Як повідомили у дипломатичному представництві України, кількість місць обмежена, тому для бронювання місця слід надіслати листа на ел.пошту vilena.kholiavytska@mfa.gov.ua.

«Ім’я Тайри добре відоме багатьом. Вона – доброволиця, парамедик, психолог, офіцер корпусу НГУ «Хартія». Жінка, яка пройшла полон – і змогла записати вірші з того боку вічності», – зазначили у Посольстві України.

Також розповіли, що у збірці поезій Тайри йдеться про війну, полон, тортури, госпіталь у вогні і крові Маріуполя, живих і мертвих.

«Це тексти, написані між евакуацією поранених, любов’ю і катівнями, між перельотами континентами. Поезія, яка не просить співчуття. Вона – дух епохи. Тайра попри все каже не «досить», а «далі буде», – анонсували презентацію в Посольстві України в Італії.

Додамо, що сама Юлія Паєвська понад пів року тому пояснила, що вірші у збірці «Наживо» за великим рахунком не про війну і навіть не про неї.

«Це мова, якою говорить досвід, досвід якому зазвичай відбирає мову в умовах війни. Це набагато глибше ніж “естетика болю” чи документ – свідчення і я не сприймаю це як сповідь. Це інструмент, ліки для одужання, терапія і травматологія втілена в слово. Для мене це алгоритм відновлення функціонування особистості і здатності мислення під тиском досвіду, коли все інше вже практично знищено. Моя мова тут не естетська прикраса, вона покликана тримати вертикаль», – поділилася Юлія Паєвська.

Також вона додала, що в психології є поняття «посттравматичного зростання» і вона сама сприймає цю збірку ще глибше – як перепрошивку особистості після катастрофи, коли людина відроджує себе не всупереч болю, а завдяки йому.

Тайра розповіла, що збірка «Наживо» виникла зі специфічного натхнення, з необхідності перезаписати себе рядками, віднайти сенс буття. Тож вірші у цій збірці – мова її нервової системи, що пройшла через тортури, смерть, тишу безнадії, бачила кінець світу і знайшла спосіб відродитися сильнішою.

«Я писала ці тексти для нас – тих, кого намагались випалити, так само як росіяни палять українські книги в містах, куди заходять, звичайно якщо в цих зруйнованих обійстях ще лишається щось, що може палати», – повідала Юлія Паєвська.

Для Тайри цей шлях – не лише особистий біль, а спільна доля всіх, хто пізнав гіркоту втрат, хто шукає зниклих чи чекає рідних із полону. Вона говорить від імені тих, хто гоїть рани в госпіталях або готує руки до надважливої роботи: чи то керування дроном, чи то порятунок життя під крапельницею, чи то написання слів, що стають цвяхами в труну імперії ворога.

Юлія переконана, що українці відроджуються, мов Фенікси, стаючи в тисячу разів сильнішими. З попелу спалених книжок та зруйнованих міст, де ворог намагався знищити саму нашу душу, натомість народилася бездоганність – справжній філософський камінь нації.

Тайра свідчить: вони вижили там, де це здавалося неможливим, і стали голосами, які більше ніхто не зможе змусити замовкнути. Для неї важливо, щоб її чули – і можливо сприймали навіть не як поезію, а як доказ того, що після повного знищення можливо встати і вивести слово на висоту усвідомлення і повної присутності в цьому житті.

«Я тримаю в руках цю збірку як знак того, що ми по суті безсмертні. Форма вірша для мене лише спосіб. Суть – у самому акті бути. Це і є Фенікс. Це ми. По великому рахунку це не література. Це ми. Наживо», – написала Тайра на своїй сторінці у Facebook.

До теми: Українці Риму зустрілися з легендарною Тайрою.

За словами організаторів, це буде чудова нагода послухати українських музикантів, які представляють розкол реальності тієї нації та діаспори, яка привела в Італію багатьох художників, музикантів, поетів.

До речі, організовує цей захід українська волонтерська організація «Надія ОДВ» / Nadiya ODV – Organizzazione di Volontariato Ucraina за підтримки муніципалітету П’яченци, Посольства України в Італії, а також Мережі асоціацій NAU.

«Це буде тепла і зворушлива подія, де українські музиканти та поети через музику й слово поділяться історіями сили, болю і любові свого народу», – обіцяють організатори заходу.

Також зазначається, що поетичні тексти Вікторії Амеліної, Оксани Стоміної, Ії Ківи, Юлії Мусаковської у поєднанні з музикою Giorgio Bernabò створюють простір, який зворушує, надихає і єднає.

Музика, написана композитором Джорджо Бернабо, стала результатом його співпраці з поетами та значною мірою натхненна їхніми поетичними текстами.

Організатори заходу зауважили, що музика автора пропонує різноманітну та потужну виразну палітру, яка ставить під сумнів, надихає та зворушує нас.

«Тексти пісень та музика ведуть слухачів у подорож, де досвід окупованого українського народу торкається наших сердець і розмиває наші межі, доки ми всі не відчуємо себе ближчими», – йдеться в анонсі цієї культурної події заходу.

Відомо, що особливою гостею заходу буде поетеса з Маріуполя Оксана Стоміна. Саме вона своїм віршем надихнула на перший музичний твір, з якого і народився весь проєкт «Resiste un canto di libertà».

Крім цього відомо, що до програми заходу увійшли виступи:

• Світлана Мельник – мецо-сопрано
• Олександр Пузанков – скрипка
• Дарія Малахова – фортепіано
• Алла Назімок – фортепіано
• Мануела Стінго – оповідач
• Надія Марченко, Кароліна Мільї – читці
• Джорджо Бернабо – автор музики та проєкту
• Дитячий хор «Дзвіночки», диригент Наталія Кампо

Раніше повідомлялося, що в Італії стартує третій тур української поетеси Оксани Стоміної.

Про це повідомили в Мережі Асоціацій за Україну (НАУ) / Network Associazioni per Ucraina (NAU), що є організатором туру за інформаційної спонсорської допомоги Посольства України в Італії.

«Оксана Стоміна була свідком перших тижнів облоги Маріуполя та трагедій Драматичного театру і металургійного заводу «Азовсталь». Її поетичний голос тісно пов’язаний з українською соціальною та політичною реальністю», – зауважують в NAU.

За словами організаторів туру, у книзі «Невідправлені листи», виданій видавництвом Gilgamesh Edizioni, поетеса пропонує потужне та зворушливе свідчення, поєднуючи особистий досвід із колективним виміром сучасної української історії.

«Оксана Стоміна вперше приїхала до Італії у 2022 році разом зі своїми колегами Бельченком та Кивою. З цієї зустрічі народилася ідея створення книги, виданої в Італії видавництвом Gilgamesh Edizioni. На прохання численних культурних організацій авторка повернулася до Італії для презентаційного туру восени 2023 року (10 дат) та ще одного навесні 2024 року (15 дат)», – пояснили в NAU.

Відомо, що на відміну від попередніх турів, у турі 2025 року Оксана Стоміна зустрінеться з читачами в регіонах Південної Італії – у Трані, Барі, Бішеллі, Неаполі та, нарешті, у Беневенто. Також відомо, що зустрічі відбудуться ще й у Кремі, П’яченці, Венеції, Ріміні, Сенігаллії, Портогруаро, Дезенцано-дель-Гарда, Азолі та Ремеделло.

«Відбудуться зустрічі зі студентами університетів та шкіл, а також концерт, на якому звучатимуть пісні, натхненні віршами Стоміної та інших сучасних українських поетів. Ініціатива має на меті сприяти діалогу та презентувати культуру народу, який навіть у воєнний час боровся не лише за свободу своїх територій, а й за захист своєї ідентичності», – йдеться у Facebook на офіційній сторінці NAU.

Щоб отримати більше інформації, напишіть Марині Соріній або Andrea Garbin Poesia.

«Одна подорож закінчується, інша починається. Цього разу в Україну поїдемо не ми, а Україна приїде до нас в особі Оксани Стоміної, яка багато чого разом: поетеса, письменниця, активістка, мати та дружина, яка бореться за повернення чоловіка з російського полону. Що символізує цей соняшник? Скоро дізнаємося разом», – пообіцяла Марина Соріна у соцмережі.

Додамо, що перша зустріч туру Оксани Стоміної «Невідправлені листи – 2025» відбудеться сьогодні о 18:00 у приймальній залі муніципалітету Крема на площі Дуомо, інформують у NAU.

«На ній будуть присутні авторка Оксана Стоміна та куратор серії, поетеса Andrea Garbin Poesia. Це буде третя та заключна зустріч серії «Людський опір поезії», куратором якої є Альберто Морі (Circolo Poetico Correnti) за патронажу Comune di Crema та Cultura Crema. Вхід вільний», – повідомили організатори.

Нагадаємо: В Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя, презентацію влаштують у 10 містах.

До теми: Маріуполь – моє місце сили: інтерв’ю з поетесою Оксаною Стоміною.

Раніше ми розповідали, що Рим відзначив Всесвітній день поезії, Україну представляла Оксана Стоміна.

Також читайте статтю Оксана Стоміна: «Я вся тепер – про війну…».

Лелечий світанок…  так можна назвати початок нового весняного дня 19 березня, який щороку зустрічають в Україні. В цю дату, як правило, додому повертаються з теплих країв лелеки. За повір’ям, на своїх крилах приємності вони приносять свіжий весняний вітер, подих щастя і запах надії. Так само і багато українців, які зараз тимчасово проживають за кордоном, все ж повернуться до рідного українського гнізда.

Символічно, що цього дня 95 років тому в наш лелечий край на своїх крилах сподівання буськи принесли людину, яка згодом стане живою легендою України, совістю і голосом нації, людиною-епохою… Людиною, в якої також будуть крила.

18 березня, в переддень ювілею великої українки, видатної української поетеси-шістдесятниці, письменниці в Римі відбувся музично-літературний вечір, присвячений 95-річчю від дня народження Ліни Костенко: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність».

Захід люб’язно прийняв Австрійський культурний форум в Римі за активної підтримки і організації Посольства України в Італійській Республіці. Модератором події виступила професорка україністики Римського університету «Ла Сап’єнца» Олена Пономарева.   

Вечір розпочався проникливо-емоційним виступом професорки Терези Інджейн, директорки Австрійського культурного форуму в Римі. У своїй промові вона представила почесного професора Віденського університету славістики Алоїза Волдана, який з дружиною спеціально приїхав на цей захід із Зальцбурга.

Пані Тереза відзначила, що професор Волдан є найкращим перекладачем і знавцем української літератури в Австрії.

Серед іншого, директорка Австрійського культурного форуму в Римі наголосила на важливості поезії, як прояву словесного мистецтва і висловила своє захоплення творчістю Ліни Костенко.

«На мій погляд, поезія – це найтонше, найяскравіше зі словесних мистецтв, яке торкається нас, немов ноти тихої музики. Сьогодні ввечері ми хочемо відсвяткувати глибину божественного мистецтва Ліни Костенко, яка завтра святкує свій день народження. Її поезія дарує красу, дарує надію, може створювати промені світла в часи теперішніх жахливих подій. Кожна весняна квітка, кожен зелений листочок, кожен її рядок написаний надією десь у реальності, яку ми бажаємо, але яка постійно вислизає від нас», – зауважила пані Тереза.

Водночас професорка висловила сподівання, що скоро це «море болю» зникне і перетвориться на сяючу есенцію і спокійне життя без страждань і страху.

Олена Холявицька, другий секретар з питань культури Посольства України в Італійській Республіці, у своєму слові подякувала всім присутнім, зокрема, співорганізаторам і учасникам цього чудового вечора. Вона наголосила, що Ліна Костенко, яка святкує своє 95-річчя, є живою легендою української літератури.

«Твори Ліни Костенко – це не просто слова чи філософія – це сила духу і національна єдність. Їх об’єднує велика любов до України, розуміння людської долі, сильна громадянська позиція та лірична ніжність. Її поезія – це дзеркало часу, це правда, яка проростає між рядків», – підкреслила Олена Холявицька.

Модераторка заходу Олена Пономарева, знайомлячи присутніх з біографією Ліни Костенко, зауважила, що ця українська поетеса є однією з найулюбленіших у себе на Батьківщині, а цитати з її віршів є найбільш поширеними у соціальних мережах. Праці пані Ліни перекладені понад 20 мовами світу, і стільки ж національних і міжнародних премій вона отримала за свою творчість. У 2022 році Франція нагородила її Орденом Почесного легіону (найвища нагорода за цивільні заслуги у Франції, яку присуджує Президент республіки). А в 2015 році астероїд 290127 головного поясу Сонячної системи отримав назву нашої поетеси – «290127 Linakostenko».

«Я думаю, знаючи тепер, що в цьому Всесвіті є маленька холодна планета з такою теплою назвою, нам варто продовжувати жити, будучи гідними сучасниками Ліни Костенко», – висловила сподівання пані професорка.

Олена Пономарева також презентувала перше італійське видання книги Ліни Костенко «Sulle rive del fiume eterno» («Над берегами вічної ріки») видавництва «Кастельвеккі» (2023) зі вступом Алоїза Волдана, яке побачило світ лише у 1977 році. Італійський переклад збірки майстерно та елегантно зуміли передати Оксана Пахльовська та Джованна Броджі.

З цікавою доповіддю на тему «Ліна Костенко – її значення для української літератури» виступив почесний професор Віденського університету славістики Алоїз Волдан. Він зазначив, що індивідуальний стиль написання поетесою віршів незрівнянний і, водночас, легкий.

«Вірші Костенко символізують світ, як природність, в якій людина переживає свою тимчасовість», –  підкреслив пан Алоїз.

Серед іншого пан професор відзначив, що Ліна Костенко перевершує своїх сучасників не лише у віці, а й у популярності. Мабуть, такою довгою та успішною кар’єрою не може похвалитися жоден український поет сучасності. Проте вона не була такою завжди. Протягом 16 років творчість Ліни Костенко була під забороною радянського режиму.

Професор Волдан зачитав кілька віршів у власному перекладі німецькою мовою та проаналізував деякі твори Ліни, зокрема історичний роман «Маруся Чурай».

«В українській літературі багато романів про козацьку добу, де героями були здебільшого чоловіки, як от, наприклад, Хмельницький чи Мазепа. І є лише один виняток – Маруся Чурай Ліни Костенко», – зауважив Алоїз Волдан.

Свої коментарі до перекладу віршів Ліни Костенко зробила Джованна Броджі, професорка української літератури Міланського державного університету. Вона, зокрема, розповіла про складність перекладу на італійську мову віршів української поетеси, які є дуже глибокими і з багатьма метафорами.

«Між нашими мовами є багато граматичних, синтаксичних і традиційних аспектів, які різняться. Тому іноді мені доводилося імпровізувати. В італійській мові також присутнє багатство лексики (достатньо глянути у словники), проте зазвичай поети ними не користуються, зрештою, ми їх не знаємо», – поділилася пані Джованна.

Під час вечора лунали багато віршів Ліни Костенко різної тематики, у проникливому декламуванні студентів римського університету «Ла Сап’єнца» Ольги Дехтяр і Катерини Мички (українською) та Флавії Ферраньї і Массімо Гаррітано (італійською).

Серед зачитаних віршів були, зокрема, такі відомі, як «Сосновий ліс перебирає струни», «Душа – єдина на Землі держава», «Не говори печальними очима», «На старих фотографіях всі молоді», «Життя – це пастка і життя – це пустка» та інші.

Лунала також поезія, покликана звернути пильнішу увагу до України, в тому числі з боку європейців, на кровопролитну загарбницьку війну, яку розпочала московія проти України:

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

Водночас двома мовами був зачитаний і вірш, в якому Ліна Костенко красномовно охарактеризувала московського окупанта:

«Зміряйте росії температуру
у неї біла гарячка.
Поставте діагноз –
у неї параноя.
Вона хреститься на ікони,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць».

Приємною несподіванкою вечора стало відео-привітання від Ліни Костенко, перекладене італійською і зачитане дочкою поетеси – Оксаною Пахльовською, доктором філологічних наук, професором українознавства Римського університету «Ла Сап’єнца», науковою співробітницею Інституту літератури НАН України ім. Т.Шевченка, яка зараз проживає з мамою в Києві.

У своєму листі пані Ліна торкнулася багатьох важливих тем, зокрема війни, яку зараз переживає Україна.

«Поки ми тут, навіть ті з нас, хто фізично не на фронті, ніби опинилися серед мінних полів. Кожен наш крок, кожен наш подих може стати останнім. Це схожі відчуття, які я відчувала в дитинстві. Цього разу окупант прийшов не із Заходу, а зі Сходу. Та сама смерть, яка лише змінила маску…», – зазначила в своєму зверненні Ліна Костенко.

Ювілярка у листі подякувала організаторам і присутнім за прекрасний вечір і повідомила, що сьогодні в Римі австрійська культура відкриває свій простір для української поезії та музики. Це символізує розвиток і трансформацію Європи, невід’ємною частиною якої завжди відчувала себе Україна. З боку ж росії нічого не змінилося. У неї домінує те саме бажання підкорити Україну, знищити її культуру, її мову, її ідентичність.  

«Навіть не бачачи вас, я відчуваю себе поряд з вами. Сьогодні Європа допомогла нам подолати нашу самотність, зрозумівши її причини, самотність інтелігента в сучасному світі, того інтелігента, який говорить незручну для багатьох правду і готовий за цю правду померти, проте мало хто готовий її почути», – наголосила поетеса.

Насамкінець, Оксана Пахльовська словами Ліни Костенко закликала присутніх продовжувати допомагати Україні і висловила свою вдячність за підтримку.

«Тому, ви теж тут, у цьому залі, допомагаєте нам подолати цю самотність, відкриваючи свої душі для поезії, музики та розуміння. Україна постраждала, але міцна в своєму опорі. Хай світло музики та поезії буде з усіма вами, і разом з ними наша вдячність вам сьогодні і назавжди», – завершила відео-привітання Ліни Костенко пані Оксана.

Упродовж заходу зворушливо та мелодійно звучали музичні етюди у виконанні піаністки і композиторки Жанни Станкович, які гармонійно доповнювали дружню і чарівну атмосферу, що панувала весь вечір у переповненому залі Австрійського форуму. Особливі овації лунали після завершального музичного номера Жанни «Як тебе не любити, Києве мій!», автором якого є український композитор Ігор Шамо.

Після закінчення музично-літературного вечора всі присутні мали нагоду обмінятися своїми враженнями, поспілкуватися між собою та з організаторами події, а також зробити спільне фото на згадку про цю важливу мистецьку зустріч. Вона стала можливою, передусім, завдяки таланту і невтомній багаторічній праці геніальної поетеси, голосу правди та сумління української нації – Ліни Костенко.  

Ми, українці, маємо пам’ятати і пишатися своїми героями і видатними митцями, які творили у всі періоди нашої багатостраждальної, але водночас і героїчної історії та продовжують плідно працювати для вільного розмаху крил України й у теперішній час нашої нової боротьби з московським загарбником за відстоювання власної суверенності та гідності, за право бути господарями на своїй землі.

Життя і творчість Ліни Костенко для багатьох українців служить яскравим прикладом для наслідування, а її глибока, відверта, щира і вічно жива поезія виступає дороговказом на шляху відродження і оновлення України в часи Нової Епохи.

Ми приєднуємося до привітань для пані Ліни, які цими днями линуть, мабуть, з усього світу. Зичимо ювілярці приємного весняного вітру в потоці сприятливості, щоб ранішнє сонце наповнювало енергією її крила працелюбності, а лелечий клич сприяв успіху у здійсненні кроків із запахом справжності.

З роси і води Вам, дорога Ліно Василівно! У ці жорсткі для України часи Ваші слова дихають правдою та водночас надією і вірою в Божу Справедливість.

«Коли за нас Бог, то хто проти нас?», – говорить у листі до римлян Апостол Павло. Тож закочуймо рукави і продовжуймо підтримувати Україну стільки, скільки це буде потрібно для Перемоги, оскільки у нас і справді «немає часу на поразку…»👇

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку (Ліна Костенко)

Примітка: Автором всіх фото заходу, опублікованих у статті, є Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що у Римі влаштують вечір поезії та музики, присвячений 95-річчю Ліни Костенко.

Також читайте, що у Брешії українці знайомитимуть італійців з українським фольклором.

Поетично-музичний вечір солідарності присвячений українській культурі й організований з нагоди 1000 днів від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Про це розповіли в Національному музеї Абруццо.

«Не пропустіть цей вечір культури та солідарності, нагоду вшанувати душу України через поезію, історію, музику та роздуми!», – закликали музейники.

Водночас ця культурна подія присвячена вшануванню відомої української письменниці Вікторії Амеліній, яка у віці тридцяти семи років померла від поранень, отриманих  влітку 2023 року під час удару російської ракети по Краматорську. Про це повідомили в українській асоціації «Ucraina CreAttiva APS» (Рим).

«Вечір ставить за мету не лише вшанування культури та ідентичності українського народу, але й привернення уваги до щоденних трагічних подій, з якими й далі спіткаються міста і села України, запрошення до зрозуміння та підтримки», – зазначили в «Ucraina CreAttiva APS».

Відомо, що вечір «L’Ucraina e il Canto dell’anima» в ЛʼАквіла насправді складатиметься з двох заходів, і обидва вони спрямовані на вшанування української культури.

Все розпочнеться о 17:00 в Національному музеї Абруццо MuNDA. Це буде культурний захід, присвячений поезії, історії та традиційній українській музиці. У його програмі:

• поезія – читання двома мовами (українською та італійською) творів відомих сучасних українських поеток Вікторії Амеліної, Ірини Шувалової, Оксани Стоміної, Люби Якимчук;
• музика: слухання творів українських композиторів Діонісія Бонковського, Степана Чарнецького, Миколи Дремлюги, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика, Кирила Стеценка у виконанні: Маріанни Волкової (бандура й спів) та Оксани Тютюник (скрипка);
• історія – презентація книги «Відкриваючи Україну. Подорож крізь століття» (асоціація «24 лютого Україна»).

Далі ця культурна ініціатива продовжиться в базиліці Св. Бернардина концертом традиційної української музики. Він розпочнеться о 19:30 за адресою: Via San Bernardino, L’Aquila.

Це буде зворушливий музичний захід, збагачений традиційними різдвяними колядками. У концерті братимуть участь:

• Жанна Станкович (орган);
• Маріанна Волкова (бандура та вокал);
• Оксана Тютюник (скрипка).

Під час концерту лунатимуть твори композиторів Василя Барвінського, Анатолія Кос-Анатольського, Данила Крижанівського, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика, Адама Солтиса, Жанни Станкович, Кирила Стеценка.

«Гімн культурі, душі народу. Разом ми святкуємо силу мистецтва, яка об’єднується, втішає та змушує нас замислитися. Це не просто подія: це послання надії та солідарності», – наголосили організатори заходу.

Організаторами вечора поезії, музики та солідарності в місті ЛʼАквіла виступають Асоціація «24 Febbraio Associazione Ucraina» (ЛʼАквіла) та Асоціація «Ucraina CreAttiva APS» (Рим) у співпраці з Національним музеєм Абруццо MuNDA, Університетом третього віку м. ЛʼАквіла та за підтримки посольства України в Італійській Республіці, муніципалітету м. ЛʼАквіла, Регіональної ради Абруццо та Академії образотворчих мистецтв м. Л’Aквіла.

«Культура – це душа народу, важливий елемент опору та національної ідентичності. Символічні постаті, як поет Тарас Шевченко та композитор Микола Лисенко, стовпи української культурної ідентичності, засвідчують, наскільки це важливо для розуміння глибинного духу нації. Ми не маємо забувати про вбивства ні в чому не винних людей, які безперервно відбуваються кожного дня в українських містах і селах. Ці трагедії болять і не дають спокою нашому сумлінню», – розповіли організатори вечора.

Нагадаємо, що в Італії розпочалась благодійна акція «Різдвяна свічка» заради українських дітей.

Раніше ми розповідали, що в Італії триває виставка картин, які створила художниця з Тернополя під час війни.

Недавно організатори Українського дому опубліковали в Facebook вірш, присвячений цьому осередку української культури, мистецтва та освіти. Автором вірша є Василь Пиріг, який живе у Римі.

Ми вирішили розпитати Василя про те, як народився цей поетичний твір, а також про його поетичну творчість і життя в Італії.

Як народилась ідея написання вірша, присвяченого Українському дому в Римі?

Василь Пиріг: – Щоб сказати як народжується якийсь твір, варто знати таємницю того, як і звідки приходять ідеї. Як правило, в мене це відбувається спонтанно. Так само вийшло і з віршем-присвятою для Українського дому. У цей проєкт мене запросили організатори, в якому я, серед іншого, викладатиму театральне мистецтво. До речі, 21 вересня планується День відкритих дверей (презентація) Українського дому в Римі. Це буде осередок українства в Римі, в якому також працюватимуть суботня школа для дітей з вивченням української мови й інших предметів, різноманітні творчі гуртки, спрямовані на те, щоб українці, які зараз тимчасово або постійно проживають в Італії, мали змогу підживлювати свій зв’язок з Україною. Адже рано чи пізно багато з нас все-таки повернеться до рідного дому і паросток того справжнього українського цвіту, що був тут виплеканий в душі, зможе згодом дати вдалі плоди.

Вірш-присвята Українському дому в Римі схожий на гімн. Напевно це не перший такий твір, написаний тобою? Принаймні нам відомий неофіційний гімн Гніздичева, автором його слів є ти. І чому саме Гніздичів?

Василь Пиріг: – Гніздичів – моє рідне містечко, з яким я дихаю в унісон. Тут проживає багато ініціативних і творчих людей, які рухають його вперед. Наприклад, Гніздичівська територіальна громада була однією з перших створених громад в Україні. Свого часу я мав деякий стосунок до реалізації певних творчих проєктів у своєму селищі. Ідея написання пісні-гімну Гніздичева виникла в мене в 2016 році. Хотілося, щоб це було щось більше, аніж просто пісня. Щоб це стало певним орієнтиром для людей, які проживали, проживають і будуть проживати на цій території, для яких є пахучим якісний розквіт цього мальовничого містечка та й України загалом. Чи стане згодом ця пісня офіційним гімном, покаже час… Користуючись нагодою, хочу подякувати всім причетним до створення цієї пісні: автору музики – чудовому композитору Володимиру Кузишину, автору сольного виконання – талановитому співаку (його називають соловейком Гніздичева) та моєму другу Володимиру Сушку, аранжувальнику Сергію Стародубу, Церковному хору селища Гніздичева (багаторічному керівнику хору Олегу Сушку) та всім жителям Гніздичева, яким припав до душі цей твір.

Наразі ти проживаєш в Італії – чи має вплив на твою творчість інше культурне середовище?

Василь Пиріг: – Напевне скрізь, де людина мандрує, вона бере з собою… себе. Новий досвід в житті, як правило, може бути вартим уваги, оскільки він додає свіжості, розкриває різні прояви людини в нових для неї місцях і ситуаціях. У плані побуту життя в Україні та Італії в даний період суттєво відрізняється. Московія продовжує вбивати українців, знищуючи цілі міста в Україні, енергетичну й іншу цивільну інфраструктуру. Через це в житті пересічного українця в Україні додалося значного клопоту. На тлі цього ще й поглиблюється певний розкол між українцями, які проживають в Україні і тими, які проживають за кордоном. Ворог (кацапія) часто навмисне підливає масла у вогонь, намагаючись хитро маніпулювати емоціями UA-людей і посилювати цей розбрат між нами як всередині країни, так і ззовні. Я досі емоційно і думками в Україні. Навіть фізично – буває, коли зранку встаю, то потрібен деякий час, щоб зрозуміти, де знаходжуся, оскільки часто стежу за новинами в Україні, співпереживаю…

Чи виграють поезії війну? Як для кого. Без продовження розвитку української культури, навіть у часи війни, перемога матиме лише символічне значення. Насправді за цей рік я написав всього кілька нових віршів. Більшість з тих, які іноді публікую, були написані ще задовго до повномасштабної війни московії проти України. В цей час моя зосередженість є доволі іншою: як думати, що і як робити, щоб допомогти Україні у відстоюванні власної Суверенності?

Маєш багато віршів про війну, що найголовніше хочеш донести у такий спосіб?  

Василь Пиріг: – Окрім війни з зовнішнім проявленим загарбником – московією, більшість з нас всередині переживає свою власну внутрішню «війну»: різні елементи нашого внутрішнього «я» інколи  борються між собою, тим самим можуть зсувати нас з дороги пізнання себе. Глузд і тупість, щирість і лукавство, відкритість і замкненість і так далі можуть перебувати у напруженій взаємодії. І якщо в людини стрижень її уважності й усвідомленості ще хиткий, нею доволі легко маніпулювати, перевертаючи багато що з ніг на голову – Суть замінюючи формою, зло подаючи як Добро, брехню – як Правду. Цим підходом дуже багато років користувалася московія крізь свої фсб-шні впливи в Україні, навіть вже в часи UA-Суверенності. Зокрема, хитро і ницо висміювалося все, що пов’язане з українством: мова, культура, традиції, церква, українські митці… Це призвело до збільшення кількості зростання населення, для якого принцип «какая разніца» (озвучений в тому числі відомим коміком) став чи не основною ідейною структурою їхнього життя. Тому варто намагатися щиро придивлятися до себе, пробувати дивитися в корінь, пробувати відчувати себе з собою, тим самим збільшуючи рівень усвідомленості та зрілості в собі. І в цьому плані вірші можуть також виступати як легка пропозиція до таких спроб придивлянь до себе. Навівши лад з своїми внутрішніми «війнами» і збільшенням притомності в собі (в доповнення до збільшення української військової міці) ми здатні насправді перемогти московію.       

У тебе є вірш, присвячений військовому Тарасу Матвіїву, нагородженому відзнакою «Герой України» (посмертно). Чому саме йому?

Василь Пиріг: – З Тарасом я був знайомий, переписувалися в інтернеті. Він проживав у сусідньому місті Жидачеві. Я захоплювався його відкритістю, справжністю, працелюбністю, талантом, відданістю ідеям, сміливістю і надзвичайною любов’ю до України. Окрім професіоналізму, патріотизму і військовому героїзму, на мою думку, Тарас був одним з геніїв, який випередив свій час. Праці Тараса, зокрема творчі роздуми, які після його загибелі батьки опублікували у двох томах книги «Мої думки», будуть актуальними і через багато років. Тому що він писав про вічне і прожив життя «гідне ранкового Сонця», і так хотів, щоб українці були такими ж…

Які ще теми та мотиви переважають у твоїй поезії? Як ти їх розвиваєш?

Василь Пиріг: – Насправді поезію я сприймаю для себе як одну з гілок можливого самовираження свого творчого дерева. Для мене одним з основних критеріїв росту цього дерева є підживлювати корінь, а його гілки здатні бути довільними. Суть може бути першоважливою, а форма, однією з якої є також вірші, може проявитися у найрізноманітніший спосіб. Тому мені складно сказати про якісь впорядковані теми у своїй поезії. Коли з’являється внутрішній відгук написати щось, я просто пробую це написати. Мотив мабуть такий – підживлювати корінь свого дерева з легкою пропозицією для читачів спробувати придивлятися кожному до кореня свого дерева. Краса лісу може пізнатися крізь взаємодію всіх окремих дерев, що є у ньому, і в такий спосіб ці дерева (кожен по-своєму), і ліс зокрема, можуть стати красивішими й досконалішими.

Чи виступав ти зі своїми віршами в Італії та Україні? Чи відрізняється аудиторія слухачів в обох країнах?

Василь Пиріг: – У жовтні минулого року в Італії я виступив зі своїми віршами на Фестивалі української кухні і культури, що проходив у Римі, ініціаторкою проведення й організаторкою якого є українка Ксенія Шаленко. Також у травні цього року в якості гостя позаконкурсної програми брав участь у Фестивалі української культури «UKRO 2024» в місті Болонья. Його на високому рівні організувала Культурна асоціація «Італія-Україна» (м. Болонья) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna). Якщо говорити про свій виступ, на мою думку, кожен глядач сприймає-відчуває по-своєму згідно того, що відгукується в ньому самому. Загалом справжні українці в Україні і в Італії – це ті самі українці, оскільки «бути українцем» – це, в першу чергу, мати український склад і стан душі, мати ген-свідомість UA, тобто відданість українській ідеї, шанування своїх Героїв і митців, плекання своїх звичаїв та мови, гідність і гордість у відстоюванні правдивої української історії, збереженні й примноженні її творчих і духовних цінностей.

Досвід виступу зі своєю авторською поезією в Україні в мене, поки що, відсутній. Але, наприклад, у складі народного драматичного театрального колективу «Сучасник» під керівництвом бадьорої і талановитої Олександри Максимів мені доводилось виступати на різних сценах. Декламував вірші відомих українських поетів або брав участь у виставах. До речі, всі народні мистецькі колективи, яких є кілька в нашому Центрі культури і дозвілля Гніздичівської громади (директорка Центру культури Ярослава Сушко) є напрочуд професійними. Свого часу вони брали участь і навіть були переможцями багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів й конкурсів як в Україні, так і за кордоном.

Чи є в Італії українські літературні спільноти, якщо так, то чи взаємодієш ти з ними?

Василь Пиріг: – Радує те, що загалом українських асоціацій в Італії, які в тій чи іншій мірі мають дотичність до мистецько-культурних спрямувань, є доволі багато. Час від часу вони організовують українські заходи, фестивалі або запрошують на літературні вечори різних відомих українських митців і  поетів, щоб вкотре нагадати Італії та Європі загалом, що в Україні ще триває війна, провести благодійні збори на допомогу українській армії чи підтримати Україну в річницю важливих для нас історичних подій. Доволі часто долучається до організації і сприяння подібних українських заходів також Посольство України в Італії, український бізнес, який тут працює і церковні українські парафії. Багатьом зрозуміло, який зараз для України найважливіший пріоритет, тому стараються допомогти у міру своїх сил. По можливості, я також відвідую такі заходи і підтримую різноманітні українські ініціативи.

У вірші «Вечірня сповідь…» у тебе є рядки про свій стиль. Як би ти сам охарактеризував його?

Василь Пиріг: – Індивідуальність… Скільки людей, стільки і стилів. Часто багато що зводиться до специфіки конкретної людини. Важливою є мета у написанні якогось вірша, а також те, для кого він призначений. Це може бути, наприклад, як для окремої людини, так і для певної групи людей. З огляду на це в кожному конкретному випадку з’являється і певний стиль, який є найбільш доречним для тієї людини чи групи читачів, для якої він написаний.    

Цікаві твої поетичні «діалоги» з Ліною Костенко. Чи впливає її поезія на твою творчість? Чи має вплив творчість інших авторів?

Василь Пиріг: – З «діалогів» з Ліною Костенко, власне, й починалося моє знайомство з собою у здатності до написання віршів. Це почалося у 2016 році, коли у моєму особистому житті був доволі складний для мене період. Певні типи віршів, як самовираження, буває, найактивніше приходять тоді, коли людині душевно важко, коли в неї є ще свіжі емоції (які активно зачіпають). Можливо, це якісь почуття до іншої людини або стан турбулентності (невизначеності) і в такий спосіб людина може спробувати якось втамувати свій біль, трансформувавши її в творчість, якщо має до неї схильність. На фан-сторінці Ліни Костенко у Facebook, де публікується її поезія, одного разу я спробував в коментарях написати свої «вірші-відповіді» до тих віршів, які мені найбільше сподобалися. Це якби продовження її вірша – в тому ж ритмі, стилі, але з доповненим поглядом. По відгуках підписників тієї сторінки я почав розуміти, що ці «вірші-відповіді» знаходять своє схвалення у доволі великої кількості людей. Деякі з них навіть припускали, що я надрукував ще один подібний вірш Ліни Костенко, який їм просто був досі мало відомий, бо зазвичай я утримувався від підписання цих своїх віршів. Бувало, що вже і на мої віршовані коментарі інші поети також одразу писали свої віршовані доповнення-відповіді, на які я також у римований спосіб відповідав. Інколи виходили такі доволі цікаві «діалоги», немов розмова в якійсь віршованій виставі.

«Вірші-відповіді» мені подобаються ще й тому, що є вже певний готовий матеріал – наприклад, пластилін який можна спробувати якось доопрацьовувати. Тобто, у тебе вже є одна віршована думка-погляд когось на якусь життєву тему й одразу є можливість у такий спосіб посприяти-додати читачам свіжих акцентів з іншого боку своєї ситуації і, можливо, побачити в ній якісь нові ясніші елементи, що стануть їм в нагоді. Оскільки в чужих віршах кожен бачить свою ситуацію і приміряє вірш на себе, то в тебе є можливість посприяти одразу багатьом людям, в яких є подібні історії. Словом, згодом, коли цих «діалогів» вже назбиралося більше 50-ти, я перестав публікувати свої «вірші-відповіді». Мені стало цікаво і в інших нових темах проводити свої дослідження самого себе. Окрім Ліни Костенко, прекрасних і вартих уваги українських поетів і письменників є дуже багато. Але, мабуть, на мою творчість найбільше впливаю, передусім, я сам. Кожна людина є по-своєму унікальною, і саме від неї (якості її зусиль в першу чергу) залежить те, в який спосіб вона здатна себе реалізовувати.   

Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?

Василь Пиріг: – Напевно, в кожного по-різному. Можливо, якщо ти посилаєш у Всесвіт якийсь запит, то Він за певних таємних умов, може тобі відповісти. У мене є припущення, що людина і Всесвіт – це в певній мірі одне і те саме, і наша взаємодія з Ним відбувається за принципом «з’єднаних посудин». І це вже доведений наукою факт (у квантовій механіці є праці на цю тему). У створенні такого запиту важливим є уважність, стан дозрівання, оскільки від цього у великій мірі залежить якість протікання і результат. Коли приходить якась ідея в контексті вірша, я пробую її записати. Якщо протягом 15 хвилин виникають якісь складнощі, припиняю роботу. Через деякий час, як правило в найнепередбачуваніший момент, приходить інша порція відповіді. Буває так, що вірш я можу написати протягом 7 хвилин, а буває і протягом 7 років. Тут мова про те, коли саме я приймаю для себе рішення вважати цей твір завершеним без подальших його доопрацювань. 

Хто вони – читачі твоєї поезії?

Василь Пиріг: – Це люди, для яких є важливим ріст їхнього щирого пізнання себе, глибше розпізнання своїх мотивацій, шукання себе, мети свого втілення… В мене є припущення, що ми приходимо сюди з конкретною метою і нам би її розпізнавати і зосереджуватися на цій роботі. Поезія в тому й універсальна, оскільки вона в формі обгортки здатна сприяти читачу в спрямуванні його уваги в себе та віднаходженню потрібного Ключа (цукерки), що відкриє йому Двері до знаходження відповідей щодо власних питань.  

Де черпаєш натхнення?

Василь Пиріг: – Натхнення буває ніби поруч. Напевне воно обирає тих і в ті моменти, хто готовий його прийняти. Є шанси, що з ним можна пробувати подружитися і навчитися співпрацювати, тоді воно приходитиме частіше, коли буде в ньому потреба. Коли в мене є відповідний стан-настрій, натхнення приходить само, спонтанно. Може завітати на 20 хвилин протягом доби, а якщо потрібно, я можу попросити його затриматися і на 20 годин. В такі моменти мені подобається співпраця з ним, бо народжуються доволі цікаві творчі плоди.

Які найближчі творчі плани, ідеї?

Василь Пиріг: – Ідеї, якщо вони поки що відсутні, то можуть народитися… Наразі, мало з цих моїх ідей пов’язані з поезією. Мабуть, я утримаюсь від їх озвучення, оскільки для ідеї може бути доцільним пройти певний час дозрівання, щоб стати реальною. Часто на цьому шляху дозрівання, до певного моменту, є доречним, щоб її супроводжувала мовчазливість.

Чим, на твою думку, Україна відрізняється або не відрізняється від Італії?  

Василь Пиріг: – На мою думку, між Україною та Італією є певний зв’язок і спорідненість в декількох планах. І тут справа не тільки в історичних паралелях, мелодійності і глибині  наших мов, творінь наших митців, схожості краси природи чи деякої архітектури або смачної кухні. Справа ще й в акценті сприйняття важливості історичної місії наших націй у співіснуванні в Новій Епосі, яка вже настала. Нова Епоха, в моєму розумінні, це період розширення вектору сприйняття людьми Світобудови. Це сприятливий час для привідкриття завіс, збору жнив своїх «посівів», розвитку екологічних, медичних та інших технологій з врахуванням цих знань… Схожий Вітер Справжності дме в наших країнах. В якомусь плані, я почуваюся тут, як вдома.     

Чим є для тебе Україна?

Василь Пиріг: – Багато чим. Це гарна Богом обрана земля, яка в даний період перебуває в своєму важливому історичному процесі, що відіграє ключове значення для себе і для всього людства. Руками України Бог показує, що Він тут головний, а для Нього – все можливе. І хай зараз у нас доволі жорсткі часи, але пройде певний період… і після найтемнішої ночі настане Світанок, після зими прийде Весна, після смерті – Воскресіння… Народитися в цей час і бути українцем – це особлива Божа благодать і місія, яку варто розпізнавати в собі багатьом, для кого є пахучою його власна внутрішня еволюція і розквіт України.      

Про що мрієш?

Василь Пиріг: – Про зустріч з Світанком і Справжньою українською весною… А також, про примноження зрілості поглядів в деяких впливових осіб цього світу стосовно того, що зараз коїться між московією та Україною. Оскільки публічні заклики й намагання до примирення з тим, хто агресивно і дуже зло нападає, щоб обікрасти і вбити – чи є в такому намаганні (я про намагання помиритися) якийсь глузд і притомність? Може значно тверезішим було б шукати ефективніші способи, як допомогти Україні себе відстояти і видворити нападника з її території ?

Що побажаєш українцям в Україні та українцям в Італії?

Василь Пиріг: – Бути сповненими мудрого оптимізму і на крилах працелюбності продовжувати боротьбу як у напрямку внутрішнього розквіту, так і в напрямку відстоювання й відродження Українського Сонця. Пам’ятаймо, що спокуса здатися буде особливо сильною незадовго до перемоги. В одному з віршів мені прийшли такі рядки:

Коли ж дійдем – зустрінем ранок,

Що прийде на святі руїни…

Де була ніч – зійде Світанок

У славі про Героїв України!

Тому на завершення, я б хотів звернутися до всіх українців словами Героя України Тараса Матвіїва, про якого ми з вами вже згадували: «Будьте гідними ранкового Сонця!».

Слава Героям України!

До такої нової генерації українських літераторів можна сміливо віднести Ірину Шувалову, яка днями розпочала свій тур Італією з поетичними читаннями в кількох містах.

Про унікальну творчість цієї талановитої поетеси дуже влучно висловилась кандидат філологічних наук, поетеса, авторка поетичних збірок, переможниця і фіналістка низки поетичних конкурсів Світлана Богдан.

«Здається, такого, як Шувалова, в українській літературі не робив іще ніхто», – зазначила пані Світлана Богдан в інтерв’ю для видання «Український тиждень».

Окрім авторського стилю Ірини Шувалової, а він дійсно є доволі незвичним, оскільки у віршах практично відсутні розділові знаки, вражає справжність її поезії та загадковість водночас. Тож, українці, які проживають в Італії, так само як італійці й інші європейці, мали чудову нагоду познайомитися з магією українського поетичного слова цієї поетеси на вечорі української поезії та музики «Ріки незмінно течуть додому».

Подія відбулась 7 травня в Римі за активної підтримки Посольства України в Італії. Прийняв та організував літературно-музичний захід Австрійський культурний форум Риму у співпраці з Європейською бібліотекою.

На цьому вечорі Ірина Шувалова представляла добірку своїх віршів українською мовою, а італійською їх читали Флавія Ферраньї та Массімо Гаррітано.

Італійський переклад здійснили Піна Пікколо, Алессандро Ачіллі, Маттео Аннек’яріко, Анастасія Бичкова, Росселла Карія, Анна Манжулло, П’єрлуїджі Паван. Захід проходив у діалозі з Оленою Пономаревою, професоркою українознавства Університету Сапієнца.

Свій виступ Ірина Шувалова розпочала віршем «Культурний шар», в якому зустрічаються такі слова:

«… до настання цієї епохи

ми були як діти…

… в тому минулому житті

навіть не знали

скільки сталевих сантиметрів болю

можна безперешкодно занурити

у наші м’які рожеві тіла»

На запитання Олени Пономаревої, що означає «писати тепер» і що таке «поезія війни», авторка серед іншого зазначила, що поезія в умовах війни є багатофункціональною.

«Війна не стається з нами. Вона стається з тими, хто не чекає війни. Поезія – це той вимір мови, де може вирости її нова гілка. Мова поезії – універсальний інструмент, це не розкіш, а щоденна необхідність. Поезія – це молитва, це і прокльон. Всі ці функції може виконувати ця нова мова поезії в умовах війни», – пояснила Ірина Шувалова.

Поетеса розповіла, що її брат та колишній чоловік зараз служать у війську. Вірш «Доброволець», який вона зачитала, присвячений саме їм. Загалом Ірина Шувалова зачитала понад десять своїх віршів – саме їх і можна назвати мовою поезії в умовах війни, яку зараз веде Україна з московським окупантом.

На нашу думку, в тій ситуації, в якій зараз опинилася Україна, стояти осторонь – означає програти. Діяти одному – означає програти. Навіть найчистіші ріки можуть пересихати, якщо вони течуть поодинці. Тільки об’єднавши ці ріки у велике море взаємопідтримки українців і всіх вільних країн цього світу, ми здатні відстояти своє право на життя, на свій власний дім і право бути господарями на своїй землі.

Дякуємо представникам всіх італійських організацій, які підтримують подібні заходи, це є дуже важливим для поширення правди про війну московії проти України, а також про українських Героїв, які стоять живим щитом на захисті не лише нашої країни, а й вільної Європи.

Про спільні зусилля задля досягнення перемоги вела мову й Олена Пономарева під час заходу.

«Тільки разом ми зможемо перемогти», – зауважила пані Олена.

Впродовж поетичного вечора лунали не лише вірші, а й жива музика. Ірина Шувалова читала свої твори під чарівні мелодії українських композиторів у виконанні піаністки Жанни Станкович та скрипальки Оксани Тютюник. Вони подарували можливість насолодитися поезією в супроводі музичних творів Данила Крижанівського, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика та Жанни Станкович.

Важливо залишатися зі своїми, співпереживати їм і відчувати від них підтримку, зрештою, так само як і самому надавати її. Цьому співзвучний і один із віршів Ірини Шувалової, який так і називається «Свої».

Завершився вечір фуршетом, який підготували організатори для всіх присутніх. А ще всі охочі мали змогу придбати книги авторки, отримати її автографи та зробити спільні фотографії на пам’ять. 

Відомо, що українська поетеса, перекладачка та дослідниця Ірина Шувалова родом із Києва, проте жила також в Сполучених Штатах Америки, Греції, Великобританії та Китаї. З 2023 року вона розпочала дослідницьку роботу при Університеті Осло в Норвегії. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання докторки наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де викладала українську мову. Її докторську дисертацію було присвячено динамічним ідентичностям спільнот, які зазнали впливу війни на Донбасі, розглянутим через призму воєнних пісень.

Шувалова є авторкою п’яти поетичних книг, зокрема «Ран», «Ос», «Аз» та двомовної книги «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»), що вийшла 2019 року в американському видавництві «Lost Horse Press». Її збірка «Каміньсадліс» (2020) відзначена літературною премією «Літакцент» як поетична книга року. Найближчим часом вийде друком наступна книга під назвою «Кінечні пісні».

Вірші Ірини Шувалової друкувались в українських та закордонних виданнях, зокрема «Literary Hub», «Modern Poetry in Translation», «Words Without Borders» та багатьох інших.

Ірина Шувалова також є лавреаткою багатьох нагород, в тому числі першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2010) та премії Стівена Спендера / Йосипа Бродського (Stephen Spender / Joseph Brodsky Prize) 2012 року. Наразі її поезії вже перекладено двадцятьма дев’ятьма мовами.

Додамо, що цим заходом Ірина Шувалова розпочала свій невеличкий тур Італією, який пройде в кількох містах. З 10 травня у Венеції до неї приєднається ще одна відома українська поетеса, перекладачка та журналістка Ія Ківа.   

Також читайте інтерв’ю з українською поетесою Оксаною Стоміною: Маріуполь – моє місце сили.

Організаторами культурної події виступили Римський кластер EUNIC (Instituti di Cultura Nationali dell`Unione European Union) у співпраці та за підтримки FUIS (Італійської унітарної федерації письменників) за патронату Європейської комісії та Національної комісії Італії у справах ЮНЕСКО.

Учасниками заходу «Європа у віршах» стали поети з 16 європейських країн, запропонованими їхніми дипломатичними представництвами чи культурними інститутами. Йдеться про Україну, Австрію, Болгарію, Чехію, Фландрію, Італію, Литву, Польщу, Португалію, Румунію, Сербію, Словаччину, Словенію, Іспанію, Швейцарію, Угорщину. Кожен поет читав свої вірші мовою оригіналу з одночасним екранізованим перекладом на італійську мову.

Україну на цьому заході представила поетеса, письменниця та волонтерка з Маріуполя Оксана Стоміна. Наразі вона більше як тиждень перебуває в Італії з туром, презентуючи свою поетичну збірку «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite», видану двома мовами.

Італійський переклад віршів зробила письменниця та перекладачка Марина Соріна.

Відомо, що Оксана Стоміна до 16 березня 2022 року перебувала в рідному Маріуполі під постійними обстрілами загарбницьких військ московії. Перебуваючи понад 20 днів у майже повністю оточеному місті, вона працювала як волонтерка, надаючи допомогу пораненим та іншим потребуючим.

За словами поетеси, у ті страшні дні вона не могла спати та їсти, але писала. Писала вночі, на колінах, просто на папірцях, на якихось серветках. Також відомо, що чоловік пані Оксани вже близько двох років перебуває у полоні московитів.

На заході «Європа у віршах» в Римі авторка виступила з кількома віршами. Своїм емоційним виконанням вона прагнула донести до присутніх правдиву інформацію про війну в Україні.

Зокрема, у виконаному нею вірші «Досвітанкове» є такі рядки:

Вони прилітають додому, вони вбивають.

Просто вбивають! Дорослих, старих, малечу…

Вони прилітають зранку або під вечір,

Іноді по обіді і серед ночі…

Ти ж не для цього крила придумав, Отче ?

Після закінчення заходу до Оксани Стоміної підходило багато людей, в тому числі представників з інших країн. Всі вони висловлювали своє співчуття у зв’язку з подіями в Україні й дякували за її мужність та стійкість.

Вдалося поспілкуватися з пані Оксаною також і нам. Тож незабаром очікуйте публікацію інтерв’ю з нею, де йтиметься про життя, творчість і тур, з яким вона зараз перебуває в Італії.

Нагадаємо, що протягом останнього тижня це був уже третій поетичний захід, в якому взяла участь Оксана Стоміна в рамках туру Італією з презентацією своєї двомовної збірки віршів «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite». Творчі зустрічі з нею продовжаться до 5 квітня включно й відбудуться в таких містах👇

• 22/3 МІЛАН – Circolo Filologico Milanese, via Сlerici, 10 – ore 18:00;
• 23/03 РАВЕННА – Бібліотека Classense, via Alfredo Baccarini, 3 – ore 17:00;
• 24/03 АНКОНА – Spazio Presente, via Buoncompagno, – ore 17:00;
• 26/03 П’ЯЧЕНЦА – Auditorium Santa Margherita, via Sant’Eufemia, 12/13 – ore 18:00;
• 27/03 БРЕШІЯ – Spazio Illich, via dei Mille, 22 – ore 20.30;
• 28/03 ПІНЕРОЛО (TO) – Бібліотека Alliaudi – ore 17:30;
• 31/03 ВЕРОНА – Casa di Ramia – ore 15:30;
• 02/04 ВЕРОНА – Palazzo Scaligero, piazza dei Signori – ore 16:00;
• 03/04 ВЕНЕЦІЯ – Circolo ARCI Franca Trentin Baratto – ore 18:00;
• 04/04 ВІТТОРІО-ВЕНЕТО – (TV) – Palazzo Todesco – ore 20:30;
• 05/04 ПАДУЯ – Patronato San Girolamo – ore 18:30.

Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної.

До теми: «Я вся тепер – про війну…» – Оксана Стоміна.

Йдеться про поетичний вечір, назвою якого стала цитата з відомого вірша Василя Стуса «Це добре те, що смерті не боюсь я…», під час якого вірші звучатимуть не лише українською, а й італійською.

Подія відбудеться в культурному центрі «Ucraina Più Milano» за адресою: Via Maria Drago, 3, 20157 Milano MI. Початок о 17:00.

«Поезія – дзеркало душі. Українська поезія – дзеркало життя і душі українського народу. Життя, сповнене боротьби, любові та надії. Запрошуємо вас відкрити цей світ крізь призму поезії», – звертаються організатори до українців та друзів України.

Відомо, що твори українських поетів можна буде почути й у виконанні чудових українських співачок Надії Карпової (сопрано), Ганни Табакар (сопрано) та Ганни Васюткевич (меццо-сопрано).

Крім цього, можна буде побачити картини двох відомих українських художників Бориса Єґіазаряна та Ярослава Баландюха.

«Картини можна придбати, всі виручені кошти будуть передані на підтримку українського народу», – повідомила президентка асоціації «Ucraina Più – Milano APS» Ірина Луць.

Організатором вечора української поезії в Мілані виступає Associazione «Ucraina Più – Milano APS». Захід пройде під патронатом Генерального консульства України в Мілані, за підтримки Fondazione «CARIPLO» та медіа-партнерства Milano TV.

Вхід на вечір української поезії в Мілані – вільний за умови наявності членської картки Arci.

«Для тих, хто ще не має членського квитка, його можна придбати безпосередньо на нашому майданчику в день заходу, подбавши про те, щоб прийти принаймні за 15 хвилин до початку концерту. Вартість членства становить 15 євро на особу; для супроводжуваних неповнолітніх віком до 18 років членство не потрібне», – пояснили організатори.

Додамо, що днями в культурному центрі «Ucraina Più Milano» відбувся виступ українського гурту «Кобзарська Армада», про який ми повідомляли раніше. Концертна програма містила традиційні кобзарські й авторські патріотичні пісні у супроводі гри на музичних інструментах, зроблених вручну.

«Дякуємо всім, хто знайшов свій час, щоб це дійство відбулось, а особливо гостям, яким дуже сподобався вечір», – йдеться на сторінці Associazione «Ucraina Più – Milano APS».

Раніше ми повідомляли, що в Мілані відкрили відділення «Nova Post».

Також читайте: У Мілані розпочали роботу мобільні комплекси «Паспортний сервіс».

«Ми віримо, що поезія та музика можуть бути сильним і потужним виразом, здатним висловити спротив, бажання свободи та надію на здобуття справедливого миру для українського народу», – зазначила пані Юлія.

Вечір під назвою «Le Poete Ucraine: sguardi femminili in tempo di guerra» / «Поетеси України: жіночі думки в часи війни» влаштують у флорентійській обстановці Palazzo Pucci за адресою: via de Pucci 2, Florence. Початок о 18:00, запрошують усіх друзів України.

У програмі вечора, що відбудеться під патронатом посольства України в Італії, буде виступ Ії Ківи – відомої української поетеси родом з Донецька, яка прочитає свої вірші, написані під час війни. Італійською їх читатиме Міша Тарасюк.

Крім цього, під час цього мистецького заходу лунатиме музика, яку виконуватиме бандуристка, співачка та композиторка Ека (Катерина) на унікальному старовинному українському музичному інструменті.

«Маю честь грати під час заходу як інструментальні твори, так і ті, що співані, але також написані мною для супроводу віршів, як ми вже робили минулого червня в Римі в археологічному парку Колізею», – зазначила Ека на своїй сторінці в соцмережі.

В якості спеціальних гостей на вечір поезії та музики запрошені володарка Нобелівської премії миру 2022 року й директорка громадської організації «Київський центр громадянських свобод» Олександра Романцова, а також українська поетеса зі Флоренції Галина Андрусишин.

У ролі ведучого і модератора цієї мистецької події виступить флорентійський фотожурналіст Нікколо Челесті. Художнім керівником є італійська письменниця, перекладачка та координаторка літературного інтернет-видання «La macchina sognante» Піна Пікколо.

«Дякую всім організаційним зусиллям Юлії Муць, Еки (Катерини) та багатьох інших людей», – написала у Facebook Піна Пікколо.

Мистецький захід «Le Poete Ucraine: sguardi femminili in tempo di guerra» / «Поетеси України: жіночі думки в часи війни» є благодійним, тому з боку глядачів вітаються добровільні пожертви. Вони будуть спрямовані на підтримку подальших благодійних ініціатив асоціації.

Інформація про подію та бронювання місць за телефоном: +39 328 307 0803. Адреса електронної пошти організаторів: associazione.lilea@gmail.com.

Раніше ми розповідали, що у Флоренції презентували виставку «Українське мистецтво в Італії».

Нагадаємо, що цими днями українців у Римі запрошують до молитви за жертв Голодоморів.