтер – 68» намагаються першими, або серед перших допомагати людям. Щойно села Гракове та Мосьпанове були деокуповані, «Волонтер – 68» почав планувати маршрут, щоб безпечно та якомога швидше дістатися до сіл. Допомогли військові та голова сільради, які розповіли, як можна було потрапити, обійшовши зруйнований міст. Я приєднався до «Волонтера – 68» у Харкові, ми завантажили 100 продуктових наборів і 300 буханок хліба в їхню вантажівку та поїхали. Ми проходили через контрольно-пропускний пункт за блокпостом, і я ховав фотоапарат протягом більшої частини подорожі: присутність будь-яких журналістів – навіть таких, як я, які мають дійсне військове посвідчення преси – іноді сприймалася з несхваленням або навіть заборонялася в містах, які нещодавно були деокуповані. Фотографії, швидко опубліковані журналістами в Інтернеті, можуть ненавмисно виявити військові позиції або поставити під загрозу цивільне населення. Оскільки мої знімки, зняті на плівку, не призначені для висвітлення новин і з’являються лише через місяці чи навіть роки після того, як вони були зняті, цей ризик мінімальний. Тим не менш, на допит ми підготували історію, що я був британським родичем українського селянина, якому ми доставляли допомогу.

Першою зустріли бабусю, яка вибігла зустрічати нашу вантажівку. Вона була в сльозах і кричала: «Люди, люди… люди нарешті прийшли…». Вона впала на землю, охоплена емоціями, перш ніж оговтатися і розповісти нам, яким жахливим був обстріл протягом усього літа, і що ми були першими людьми, з ким вона поговорила за три тижні. Ми стукали в усі двері, доставляючи в кожну домівку буханець хліба та пакет допомоги. Люди з усього Гракового та Мосьпанового поділилися з нами своїми історіями. На зворотному шляху до Харкова Галина, директор «Волонтера – 68», попросила водія зупинитися біля фастфуду, де вона купила нам усім шашлики. Вони були смачними.

Довідково:

Марк Невілл – британський соціальний фотограф-документаліст, автор кількох резонансних документальних фотопроєктів у США і Британії. Спеціалізується на соціальній документальній фотографії. Відомий тим, що працює на поєднанні мистецтва й документального кіно, використовуючи фотографії та фільми, щоб зафіксувати унікальні обличчя в людських спільнотах. Багато років жив і працював у Лондоні. У жовтні 2020 року він переїхав до Києва в Україну.

Раніше ми розповідали про виставку робіт італійських фотографів про війну в Україні.

Також читайте: Для чого приїжджав до України відомий італійський фотограф.