Про це повідомили в Мережі Асоціацій за Україну (НАУ) / Network Associazioni per Ucraina (NAU), що є організатором туру за інформаційної спонсорської допомоги Посольства України в Італії.

«Оксана Стоміна була свідком перших тижнів облоги Маріуполя та трагедій Драматичного театру і металургійного заводу «Азовсталь». Її поетичний голос тісно пов’язаний з українською соціальною та політичною реальністю», – зауважують в NAU.

За словами організаторів туру, у книзі «Невідправлені листи», виданій видавництвом Gilgamesh Edizioni, поетеса пропонує потужне та зворушливе свідчення, поєднуючи особистий досвід із колективним виміром сучасної української історії.

«Оксана Стоміна вперше приїхала до Італії у 2022 році разом зі своїми колегами Бельченком та Кивою. З цієї зустрічі народилася ідея створення книги, виданої в Італії видавництвом Gilgamesh Edizioni. На прохання численних культурних організацій авторка повернулася до Італії для презентаційного туру восени 2023 року (10 дат) та ще одного навесні 2024 року (15 дат)», – пояснили в NAU.

Відомо, що на відміну від попередніх турів, у турі 2025 року Оксана Стоміна зустрінеться з читачами в регіонах Південної Італії – у Трані, Барі, Бішеллі, Неаполі та, нарешті, у Беневенто. Також відомо, що зустрічі відбудуться ще й у Кремі, П’яченці, Венеції, Ріміні, Сенігаллії, Портогруаро, Дезенцано-дель-Гарда, Азолі та Ремеделло.

«Відбудуться зустрічі зі студентами університетів та шкіл, а також концерт, на якому звучатимуть пісні, натхненні віршами Стоміної та інших сучасних українських поетів. Ініціатива має на меті сприяти діалогу та презентувати культуру народу, який навіть у воєнний час боровся не лише за свободу своїх територій, а й за захист своєї ідентичності», – йдеться у Facebook на офіційній сторінці NAU.

Щоб отримати більше інформації, напишіть Марині Соріній або Andrea Garbin Poesia.

«Одна подорож закінчується, інша починається. Цього разу в Україну поїдемо не ми, а Україна приїде до нас в особі Оксани Стоміної, яка багато чого разом: поетеса, письменниця, активістка, мати та дружина, яка бореться за повернення чоловіка з російського полону. Що символізує цей соняшник? Скоро дізнаємося разом», – пообіцяла Марина Соріна у соцмережі.

Додамо, що перша зустріч туру Оксани Стоміної «Невідправлені листи – 2025» відбудеться сьогодні о 18:00 у приймальній залі муніципалітету Крема на площі Дуомо, інформують у NAU.

«На ній будуть присутні авторка Оксана Стоміна та куратор серії, поетеса Andrea Garbin Poesia. Це буде третя та заключна зустріч серії «Людський опір поезії», куратором якої є Альберто Морі (Circolo Poetico Correnti) за патронажу Comune di Crema та Cultura Crema. Вхід вільний», – повідомили організатори.

Нагадаємо: В Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя, презентацію влаштують у 10 містах.

До теми: Маріуполь – моє місце сили: інтерв’ю з поетесою Оксаною Стоміною.

Раніше ми розповідали, що Рим відзначив Всесвітній день поезії, Україну представляла Оксана Стоміна.

Також читайте статтю Оксана Стоміна: «Я вся тепер – про війну…».

Перший тираж, а це чотири тисячі примірників уже розпродано, наразі пішов  у друк другий тираж. Про це інформує відома українська публіцистка і перекладачка Ярина Груша, яка живе в Італії та працює в державних університетах Мілана й Турина, викладаючи курс української мови та літератури.

Також цього тижня, 19 березня, у Мілані відбулась презентація книги «Looking at Women, Looking at War» («Guardando le donne guardare la guerra»). Її влаштували  у театрі Паренті, де знаходиться читальна зала імені Вікторії Амеліної.

«Перед початком презентації ми відкрили поличку з книжками Вікторії Амеліної в її читальній залі. Попереду інші презентації, але ця була особливою, бо театр Паренті – це Дім для Дома», – написала Ярина Груша на своїй сторінці у Facebook.

Ярина Груша під час презентації книги Вікторії Амеліної виступала разом з директором Linkiesta Крістіаном Рокка, який взяв на себе роль модератора, а також із журналісткою Стефанією Баттістіні та письменницею Хеленою Янешек.

«Книга, зібрана після її смерті чоловіком Вікторії та трьома її друзями, виходить одночасно в кількох країнах, включаючи Великобританію, США, Францію, Німеччину, Швецію та Італію. Італійське видання опубліковано з моїм перекладом після того, як я взяла участь у складанні оригінальної версії», – розповіла Ярина Груша.

Додамо, що організатором події виступило італійське видавництво «Guanda Editore», яке й видало незавершену книгу Вікторії Амеліної.

«Не втрачаючи погляду оповідача, Вікторія Амеліна залишила нам яскравий і оригінальний портрет руйнування війни та ціни спротиву, розповідаючи наживо серед завалів шкіл, театрів та культурних центрів драматичні події свого народу», – зазначили у видавництві.

Раніше ми повідомляли, що в 2025 році в Італії відкриють видавничий дім імені Вікторії Амеліної.

Також розповідали про журнал в Італії у пам’ять загиблої української письменниці Вікторії Амеліної.

Лелечий світанок…  так можна назвати початок нового весняного дня 19 березня, який щороку зустрічають в Україні. В цю дату, як правило, додому повертаються з теплих країв лелеки. За повір’ям, на своїх крилах приємності вони приносять свіжий весняний вітер, подих щастя і запах надії. Так само і багато українців, які зараз тимчасово проживають за кордоном, все ж повернуться до рідного українського гнізда.

Символічно, що цього дня 95 років тому в наш лелечий край на своїх крилах сподівання буськи принесли людину, яка згодом стане живою легендою України, совістю і голосом нації, людиною-епохою… Людиною, в якої також будуть крила.

18 березня, в переддень ювілею великої українки, видатної української поетеси-шістдесятниці, письменниці в Римі відбувся музично-літературний вечір, присвячений 95-річчю від дня народження Ліни Костенко: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність».

Захід люб’язно прийняв Австрійський культурний форум в Римі за активної підтримки і організації Посольства України в Італійській Республіці. Модератором події виступила професорка україністики Римського університету «Ла Сап’єнца» Олена Пономарева.   

Вечір розпочався проникливо-емоційним виступом професорки Терези Інджейн, директорки Австрійського культурного форуму в Римі. У своїй промові вона представила почесного професора Віденського університету славістики Алоїза Волдана, який з дружиною спеціально приїхав на цей захід із Зальцбурга.

Пані Тереза відзначила, що професор Волдан є найкращим перекладачем і знавцем української літератури в Австрії.

Серед іншого, директорка Австрійського культурного форуму в Римі наголосила на важливості поезії, як прояву словесного мистецтва і висловила своє захоплення творчістю Ліни Костенко.

«На мій погляд, поезія – це найтонше, найяскравіше зі словесних мистецтв, яке торкається нас, немов ноти тихої музики. Сьогодні ввечері ми хочемо відсвяткувати глибину божественного мистецтва Ліни Костенко, яка завтра святкує свій день народження. Її поезія дарує красу, дарує надію, може створювати промені світла в часи теперішніх жахливих подій. Кожна весняна квітка, кожен зелений листочок, кожен її рядок написаний надією десь у реальності, яку ми бажаємо, але яка постійно вислизає від нас», – зауважила пані Тереза.

Водночас професорка висловила сподівання, що скоро це «море болю» зникне і перетвориться на сяючу есенцію і спокійне життя без страждань і страху.

Олена Холявицька, другий секретар з питань культури Посольства України в Італійській Республіці, у своєму слові подякувала всім присутнім, зокрема, співорганізаторам і учасникам цього чудового вечора. Вона наголосила, що Ліна Костенко, яка святкує своє 95-річчя, є живою легендою української літератури.

«Твори Ліни Костенко – це не просто слова чи філософія – це сила духу і національна єдність. Їх об’єднує велика любов до України, розуміння людської долі, сильна громадянська позиція та лірична ніжність. Її поезія – це дзеркало часу, це правда, яка проростає між рядків», – підкреслила Олена Холявицька.

Модераторка заходу Олена Пономарева, знайомлячи присутніх з біографією Ліни Костенко, зауважила, що ця українська поетеса є однією з найулюбленіших у себе на Батьківщині, а цитати з її віршів є найбільш поширеними у соціальних мережах. Праці пані Ліни перекладені понад 20 мовами світу, і стільки ж національних і міжнародних премій вона отримала за свою творчість. У 2022 році Франція нагородила її Орденом Почесного легіону (найвища нагорода за цивільні заслуги у Франції, яку присуджує Президент республіки). А в 2015 році астероїд 290127 головного поясу Сонячної системи отримав назву нашої поетеси – «290127 Linakostenko».

«Я думаю, знаючи тепер, що в цьому Всесвіті є маленька холодна планета з такою теплою назвою, нам варто продовжувати жити, будучи гідними сучасниками Ліни Костенко», – висловила сподівання пані професорка.

Олена Пономарева також презентувала перше італійське видання книги Ліни Костенко «Sulle rive del fiume eterno» («Над берегами вічної ріки») видавництва «Кастельвеккі» (2023) зі вступом Алоїза Волдана, яке побачило світ лише у 1977 році. Італійський переклад збірки майстерно та елегантно зуміли передати Оксана Пахльовська та Джованна Броджі.

З цікавою доповіддю на тему «Ліна Костенко – її значення для української літератури» виступив почесний професор Віденського університету славістики Алоїз Волдан. Він зазначив, що індивідуальний стиль написання поетесою віршів незрівнянний і, водночас, легкий.

«Вірші Костенко символізують світ, як природність, в якій людина переживає свою тимчасовість», –  підкреслив пан Алоїз.

Серед іншого пан професор відзначив, що Ліна Костенко перевершує своїх сучасників не лише у віці, а й у популярності. Мабуть, такою довгою та успішною кар’єрою не може похвалитися жоден український поет сучасності. Проте вона не була такою завжди. Протягом 16 років творчість Ліни Костенко була під забороною радянського режиму.

Професор Волдан зачитав кілька віршів у власному перекладі німецькою мовою та проаналізував деякі твори Ліни, зокрема історичний роман «Маруся Чурай».

«В українській літературі багато романів про козацьку добу, де героями були здебільшого чоловіки, як от, наприклад, Хмельницький чи Мазепа. І є лише один виняток – Маруся Чурай Ліни Костенко», – зауважив Алоїз Волдан.

Свої коментарі до перекладу віршів Ліни Костенко зробила Джованна Броджі, професорка української літератури Міланського державного університету. Вона, зокрема, розповіла про складність перекладу на італійську мову віршів української поетеси, які є дуже глибокими і з багатьма метафорами.

«Між нашими мовами є багато граматичних, синтаксичних і традиційних аспектів, які різняться. Тому іноді мені доводилося імпровізувати. В італійській мові також присутнє багатство лексики (достатньо глянути у словники), проте зазвичай поети ними не користуються, зрештою, ми їх не знаємо», – поділилася пані Джованна.

Під час вечора лунали багато віршів Ліни Костенко різної тематики, у проникливому декламуванні студентів римського університету «Ла Сап’єнца» Ольги Дехтяр і Катерини Мички (українською) та Флавії Ферраньї і Массімо Гаррітано (італійською).

Серед зачитаних віршів були, зокрема, такі відомі, як «Сосновий ліс перебирає струни», «Душа – єдина на Землі держава», «Не говори печальними очима», «На старих фотографіях всі молоді», «Життя – це пастка і життя – це пустка» та інші.

Лунала також поезія, покликана звернути пильнішу увагу до України, в тому числі з боку європейців, на кровопролитну загарбницьку війну, яку розпочала московія проти України:

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

Водночас двома мовами був зачитаний і вірш, в якому Ліна Костенко красномовно охарактеризувала московського окупанта:

«Зміряйте росії температуру
у неї біла гарячка.
Поставте діагноз –
у неї параноя.
Вона хреститься на ікони,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць».

Приємною несподіванкою вечора стало відео-привітання від Ліни Костенко, перекладене італійською і зачитане дочкою поетеси – Оксаною Пахльовською, доктором філологічних наук, професором українознавства Римського університету «Ла Сап’єнца», науковою співробітницею Інституту літератури НАН України ім. Т.Шевченка, яка зараз проживає з мамою в Києві.

У своєму листі пані Ліна торкнулася багатьох важливих тем, зокрема війни, яку зараз переживає Україна.

«Поки ми тут, навіть ті з нас, хто фізично не на фронті, ніби опинилися серед мінних полів. Кожен наш крок, кожен наш подих може стати останнім. Це схожі відчуття, які я відчувала в дитинстві. Цього разу окупант прийшов не із Заходу, а зі Сходу. Та сама смерть, яка лише змінила маску…», – зазначила в своєму зверненні Ліна Костенко.

Ювілярка у листі подякувала організаторам і присутнім за прекрасний вечір і повідомила, що сьогодні в Римі австрійська культура відкриває свій простір для української поезії та музики. Це символізує розвиток і трансформацію Європи, невід’ємною частиною якої завжди відчувала себе Україна. З боку ж росії нічого не змінилося. У неї домінує те саме бажання підкорити Україну, знищити її культуру, її мову, її ідентичність.  

«Навіть не бачачи вас, я відчуваю себе поряд з вами. Сьогодні Європа допомогла нам подолати нашу самотність, зрозумівши її причини, самотність інтелігента в сучасному світі, того інтелігента, який говорить незручну для багатьох правду і готовий за цю правду померти, проте мало хто готовий її почути», – наголосила поетеса.

Насамкінець, Оксана Пахльовська словами Ліни Костенко закликала присутніх продовжувати допомагати Україні і висловила свою вдячність за підтримку.

«Тому, ви теж тут, у цьому залі, допомагаєте нам подолати цю самотність, відкриваючи свої душі для поезії, музики та розуміння. Україна постраждала, але міцна в своєму опорі. Хай світло музики та поезії буде з усіма вами, і разом з ними наша вдячність вам сьогодні і назавжди», – завершила відео-привітання Ліни Костенко пані Оксана.

Упродовж заходу зворушливо та мелодійно звучали музичні етюди у виконанні піаністки і композиторки Жанни Станкович, які гармонійно доповнювали дружню і чарівну атмосферу, що панувала весь вечір у переповненому залі Австрійського форуму. Особливі овації лунали після завершального музичного номера Жанни «Як тебе не любити, Києве мій!», автором якого є український композитор Ігор Шамо.

Після закінчення музично-літературного вечора всі присутні мали нагоду обмінятися своїми враженнями, поспілкуватися між собою та з організаторами події, а також зробити спільне фото на згадку про цю важливу мистецьку зустріч. Вона стала можливою, передусім, завдяки таланту і невтомній багаторічній праці геніальної поетеси, голосу правди та сумління української нації – Ліни Костенко.  

Ми, українці, маємо пам’ятати і пишатися своїми героями і видатними митцями, які творили у всі періоди нашої багатостраждальної, але водночас і героїчної історії та продовжують плідно працювати для вільного розмаху крил України й у теперішній час нашої нової боротьби з московським загарбником за відстоювання власної суверенності та гідності, за право бути господарями на своїй землі.

Життя і творчість Ліни Костенко для багатьох українців служить яскравим прикладом для наслідування, а її глибока, відверта, щира і вічно жива поезія виступає дороговказом на шляху відродження і оновлення України в часи Нової Епохи.

Ми приєднуємося до привітань для пані Ліни, які цими днями линуть, мабуть, з усього світу. Зичимо ювілярці приємного весняного вітру в потоці сприятливості, щоб ранішнє сонце наповнювало енергією її крила працелюбності, а лелечий клич сприяв успіху у здійсненні кроків із запахом справжності.

З роси і води Вам, дорога Ліно Василівно! У ці жорсткі для України часи Ваші слова дихають правдою та водночас надією і вірою в Божу Справедливість.

«Коли за нас Бог, то хто проти нас?», – говорить у листі до римлян Апостол Павло. Тож закочуймо рукави і продовжуймо підтримувати Україну стільки, скільки це буде потрібно для Перемоги, оскільки у нас і справді «немає часу на поразку…»👇

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку (Ліна Костенко)

Примітка: Автором всіх фото заходу, опублікованих у статті, є Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що у Римі влаштують вечір поезії та музики, присвячений 95-річчю Ліни Костенко.

Також читайте, що у Брешії українці знайомитимуть італійців з українським фольклором.

Організаторами цього культурного заходу виступають Посольство України в Італійській Республіці та Австрійський культурний форум у Римі.

Вечір української поезії та музики присвячений 95-річчю Ліни Костенко влаштують у приміщенні Австрійського культурного форуму 18 березня, у вівторок, о 19:00 за адресою: Viale Bruno Buozzi, 113, Roma.

Вхід безкоштовний, зазначають організатори, водночас попереджають, що забронювати місце можна, написавши на адресу електронної пошти: events.rom-kf@bmeia.gv.at.

Відомо, що модератором заходу буде професор україністики Universita degli studi di Roma La Sapienza Олена Пономарьова, а музичний супровід на фортепіано забезпечуватиме Жанна Станкович.

Вірші Ліни Костенко декламуватимуть українською та італійською мовами Ольга Дехтяр, Флавія Фераньї, Массімо Гаррітано та Катерина Мичка.

Також відомі спікери:

• Алоїз Волдан, почесний професор Віденського університету славістики: «Ліна Костенко – її значення для української літератури»;
• Джованна Брогі, колишній професор української літератури Міланського державного університету: «Коментарі до перекладу віршів Ліни Костенко».

Додамо, що ім’я Ліни Костенко входить до переліку найвідоміших жінок сучасної України, а її творчість є невіддільною частиною історії України та національної культури.

Раніше ми писали, що в Неаполі українці відкрили фотовиставку та проводять майстер-класи.

Також розповідали, що у Мілані стартує цикл літературних зустрічей про сучасну українську поезію.

Подія сталася 12 лютого з нагоди IX Дня італійського дизайну 2025 року, повідомили в посольства Італії в Україні.

«Метою проєкту є також зробити внесок в освітлення вулиці міста у зимовий період, який, на жаль, все ще характеризується частими відключеннями електроенергії через російські атаки», – пояснили в посольстві.

Автором проєкту створення цієї інсталяції став відомий італійський дизайнер і митець Паоло Койя, який уже тривалий час мешкає в Україні.

Його проєкт апелює до ідей видатної української поетеси та громадської діячки Лесі Українки, яка понад століття тому виступала за рівність та свободу особистості, незалежно від соціального чи економічного статусу. Про це йдеться у Facebook на сторінці автора інсталяції.

«Поетеса заперечувала стереотипи, що обмежують людський потенціал, і її твори були спрямовані на звільнення особистості від соціальних догм. Світлова інсталяція втілює цей підхід через використання символічних форм і світлових ефектів, що нагадують про єдність, свободу та людську гідність», – зазначає Паоло Койя.

Відомо, що Леся Українка понад сто років тому проживала в будинку, який майже два століття потому став резиденцією посольства Італії в незалежній Україні – місцем, яке нині символізує двосторонні відносини між Італією та Україною. Ці відносини засновані на свободі та незалежності – тих цінностях, які пристрасно відстоювала Леся Українка.

За інформацією посольства Італії в Україні, інсталяція складається з енергоефективної світлодіодної системи з ліхтарями в кольорах італійського та українського національних прапорів із декоративними елементами з нержавіючої сталі. Вони відбивають джерело світла в навколишньому середовищі, примножуючи його потужність.

«Декоративні елементи різних секцій являють собою  листя дерев, що символізують цикл життя, а також нагадують мотив «силянки», традиційного українського жіночого намиста, що також носила видатна поетеса Леся Українка», – розповіли у посольстві.

Раніше ми розповідали, як у листопаді 2022 року в Києві встановили скульптуру італійського митця Паоло Койя.

До теми: У Львові урочисто відкрили виставку Паоло Койя «Італійська творча ДНК».

До такої нової генерації українських літераторів можна сміливо віднести Ірину Шувалову, яка днями розпочала свій тур Італією з поетичними читаннями в кількох містах.

Про унікальну творчість цієї талановитої поетеси дуже влучно висловилась кандидат філологічних наук, поетеса, авторка поетичних збірок, переможниця і фіналістка низки поетичних конкурсів Світлана Богдан.

«Здається, такого, як Шувалова, в українській літературі не робив іще ніхто», – зазначила пані Світлана Богдан в інтерв’ю для видання «Український тиждень».

Окрім авторського стилю Ірини Шувалової, а він дійсно є доволі незвичним, оскільки у віршах практично відсутні розділові знаки, вражає справжність її поезії та загадковість водночас. Тож, українці, які проживають в Італії, так само як італійці й інші європейці, мали чудову нагоду познайомитися з магією українського поетичного слова цієї поетеси на вечорі української поезії та музики «Ріки незмінно течуть додому».

Подія відбулась 7 травня в Римі за активної підтримки Посольства України в Італії. Прийняв та організував літературно-музичний захід Австрійський культурний форум Риму у співпраці з Європейською бібліотекою.

На цьому вечорі Ірина Шувалова представляла добірку своїх віршів українською мовою, а італійською їх читали Флавія Ферраньї та Массімо Гаррітано.

Італійський переклад здійснили Піна Пікколо, Алессандро Ачіллі, Маттео Аннек’яріко, Анастасія Бичкова, Росселла Карія, Анна Манжулло, П’єрлуїджі Паван. Захід проходив у діалозі з Оленою Пономаревою, професоркою українознавства Університету Сапієнца.

Свій виступ Ірина Шувалова розпочала віршем «Культурний шар», в якому зустрічаються такі слова:

«… до настання цієї епохи

ми були як діти…

… в тому минулому житті

навіть не знали

скільки сталевих сантиметрів болю

можна безперешкодно занурити

у наші м’які рожеві тіла»

На запитання Олени Пономаревої, що означає «писати тепер» і що таке «поезія війни», авторка серед іншого зазначила, що поезія в умовах війни є багатофункціональною.

«Війна не стається з нами. Вона стається з тими, хто не чекає війни. Поезія – це той вимір мови, де може вирости її нова гілка. Мова поезії – універсальний інструмент, це не розкіш, а щоденна необхідність. Поезія – це молитва, це і прокльон. Всі ці функції може виконувати ця нова мова поезії в умовах війни», – пояснила Ірина Шувалова.

Поетеса розповіла, що її брат та колишній чоловік зараз служать у війську. Вірш «Доброволець», який вона зачитала, присвячений саме їм. Загалом Ірина Шувалова зачитала понад десять своїх віршів – саме їх і можна назвати мовою поезії в умовах війни, яку зараз веде Україна з московським окупантом.

На нашу думку, в тій ситуації, в якій зараз опинилася Україна, стояти осторонь – означає програти. Діяти одному – означає програти. Навіть найчистіші ріки можуть пересихати, якщо вони течуть поодинці. Тільки об’єднавши ці ріки у велике море взаємопідтримки українців і всіх вільних країн цього світу, ми здатні відстояти своє право на життя, на свій власний дім і право бути господарями на своїй землі.

Дякуємо представникам всіх італійських організацій, які підтримують подібні заходи, це є дуже важливим для поширення правди про війну московії проти України, а також про українських Героїв, які стоять живим щитом на захисті не лише нашої країни, а й вільної Європи.

Про спільні зусилля задля досягнення перемоги вела мову й Олена Пономарева під час заходу.

«Тільки разом ми зможемо перемогти», – зауважила пані Олена.

Впродовж поетичного вечора лунали не лише вірші, а й жива музика. Ірина Шувалова читала свої твори під чарівні мелодії українських композиторів у виконанні піаністки Жанни Станкович та скрипальки Оксани Тютюник. Вони подарували можливість насолодитися поезією в супроводі музичних творів Данила Крижанівського, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика та Жанни Станкович.

Важливо залишатися зі своїми, співпереживати їм і відчувати від них підтримку, зрештою, так само як і самому надавати її. Цьому співзвучний і один із віршів Ірини Шувалової, який так і називається «Свої».

Завершився вечір фуршетом, який підготували організатори для всіх присутніх. А ще всі охочі мали змогу придбати книги авторки, отримати її автографи та зробити спільні фотографії на пам’ять. 

Відомо, що українська поетеса, перекладачка та дослідниця Ірина Шувалова родом із Києва, проте жила також в Сполучених Штатах Америки, Греції, Великобританії та Китаї. З 2023 року вона розпочала дослідницьку роботу при Університеті Осло в Норвегії. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання докторки наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де викладала українську мову. Її докторську дисертацію було присвячено динамічним ідентичностям спільнот, які зазнали впливу війни на Донбасі, розглянутим через призму воєнних пісень.

Шувалова є авторкою п’яти поетичних книг, зокрема «Ран», «Ос», «Аз» та двомовної книги «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»), що вийшла 2019 року в американському видавництві «Lost Horse Press». Її збірка «Каміньсадліс» (2020) відзначена літературною премією «Літакцент» як поетична книга року. Найближчим часом вийде друком наступна книга під назвою «Кінечні пісні».

Вірші Ірини Шувалової друкувались в українських та закордонних виданнях, зокрема «Literary Hub», «Modern Poetry in Translation», «Words Without Borders» та багатьох інших.

Ірина Шувалова також є лавреаткою багатьох нагород, в тому числі першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2010) та премії Стівена Спендера / Йосипа Бродського (Stephen Spender / Joseph Brodsky Prize) 2012 року. Наразі її поезії вже перекладено двадцятьма дев’ятьма мовами.

Додамо, що цим заходом Ірина Шувалова розпочала свій невеличкий тур Італією, який пройде в кількох містах. З 10 травня у Венеції до неї приєднається ще одна відома українська поетеса, перекладачка та журналістка Ія Ківа.   

Також читайте інтерв’ю з українською поетесою Оксаною Стоміною: Маріуполь – моє місце сили.

Нині Оксана Стоміна знову їздить Італією, продовжуючи доносити своїм поетичним словом правду про те, що відбувається в Україні. Зокрема, днями маріупольська поетеса була учасницею культурного заходу «Європа у віршах» з нагоди Всесвітнього дня поезії в Римі.

Там ми й зустрілися з нею, щоб записати це інтерв’ю.

Усім відомо, що Ви є поетесою з Маріуполя. Це Ваше рідне місто?

Оксана Стоміна: Так, я народилася в Маріуполі й усе життя жила в цьому місті. Хоча багато подорожувала, але завжди поверталася в Маріуполь, тому що, напевне, це моє місце сили. Я дуже любила і люблю своє рідне місто. В мене з ним були ніжні, глибокі стосунки. Я його досліджувала та відкривала для себе і для інших: писала про нього, робила різні проєкти, проводила дитячі та дорослі екскурсії.

Яким пам’ятаєте своє дитинство?

Оксана Стоміна: Я пам’ятаю себе в дитинстві з дуже-дуже раннього віку. Мабуть, пам’ятаю майже усе, окрім свого народження. Я була дуже щасливою дитиною, бо в мене була любляча родина та повний набір бабусь і дідусів, які були просто ідеальні. Вони приділяли онукам велику увагу і передали багато любові. Саме у них я навчилася любити, і завдяки їм я вірю в любов, тому що я бачила цю любов з дитячих років. Зараз у мене лише приємні спогади про дитинство. Наприклад, мама писала мені дитячі вірші. А ще я дуже любила, коли вона читала мені книжки. Це було наче таке таїнство. Загалом, я з сім’єю багато подорожувала в дитинстві, бо мої батьки дуже любили подорожі.

Чи мали в дитинстві якісь мрії про доросле життя?

Оксана Стоміна: Мені згадалося, що вже у дорослому віці в мене було кілька віршів про старість. Я завжди шанобливо ставлюсь до поважного віку і до людей поважного віку. Тобто, якщо людина гідно живе – то в кінці, як результат життя, як нагороду, вона має отримати гідну старість. Але насправді це працює не завжди так. Я мріяла про щасливу, затишну старість, проте зараз, у зв’язку з війною, я стільки всього втратила, що не знаю, що буде завтра, і вже точно не розумію, якою буде моя старість. Ось про це в мене промайнула думка.

Де пройшли Ваші студентські роки?

Оксана Стоміна: Навчалася я в Білгороді ще за радянських часів. Це був єдиний раз, коли в студентські роки я тимчасово поїхала з рідного міста. Там нас навчалося двоє студентів з Маріуполя. Нам тоді казали, що ми наче з різних міст, бо інша дівчина була «просто з якогось Маріуполя», а Оксана – «з найкращого міста у світі – Маріуполя». Я завжди так закохано розповідала про своє місто. В мене було багато студентських друзів, з якими ми все життя спілкувалися, вони дуже часто приїжджали до мене в гості. Зустрічі нашої великої студентської компанії ми проводили в Україні, тому що друзі дуже любили до нас приїжджати. Кожного року ми обирали якесь місто в Україні і їхали туди. Це був Маріуполь, Харків, Полтава, Київ, Одеса, Львів… Їм завжди дуже подобалося у нас. Все було добре до 2014 року. Тоді їм по телебаченню сказали, що ми (Україна і росія, – прим. автора) вороги. Після цього, ми ще деякий час сперечалися: вони розповідали, що у нас тут нацисти в Україні. Я ж намагалася апелювати до їхнього здорового глузду і нагадувати, що їм у нас завжди було дуже комфортно: «Чому ви не вірите власним очам, не вірите своїй подрузі, а довіряєте незрозуміло кому?». Відтоді у нас контакти майже перервались саме через ставлення росії до України. Потім, десь у 2020 році, вони почали потихеньку повертатися, писати мені. Я вважала, що це визнання їхніх помилок, але насправді цього не було. Коли у 2022 році відбувся повномасштабний наступ росії на Україну знову ніхто з моїх білгородських друзів не написав, знаючи що моє місто майже стерли з лиця землі. Навіть ніхто не поцікавився чи я жива. Тому ця історія про дружбу зі студентських років є для мене досить болючою.

Чи можете пригадати, коли і як відкрили в собі здатність до написання віршів?

Оксана Стоміна: Так, я чудово пам’ятаю, коли почала писати вірші. Це було в дитинстві. Я вже тут згадувала, що мама писала для мене дитячі вірші. Власне, в поезії я і росла. Найбільше мені подобаються римовані вірші, бо, на мою думку, в них є найбільше гармонії. В мене таке враження, що я ввібрала це з молоком матері. І вже в 1-2 класі початкової школи почала писати власні вірші. Досі навіть пам’ятаю про що вони були, я писала їх на уроках.

А як саме Ви створюєте свої вірші? Як вони народжуються?

Оксана Стоміна: Я не створюю вірші, вони просто приходять. Здатність, тяжіння до поезії – це подарунок неба, долі. Це величезне задоволення писати вірші. Я щаслива й відчуваю радість, коли приходить вірш – він просто звідкись з неба падає, наче ти отримуєш подарунок.

Чи маєте інші захоплення, окрім поезії?

Оксана Стоміна: У мене багато захоплень, а найбільше захоплююсь життям, бо я дуже життєлюбна людина. Мені цікаво все різне спробувати. Із задоволенням поділяю інтереси свого чоловіка. Найбільше люблю подорожувати, кататися на лижах, грати у великий теніс, люблю море і все, що з ним пов’язано. Також мені подобається театр, кіно, музеї, книжки, мистецтво, музика, яка звучить у мене постійно. Люблю дивитись, як танцюють люди. Насправді, якщо так можна сказати, я дуже вдячний споживач культури та різного культурно-мистецького продукту. Мені цікавою є риболовля, спорт, за яким слідкую та вболіваю. Словом, я більше люблю, аніж не люблю. Щодо останнього можу віднести війну, поганих людей, зраду та злочинців.

Які асоціації викликає у Вас слово «війна»?

Оксана Стоміна: Для мене війна – дорівнює злочин. Я категорично на цьому наполягаю. Людина, яка розв’язала війну – це злочинець. Перетнути чужий кордон, окупувати чужу землю, анексувати чужу територію, вбити людину – це все злочинно і іншої думки тут бути не може. Злочинець має відповідати за свої злочини. А щодо асоціацій з цим словом, їх дуже багато і тепер стало ще більше, ніж будь-коли – кров, біль, гучні вибухи, страх, втрати, горе…

У листопаді 2023 року Ви вже були в Італії у багатьох містах з презентаціями своєї книги. Ваш нинішній тур триватиме до 5 квітня й охопить ще понад 10 міст. За якими критеріями обирали міста для творчих зустрічей?

Оксана Стоміна: За цей тур по Італії я дуже вдячна людям, які, власне, ним займаються. Здебільшого це Марина Соріна – як моя перекладачка, менеджерка та організатор цього туру, а також Андреа Гарбін – як видавець моєї книги. Вони організовували цей тур. Я не обирала міста, в яких відбуваються презентації, це все робили вони – розглядали запрошення та відповідали на них. Можу лише сказати, що у нас вже зараз є запрошення на третій тур. Адже ще є дуже багато інших міст, відвідати які нам в цьому турі просто не вистачає часу.

Окрім книги «Ненадіслані листи», чи є у Вас інші видання віршів чи прози?

Оксана Стоміна: Саме цю збірку віршів, написаних після початку повномасштабного вторгнення, я в Україні не видавала. Але в мене були й інші видання, починаючи з 2014 року. В принципі, я і займалась тим, що видавала збірки, книжки. Зокрема, в мене була збірка про війну росії проти України, називалася вона «По живому». Там було зібрано тексти письменників, поетів, журналістів, які знаходились на територіях, що були в епіцентрі подій – в Криму, на Донбасі та у Приазов’ї. Ця книга вийшла у 2016 році і з нею ми багато їздили по різних куточках України. Вона була перекладена англійською та литовською мовами. Згодом, вийшла ще одна окрема книга німецькою мовою, назва якої перекладається українською як «Війна приходить без запрошення». З цією книжкою ми їздили в Німеччину і робили там заходи. А зараз в мене буде ще одна прозова книга про війну, про події в Маріуполі. Вона вже готова і в даний час перекладається кількома мовами, зокрема, італійською. Тож, сподіваюсь, що скоро вона вийде і в Італії.

Чи можливо повернутися в минуле і щось там виправити?

Оксана Стоміна: На мою думку, в минуле повернутися не можна, але я і не схильна насправді до таких рефлексів. Я не з тих, хто шкодує про якісь свої вчинки. Я просто намагаюся не робити таких речей, про які ти потім шкодуєш.

Ким би хотіли бачити себе через 10 років?

Оксана Стоміна: Я хочу стати бабусею і бачити, як мої внуки ростуть у вільній та мирній Україні. Хочу бути щасливою і робити щасливими людей навколо себе. Мені здається, що це головне і найбільш правильно.

А якою б хотіли бачити Україну через ті самі 10 років?

Оксана Стоміна: Однозначно я хочу бачити Україну через 10 років цілісною – в межах кордонів 2013 року. Хочу, щоб всі анексовані території повернулися, щоб Україна була мирною, відбудованою, красивою країною, яка розвивається.

Нагадаємо, що наразі в Італії продовжується літературний тур Оксани Стоміної з презентаціями її двомовної збірки віршів «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite». Творчі зустрічі триватимуть до 5 квітня включно. Нижче вміщено актуальні дати заходів, міста та адреси👇

• 24/03 АНКОНА – Spazio Presente, via Buoncompagno, – ore 17:00;
• 26/03 П’ЯЧЕНЦА – Auditorium Santa Margherita, via Sant’Eufemia, 12/13 – ore 18:00;
• 27/03 БРЕШІЯ – Spazio Illich, via dei Mille, 22 – ore 20.30;
• 28/03 ПІНЕРОЛО (TO) – Бібліотека Alliaudi – ore 17:30;
• 31/03 ВЕРОНА – Casa di Ramia – ore 15:30;
• 02/04 ВЕРОНА – Palazzo Scaligero, piazza dei Signori – ore 16:00;
• 03/04 ВЕНЕЦІЯ – Circolo ARCI Franca Trentin Baratto – ore 18:00;
• 04/04 ВІТТОРІО – ВЕНЕТО – (TV) – Palazzo Todesco – ore 20:30;
• 05/04 ПАДУЯ – Patronato San Girolamo – ore 18:30.

До теми: Рим відзначив Всесвітній день поезії, Україну представляла Оксана Стоміна.

Також читайте: «Я вся тепер – про війну…» – Оксана Стоміна.

Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної, презентацію влаштують у 10 містах.

«Це пісня, яку я не писав, але вона трапилася зі мною», – написав співак.

За словами Альфонсо, всі кошти від прослуховувань пісні «Загадка» / «L’enigma» будуть передані до Благодійного фонду «Голоси дітей», який опікується українськими дітьми, постраждалими від війни.

Відомо, що цю двомовну пісню автор і виконавець, а також гітарист і аранжувальник Альфонсо Москато написав у співавторстві зі знаною українською поетесою Ольга Єрмак, більше відомою як Мідна.

«Мій друг Aльфонсо говорить, що він не написав цю пісню – вона сталася з ним. І це найкращий опис нашої співтворчості – спонтанної, стрімкої, з чистим інтересом в основі до поезії, музики і таємниці життя», – зазначила Ольга Єрмак.

Українка розповіла, що приїхала в Палермо через війну, і контекст цих подій тепер назавжди закладено в історію, про яку йдеться у пісні – через метафори та слова любові, що є близькими кожному. Поетеса вірить, що у вигаданої пари вигнанців, про яких співається у цій пісні, може бути майбутнє.

«Я хочу сказати тим, хто переживає зараз розпач, зневіру і відчуття, що вас не люблять чи вже немає кому любити: проявляйте любов. Вкладайте любов у ваші щоденні дії, у слова до того, хто може вас чути, в обійми тих, хто потребує їх, у творчість, добрі безкорисні справи. Дайте життю в вас прорости крізь руїни. Прийміть його силу і красу. Бо життя все відновлює і розставляє на природні місця незбагненного нами космічного порядку. Життєва сила – це диво. Життя – це божевілля матерії. Воно незнищенне», – вважає Ольга Єрмак.

Додамо, що «Загадка» / «L’enigma» – це драматична історія про кохання, що розгортається в умовах, зовсім несумісних з романтикою. Проте водночас із ліричністю сюжету, вона промовляє про загадку життя, яке відроджується на руїнах.

Як повідомили у міністерстві культури та інформаційної політики України, композиція була створена на одному подиху, прямо у студії артиста. Її образи виникли з вірша Мідної «Поле» зі збірки «Стосонце» і розвинулись у нову неповторну історію.

«До цього Альфонсо Москато ніколи не чув української мови», – зауважили в міністерстві.

Нагадаємо, що в 2021 році італійський співак і його дружина-українка виконали відому пісню «Bella Ciao».

Раніше ми повідомляли, що італійський співак присвятив пісню Україні.

Подія відбудеться 9 листопада о 18:00 за адресою Via Clerici, 10, Milano. Про це повідомили в Генеральному консульстві України в Мілані, запрошуючи всіх охочих.

Відомо, що читання поезій влаштують італійською мовою у виконанні Лії Квартапелле, Анни Зафесової, Марти Оттавіані та Серени Уччелло.

Ведучий вечора сучасної української поезії – Алессандро Літта Модіньяні. Організатори інформують, що вхід на вечір з Галиною Крук вільний, поки є місця.

Додамо, що наразі в різних містах України проходять презентації поетичної аудіокниги Галини Крук «Букwar», яка складається із віршів, написаних за останні 10 років.

Поетеса пояснила, про що і для чого складається її нова аудіокнига.

«З тривожних передчуттів, із важких усвідомлень початку війни, зі спостережень і згадок тих, що пройшли і вціліли, з бажання зберегти в пам’яті тих, які загинули, з намагань прийняти несправедливість і непоправність втрат, з необхідності говорити за тих, хто вже не може про себе сказати, з бажання нічого не забути, яким болісним воно б не було. Переосмислити все, чого нас вчили про цей світ, і що не пройшло випробування важким часом і жорсткою реальністю, навчитися складати букви і слова, відчитуючи нові сенси», – написала в соцмережі Галина Крук.

Аудіокнигу можна послухати в аплікації Audiostories за цим посиланням.

Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші Оксани Стоміної, поетеси з Маріуполя, презентацію влаштують у 10 містах.

Нагадаємо, що 11 листопада в Римі відбудеться конференція про уроки українського спротиву.