Це стало можливим завдяки спільноті Українське Лоббі та Бізнес Клуб / Ukraine Lobby and Bussines Club, а також Українській парафії святих мучеників Сергія і Вакха.

«А все почалося ще з прем’єри у Києві, коли ми з «публічним дипломатом» Михайлом Вовчиком вперше подумали, що мій роман надзвичайно пристрасний для України, а от для Італії – якраз. Ще тоді ми обдумували шляхи демонстрування нашої культури перед італійцями та українською діаспорою», – розповів Сергій Савін у Facebook.

Отже, у Римі прем’єра «Нелоліти» відбулася 16 жовтня на Piazza Madonna dei Monti. Про це днями повідомив сам автор – талановитий та яскравий представник молодого покоління українських поетів.

«В будівлі, де часто бував Митрополит Йосип Сліпий, Андрей Шептицький. У Римі, як і у Львові, завжди присутнє духовенство. Духовенство ночі, часу і української нації», – написав Сергій Савін.

Поет хвилювався, як сприйматиме це кіно порох катедрального храму святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці єрей Тарас Остафіїв.

«Я лише сидів і думав, як це все дивиться отець Тарас, знаючи, що роман ходить на лезі релігії. Але опісля ми поговорили і зійшлися на тому, що літератори боряться за головну  релігійну цінність любові, і незважаючи чи це шлях провокацій, чи шлях молитви, ми йдемо однією дорогою», – поділився Сергій Савін.

Також Сергій Савін пообіцяв за кілька місяців привезти до Риму спільний з режисером Станіславом Литвиновим кінопроєкт «Двадцять листів до Жіночого Часу: діалог між Києвом і Львовом». Очікується, що це буде діалог акторів – діалог про любов і про самотність.

«Тож, Станіславе, уже всі чекають на трейлер», – публічно звернувся Сергій Савін до режисера нового кінопроєкту.

Разом із Сергієм постраждав і талановитий вуличний музикант Максим Верба. Нападники спершу застосували газовий балончик, а потім побили і обікрали митців, поцупивши гаманець та телефон. Сталося це нa прoспeктi Свoбoди біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

І це в той час, коли в столиці України знімальна група вже почала знімати кінопроєкт «Діалог між Києвом та Львовом» за поетичною книжкою Савіна.

Про таке написав сам Сергій Савін 26 липня на своїй сторінці у Facebook, зауваживши, що за ним і Максимом молодики спостерігали ще тоді, коли він читав вірші на Площі Ринок. Свідченням цьому стали відеозаписи з камер відеонагляду.

«Між нами і нападниками не було жодного діалога. Жодної розмови. Жодного слова. Що просто обурює, бо причин силового і сльозогінного втручання – 0 цілих, 0 десятих», – зазначив Савін.

Зловмисників знайшли менш ніж за добу. Постраждалий поет підозрює, що напад був скоєний через дискримінацію.

«Єдине, що могли почути злочинці, це нашу з Максимом приватну розмову, де я його поетично назвав «коханий друг» (і це моя справа, і мої слова, яких я не цураюся!). І тільки через це, молодики могли собі нафантазувати, що ми належимо до ЛГБТ- спільноти», – впевнений Сергій.

На думку київського поета, це не є причиною для побиття і пограбування людей – навіть, якби він дійсно висловив підтримку геям і лесбійкам. Тож постраждалі митці звернулися до поліції із заявами, а також пройшли судово-медичну експертизу.

«Бог бачить, я чистий націоналіст, викладач нашої мови, нашої літератури, і я не маю нічого до гомосексуальних впливів, написавши поетичну книжку, де в кожному вірші простежується бажання, любов, хотіння жінки і жінок. Бог бачить, воювання за права ЛГБТ – не моя тема. Я ще за мову не відвоював, але від сьогодні я ще й боротимусь за права гомосексуалів. І всіх інших», – зауважив Сергій Савін.

У соцмережі на захист поета і його товариша виступило багато людей, в тому числі відомих і поважних. Зокрема, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України Дмитро Дроздовський наголосив, що ситуація з нападом у Львові на Сергія Савіна потребує уваги, чесності й чину.

«Письменники – люди з часто нетиповим баченням дійсності, вони здатні розуміти світ тонко і в усій повноті, саме тому їх твори можуть бути протетичними й візіонерськими. Поети  значно тонше реагують на світ, маючи можливість входити в ті виміри слова, які межують із цариною буття», – написав науковець.

Він наголосив, що наразі в суспільстві є необхідним відверте обговорення тих форм агресії, які здатні виявляти певні спільноти, живучи у вимірі ідеології, стереотипів, упереджень та ін.

«Те, що сталося у Львові, засвідчує, скільки агресії в нашому суспільстві. Скільки є непорозумінь у ХХІ ст. Окремими спільнотами досі керують стереотипи, які породжують ненависть і неприйняття Іншого. Сергій мав повне право звернутися до свого товариша зі словами з Ґі де Мопассана. Ми, як фахівці, розуміємо, що слово, взяте з контексту, вже може бути потрактоване геть інакше, ніж про це волів би сам мовець», – зазначив Дроздовський.

Також він закликав відому організацію «Український ПЕН» привернути увагу суспільства до цієї жахливої ситуації. Адже вона потребує осмислення, проговорення, вироблення чітких політик захисту людини (митця). А ще потребує формування ціннісної матриці, що б поєднала суспільство, де подібні ситуації є виявом дикунства, яке не личить європейській державі.

До теми: «Нелоліта» – нашумілий трейлер за ще неопублікованим романом Сергія Савіна.

Раніше ми повідомляли, що в Україні збирають кошти на крутий кінопроєкт.

Йдеться про кінопроєкт «Листи до жіночого часу» («Діалог любові між Києвом і Львовом»). Над ним працюватиме та сама знімальна група, що й над кiнематографiчною драмою-феєрiєю за ще неопублікованим романом Сергiя Савіна «Нелоліта».

«Це режисер Станіслав Литвинов та оператор Михайло Шелест, які є геніями своєї справи і до глибини власної кишені закохані в українську культуру», – повідомив Сергій Савін.

Він розповів, що знімання влаштують на сході і заході сонця, на двадцяти найкрасивіших локаціях Львова і Києва. Це буде діалогом акторів – діалогом про любов і про самотність.

Свій літературний твір «Листи до жіночого часу» Сергій Савін писав сім років. Очікується, що на його основі в липні цього року відбудуться зйомки великого одногодинного кінопроекту, де ці листи «передаватимуть» глядачам талановиті актори.

«Вперше хочу попросити фінансової підтримки на просто надкрутий проект з надкрутими людьми», – написав на своїй сторінці у Facebook Сергій Савін.

За його словами, це – Олександр Кісіль, Яна Колодійчук, Аліна Кондратенко, Єва Сай, Валерія Вівчарик, Яків Басін, Микита Мазур, Карина Моісеєнко, Данило Зіберт, Карина Гуцол, Даяна Пономаренко, Софія Куніна, Анастасія Коротка, Максим Верба, Даяна Кульбіда, Станіслав Щербак, Олександр Петрина, Вероніка Реймер. Всі вони реалізовуватимуть ідею розвитку чутливості та літератури в Україні.

Окрім цих артистів, у кінопроєкті візьме участь сам Сергій Савін, як автор, і ще один відомий український актор, ім’я якого озвучать згодом.

«Дякую наперед за кожну копійку і залишаю тут номер своєї картки: 5167 4901 2078 0995. Савін Сергій Романович», – написав у соцмережі Савін.

Йдеться про мінімальний бюджет зйомок в сумі 20 тисяч гривень, за який поет готовий звітувати. Гроші призначатимуться на оплату роботи знімальної групи, переїзди між містами та на оренду техніки.

«Я і актори готові працювати безкоштовно. На прем’єру запрошу всіх, хто кинув нам свої двадцять гривень – це менше, ніж кава в київському ресторані», – пообіцяв Сергій Савін.

Прем’єру хочуть влаштувати у вересні. Далі проєкт готові підтримати викладачі та студенти всіх київських і львівських університетів.

«Його можна буде побачити в студентських аудиторіях і в YouTube десятки тисяч українців», – пообіцяв поет.

Він також обіцяє, що в титрах кінопроєкту буде написана подяка всім, хто підтримає зйомки сумою від однієї тисячі гривень.

Раніше ми повідомляли про нашумілий трейлер за ще неопублікованим романом Сергія Савіна «Нелоліта».

Нагадаємо, що цей роман ще неопублікований, але за ним вже відзнято кiнематографiчну драму-феєрiю «Нелоліта». Вона незабаром вийде на широкий екран, однак трейлер можна побачити просто зараз.

Перш ніж виконати обіцянку щодо інтерв’ю з Сергієм Савіним, зазначимо, що його поетичний феномен завжди віддзеркалювався біографією, яку йому Бог пише між двома країнами – Україною та Італією.

Поет зізнався, що своїм найщасливішим днем вважає той, коли він писав так, наче говорив з Богом. А було це на озері Альбано в італійському містечку Кастель-Гандольфо, де розташовується резиденція Папи Римського.

– Сергію, знаємо, що ви маєте в планах написати ще одну книгу – про життя українців в Італії. Про що саме йтиметься у ній?

– Ні для кого не становитиме таємниці, що українці тепер – найбільша національна меншина Італії. І я за сім років сотні разів бачив, як вони плакали, ненавиділи і захоплювалися на тій території світу, де вони з одного боку – матері, які опинилися на чужині, щоб допомогти своїм дітям, а з іншого – полонені великою красою і архітектурою громадяни італійського світогляду і ментальних зосереджень. Я планую про це написати, бо не знаю жодного сучасного сильного українського письменника, який би був прикутий до Італії більше, ніж я, а цю книжку має писати літератор, а не просто людина, яка рефлексує  на тему італійсько-українських розбіжностей. Ця книжка буде про любов, але не про руйнівну і пристрасну любов, яку я описую в своїй «Нелоліті», а про любов – матерів, про жіночі дорослі голоси, які моляться за Україну, з італійського материка.

– Чим є для вас Італія?

– Для мене Італія передусім є країною ненаписаних островів зі своєрідними жанрами і вулиць із сюжетами, невластивими українській літературі. Хоч осягнути Італію як Метафору вдавалося і Михайлу Коцюбинському в його новелі «На острові», і Миколі Гоголю в уривкові його роману «Аннунціата».

– А як вперше потрапили до Італії?

– Вперше до цієї країни я потрапив невипадково: це було подібно до того, як в Соборах парафіяни готуються до першої дорослої сповіді. Я до Італії в свої сімнадцять років був готовий – добре знав італійську мову і вивчаючи її з восьмого класу самостійно, уже мав свого улюбленого італійського режисера Бернардо Бертолуччі, вже захопився феноменом такого дивака в італійській літературі, як Габріеле д’Аннунціо. Також я знав напам’ять кілька пісень Адріано Челентано, Тіціано Ферро та Марко Менгоні. В літаку я ще довчив найвідомішу їхню колядку «Tu Scendi Dalle Stelle», яку співали всі – від італійських бамбін до Лучано Паваротті. Тому перший мій крок на італійський землі був не туристичним, а природнім, наче додому на рідний килим ступив.

– У соцмережах ви писали про любов до власної тітки, через яку з дитинства стали захоплюватися італійською мовою, культурою та архітектурною спадщиною. Розкажете про це більше?

– Я говорив про любов до моєї тітки, хоч про цю любов я часто мовчу, бо вона живе за біблійними заповідями і означена словами: «Любов довго терпить і не шукає свого». Мою тітку я люблю нестямно і з одинадцяти років називаю італійським словом «madrina», що в перекладі означає «хрещена мати». Її звати Лариса, вона – чайка (не лише в розуміння перекладу її імені, бо Лара перш за все – чайка мого серця) і це друга найсильніша жінка, яку я знаю після моєї бабусі. Ми любимо з нею заспівати кілька народних пісень, довго в машині під дощем слухати Аль Бано, ходити по галереях Венеції та їсти морозиво з полуницею. Я її дуже поважаю за всі подолані страхи в її великому бентежному житті – вона подібна до тих жінок, які за одну розмову можуть відправити мене в гори і відвезти збирати виноград на Сицилію. Я інколи не встигаю за її швидкістю, тому просто тішуся, що в моєму житті є такий «perpetuum mobile».

– Ще дуже поважаю її подругу-буковинку – Валентину, яка живе в моєму серці ще з першої поїздки в Італію. Вона стала однією з  перших українок в Італії, яка слухала мій роман на своїй кухні, дозволяючи курити. Це для мене було неймовірно важливим, як і для будь-якого літератора, бо дим – це оркестр душі і ненаписаних слів.

– Україна-Італія – у вас навіть магістерська робота з цим пов’язана. Ви самі обрали тему?

–  Мені вручили «диплом Магістра» в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка за відкриття італійських поетів-герметиків в українському літературознавстві. Цією темою кілька років мене «спокушав» найвідоміший український літературознавець і Шевченківський лауреат Юрій Ковалів. Він знав, що ці поети живуть на Марсі, як і я, і ніхто про них не захоче писати. Хоча це своєрідна революція – написати магістерську про Монтале, Унгаретті та Квазімодо, і , опираючись на теорію самозародження сюжетів, сказати, що в українській літературі в цей самий період були такі ж герметичні поети. Герметизм – це про особливих, це про тих, які творили нову естетику мови і про тих, які живуть в «шахті серця», як влучно це словами означив Б-І.Антонич.

– Знаємо, що ви маєте прихильність до дахів Венеції.  За що їх вподобали?

–  Чи я є прихильником венеційних дахів? Я готовий прихилятися і перед соборами, і перед портами, і перед Гарібальді у цьому великому місті. Там я був щасливий лише раз – із жінкою, яка навчила мене любити і відчувати філософію за межами філософії. Врешті, за межею світу. Роман «Нелоліта: Біблія грішника» насправді починається з того, що читач розуміє, що мій герой похований на венеційному острові-цвинтарі Сан-Мікеле. А цей острів для мене зітканий із любові: саме там я вперше закохався так нестямно в кримчанку, що досі пишу про неї роман, хоча минуло вже більше трьох років, а нас, як карти, розкидало в різні напрямки.

– Кажуть, що ви не уявляєте своє життя  без творчості італійського художника і скульптора Амадео Модільяні. Чим вона близька вам?

– Амадео Модільяні – це італієць, якого зрадила Італія, але який всередині себе не зрадив своєї Батьківщини навіть тоді, коли помирав в холодному Парижі. Усе, що хотів сказати про Модільяні, я сказав самому йому – рік тому на його могилі в Парижі на цвинтарі Пер-Лашез.

– Нам відомо, що ви плануєте провести поетичний вечір у Римі. Чим відрізнятиметься він від тих ваших поетичних вечорів, які проходять в Україні?

– Так, я планую поетичний вечір у Римі – на площі Святого Петра одразу опісля недільного виступу Папи Римського. Це жарт! А якщо серйозно, то я точно знаю, що поетичний вечір у Римі не може бути подібним на вечір у Відні чи Празі, бо це вічне місто. Мені би хотілося на поетичному вечорі в Римі побачити щасливих і усміхнених людей: з дітьми і котами. Думаю, що цей вечір може бути двомовним.

– Вас часто називають українським Єсеніним. Як вважаєте, чому саме так?

– Мене так називають через те, що я поет однієї теми – любові до жінок. І я ним продовжу залишатися, бо лише через любовну лірику можна завоювати серце і час людини, яка читає твою книжку. В Україні для мене гостро стоїть питання: як називати російськомовних, які не збираються вчити українську і вносити її у своє життя. От з ними треба говорити не мовою сили (поки що!), а мовою естетики, що зосереджена в любовній ліриці. Бо кожна сп’яніла жінка на Майдані за моїми спостереженнями  готова слухати поезію Єсеніна, тому я ще трохи готовий не руйнувати про себе цей міф публічно, хоч у ставленні до дітей – ми з Сергієм Олександровичем різні.

– Ходять чутки, що незабаром вийде у світ ваша «книжка на 240 сторінок про любов». Привідкриєте секретну завісу?

– В кінці травня цього року  у київському видавництві «Саміт-книга» вийде моя перша поетична книжка «У чоловічих рукавах: гріхи на вибір», і можливо навіть остання, бо усе, що я хотів сказати про жінок і про любов – я сказав. Двісті сорок сторінок для цього більше ніж достатньо, щоб обрати за кільканадцять років один вірш для внесення до шкільної програми. Хочу подякувати за передмову Юрію Ковалеву, бо він – той, який пише історію української літератури в десяти томах , і справді не має часу думати щось про молодих поетів. Але його передмова на дев’ять сторінок – це максимальна влучність, ерудованість і чіткість. Я готовий читати її вічно, хоча вона і написана в академічному нотному стані.

– Минулого року про вас знімали документальний фільм. Де його можна побачити?

– Дійсно, у 2020 році журналістка проєкту «Стихія», випускниця Інституту журналістики КНУ, Наталія Філон зняла про мене документальний фільм. Він називається «У рукавах Савіна: побачення з поетом». Стрічка ще не виходила досі на широкий екран через закриття кінотеатрів і антикінотеатрів у зв’язку з пандемією, але на YouTube його можна побачити. Наталія колись була моєю студенткою – вивчала італійську мову, але тікала з пар соціальних комунікацій. Ми закохалися в особистості одне одного ще в коридорах університету Шевченка. Інколи я їду до її рідного міста Чернігова лише для того, аби з нею покавувати на веранді садиби Коцюбинського.

– Вже за кілька днів в Україні буде представлена на широкому екрані кiнематографiчна драма-феєрiя «Нелоліта» за вашим іще неопублікованим романом. Напередодні цієї визначної події комусь хотіли би сказати слова подяки?

– Ця кінематографічна драма-феєрія не могла відбутися без найдушевнішого українського режисера Станіслава Литвинова. Він має другу духовну освіту і є моїм особистим священником – тим, хто веде до Бога правильно. Ця подія також не відбулася би без хлопців-операторів – Олега Сологуба і Михайла Шелеста. Вони є тими професіоналами, яким я ночами сповідаюся і читаю вірші.

– І мені дуже хочеться ще сказати правду: я не захоплююся українськими акторами, бо мені це не властиво. Актор для мене є лише тим, хто допомагає через свої емоції відвойовувати національні цінності, але не більше. Бо більше – це письменники, музиканти, художники, які страждають і долають силу, аби це страждання показати людям. Але є одна акторка, якій я дозволяю давати «мені ляпаса» не лише на зйомках – це львів’янка Дарина Федина.

Вона у фільмотворенні мого роману була голосом тих жінок, про яких я писав, і врешті – моїм власним. Відверто кажучи, вона для мене на знімальному майданчику була  чимось схожим до Святого Духа, і коли вона заплакала на одному кульмінаційному моменті перед камерами і перед моїми очима – ладен тут перехреститися, я тієї миті готовий був спалити, як Гоголь, свій роман. І тому я хотів би тут попросити лише одного від української діаспори в Італії: зверніть увагу на цю акторку, вона – Геній. Присягаюся!

Адже за 20 днів драма-феєрія вже буде на широкому екрані, а ще очікуються кінопокази у київських університетах. Тож наразі ще є час для перегляду трейлера, який уже встиг зчинити шум і набрати своїх шанувальників в Україні 👇

Завдяки кінематографу, зусиллями режисера і знімальної групи були стерті ознаки між текстом і автором, акторами і глядачами.

Саме це і дозволило створити на знімальному майданчику драму-феєрію, що за жанром подібна до «Лісової пісні» Лесі Українки, стверджує Станіслав Литвинов – режисер кінематографічної драми-феєрії «Нелоліта» за романом Сергія Савіна.

«Виходу роману передує кінематографічна драма-феєрія, в якій стираються межі реальності між зйомками і божевіллям між акторами на знімальному майданчику, де усі уже давно встигли зблизитись і пересваритися через текст роману», – зазначив Станіслав Литвинов.

Презентуючи трейлер, режисер назвав кінострічку спробою чоловіка-письменника  віднайти свою жінку через Бога, через дитинство, через мистецтво, через конфлікти на межі реальності і підсвідомості.

Ролі в кінодрамі-феєрії «Нелоліта» виконують українська акторка Дарина Федина та сам автор однойменного роману Сергій Савін.

Сергій Савін – яскравий представник молодого покоління українських поетів, якого в Києві називають «українським Єсеніним». Доля його тісно переплетена з Італією. І мабуть невипадково свій перший роман «Нелоліта: Біблія грішника» Сергій Савін почав писати саме в Італії.

За своєю жанровою сутністю цей роман нагадує сповідь чоловіка, який так багато любив жінок, що втомився про це говорити лише з самим собою, тому дозволяє читачам побути поруч під час екзистенційних монологів зі своїми батьками, дитинством, жінками, Богом.

«Коли Сергій написав перші 12 сторінок минулої осені, він надіслав мені їх з Італії. Вже тоді я розумів, що з першого речення автор бере за живе читачів, і ми обов‘язково щось зробимо для промоції майбутньої книги. Шукаючи творче натхнення на маленьких вуличках Венеції, він телефонував мені з площі Сан-Марко, щоб поділитись своїми переживаннями та новими рядками», – розповів режисер Станіслав Литвинов.

До речі, Сергій Савін неодноразово наголошував, що має у планах написати ще одну велику книжку – про життя українців в Італії. Адже сам він працював на італійських заправках, збирав оливки в гірській місцевості регіону Венето, а ще був будівельником і навіть доглядачем незрячого піаніста.

Про все це та інше Сергій Савін пообіцяв незабаром розповісти в інтерв’ю спеціально для нашого видання. Отже, слідкуйте за публікаціями.