Зустріч з Яриною Грушею влаштують за допомогою програми Zoom Workplace, долучитися можна буде за цим посиланням.

В Італійському інституті культури в Києві, який є організатором, оголосили, що захід розпочнеться о 13:00 (за київським часом).

«Народжена в Україні, Ярина живе в Італії з 2015 року та викладає українську мову та літературу в Міланському університеті. Вона відома своїми перекладами українських класиків і сучасних авторів. Серед її робіт – переклад Лесі Українки «Лісова пісня» (Mondadori, 2024) та книги «Донбас – це Україна» (Linkiesta Books, 2023), яка розкриває правдиву історію регіонів Донецька і Луганська та міфи, створені Радянським Союзом», – розповіли організатори.

«Книга: будувати мости за допомогою перекладу» –  такою буде тема зустрічі з Яніною Грушею 18 жовтня. Вона розповість про роботу сучасних українських перекладачів, які не лише перекладають тексти, але й пояснюють українську реальність.

А ще учасники зустрічі з пані Яриною дізнаються, чому до 2022 року було майже неможливо запропонувати італійським видавцям українську літературу, і скільки проєктів вдалося реалізувати після 2022 року.

«Також обговоримо важливість перекладу класичної та сучасної української літератури для світової аудиторії», – уточнили в Італійському інституті культури.

Додамо, що повну програму заходів з нагоди XXIV Тижня італійської мови у світі, яку підготував Італійський інститут культури в Києві у співпраці з українськими університетами, де викладається італійська мова, можна побачити за цим посиланням.

До теми: В Італії видали «Лісову пісню» Лесі Українки італійською мовою.

Раніше ми повідомляли, що в Італії видали дитячу книжку про Мавку, яку переклала українка.

Нагадаємо, що Ярина Груша закликала українців перепрочитати українську класичну літературу.

Як інформує посольство Італії в Україні, церемонія нагородження відбулась у Києві. Нагороду пану Максиму Стрісі вручав посол Італійської Республіки в Україні П’єр Франческо Дзадзо в присутності директора Італійського інституту культури в Києві Едоардо Крісафуллі.

«Перекладати Данте й відтворювати багатство засобів виразності та змістове наповнення оригіналу означає робити внесок у розвиток літературної традиції рідної мови», – заявив П’єр Франческо Дзадзо під час церемонії нагородження.

Посол Італії в Україні зауважив, що видатного італійського поета Данте Аліг’єрі завжди високо шанували в культурних колах України. Адже вважається, що він пропагував і підтримував цінності свободи та любові до національної мови.

«У контексті успішних двосторонніх відносин між нашими державами, сприяння поширенню шедеврів нашої літератури шляхом їхнього перекладу українською мовою підкреслює визначну роль, яку ця багата й мелодійна мова відіграє у формуванні культурної ідентичності України – особливої та видатної, яку жорстокість зброї ніколи не зможе заперечити», – сказав Дзадзо.

Додамо, що над перекладом поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» Максим Стріха трудився понад 20 років. У 2013 році за цей переклад він отримав премію «Дантівський лавр» / «Lauro Dantesco» у Равенні. А в Україні у 2015 році перекладу професори Стріхи присудили урядову премію імені Максима Рильського.

ДОВІДКОВО:

Кавалер ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» Максим Стріха – відомий український вчений і громадський діяч. Доктор фізико-математичних наук, президент Українського фізичного товариства, автор близько 150 наукових робіт з фізики. Один із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка, член Асоціації українських письменників, Українського ПЕН-центру та Національної спілки письменників України.

Раніше ми повідомляли, що в Україні відкрили пам’ятник на честь поеми Данте Аліг’єрі.

Також очікується двостороння співпраця у сфері реставрації. Про це повідомили у пресслужбі Італійського інституту культури в Україні.

Зокрема, стало відомо, що саме з цих питань сьогодні, 31 травня, в Києві зустрічалися директор Італійського інституту культури в Україні Едоардо Крісафуллі та заступниця міністра культури та інформаційної політики України Галина Григоренко.

Нагадаємо про конкретні результати двосторонньої конференції в Римі з відновлення України.

Раніше ми повідомляли, що в Україні влаштували День італійського дизайну 2023.

Окрім викладацької роботи, пані Ярина відома свою перекладацькою діяльністю. Саме вона й адаптувала «Мавку», цей український культурний продукт, для італійців. Книжку для дітей в її перекладі «Mavka e la foresta incantata» можна купити в італійських книгарнях від початку квітня.

Нагадаємо, що з 20 квітня в Італії успішно триває кінопрокат мультфільму «Мавка» українського виробництва, натхненний однойменною поемою Лесі Українки.  

«Як приємно приходити в італійський кінотеатр і дивитися українську анімацію, приємно, що колись Леся придумала свою Мавку і зараз італійські діти будуть вчитися вимовляти ім’я «Мавка», знайомлячись з українським фольклором», – зазначила пані Ярина на своїй сторінці в соцмережі.

Відомо, що в Італії книжка «Mavka e la foresta incantata» вийшла у світ у видавництві «Mondadori».

Ярина Груша Поссамай зізналася, що їй дуже приємно, бо герої  називаються так, як вона придумала, коли перекладала на італійську книжку. Адже видавці все узгоджували з озвучкою українського анімаційного фільму, який зараз з успіхом крокує по широких екранах італійських кінотеатрів.

«Приємно дивитися на анімаційну Дахубраху, слухати недубльовану українську пісню «Гарна я», дивитися на красиве українське вбрання й гладити на своїй шиї улюблені українські коралі», – поділилася Ярина Груша Поссамай.

Також перекладачка зауважила, що м’яка сила – і в дії «Animagrad» та «Ukraine State Film Agency» з українським прапором у титрах, назвавши це ще одним кроком до спільної перемоги.

Раніше ми повідомляли, що в Італії видали антологію літературних текстів про столицю України.

Нагадаємо, що в Італії видали книгу «Поети України» італійською мовою.

Знайомтесь – Наталія та Вікторія Ткаченки. Це мати і дочка, які в березні 2022 року змушені були виїхати з України через масштабне вторгнення росії.

Обидві українки приїхали в Італію з Полтавщини, з невеликого міста Горішні Плавні. На початку «великої» війни пані Наталія через складну травму ноги не мала змоги ходити в укриття під час оголошення численних сигналів повітряної тривоги. Після довгих вагань на сімейній раді було ухвалено рішення про виїзд матері разом із дочкою за кордон.

«Це рішення далося нам дуже важко, бо не хотілося залишати рідну домівку в такий час. Італію обрали тому, що бували там багато разів і мова нам добре знайома. Однак проблема полягала в транспортуванні мами, але знайомі запропонували місця в машині. З ними й дісталися Італії», – розповіла Вікторія Ткаченко.

Наталії Петрівні та Вікторії пощастило зупинитися в місті Вальдобб’ядене на півночі Італії. Їх поселили в закладі Гвічардіні / Guicciardini, який із березня перетворився на центр забезпечення прихистку для українців. Через нього пройшло понад 300 українців. Кількість людей постійно змінювалася – інколи тут жили до 100 осіб одночасно, а бувало й по 30-40.

Окрім штатного персоналу, в центрі Гвічардіні працювали волонтери Служби цивільного захисту Італії.

«Через те, що я знаю італійську мову, мене часто просили допомогти в якості перекладачки. Українські біженці не володіли італійською, а італійці не володіли українською, тож я взялася перекладати. Допомагала і з вербальним перекладом, і з письмовим – під час оформлення документів», – пояснила Вікторія.

Дівчина тісно співпрацювала з керівництвом центру, лікарями, а ще з волонтерами – психологом, соціальним працівником тощо. Довелося бувати й у ролі медіатора в лікарнях, у квестурі та інших службах, куди зверталися наші співвітчизники.

«Доні було нелегко, втомлювалась дуже. Цілий день то з психологами, то з юристами, то з соцпрацівниками працювала, щоб українці розуміли, про що з ними розмовляють. Викликали її також до педіатрів, коли ті спілкувались із післяопераційними дітьми та їхніми мамами. Одного разу до 5-ї ранку була в лікарні з онкохворим. Вікторію тут цінують, а сама вона радіє, що має можливість допомагати», – розповіла Наталія Ткаченко.

Пані Наталія попри свою травмовану ногу без діла теж не всиділа. Почала навчати співвітчизників азам італійської мови – те, що сама знала. Викладала, звісно, українською, тож російськомовні українці одночасно й українську вивчали.

Використовувала різні технології вивчення мови, в тому числі пісенну. На щоденні заняття приходили до 20 людей – переважно дорослі.

За словами Наталії Петрівни, на початку занять мовних курсів 90% слухачів мали нульовий рівень знання італійської. Навчалися завзято – завели зошити, конспектували, креслили таблиці, виконували домашні завдання.

З особливим бажанням і теплотою старалися, готуючи завдання «Лист вдячності волонтерові» італійською. Листи писали адресно, розподіливши хто якому волонтеру пише. Потім урочисто вручили їх адресатам, прикріпивши до аркушів маленькі синьо-жовті прапорці.

Волонтери закладу Гвічардіні були дуже зворушені, одразу розмістили ці листи на своїх сторінках у соцмережах. А Тетяна Іщенко, яка віршує, навіть склала італійською подячний вірш. Його написали на плакаті й прикріпили до стенду в закладі.

Один із тамтешніїх волонтерів, сеньйор Реміджіо, проявив особливо турботливе ставлення до слухачів мовних курсів. Він сам створив брошуру «150 корисних фраз італійською» і надрукував, щоби вистачило кожному. А ще склав добірку дитячих віршиків і пісень (слова і ноти). Маленькі українці дуже полюбили 70-річного пана Реміджіо, називали його «наш дідусь».

«На курсах італійської не забували й про українську. Для цього я ввела рубрику «5 хвилин української». Повторювали різні правила, вдосконалюючи мову. Адже більшість біженців – російськомовні, в тому числі діти. Дехто вже гарно спілкується державною», – пораділа за співвітчизників пані Наталія.

Крім цього, Наталія Ткаченко, як досвідчений педагог і музикант, взялася допомагати організовувати дозвілля в центрі забезпечення прихистку для українців.

Дні народження, різні свята та розваги – все, щоби хоч трохи розвіяти смуток, відігнати чорні думки в дорослих і малечі. Співали українських пісень, виходили на природу, грали в різні ігри, вчили батьків розважати своїх дітей.

А ще українців із центру прихистку Гвічардіні запросили до участі в фестивалі джазу «ValdobbiadeneJazz 2022». То була непересічна подія, до якої ретельно готувалися, бо хотіли гідно представити Україну. Окрім репетицій, усією громадою шукали відповідний одяг для виступів. Наталія Петрівна репетирувала з хлопцями пісні, а також сама готувалася до виступу.

«Пісню «Зродились ми з великої години» на сцені виконав Микола Кузюк, акомпануючи собі на гітарі. Цей талановитий хлопець із Херсону, він дуже рветься назад в Україну», – зауважила пані Наталія.

Вікторії Ткаченко довелося вперше випробувати себе на сцені в якості ведучої, а її мати, Наталія Петрівна, виконала кілька інструментальних композицій (джазову та українські народні). Почали, звісно, з Гімну України, а закінчили «Червоною калиною».

На організаторів та глядачів джазового фестивалю «ValdobbiadeneJazz 2022» виступ українців справив неабияке враження. Свідченням цьому були гучні оплески в залі, вигуки «Bravo!», а також слова організатора цього заходу Сільвана Курта для італійського видання «Qdpnews»: «Досить хвилюючим був той момент, коли виступали українські біженці – гості центру, створеного в колишній лікарні Гвічардіні, які запропонували кілька пісень зі свого національного репертуару».

Наразі гостинний заклад прихистку для українців у Вальдобб’ядене закрився, бо припинився потік нових біженців з України. Тих, хто тут проживав, розселили в італійських сім’ях – з урахуванням характерів, професій і потреб.

Вікторія та Наталія Ткаченки з теплотою згадують про волонтерів і працівників закладу Гвічардіні / Guicciardini.

«Соціальний працівник Ірена дуже фахова та відповідальна. Вона намагалася максимально з’ясувати проблеми українців, в тому числі й психологічні. Всім допомогла влаштувати життя на новому місці. Її сестра Маріасолє теж волонтерка. Серед улюбленців наших українців були і сеньор Мауріціо та сеньйор Джанфранко, які вміли і розрадити, і пожартувати. Їхні сонячні посмішки торкали душі всіх. Для кожного вони знаходили тепле слово», – повідала Вікторія.

«Та найголовніший директор центру Мауро Бізетто. Він дійсно крутий, бо дуже людяний, розумний і мудрий, як батько – опікувався кожним, наче своїм родичем. А його дружина Сабріна та син Алекс теж приходили допомагати. У пана Мауро надзвичайно чудова сім’я», – зазначила пані Наталія.

Наразі Наталія Петрівна та її донька Вікторія не полишили волонтерської діяльності. Підтримують у Вальдобб’ядене зв’язок із українцями, які тепер проживають в італійських сім’ях. Відвідують їх, спілкуються, разом ходять на українські акції та мітинги.

Недавно Наталія Ткаченко їздила до австрійського міста Інсбрук. Цей візит відбувся в рамках обміну досвідом українських волонтерів Австрії й Італії.

Наша співвітчизниця в своїй особі представляла волонтерів Італії. Вона розповіла нам, що в Інсбруку діє соціальний центр підтримки українських митців. Там зустрічалася з кураторами центру і самими митцями, дізналася про інші волонтерські проєкти.

Також під час візиту пані Наталія познайомилася з Ігорем Гіндою, який створив «Українську громаду Тіроль» і був одним із організаторів святкування Дня Незалежності України на Вільтені.

Наталія Петрівна розповіла нам, що на святі українські музиканти полонили серця всіх присутніх – не лише українців, а й австрійців. Окрім інструментальної музики, лунали пісні. Серед них і найголовніша – Гімн України, і напевно зараз найвідоміша в світі «Ой у лузі червона калина».

Сама ж Наталія Ткаченко цього дня, знаходячись в Інсбруку, зіграла Гімн України на органі в одному з тамтешніх соборів. У такий спосіб вона привітала Україну та українців із Днем Незалежності.

«Окрім українців, в соборі були присутні австрійці. Вони вітали нас зі святом, промовляючи «Слава Україні». Я вдячна ксьондзу собору Мареку Чієслевському (поляку за походженням) за можливість зіграти на органі Гімн України для всіх українців, які виборюють свою свободу і незалежність!», – сказала Наталія Петрівна.

«Дуже сумуємо за Батьківщиною і віримо в Перемогу. Сподіваємося на мир і відновлення України найближчим часом, якнайшвидше. А поки що всі ми маємо бути сильними і кожен, де б він не був зараз, має допомагати Україні та українцям», – зазначила Вікторія Ткаченко.

Переклад не є офіційним, він лише допомагає комунікувати з італійцями. Лінія створена для допомоги в будь-яких ситуаціях і є безкоштовною, адже працюють там волонтери.

Про це інформує одна з волонтерок-перекладачок цієї телефонної лінії Марта Шатрун.

«Перекладачам нічого оплачувати не треба. Це безкоштовно!», – наголосила волонтерка у своєму дописі в facebook на сторінці «Слушна порада. Італія».

Марта Шатрун навела кілька прикладів ситуації, де українцям в Італії може знадобитися перекладацька допомога. Один із них – візит до поліції.

Отже, ви приходите до поліції, де вам щось пояснюють, але ви не дуже розумієте чи взагалі не маєте уявлення, про що йдеться. В такому випадку дзвоните на номер +39 069 76 36 235 та вмикаєте опцію «гучний зв’язок».

Перший вільний перекладач/перекладачка вам відповідає, пояснюєте йому/їй в чому проблема і вже з його/її допомогою розмовляєте з поліцейськими.

Подібні ситуації мовного бар’єру можуть виникнути під час запису дитини до школи чи дитячого садка, візиту в лікарню тощо.

«Можливо бути таке, що ви загубилися в місті і не знаєте, як запитати у когось інформацію. Дзвоните на цей номер, включаєте гучномовець і перекладач замість вас запитує в перехожих інформацію, а потім перекладає вам. Якщо натрапите на перекладача з того міста, де ви знаходитесь, він сам вам пояснить, як дістатися потрібного місця», – розповіла Марта Шатрун.

Якщо хтось хоче приєднатися до команди усних перекладачів-волонтерів, пишіть на електронну пошту за адресою ucrainamilano@refugees-welcome.it, зазначте проміжок свого вільного часу, а також залиште номер власного телефону.

Нагадаємо, що днями в Римі 140 українських біженців завершили навчання з італійської мови.