Мета організаторів – через пропаганду спортивних цінностей, спорту привернути увагу італійської спільноти до війни в Україні, підтримки українських місцевих громад і таким чином зміцнення звʼязку з українським народом.

Захід запланований з 22 по 29 вересня, також планується проведення різних публічних виступів, конференції, а ще молодіжних турнірів з волейболу та міні-футболу. До змагань запросили команди з України – з чотирьох шкіл Полтавської області, які брали участь у проєкті «100×100 Мости освіти» Національного конгресу українських асоціацій в Італії.

«Сподіваємося, що партнерство між італійськими та українськими спортивними командами допоможе подолати фізичну відстань між нашими країнами та зміцнить духовний зв’язок між італійськими та українськими спільнотами», – зауважують організатори.

Підготовку до спортивно-культурного заходу Lo Sport, un ponte per la Pace вирішили розпочати  з виставки фотографій українських фотохудожників на тему «Ucraina: la bellezza oltre il dolore» («Україна: не лише біль, а й краса»).

Фотовиставка, присвячена Україні, відкрилася 14 серпня в місті Alezio неподалік від Gallipoli. Наступним ініціативу підтримало місто Солето. Виставка там відкрита з 22 серпня і триватиме до 28 серпня. Відвідувачів запрошують з 9:00 до 12:00 і з 19:00 до 22:00 за адресою: Palazzo Municipale – Largo Osanna, Soleto.

Організатори наперед щиро дякують всім відвідувачам за підтримку – і італійцям, і українцям в Італії за плідну співпрацю, а також сподіваються на сприяння в організації цих міжнародних заходів та подальший розвиток українсько-італійського партнерства.

«Ми чекаємо на вас всіх, щоб разом вирушити у цю подорож: через фотографії ми поділимося із вами картинами того болю, що приніс Україні агресор Російська Федерація. Разом з тим, ми хочемо показати італійцям і нагадати нам українцям красу і силу нашої української землі, нашої української культури, нашої української історії. Ми за них боремося. Ми маємо, за що боротися. Ми не повинні цього втратити. Народ, який не знає своєї історії, не має майбутнього. Українці, борімося за наше майбутнє!», – закликали організатори заходів.

**Матеріал публікується за інформацією Анни Баранової, активістки асоціації UNITI Per L’UCRAINA APS-ETS і координаторки проєкту «100х100 Мости освіти» в провінції Лече регіону Пулья (Італія) та в Полтавської області в Україні, звідки і приїдуть діти.

До теми: В Італії стартує благодійна мандрівна фотовиставка «Україна. Краса поза болем».

Разом з іншими представниками цієї культурної та правозахисної організації Ярина розвозила книги в міські та селищні бібліотеки, брала участь у зустрічах з місцевими громадами 12 населених пунктів Полтавської області.

Про це стало відомо завдяки виконавчій директорці Українського ПЕН Тетяні Терен, яка широко висвітлювала інформацію про цю чотириденну поїздку.

«Читаю програму наших наступних чотирьох днів як поезію: Крячківка, Хорол, Козубівка, Нові Санжари, Полтава, Опішня, Зіньків, Гадяч, Решетилівка, Кобеляки, Горішні Плавні, Кременчук», – інформувала Тетяна Терен на початку поїздки ПЕН-бусом.

Вчора, 14 серпня, літературно-волонтерська поїздка Полтавщиною, учасницею якої була Ярина Груша, завершилася зустріччю з представниками громади міста Горішні Плавні та переданням місцевій бібліотеці нових книг англійською та українською мовами.

Як відбулась ця подія, можна дізнатися з відеозапису Андрія Куценка, адміністратора Facebook-сторінки «Мої Горішні Плавні».

«Ярина Груша доєдналася до нас з Італії. Це її перша волонтерська поїздка з командою ПЕН. Ярина вже багато років живе в Мілані, вона викладає українську літературу і українську культуру в Болонському і Міланському університетах. Ярина дуже активна в промоції України, українського слова там і, крім усього іншого», є перекладачкою. Зокрема, нещодавно вона переклала «Лісову пісню» Лесі Українки», – так представила Ярину Грушу присутнім Тетяна Терен.

Під час зустрічі з громадою міста Горішні Плавні Ярина Груша наголосила на тому, що українська література, зокрема класична, є дуже важливою як для самих українців, так і для світової спільноти.

«Працюючи з українською класикою, викладаючи лекції про українську літературу, розказуючи про неї іноземним студентам, я ще раз для себе зрозуміла, наскільки важлива наша класика для нас і наскільки наша класика представляє нас на світовій арені», – зазначила Ярина.

Також Ярина розповіла, що до 2022 року в Італії, на жаль, було дуже складно щось перекладати з української літератури, тому що це було непопулярно, цю літературу італійці не знали. Натомість російська література була дуже відомою, вона перекладалась в Італії завжди.

«Перебити ось цю популярність російської літератури було дуже важко. І після 2022 року, на жаль, що саме через війну, в Італії дізналися набагато більше про Україну, почали запитувати про Україну. Почали ставити запитання – а що ж це за країна, яка протистоїть російській агресії, хто ці люди, звідки вони прийшли? І народжується запит на переклад української літератури – як класичної, так і сучасної», – зауважила Ярина Груша.

Жителі Горішніх Плавнів мали змогу прослухати уривок з «Лісової пісні» Лесі Українки італійською мовою в авторському перекладі та виконанні Ярини Груші. Йдеться про останній монолог Мавки – той самий, що починається зі слів «О, не журися за тіло!».

«Цей монолог дуже життєствердний, адже Мавка, яка через певну кількість перипетій, майже втративши своє тіло, стала голосом, який буде говорити до майбутніх поколінь», – прокоментувала перекладачка уривок з «Лісової пісні».

Присутніх на зустрічі, а також усіх українців загалом Ярина закликала перепрочитати українську класичну літературу, яка розповідає українцям про минуле та допомагає зрозуміти своє теперішнє і спроєктувати  майбутнє.

Додамо, що під час зустрічі в Горішніх Плавнях учасники літературно-волонтерської поїздки читали вірші українських поетів, які загинули, починаючи з 2022 року.

За словами Тетяни Терен, таких поетів уже понад 40 – тих, у кого росія забрала життя. Серед них і Вікторія Амеліна, перша та єдина збірка якої під назвою «Свідчення» з’явилася вже після її смерті. Один з цих віршів і прочитала Ярина Груша.

Ярина повідомила, що Вікторія Амеліна спочатку була відома як прозаїк, але з квітня 2022 року вона почала писати вірші. В ній почала народжуватися поетеса і зараз її голос продовжує звучати через написані нею твори. Ярина висловила впевненість, що зачитаний нею вірш «Історія для повернення» Вікторії Амеліної торкнеться кожного українця.

«Розповідаючи про українську літературу за кордоном, я з впевненістю можу сказати, що наша література є і була частиною великого європейського процесу. Це прекрасна самобутня література, про яку варто розповідати, тому що вона говорить про нас», – сказала Ярина Груша.

Раніше ми розповідали, що в Італії видали книжку про Мавку, яку переклала Ярина Груша.

Також читайте: У День вишиванки в Міланському університеті закінчився курс української мови та літератури.

⠀

Про це вчора повідомили в Полтавській обласній військовій адміністрації.

«Це вагомий внесок у розвиток нашої медицини. Якщо купувати таке обладнання в Україні, воно буде коштувати до 100 мільйонів гривень. Якщо спрямовувати кошти на таке дороговартісне обладнання з державного бюджету, то ці б програми розтягувалися на роки», – зауважив Голова Полтавської ОВА Філіп Пронін.

Придбання цього медичного обладнання стало можливим завдяки «Асоціація Мальве ді Україна» м. Верона (Malve di Ucraina, Associazione Ucraina a Verona), «Рух Моба для дітей» (Movimento per i Bambini – MOBA), «Фонд Роза Прістіна» (Fondazione Rosa Pristina), «Моноліт Італія Норд» (Monolith Italia Nord srl).

Відомо, що напередодні три нових апарати ШВЛ RS300 отримали у  Львівському Центрі легеневого здоров’я. Ця важлива підтримка також від благодійників Італії, повідомляють у Благодійному фонді «Мальви Україна», що реалізує проєкт з передання апаратів ШВЛ в лікарні України.

Додамо, що це лише частина того медичного обладнання, яке БФ «Мальви Україна» завдяки італійським благодійникам передав українським медичним закладам. Раніше, з вересня по грудень 2023 року, нові сучасні апарати ШВЛ отримали в лікарнях Житомирської області – 23, Хмельницької області – 20, Вінницької області – 23, Волинської області – 22, Чернівецької області – 6, Миколаївської та Одеської областей – 12, Запорізької області – 7 тощо.

Нагадаємо, що апарат ШВЛ (штучної вентиляції легень) – це високотехнологічне медичне обладнання для примусової подачі газової суміші (повітря та кисень) до легень з метою насичення крові киснем і виведення з легень вуглекислого газу. Застосовується здебільшого в умовах інтенсивної терапії та реанімації.

ДОВІДКОВО:

Асоціація «Мальви Україна» заснована у 2007 році. Розташована при Культурному центрі для жінок-емігранток «Каза ді Рамія» Веронського муніципалітету. Вже багато років ця Асоціація об’єднує українців та українок, а також друзів України – представників різних національностей, яким не байдужа Україна.

З 24 лютого 2022 року члени асоціації активно займаються збором гуманітарної допомоги. Завдяки щедрим пожертвам асоціацій і компаній з усієї Італії, від початку війни оформлено та надіслано в Україну понад 170 гуманітарних вантажів. Вся допомога була адресною, тобто відповідала на запити міністерств, обласних рад та адміністрацій, міських рад, лікарень, громадських організацій і фондів.

Нагадаємо, що недавно італійці нагородили учнів української школи «Крила».

Раніше ми повідомляли, що в Італії презентували книгу «Fiabe dall’Ucraina» («Казки з України»).

Знайомтесь – Наталія та Вікторія Ткаченки. Це мати і дочка, які в березні 2022 року змушені були виїхати з України через масштабне вторгнення росії.

Обидві українки приїхали в Італію з Полтавщини, з невеликого міста Горішні Плавні. На початку «великої» війни пані Наталія через складну травму ноги не мала змоги ходити в укриття під час оголошення численних сигналів повітряної тривоги. Після довгих вагань на сімейній раді було ухвалено рішення про виїзд матері разом із дочкою за кордон.

«Це рішення далося нам дуже важко, бо не хотілося залишати рідну домівку в такий час. Італію обрали тому, що бували там багато разів і мова нам добре знайома. Однак проблема полягала в транспортуванні мами, але знайомі запропонували місця в машині. З ними й дісталися Італії», – розповіла Вікторія Ткаченко.

Наталії Петрівні та Вікторії пощастило зупинитися в місті Вальдобб’ядене на півночі Італії. Їх поселили в закладі Гвічардіні / Guicciardini, який із березня перетворився на центр забезпечення прихистку для українців. Через нього пройшло понад 300 українців. Кількість людей постійно змінювалася – інколи тут жили до 100 осіб одночасно, а бувало й по 30-40.

Окрім штатного персоналу, в центрі Гвічардіні працювали волонтери Служби цивільного захисту Італії.

«Через те, що я знаю італійську мову, мене часто просили допомогти в якості перекладачки. Українські біженці не володіли італійською, а італійці не володіли українською, тож я взялася перекладати. Допомагала і з вербальним перекладом, і з письмовим – під час оформлення документів», – пояснила Вікторія.

Дівчина тісно співпрацювала з керівництвом центру, лікарями, а ще з волонтерами – психологом, соціальним працівником тощо. Довелося бувати й у ролі медіатора в лікарнях, у квестурі та інших службах, куди зверталися наші співвітчизники.

«Доні було нелегко, втомлювалась дуже. Цілий день то з психологами, то з юристами, то з соцпрацівниками працювала, щоб українці розуміли, про що з ними розмовляють. Викликали її також до педіатрів, коли ті спілкувались із післяопераційними дітьми та їхніми мамами. Одного разу до 5-ї ранку була в лікарні з онкохворим. Вікторію тут цінують, а сама вона радіє, що має можливість допомагати», – розповіла Наталія Ткаченко.

Пані Наталія попри свою травмовану ногу без діла теж не всиділа. Почала навчати співвітчизників азам італійської мови – те, що сама знала. Викладала, звісно, українською, тож російськомовні українці одночасно й українську вивчали.

Використовувала різні технології вивчення мови, в тому числі пісенну. На щоденні заняття приходили до 20 людей – переважно дорослі.

За словами Наталії Петрівни, на початку занять мовних курсів 90% слухачів мали нульовий рівень знання італійської. Навчалися завзято – завели зошити, конспектували, креслили таблиці, виконували домашні завдання.

З особливим бажанням і теплотою старалися, готуючи завдання «Лист вдячності волонтерові» італійською. Листи писали адресно, розподіливши хто якому волонтеру пише. Потім урочисто вручили їх адресатам, прикріпивши до аркушів маленькі синьо-жовті прапорці.

Волонтери закладу Гвічардіні були дуже зворушені, одразу розмістили ці листи на своїх сторінках у соцмережах. А Тетяна Іщенко, яка віршує, навіть склала італійською подячний вірш. Його написали на плакаті й прикріпили до стенду в закладі.

Один із тамтешніїх волонтерів, сеньйор Реміджіо, проявив особливо турботливе ставлення до слухачів мовних курсів. Він сам створив брошуру «150 корисних фраз італійською» і надрукував, щоби вистачило кожному. А ще склав добірку дитячих віршиків і пісень (слова і ноти). Маленькі українці дуже полюбили 70-річного пана Реміджіо, називали його «наш дідусь».

«На курсах італійської не забували й про українську. Для цього я ввела рубрику «5 хвилин української». Повторювали різні правила, вдосконалюючи мову. Адже більшість біженців – російськомовні, в тому числі діти. Дехто вже гарно спілкується державною», – пораділа за співвітчизників пані Наталія.

Крім цього, Наталія Ткаченко, як досвідчений педагог і музикант, взялася допомагати організовувати дозвілля в центрі забезпечення прихистку для українців.

Дні народження, різні свята та розваги – все, щоби хоч трохи розвіяти смуток, відігнати чорні думки в дорослих і малечі. Співали українських пісень, виходили на природу, грали в різні ігри, вчили батьків розважати своїх дітей.

А ще українців із центру прихистку Гвічардіні запросили до участі в фестивалі джазу «ValdobbiadeneJazz 2022». То була непересічна подія, до якої ретельно готувалися, бо хотіли гідно представити Україну. Окрім репетицій, усією громадою шукали відповідний одяг для виступів. Наталія Петрівна репетирувала з хлопцями пісні, а також сама готувалася до виступу.

«Пісню «Зродились ми з великої години» на сцені виконав Микола Кузюк, акомпануючи собі на гітарі. Цей талановитий хлопець із Херсону, він дуже рветься назад в Україну», – зауважила пані Наталія.

Вікторії Ткаченко довелося вперше випробувати себе на сцені в якості ведучої, а її мати, Наталія Петрівна, виконала кілька інструментальних композицій (джазову та українські народні). Почали, звісно, з Гімну України, а закінчили «Червоною калиною».

На організаторів та глядачів джазового фестивалю «ValdobbiadeneJazz 2022» виступ українців справив неабияке враження. Свідченням цьому були гучні оплески в залі, вигуки «Bravo!», а також слова організатора цього заходу Сільвана Курта для італійського видання «Qdpnews»: «Досить хвилюючим був той момент, коли виступали українські біженці – гості центру, створеного в колишній лікарні Гвічардіні, які запропонували кілька пісень зі свого національного репертуару».

Наразі гостинний заклад прихистку для українців у Вальдобб’ядене закрився, бо припинився потік нових біженців з України. Тих, хто тут проживав, розселили в італійських сім’ях – з урахуванням характерів, професій і потреб.

Вікторія та Наталія Ткаченки з теплотою згадують про волонтерів і працівників закладу Гвічардіні / Guicciardini.

«Соціальний працівник Ірена дуже фахова та відповідальна. Вона намагалася максимально з’ясувати проблеми українців, в тому числі й психологічні. Всім допомогла влаштувати життя на новому місці. Її сестра Маріасолє теж волонтерка. Серед улюбленців наших українців були і сеньор Мауріціо та сеньйор Джанфранко, які вміли і розрадити, і пожартувати. Їхні сонячні посмішки торкали душі всіх. Для кожного вони знаходили тепле слово», – повідала Вікторія.

«Та найголовніший директор центру Мауро Бізетто. Він дійсно крутий, бо дуже людяний, розумний і мудрий, як батько – опікувався кожним, наче своїм родичем. А його дружина Сабріна та син Алекс теж приходили допомагати. У пана Мауро надзвичайно чудова сім’я», – зазначила пані Наталія.

Наразі Наталія Петрівна та її донька Вікторія не полишили волонтерської діяльності. Підтримують у Вальдобб’ядене зв’язок із українцями, які тепер проживають в італійських сім’ях. Відвідують їх, спілкуються, разом ходять на українські акції та мітинги.

Недавно Наталія Ткаченко їздила до австрійського міста Інсбрук. Цей візит відбувся в рамках обміну досвідом українських волонтерів Австрії й Італії.

Наша співвітчизниця в своїй особі представляла волонтерів Італії. Вона розповіла нам, що в Інсбруку діє соціальний центр підтримки українських митців. Там зустрічалася з кураторами центру і самими митцями, дізналася про інші волонтерські проєкти.

Також під час візиту пані Наталія познайомилася з Ігорем Гіндою, який створив «Українську громаду Тіроль» і був одним із організаторів святкування Дня Незалежності України на Вільтені.

Наталія Петрівна розповіла нам, що на святі українські музиканти полонили серця всіх присутніх – не лише українців, а й австрійців. Окрім інструментальної музики, лунали пісні. Серед них і найголовніша – Гімн України, і напевно зараз найвідоміша в світі «Ой у лузі червона калина».

Сама ж Наталія Ткаченко цього дня, знаходячись в Інсбруку, зіграла Гімн України на органі в одному з тамтешніх соборів. У такий спосіб вона привітала Україну та українців із Днем Незалежності.

«Окрім українців, в соборі були присутні австрійці. Вони вітали нас зі святом, промовляючи «Слава Україні». Я вдячна ксьондзу собору Мареку Чієслевському (поляку за походженням) за можливість зіграти на органі Гімн України для всіх українців, які виборюють свою свободу і незалежність!», – сказала Наталія Петрівна.

«Дуже сумуємо за Батьківщиною і віримо в Перемогу. Сподіваємося на мир і відновлення України найближчим часом, якнайшвидше. А поки що всі ми маємо бути сильними і кожен, де б він не був зараз, має допомагати Україні та українцям», – зазначила Вікторія Ткаченко.

Про це сьогодні повідомила Валентина Вождаєнко, очільниця комітету з питань туризму культури та інновацій Полтавської ТПП.

«Щиро дякуємо Євгену Пілюгіну, Наталії Свиридюк за особисті твори мистецтв, виготовлені для музею. Із моєї власної колекції приємно було презентувати вишукані роботи Ірини Борщової,  Віри Забори,  Валентини Ануарової-Лісоколенко», – написала у Facebook Валентина Вождаєнко.

Вона також передала народним митцям слова подяки від директорки музею «Україна» в місті Болоньї Любові Сандулович, яка зауважила, що Полтавщина славна своєю нематеріальною культурною спадщиною та наголосила, що такі витвори українського народного мистецтва має споглядати якомога більше світової спільноти, бо вони того варті.

«Ось така подяка від голови Асоціації Італія-Україна (Болонія) пані Любові Сандулович на вашу адресу, панове. Ви заслуговуєте пошанування та визнання, славні наші краяни!», – звернулася до авторів подарованих експонатів.

У самому ж українському музеї міста Болоньї днями вже похвалилися, що, зокрема, мають вузлову ляльку «Птахи світ заснували», подаровану майстринею Наталією Свиридюк з Полтавщини.

В оформлені цієї ляльки використано різні види народних ремесел: традиційні рушникові шви, малюнки з давніх полтавських рушників, домоткане полотно, керамічне намисто тощо.

«Ми гордимося, що в нашому музеї є робота такої талановитої та душевної майстрині України – написала директорка українського музею в Болоньї Любов Сандулович на сторінці Наталії Свиридюк.

Директорка музею та очільниця Асоціації Україна-Італія в Болоньї Любов Сандулович підтвердила, що ця подія стала можливою завдяки активній співпраці та ініціативній пропозиції з боку Тамари Позднякової, яка й привезла багато експонатів.

«Так будемо йти вперед, щоб за кордонами України впізнавали багатогранність народного мистецтва нашої країни!», – зазначила Любов Сандулович.

До теми: Тамара Позднякова з Італії: «Роби Україну там, де ти є».

Раніше ми повідомляли, що в Італії відкрився перший український музей.

Про таке інформує директорка департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації Валентина Вождаєнко, яка очолює комітет з питань туризму культури та інновацій при Полтавській ТПП.

Тамара Позднякова – знана волонтерка з багаторічним досвідом діяльності у сфері соціальної роботи та в сфері пропаганди історії, культури і традицій рідної України. Вона є головою асоціації соціальних промоцій «Ластівка» в Італії (в минулому асоціації «Україна плюс»).

Родом пані Тамара з Полтавщини, тож цілком зрозуміло, що вона переймається не лише проблемами України в цілому, а й проблемами своєї малої батьківщини. Вона залишається глибоко інтегрованою в українську дійсність.

Днями Тамара Позднякова стала однією з учасниць онлайн-зустрічі «Синергія таланту і патріотизму – платформа для культурної дипломатії успішних жінок полтавського краю», що відбулася в студії Полтавської ТПП.

«Так багато вже спільно з пані Тамарою зроблено для промоції полтавського краю у Північній Італії. Та пані Тамара не зупиняється, її енергія направлена на нові проєкти», – розповіла Валентина Вождаєнко.

За її словами, життєве кредо Тамари Олексіївни полягає в наступному – «роби Україну там, де ти є».

Під час онлайн-зустрічі Тамара Позднякова порушила проблему з вивченням української мови в закордонних українських громадах. Про це інформує українське видання «Новини Полтавщини».

Пані Тамара вважає, що українські трудові мігранти не надто охоче віддають дітей в школи при товариствах українців, відтак, втрачається коріння й ідентичність.

«Хоча лише в північній Італії в нашій асоціації маємо дві таких школи – і готові співпрацювати й залучати якомога більше діток і молодих людей», – зауважила Тамара Позднякова.

Учасники онлайн-зустрічі заспокоїли пані Тамару, наголосивши, що мовою найчастіше починає цікавитися лише друге покоління мігрантів. Принаймні це доводить досвід Канади, США й Австралії, де міграція українців триває вже понад 100 років.

«І ось якраз друге покоління не тільки вчить мову, а й глибоко цікавиться історією – найбільшою мрією для них є бачити Україну заможною й успішною, тоді як їхніх батьків більше турбувало виживання в новій для них країні», – вважають учасники зустрічі в студії Полтавської ТПП.