Про це інформує «Суспільне» з посиланням на слова Кулеби під час першого форуму дипломатії воєнного часу, який днями відбувся у Києві.

За словами міністра, нині МЗС готує стратегію, яка стосуватиметься українців за кордоном – від множинного громадянства до цифровізації консульських послуг, ефективнішого фінансування громад і різних програм спільно з ними.

«Нам потрібна нова комплексна політика щодо українців за кордоном», – підкреслив Кулеба.

Наразі проєкт стратегії щодо українців за кордоном готовий на рівні МЗС, і тепер завдання міністра – погодити його з президентом України та з іншими органами виконавчої влади, адже це комплексне завдання, яке охоплює ширший пласт, ніж відносини МЗС з українцями за кордоном. Про це заявила заступниця міністра закордонних справ Ірина Боровець.

«Ця стратегія не лише про повернення. Це стратегія взаємодії з українською всесвітньою спільнотою. Якраз оця українська всесвітня спільнота – це той взагалі новий погляд на українців за кордоном, який ми намагаємося у цій стратегії пояснити. Чому так? Тому що війна з її катастрофічними наслідками і вимушеним переселенням мільйонів українців за кордон, змусила нас замислитися, а хто ж ці українці за кордоном?», – сказала заступниця міністра.

За словами Боровець, тепер це не лише стара діаспора, а й тимчасові переселенці. Йдеться про те, що їх поєднує, як тепер спілкуватися з цими різними групами, які мають різні інтереси, з погляду держави.

«Хтось хоче повернутися, когось ми хочемо повернути. Хтось абсолютно легітимно там уже давно живе з паспортом іншої країни, але може бути нашим адвокатом», – пояснила посадовиця.

Також додала, що ця стратегія є новим поглядом на відносини України з українцями за кордоном, в якому б статусі вони зараз там не були. Зокрема, МЗС має намір застосовувати нові назви для категорій українців, щоби не було плутанини.

Крім цього, в стратегії є обов’язкова згадка про множинне громадянство, яке має допомогти розширити погляд на те, хто ж такі українці за кордоном.

«Ви можете мати паспорт іншої держави, але все одно Україна як держава буде піклуватися про вас, буде давати вам зрозуміти. Умовно: Україна там, де українці – так каже наш міністр Кулеба, і стратегія якраз про це. Тому що нас уже менше в самій Україні, тож ми цінуємо будь-якого українця за кордоном – має він паспорт чи ні. Але множинне громадянство, я гадаю, вирішить це питання», – зазначила Боровець.

Нагадаємо, що 16 квітня у Римі обговорять нову архітектуру безпеки для України та Європи.

Раніше ми повідомляли, що євродепутати відмовились схвалити фінансування Ради ЄС, доки Україні не дадуть нові Patriot.

Про це заявляє президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. За його словами, питання трудових ресурсів стає питанням виживання України в найближчому майбутньому.

Пан Воскобойник прогнозує, що після закінчення російсько-української війни половина українців, які знайшли прихисток в Європі, не повернуться додому. Тому Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування ініціювала проєкт «Візія-2033»: збереження та розвиток трудових ресурсів України в найближче десятиріччя».

Презентація проєкту «Візія-2033», покликаного надати експертну оцінку ситуації, що склалася з трудовими ресурсами в Україні, відбулася у вересні. Керівником проєкту є Василь Воскобойник.

Раніше трудова міграція в Україні охоплювала до 5 мільйонів українців, але наразі ця цифра вже неактуальна. Адже з початком широкомасштабної агресії рф, цей процес суттєво прискорився. І чим довше триватиме гаряча фаза війни, тим менше українців повертатимуться додому.

«Це загрожує довготривалою втратою працездатного населення, що призведе до серйозних проблем, коли прийде час відновлювати країну після війни», – зазначає Воскобойник.

Також керівник проєкту «Візія-2033» зауважує, що виїзд для чоловіків з України фактично закритий, серед виїхавших за кордон після початку повномасштабного вторгнення, 40% –  жінки, ще 40% – діти, а решта – люди літнього віку або чоловіки, які мали можливість виїхати з України.

«Давайте будемо реалістами – в найближчій перспективі повернення українців додому не відбудеться», – закликає Василь Воскобойник.

Він сумнівається, що жінки, в яких вже діти пішли до місцевих шкіл або вишів, повертатимуться до України, поки їхні діти не закінчать там навчання. А за той період  часу, поки це станеться, ці жінки вже побудують якусь власну маленьку кар’єру чи власний маленький бізнес.

«І ми, на моє переконання, втратимо кожного другого, хто зараз знаходиться у Європі», – впевнений президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

Воскобойник пояснює, що українці, які заїхали до Європи, не є біженцями юридично, тому що вони мають статус тимчасового захисту. І саме тому в європейських країнах вони мають доступ як до ринку праці, так і до соціального та медичного захисту.

«Це не біженство. І ті гроші, які виплачують зараз українцям, це фактично виплачують на рівні з тими виплатами, які отримують місцеві громадяни. Це фактично не пільги, а доступ до соціального захисту», – наголошує Василь Воскобойник.

На його думку, наші люди дивитимуться, чи є в них житло, чи в них є високооплачувана робота для забезпечення комфортного існування тощо.

У Всеукраїнській асоціації компаній з міжнародного працевлаштування акцентують на тому, що без робочих рук, без великої кількості наявних професіоналів та кваліфікованих кадрів в України нічого не вийде.

«Розв’язання цієї проблеми повинно йти по трьох напрямках – повертати українців з-за кордону додому, скорочення обсягів трудової міграції з України в закордонні країни та залучення іноземної робочої сили. Для розв’язання трьох питань був започаткований проєкт «Візія-2033», мета якого – збереження та розвиток трудових ресурсів України», – розповіли в асоціації.

До теми: Міграція українців за кордон є найбільшим викликом для держави – Воскобойник.

Читайте також: Чи всі українські біженці після війни повернуться з інших країн?

Голова ВР від імені України висловив подяку Італії за такий прояв солідарності та жертовності.

«Також подякував за фінансову й гуманітарну допомогу, яку нам надає Італія від початку повномасштабного вторгнення росії. Дуже розраховую, що Італія долучиться до процесу відбудови України», – зазначив Стефанчук.

Руслан Стефанчук додав, що для України важливо чути про готовність низки адміністрацій регіонів та міст Італії долучитися до повоєнної відбудови України.

Нагадаємо, що новий глава МЗС Італії Антоніо Таяні перший телефонний дзвінок зробив главі МЗС України Дмитрові Кулебі.

Раніше ми повідомляли, що італійський сенатор Адольфо Урсо запевнив українців, що вони можуть не сумніватися в підтримці Італії.

Про це днями розповів заступник міністра соціальної політики України Віталій Музиченко в ефірі національного телемарафону.

«Ми розуміємо, що значна частина наших громадян не з власної волі перебувають за кордоном, рятуючи своє життя та здоров’я», – зауважив Музиченко.

За його словами, наразі передбачено наступне – таким домогосподарствам, де окремі члени знаходяться за кордоном, у цей період субсидія нараховується, проте не враховуються соціальні норми на таких осіб. Але решта домогосподарства може отримувати житлову субсидію.

«Раніше субсидії українцям, які перебували за кордоном сукупно понад 60 днів, не враховуючи службові відрядження, лікування, навчання чи догляд за дитиною до 3-х років, не призначали. Тепер це змінилося», – зазначив заступник міністра.

Також він додав, що додатково передбачено послаблення щодо призначення субсидій громадянам, які втратили роботу й зареєстровані в центрах зайнятості, як безробітні. Для таких людей будуть враховувати а не фактичні доходи за останні пів року, як це було раніше, а як дохід допомогу по безробіттю.

Нагадаємо, що ЄС подовжив «тимчасовий захист» українцям до березня 2024 року.

Раніше ми повідомляли, що ЄС запустив онлайн-сервіс пошуку роботи для біженців із України.

Знайомтесь – Наталія та Вікторія Ткаченки. Це мати і дочка, які в березні 2022 року змушені були виїхати з України через масштабне вторгнення росії.

Обидві українки приїхали в Італію з Полтавщини, з невеликого міста Горішні Плавні. На початку «великої» війни пані Наталія через складну травму ноги не мала змоги ходити в укриття під час оголошення численних сигналів повітряної тривоги. Після довгих вагань на сімейній раді було ухвалено рішення про виїзд матері разом із дочкою за кордон.

«Це рішення далося нам дуже важко, бо не хотілося залишати рідну домівку в такий час. Італію обрали тому, що бували там багато разів і мова нам добре знайома. Однак проблема полягала в транспортуванні мами, але знайомі запропонували місця в машині. З ними й дісталися Італії», – розповіла Вікторія Ткаченко.

Наталії Петрівні та Вікторії пощастило зупинитися в місті Вальдобб’ядене на півночі Італії. Їх поселили в закладі Гвічардіні / Guicciardini, який із березня перетворився на центр забезпечення прихистку для українців. Через нього пройшло понад 300 українців. Кількість людей постійно змінювалася – інколи тут жили до 100 осіб одночасно, а бувало й по 30-40.

Окрім штатного персоналу, в центрі Гвічардіні працювали волонтери Служби цивільного захисту Італії.

«Через те, що я знаю італійську мову, мене часто просили допомогти в якості перекладачки. Українські біженці не володіли італійською, а італійці не володіли українською, тож я взялася перекладати. Допомагала і з вербальним перекладом, і з письмовим – під час оформлення документів», – пояснила Вікторія.

Дівчина тісно співпрацювала з керівництвом центру, лікарями, а ще з волонтерами – психологом, соціальним працівником тощо. Довелося бувати й у ролі медіатора в лікарнях, у квестурі та інших службах, куди зверталися наші співвітчизники.

«Доні було нелегко, втомлювалась дуже. Цілий день то з психологами, то з юристами, то з соцпрацівниками працювала, щоб українці розуміли, про що з ними розмовляють. Викликали її також до педіатрів, коли ті спілкувались із післяопераційними дітьми та їхніми мамами. Одного разу до 5-ї ранку була в лікарні з онкохворим. Вікторію тут цінують, а сама вона радіє, що має можливість допомагати», – розповіла Наталія Ткаченко.

Пані Наталія попри свою травмовану ногу без діла теж не всиділа. Почала навчати співвітчизників азам італійської мови – те, що сама знала. Викладала, звісно, українською, тож російськомовні українці одночасно й українську вивчали.

Використовувала різні технології вивчення мови, в тому числі пісенну. На щоденні заняття приходили до 20 людей – переважно дорослі.

За словами Наталії Петрівни, на початку занять мовних курсів 90% слухачів мали нульовий рівень знання італійської. Навчалися завзято – завели зошити, конспектували, креслили таблиці, виконували домашні завдання.

З особливим бажанням і теплотою старалися, готуючи завдання «Лист вдячності волонтерові» італійською. Листи писали адресно, розподіливши хто якому волонтеру пише. Потім урочисто вручили їх адресатам, прикріпивши до аркушів маленькі синьо-жовті прапорці.

Волонтери закладу Гвічардіні були дуже зворушені, одразу розмістили ці листи на своїх сторінках у соцмережах. А Тетяна Іщенко, яка віршує, навіть склала італійською подячний вірш. Його написали на плакаті й прикріпили до стенду в закладі.

Один із тамтешніїх волонтерів, сеньйор Реміджіо, проявив особливо турботливе ставлення до слухачів мовних курсів. Він сам створив брошуру «150 корисних фраз італійською» і надрукував, щоби вистачило кожному. А ще склав добірку дитячих віршиків і пісень (слова і ноти). Маленькі українці дуже полюбили 70-річного пана Реміджіо, називали його «наш дідусь».

«На курсах італійської не забували й про українську. Для цього я ввела рубрику «5 хвилин української». Повторювали різні правила, вдосконалюючи мову. Адже більшість біженців – російськомовні, в тому числі діти. Дехто вже гарно спілкується державною», – пораділа за співвітчизників пані Наталія.

Крім цього, Наталія Ткаченко, як досвідчений педагог і музикант, взялася допомагати організовувати дозвілля в центрі забезпечення прихистку для українців.

Дні народження, різні свята та розваги – все, щоби хоч трохи розвіяти смуток, відігнати чорні думки в дорослих і малечі. Співали українських пісень, виходили на природу, грали в різні ігри, вчили батьків розважати своїх дітей.

А ще українців із центру прихистку Гвічардіні запросили до участі в фестивалі джазу «ValdobbiadeneJazz 2022». То була непересічна подія, до якої ретельно готувалися, бо хотіли гідно представити Україну. Окрім репетицій, усією громадою шукали відповідний одяг для виступів. Наталія Петрівна репетирувала з хлопцями пісні, а також сама готувалася до виступу.

«Пісню «Зродились ми з великої години» на сцені виконав Микола Кузюк, акомпануючи собі на гітарі. Цей талановитий хлопець із Херсону, він дуже рветься назад в Україну», – зауважила пані Наталія.

Вікторії Ткаченко довелося вперше випробувати себе на сцені в якості ведучої, а її мати, Наталія Петрівна, виконала кілька інструментальних композицій (джазову та українські народні). Почали, звісно, з Гімну України, а закінчили «Червоною калиною».

На організаторів та глядачів джазового фестивалю «ValdobbiadeneJazz 2022» виступ українців справив неабияке враження. Свідченням цьому були гучні оплески в залі, вигуки «Bravo!», а також слова організатора цього заходу Сільвана Курта для італійського видання «Qdpnews»: «Досить хвилюючим був той момент, коли виступали українські біженці – гості центру, створеного в колишній лікарні Гвічардіні, які запропонували кілька пісень зі свого національного репертуару».

Наразі гостинний заклад прихистку для українців у Вальдобб’ядене закрився, бо припинився потік нових біженців з України. Тих, хто тут проживав, розселили в італійських сім’ях – з урахуванням характерів, професій і потреб.

Вікторія та Наталія Ткаченки з теплотою згадують про волонтерів і працівників закладу Гвічардіні / Guicciardini.

«Соціальний працівник Ірена дуже фахова та відповідальна. Вона намагалася максимально з’ясувати проблеми українців, в тому числі й психологічні. Всім допомогла влаштувати життя на новому місці. Її сестра Маріасолє теж волонтерка. Серед улюбленців наших українців були і сеньор Мауріціо та сеньйор Джанфранко, які вміли і розрадити, і пожартувати. Їхні сонячні посмішки торкали душі всіх. Для кожного вони знаходили тепле слово», – повідала Вікторія.

«Та найголовніший директор центру Мауро Бізетто. Він дійсно крутий, бо дуже людяний, розумний і мудрий, як батько – опікувався кожним, наче своїм родичем. А його дружина Сабріна та син Алекс теж приходили допомагати. У пана Мауро надзвичайно чудова сім’я», – зазначила пані Наталія.

Наразі Наталія Петрівна та її донька Вікторія не полишили волонтерської діяльності. Підтримують у Вальдобб’ядене зв’язок із українцями, які тепер проживають в італійських сім’ях. Відвідують їх, спілкуються, разом ходять на українські акції та мітинги.

Недавно Наталія Ткаченко їздила до австрійського міста Інсбрук. Цей візит відбувся в рамках обміну досвідом українських волонтерів Австрії й Італії.

Наша співвітчизниця в своїй особі представляла волонтерів Італії. Вона розповіла нам, що в Інсбруку діє соціальний центр підтримки українських митців. Там зустрічалася з кураторами центру і самими митцями, дізналася про інші волонтерські проєкти.

Також під час візиту пані Наталія познайомилася з Ігорем Гіндою, який створив «Українську громаду Тіроль» і був одним із організаторів святкування Дня Незалежності України на Вільтені.

Наталія Петрівна розповіла нам, що на святі українські музиканти полонили серця всіх присутніх – не лише українців, а й австрійців. Окрім інструментальної музики, лунали пісні. Серед них і найголовніша – Гімн України, і напевно зараз найвідоміша в світі «Ой у лузі червона калина».

Сама ж Наталія Ткаченко цього дня, знаходячись в Інсбруку, зіграла Гімн України на органі в одному з тамтешніх соборів. У такий спосіб вона привітала Україну та українців із Днем Незалежності.

«Окрім українців, в соборі були присутні австрійці. Вони вітали нас зі святом, промовляючи «Слава Україні». Я вдячна ксьондзу собору Мареку Чієслевському (поляку за походженням) за можливість зіграти на органі Гімн України для всіх українців, які виборюють свою свободу і незалежність!», – сказала Наталія Петрівна.

«Дуже сумуємо за Батьківщиною і віримо в Перемогу. Сподіваємося на мир і відновлення України найближчим часом, якнайшвидше. А поки що всі ми маємо бути сильними і кожен, де б він не був зараз, має допомагати Україні та українцям», – зазначила Вікторія Ткаченко.

Паломництво відбудеться наступної суботи, 10 вересня, о 17.00. Про це повідомили в прокатедральному Соборі Святої Софії в Римі.

На завершення цієї події кожна дитина отримає рюкзак з усім шкільним приладдям. Щоби стати учасниками, потрібно зареєструватися – написати в WhatsApp на номер +39 3206158251 (пані Леся).

Організаторами паломництва є релігійне товариство «Свята Софія», католицька школа «Свята Софія», а також TABOR International, INC.

Додамо, що собор Святого Петра вважають серцем Ватикану і всього католицького світу. Він є однією з чотирьох патріарших базилік Рима та обрядовим центром Католицької церкви. В цьому соборі проводить святкові меси сам Папа Римський.

На офіційному сайті собору Святого Петра містяться корисні поради для відвідувачів.

Зокрема, туди не радять приходити вдягненими у надто відкритому, в т.ч. декольтованому одязі, а також у шортах, які не закривають коліна, міні-спідницях. Варто прикрити й особисті відмітні знаки (наприклад, татуювання), які можуть ображати католицьку мораль, католицьку релігію та загальне почуття скромності.

«Перед входом у базиліку Святого Петра відвідувачі повинні залишити в гардеробі свої коляски, багаж, валізи, рюкзаки, пакети та контейнери, які через їхні розміри та характеристики не вважаються придатними для персоналу. Послуги гардероба безкоштовні», – інформує пресслужба собору Святого Петра.

Раніше ми повідомляли, що при соборі Святої Софії в Римі 140 українських біженців завершили навчання з італійської мови.

До теми: В Італії для українців почали діяти центри психологічної допомоги.

Наша сьогоднішня розповідь про те, як зустріли українців і чим допомогли їм на півночі Італії – в місті Вальдобб’ядене (регіон Венето, провінція Тревізо). Для біженців з України там створили гідні умови для перебування – в закладі Гвічардіні / Guicciardini.

Це екс-лікарня, в якій попередні два роки функціонувало відділення, створене спеціально для хворих на Covid. Але від початку березня 2022 року заклад перетворився на центр забезпечення українцям прихистку.

Перші українські біженці прибули до Гвічардіні 1 березня. Від того часу через центр пройшло понад 300 українців. Кількість людей постійно змінювалася – інколи тут жили до 100 осіб одночасно, а бувало й 30-40.

Про це розповів керівник цього закладу Мауро Бізетто, якого самі українці дуже люблять і називають «крутим дядьком». Бо він дуже людяний, розумний і мудрий – як батько, а ще опікується кожним, наче своїм родичем.

«Не думали, що буде стільки людей і такий об’єм роботи. Італійці не знали, куди їх поселити, бо ніхто не був готовий до цього. Але міністерство закордонних справ дало вказівку і ми цим займалися. Навантаження було великим, бо наш регіон є прикордонним», – пояснив Мауро Бізетто.

Він зазначив, що це був перший досвід Служби цивільного захисту. Її представники комунікували з місцевою владою та владою регіону і вже разом вирішували всі питання організації. Префектура, квестура контактували між собою з усіх питань у кожному секторі роботи (документи, медицина, санітарні норми тощо), орієнтуючись на директиви згори.

«Насправді необхідно було вирішувати набагато більше задач, ніж це значилося в паперах. Потрібно було вчитися новому. Українці, дорослі і діти, прибували і вдень, і вночі – налякані і хворі. Обов’язкові тести на Covid усім, поселення й вирішення безлічі побутових проблем. Все слід було робити швидко та якісно – організувати харчування (у тому числі дитяче), іграшки, книжки, засоби гігієни, пральні машини, холодильники, меблі та інше», – поділився Мауро Бізетто.

За словами Мауро Бізетто, меблі для їдальні забезпечив заклад Гвічардіні, побутову техніку закуповували через комунальне господарство та волонтерські організації.

Міська влада й волонтери організували збір коштів і речей – їх приносили люди й привозили приватні організації. За тиждень було зроблено основне, решту доробляли поступово.

«Регіональні та міські структури – квестура, карабінери, поліція – кожен зі свого боку зробив багато для спільної справи допомоги українцям», – зауважив керівник Гвічардіні.

Загалом у місті Вальдобб’ядене організацією прийому біженців із України займалися місцеве соціально-санітарне об’єднання ULSS 2, місцевий орган самоврядування на чолі з мером Лучано Фрегонезе, префектури регіону Венето, Служба національного цивільного захисту (регіон Венето, провінція Тревізо), а також структура Fir SER у Тревізо, яка скоординовувала низку асоціацій:

• Radio Club Quinto Miglio;
• Advanced Technology Rescue;
• Cavalieri dell’Etere;
• Асоціація цивільного захисту в Орсаго;
• Radio Club città di Treviso;
• Nucleo Volontari Montello;
• AVAB з Педероббі;
• Спортивні та культурні асоціації комуни Вальдобб’ядене та сусідніх комун.

«Люди, не маючи грошей, планували кудись переїжджати, тому через різні асоціації організовували збір коштів на квитки, а також на хірургічні операції тим, хто їх конче потребував. Це було не легко, не просто», – додав пан Бізетто.

Також керівник Гвічардіні відзначив злагоджену роботу з лікарнями регіону. Насамперед, йдеться про огляди українських біженців педіатрами та дантистами (їх потребували найбільше) – заради цього застосовували навіть особисті зв’язки.

«Лікарі йшли назустріч, приїжджали навіть уночі. А молоді лікарі-початківці з міста Монтебеллуна запропонували себе в якості як волонтерів», – додав Мауро Бізетто.

За відгуками українців, які перебувають у центрі Гвічардіні, все там влаштовано з розумом і душею – продумано всі деталі побуту й безпеки.

Кожен поверх будівлі обладнаний зручною побутовою технікою. Персонал своєчасно влаштовує прибирання, заміну рушників і постільної білизни тощо.

Є велика ігрова кімната, оснащена розвивальними іграми та іграшками, дитячими комп’ютерами, канцелярським приладдям. Також є багато книжок, серед них і українські, а російськомовних – жодної.

Мауро Бізетто акцентував увагу на тому, що персонал центру намагався задовольнити не лише медичні та побутові потреби українських біженців. Тому дбав про насичення культурного та інтелектуального простору.

«Різні організації пропонували українцям участь у різноманітних цікавих заходах. Зокрема, в міжнародному фестивалі джазу в Вальдобб’ядене, у волонтерській екскурсії до Венеції, у майстер-класі з розпису великодніх писанок тощо. Для команди хлопців-футболістів домовилися про футбольне поле для тренувань», – розповів пан Бізетто.

Окрім персоналу, в центрі Гвічардіні працюють волонтери Служби цивільного захисту. Всі вони мають інші професії та місце роботи, також серед них є пенсіонери. Кожен із них має високі моральні принципи і вважає своїм обов’язком допомагати іншим.

В усіх є посвідчення волонтера, вони проходять навчання. Їхня задача допомагати в різних складних ситуаціях – під час землетрусу, повені тощо. Але зараз вони допомагають біженцям із України, працюючи по змінах 24 години на добу.

Спочатку волонтери ходили в формі, одначе біженці на форму реагують болісно. Тож волонтери врахували це й змінили форму на цивільний одяг.

«Усі вони доброзичливі та чуйні, викладаються по максимуму», – похвалив роботу волонтерів Мауро Бізетто.

Нам стало відомо, що в центрі Гвічардіні приходять волонтерити і студенти. Один із них Алекс – син пана Мауро. До речі, дружина керівника закладу, Сабріна, теж волонтерка.

«Члени родин інших працівників теж допомагають. Настрій, емоції – вони теж лікують ментально», – посміхаючись, сказав Мауро Бізетто.

Про волонтерів центру Гвічардіні ми плануємо розповісти окремо, тому слідкуйте за публікаціями.

А на завершення цієї статті повідомимо, що чудовий гостинний заклад прихистку для українських біженців у Вальдобб’ядене невдовзі має закритися. Адже потік нових біженців з України припинився, а тих, хто тут проживав, майже всіх уже розселили в італійських сім’ях – з урахуванням характерів, професій і потреб.

«Для Служби цивільного захисту такий підхід є інноваційним – професійним і гуманним. Недарма його відзначило регіональне керівництво, бо це може слугувати за взірець для інших структур. А ми зробили все, що змогли. Бажаємо всім українцям миру та щасливого життя», – сказав Мауро Бізетто.

Йдеться про створення серії тканих гобеленів, присвячених українським жінкам, яким довелося разом із дітьми рятуватися від російської масштабної збройної агресії на території України.

«З початком війни в Україні багато жінок були вимушені рятувати своє життя і життя своїх дітей. Вони покинути свої домівки, своїх рідних, коханих, свою діяльність. У своєму серці вони привезли на чужі землі любов, спадок нації, сум за рідними, усі спогади про своє життя, традиції та пісні свого народу», – пояснила Юлія Балуда.

Вона мріє створити серію гобеленів і об’єднати в них традиції народного ткацтва та вишивки. Крім цього, художниця задумала долучити до цього проєкту всіх українок, які наразі вимушено перебувають в різних країнах через масштабну загарбницьку війну, яку веде росія проти України.

«Як нитки об’єднуються у моїх творах, так і українські жінки об’єднуються по всьому світу», – написала мисткиня на своїй сторінці в Facebook.

У такий спосіб Юлія хоче надати кожній українці, майбутній учасниці проєкту «Жіночі співи», хоча би маленьку життєву ціль. Бо ніхто з них не був готовий до таких страшних подій.

«Якщо ви маєте час, натхнення, матеріали і знаходитись у безпеці, ви можете долучитись до створення мого проєкту і подарувати йому частку свого серця та душі – закликає українок Юлія Балуда.

За словами художниці, основою «Жіночих співів» стануть гобелени, які вона тче сама. На них і планує розмістити елементи (фрагменти), виконані іншими жінками – і вишиті, і плетені, і навіть намальовані акриловими чи олійними фарбами. Ім’я кожної майстрині залишиться в історії кожного гобелену.

Як стати учасницею проєкту «Жіночі співи», Юлія Балуда, яка зараз знаходиться в Італії, пояснила у соцмережі 👇

1. Потрібно зробити один вишитий елемент величиною від 3 до 20 см. Техніка – вишивки, тканина, колір. Вибір зображення на власний розсуд – кожна жінка вишиває власну пісню.

2. Ви можете бути в будь-якому куточку планети, а свій елемент можна відправити мені поштою. Це може бути і колективне відправлення.

3. Будь ласка, покладіть свій елемент у конверт і підпишіть його, щоб я знала власницю. Якщо є бажання, можете до конверту вкласти й листа зі своєю історією, фото чи будь-чим. Але тільки за вашим бажанням.

«Проєкт «Жіночі співи» для мене емоційний і дуже важливий. Я чекаю на кожну українську жінку, який довелося 24 лютого змінити своє життя», – поділилася художниця.

Листи від українських жінок, які хочуть долучитися до проєкту «Жіночі пісні» Юлія Балуда чекає на свою електронну пошту за адресою: juliabaluda@gmail.com.

А це посилання на її сторінку в Facebook.

«Біль він нікуди не зникає, навіть коли ти переїхав в інше місто або країну. В мене залишились в Херсоні батьки і друзі. По всій Україні є люди, яких я люблю і за якими я сумую. Я не знаю, що буде далі, тому живу сьогодні, творю сьогодні», – написала в соцмережі Юлія Балуда.

Про це повідомили в міністерстві культурної спадщини та культурної діяльності Італії.

«Я підписав указ про виділення 2 мільйонів євро на прийом і підтримку українських митців в Італії. 20 фондів сприятимуть створенню мистецьких резиденцій у сферах архітектури, театру, музики, кіно, музеїв», – підтвердив у Тwitter італійський міністр культури Даріо Франческіні.

Виділені урядом Італії кошти розподілять на 10 частин по 100 тисяч євро для наступних 20-ти фондів:

1. MAXXI Foundation – Національний музей мистецтв XXI
2. Фонд Венеціанської бієнале
3. Фонд Трієнале в Мілані
4. Фундація Квадрієнале в Римі
5. Фонд Туринського музею старожитностей
6. Фонд експериментального центру кінематографії в Римі
7. Національна академія фонду С. Сесілії в Римі
8. Фонд «Арена ді Верона»
9. Симфонічний фонд опери Петруцеллі та театр Барі
10. Театр Ла Скала в Мілані
11. Театральний фонд Карло Феліче в Генуї
12. Фонд муніципального театру Болоньї
13. Театр опери в Римі
14. Театр Сан-Карло в Неаполі
15. Фонд фінікійців Венеції
16. Фонд оперного театру Кальярі
17. Фонд оперного театру Джузеппе Верді у Трієсті
18. Театральний фонд Maggio Musicale Fiorentino
19. Театр Массімо в Палермо
20. Театр Регіо фонд Турину

«Конкретна підтримка українських митців, які в ці драматичні часи тікають від війни, шукаючи прихистку в Італії. Дозволити їм продовжувати творчу роботу – це відповідальний жест солідарності в ім’я культури, яка справді об’єднує світ», – зазначив міністр культури Італії Даріо Франческіні.

Раніше ми повідомляли, що Італія допоможе Україні відновити будівлю драмтеатру в Маріуполі.

Вищий орган виконавчої влади ЄС радить українцям, які планують шукати прихистку за межами своєї Батьківщини, ознайомитися з ключовою інформацією щодо підготовки до перетину кордону з країнами Євросоюзу.

Найперше – необхідно мати при собі, якщо це можливо, чинні проїзні документи. Проте якщо вони чи медичні документи (довідка про щеплення, тест на COVID-19) все ж відсутні, це не стане перешкодою в’їзду до ЄС.

«Усі країни-члени ЄС, що межують з Україною, з гуманітарних міркувань дозволяють в’їзд особам, які рятуються від війни в Україні, незалежно від наявності у них біометричного закордонного паспорту. Це стосується і дітей», – інформує Європейська комісія.

Водночас повідомляється, що в разі наявності біометричного паспорту, громадяни України можуть в’їхати до ЄС, пред’явивши цей документ на кордоні. У всіх інших випадках, країни-члени приймуть українців на гуманітарних засадах.

Якщо в людини інше громадянство і для в’їзду в ЄС необхідна віза, тоді необхідно пред’явити свою короткострокову візу за її наявності. Коли ж такої візи немає, країни-члени все одно мають дозволити в’їзд такій людині, щоб спростити її репатріацію до країни походження.

«З огляду на поточну ситуацію в Україні, країни-члени можуть здійснювати контроль на кордоні, а також і в інших безпечних місцях, віддалених від кордону», – йдеться у повідомленні Єврокомісії.

Перевірка може відбуватися під час або після переміщення в безпечні місця, тому людину можуть попросити залишитися доступною для органів влади в місцях, відведених для таких цілей.

Кожна людина, яка в’їжджає на територію ЄС, рятуючись від російської агресії, незалежно від громадянства має право на отримання негайної допомоги та інформації про свої права.

Йдеться про забезпечення тимчасовим притулком, їжею та медикаментами. В Єврокомісії зазначають, що подальші права можуть відрізнятися залежно від статусу, який людина отримає в ЄС.

«Контроль представниками поліції та інші адміністративні перевірки можливі в будь-який момент, в тому числі на території окремих країн-членів у безпекових і міграційних цілях. Важливо співпрацювати і надавати необхідні документи та інформацію представникам поліції, прикордонних служб, а також іншим уповноваженим органам», – попереджають в Єврокомісії.

Більше інформації на офіційному сайті вищого органу виконавчої влади ЄС.