«Елітний голос України Іво Бобул запрошує вас на незабутній вечір живої музики. Не пропустіть можливість побачити живий виступ у Мілані», – запрошують організатори.

Відомо, що під час концерту буде проведений аукціон, а виручені кошти підуть на благодійність для підтримки Збройних Сил України.

«Цей вечір буде сповнений музики, емоцій та спогадів. Іво Бобул створить атмосферу тепла та затишку, де кожен зможе знайти щось близьке саме для себе», – обіцяють організатори концерту.

Місце проведення – Legend Club Milano за адресою: Viale Enrico Fermi, 98, 20161 Milano MI, Italy.

Двері відчиняються о 19:00, початок концерту о 20:00.

Квитки можна придбати за цим посиланням.

Додамо, що Іво Бобул має 72 роки, а за свою понад 45-річну творчу діяльність був відзначений:

• 1995 — званням «Заслужений артист України»;
• 1998 — званням «Народний артист України»;
• 2000 — іменною зіркою на Алеї Зірок у м. Чернівці;
• 2001 — Хрестом Пошани «Закон. Честь. Мужність»;
• 2002 — пам’ятною медаллю «10 років МВС України»;
• 2002 — орденом Святого Миколи Чудотворця І ступеня Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське Народне Посольство»;
• 2003 — орденом Ярослава Мудрого V ступеня;
• 2013 — орденом «За заслуги» III ступеня.

Нагадаємо, що Український Дім у Римі запрошує на фестиваль «Вишиванка – сила єднання».

Раніше ми розповідали про те, що у Базіано вперше влаштували традиційні українські гаївки.

Виставка робіт скульптора Олександра Лідаговського буде у вільному доступі для відвідувачів з 8 по 30 травня – з понеділка по п’ятницю від 9:00 до 14:00 (вхід через C. Hajech, 27).

За інформацією Vitaukr, на виставці будуть представлені:

• мініатюри та скульптури, які вже експонуються на міжнародних заходах;
• моделі робіт, які виконуються;
• серія фотографій, що документує унікальний процес перетворення простого аркуша паперу на великі скульптури з картону, сталі або дерева.

Відомо, що даний проєкт реалізовується за підтримки асоціацій VITAWORLD та Ukraine Pi ù Milano APS, спонсорства Генерального консульства України в Мілані, під керівництвом директора Емілії Аметрано, під керівництвом проф. Anna Maria Fazio, Флоріана Чініколо та Джанкарло Самміто, за сприяння Валентина Білан.

Організатори виставки запрошують всіх охочих відкрити для себе силу українського мистецтва, яке сьогодні резонує голосніше, ніж будь-коли.

Довідково: Олександр Лідаговський – художник, який поєднує ніжність паперу з міцністю металу, створюючи роботи, що символізують свободу та стійкість. Попри руйнування своєї студії в Києві через російську агресію, художник продовжує творчу діяльність.

Раніше ми повідомляли, що У Мілані артистам із Маріуполя влаштували овації, що тривали 20 хвилин.

Також читайте: «Мистецтво перемагає війну»: У Мілані влаштували виставку українського сучасного мистецтва.

«Нещодавно мене відвідав мій військовий друг «Shum» з 3-ї окремої штурмової бригади, з яким ми нещодавно записали інтерв’ю. І ця історія – не просто звичайний візит, а справжній подвиг», – написав Михайло у себе на сторінці у Facebook.

З’ясувалося, що Михайло та Яніс разом були на молитовному обіді в Римі, а потім Яніс поїхав до Венеції. Проте щойно він туди прибув, а вже за 20 хвилин по тому надавав першу допомогу італійцю, цим самим рятуючи йому життя. Про це сам Яніс Терещенко повідомив Михайлові Вовчику.

І все було добре, доки в інтернеті не з’явилися новини на кшталт «руссо туриста спас італійця».

«Тема розгорнулась, люди почали активно обговорювати, а Corriere del Veneto навіть за годину вибачились та виправили помилку. Слава нашому герою!», – пише Михайло.

Отже, справедливість перемогла й усі дізналися, що людина, яка врятувала італійця, який стікав кров’ю, це українець. І не просто українець, а український військовий!

Міський голова Венеції Луїджі Бруньяро вручив нагороду українському військовослужбовцю Янісу Терещенку, назвавши його вчинок прикладом для всіх. Про це посадовець сам повідомив на своїй сторінці Facebook.

«Завдяки аптечці, яку він завжди носить з собою, та власній готовності він зупинив кровотечу, допомагаючи йому до приїзду порятунку», – зазначив у Facebook мер Венеції.

Луїджі Бруньяро висловив особисту вдячність і подяку всього міста Венеції українському військовому за цей великий жест людяності, мужності та альтруїзму.

«Янісу, всьому українському народу, друзям одеситам ми знову підтверджуємо нашу солідарність заради тривалого миру, який гарантує їхній захист», – написав у соцмережі мер Венеції.

Додамо, що на YouTube каналі Михайла Вовчика можна подивитися інтерв’ю з Янісом Терещенком (Shum), опубліковане у 2024 році в рамках програми «Un caffè da Misha».

Раніше ми розповідали, що кобзар і воїн ЗСУ виступив на міжнародному фестивалі в Італії.

Також читайте: Як військовим виїхати у відпустку за кордон – нардеп Гончаренко.

Сонячний привітний день у Римі 10 лютого радо зустрічав людину світла, яку називають Совістю Української Нації, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва, єдиного українця, який в 2007-му році потрапив до рейтингу «100 найвизначніших геніїв сучасності» (за версією британської газети «The Daily Telegraph») Івана Марчука.

Цього дня, вперше в Італії, в Palazzo della Cancelleria у привітній атмосфері відбулося урочисте відкриття виставки картин цього видатного українського митця «Епічна реальність».

Цей проєкт став можливим завдяки співпраці Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені в особі його Високоповажності Посла Андрія Юраша і міжнародної організації «Товариство Друзів України», яка під керівництвом Вероніки Марчук вже 20 років пропагує українську культуру у світі.

Відомо, що у творчому доробку Івана Марчука загалом налічується близько 5000 картин, котрі є на всіх континентах світу. Із них понад 60 робіт художника (від портретів до пейзажів та сюрреалістичних композицій) представлені на виставці у Римі.

П’ять виставкових залів будуть відкриті до 24 лютого для безкоштовного відвідування за адресою: Piazza della Cancelleria, 1.

Іван Марчук у своїй творчості досліджує найглибші сенси людського світосприйняття. Він є автором унікальної власної техніки – «пльонтанізм» (від слова «плести», «переплітати»), котра балансує на межі рукотворного і технологічного. Ця техніка є надскладною для повторення через свою філігранність виконання і трудомісткість.

Символічно, що шедеври українського митця, побувавши на близько 200 персональних виставках, влаштованих на п’яти континентах світу, нарешті завітали до країни Леонардо, які радо прийняв Палац Канцелярії у Ватикані, де розташовується музей геніального Да Вінчі.

«А правду кажуть, що всі дороги, все-таки, ведуть до Риму», – одразу зазначила мистецтвознавець, біограф Тамара Стрипко, яка супроводжує маестро в його подорожах по світу. 

Проходячи з художником біля музею Леонардно да Вінчі, ми поцікавилися в Івана Марчука: «Якщо б у Вас сьогодні виникла нагода зустріти Леонардо, щоб Ви йому сказали»?

Трохи подумавши, маестро жартома відповів: «Я сказав би: сьогодні я вже Вам не заздрю…».

«Це велика честь для Італії, для Ватикану прийняти такого визначного художника, символа України, яким є Іван Марчук», – зазначив куратор виставки, письменник і мистецтвознавець Джузеппе Уссані д’Ескобар.

У коментарі нашому виданню арт-критик поділився своєю оцінкою полотен Івана Марчука на прикладі двох робіт художника «Так плине час» і «Розірвана мелодія».

«У першій картині художня техніка є типовою для іконопису – за формою і кольором фону нагадує ікону. Це свого роду медитація, в якій проходить все людське існування, де дуже часто є місце для болю чи війни. У другій картині задум художника був відобразити певні напруженості, проблеми, руйнації, які здатні втручатись в гармонію життя – її символізують музичні інструменти, що з плином часу можуть виходити з ладу, ламатися, і мелодія на яких може перестати звучати», – підсумував куратор виставки.

Захід розпочався духовним гімном України «Боже Великий Єдиний» у проникливому дитячому виконанні хорової студії «Ліберта» Української католицької школи при Соборі Святої Софії у Римі під керівництвом Василини Ільків.  

У своєму вітальному слові Посол Андрій Юраш від імені Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені подякував Івану Марчуку, всім присутнім, гостям, учасникам та співорганізаторам цього заходу. При цьому наголосив на важливості цієї виставки у Римі – мистецькій і духовній столиці світу, християнства і всієї євроцентричної цивілізації.

«Символічно, що виставка робіт одного з найвідоміших українських сучасних художників Івана Марчука відбувається в культурно-історичному просторі, пов’язаному з традицією Святого Престолу, в рік, коли Папа Франциск проголосив, згідно з церковною традицією, Ювілейним роком», – сказав Андрій Юраш.

Пан Посол підкреслив надзвичайну вагомість події, адже це є черговим свідченням того, що українська мистецька традиція є не лише невід’ємною частиною світового культурного простору, але й також одним з найяскравіших і найцінніших його елементів, особливо в контексті сучасності.

Ініціатор виставки і співорганізатор Вероніка Марчук, серед іншого, розповіла присутнім про діяльність організації «Товариство Друзів України», яку вона очолює. Також представила всіх партнерів цього проєкту й зауважила, що дану виставку картин митця можна побачити також у діджитал версії – у формі електронного каталогу.

Крім цього, Вероніка Марчук презентувала різноманітні додаткові ініціативи, пов’язані з роботами великого українського художника:

• пам’ятна 5-гривнева монета «Пльонтанізм» 2024 року карбування, присвячена унікальній техніці майстра. У центрі композиції монети є фрагмент картини митця «Пробудження»;
• поштова марка «Іван Марчук. «Скажи мені правду»;
• художній альбом-каталог картин Івана Марчука «Голос моєї душі» – найбільше унікальне зібрання творів майстра.

«Ви є свідком прем’єри цього видання, над яким працювали майже чотири роки. У п’яти томах зібрано близько трьох тисяч робіт. Кожен комплект має свій унікальний номер і сертифікат з власноручним підписом маестро», – наголосила пані Вероніка, презентуючи художній альбом-каталог.

На відкритті виставки також був присутній партнер заходу, доктор Рікардо Ф.Нуньєс, власник міжнародної групи компаній «Vinos de La Luz», який особисто презентував нову лімітовану партію вина «BIG WINES BIG ART. Ivan Marchuk».

Компанії доктора Рікардо з виробництва вина, виготовлених в Україні, використовують на етикетках своїх вин картини Івана Марчука, і вже отримали різноманітні нагороди на багатьох міжнародних конкурсах, зокрема в жовтні 2023 року – велику золоту медаль на одному з найпрестижніших конкурсів «CERVIM», який проводиться в Італії для видатних вин.

Куратор виставки Джузеппе д’Ескобар у своєму виступі, зокрема, зазначив, що творчість видатного майстра Івана Марчука є водночас сучасною і безкінечною, яка бере свої початки в іконографії та вказує на зв’язок з Божественним.

Критик висловив своє велике захоплення маестро та сказав, що він вдячний долі за можливість бути особисто знайомим з паном Іваном – великою людиною і великим митцем, ім’я якого стоїть в одному ряді з іменами таких видатних постатей, як Сальвадор Далі і Пабло Пікассо. 

«Коли я вперше зустрів маестро Марчука у Відні, він видався мені охоронцем порогу між реальним і фантастичним, між земним і небесним. Я вважаю, що він викликав у мені магічне й глибоке сприйняття, яке західноєвропейський чоловік напевно відчув би в присутності геніального іконописця», – поділився своїми спогадами знайомства з митцем мистецтвознавець.

Яблукам з картин художника було нікуди впасти у переповненому залі Палацу, розрахованому на 150 місць, який раз по раз оживав гучними оплесками.

Іван Марчук подякував всім присутнім та організаторам його виставки в Римі і сказав, що глибоко зворушений рівнем відповідальності підходу до організації заходу. Він зауважив, що настільки серйозне і фахове обговорення його творчості серед усіх його 194 персональних виставках він чув, мабуть, уперше.

Художник розповів, що завжди цікавився горизонтом, тому завжди іде вперед і ніколи не оглядається назад. Адже той, хто оглядається, ніколи не осягне горизонту, за яким відкриваються щоразу нові і нові обрії – погляд у безмежність. Свою творчість маестро порівнює з деревом, де кожен новий напрям – це нова гілка його творчості, новий «марчучок».

«Виставка моїх картин – це завжди групова виставка художників. У вас тут на виставці я нарахував 15 різних «марчучків». Тому, що за кожним «марчучком» стоїть черга «марчучків». Вони дадуть вам добра, тепла і радості. Я їм дозволив говорити для вас від мого імені», – сказав маестро.

Ми запитали в пана Івана, чи є серед його робіт якась одна картина, яку він сам міг би особливо виокремити, яка йому самому подобається найбільше? Митець відповів, що однієї такої картини немає.

«Я можу назвати сотню таких картин, навіть тисячу. Це картини нового світу на мистецькій арені», – відповів пан Марчук.

Під час відкриття виставки Іван Степанович коротко розповів про свою біографію, навчання, багаторічну заборону його творчості в радянські часи з боку кгб, а також про еміграцію. Найбільше часу в своїй розповіді художник зупинився на періоді, який він сам називає «другим народженням».

«Я пережив чимало трагедій України. Мені вдалося дожити до цього часу, щоб так глибоко заглянути в душу Україні, якій я присвятив тисячі картин. Я дуже багато пропустив в житті, але я і дуже багато зробив. Я вчився 11 років, поки зрозумів, що я не те робив. І одного дня я сказав собі «Я – Єсмь». Відтоді викинув ці 11 років зі свого життя і почав заново вчитися у себе, і вчити себе. Я жив і досі живу по чорному календарі. Картини плодилися щоденно, тому мені вдалося показати людству цілі світи», – поділився Іван Марчук.

Наприкінці заходу український художник вручив організаторам виставки пам’ятні срібні монети «Пльонтанізм» номіналом 10 гривень, присвячені його власній авторській техніці.

На творчому вечорі були присутні багато поважних гостей, представники декількох українських, італійських і міжнародних асоціацій, духовенства, посли різних держав, журналісти італійських і європейських видань, партнери заходу з США  та інші. Також визначну мистецьку подію відвідали й українські художники, письменники, мистецтвознавці, музиканти, відомі українські та італійські діячі культури.  

Усі присутні на відкритті виставки мали змогу поспілкуватися з всесвітньо відомим художником, отримати на згадку автограф від маестро та «пройтися» коридорами безмежних горизонтів свідомості його шедеврів, представлених на виставці.

Додамо, що виставку можна побачити до 24 лютого включно – з понеділка по суботу: 10:00-13:00, 15:00-19:00. Вхід вільний. Неділя зачинено.

Автор всіх опублікованих фото Василь Пиріг.

Раніше ми повідомляли, що в Римі вперше відбудеться виставка генія українського мистецтва Івана Марчука.

Також читайте: На виставці в Італії для картин українського художника Івана Карася відвели окрему залу.

«У лютому 2025 року Рим стане свідком унікальної події: персональна виставка Івана Марчука, всесвітньо відомого українського художника, якого британське видання Daily Telegraph у 2007 році включило до переліку 100 живих геніїв людства», – інформує медіацентр.

Також наголошується, що ця виставка є винятковою можливістю для італійської та міжнародної аудиторії познайомитися з творчістю Маестро, який до цього провів уже понад 200 персональних виставок на п’яти континентах.

«З хвилюванням чекаю на зустріч з шанувальниками!», – йдеться на офіційній сторінці художника Івана Марчука.

Відомо, що на виставці «Епічна реальність» в Римі буде представлено близько 60 робіт видатного художника – від портретів до пейзажів та сюрреалістичних композицій, які демонструватимуть багатогранність його творчості.

Також відомо, що проведення виставки супроводжуватиметься її електронним каталогом. Але є і сюрприз – 10 лютого на вернісажі виставки картин Івана Марчука у Римі відбудеться презентація паперового художнього альбому-каталогу картин цього геніального українця.

Це п’ятитомне видання під назвою «Голос моєї душі. Іван Марчук», яке нещодавно вийшло у світ тиражем 1000 примірників. Каталог містить близько 3000 творів – з окремим номерним сертифікатом і власноручним підписом Івана Марчука.

За словами художника, на створення цього каталогу витрачено понад три роки наполегливої роботи в архівах, музеях і соціальних мережах. Йдеться про взаємодію з арткритиками, галеристами, музейними працівниками, колекціонерами тощо.

«Безпрецедентний проєкт неоціненною мистецькою і понад 15 кг реальною вагою. З нетерпінням чекаю примірник, щоб доторкнутися і надати таку можливість всім шанувальникам!», – зауважив Іван Марчук.

Побачити виставку Івана Марчука в Римі можна буде з 11 до 24 лютого за адресою: Piazza della Cancelleria, 1, Roma. Години роботи: з понеділка по суботу – 10:00-13:00, 15:00-18:00. Неділя вихідний. Вхід вільний.

Проведення виставки у Palazzo della Cancelleria стало можливим завдяки співпраці Посольства України при Святому Престолі та Мальтійському Ордені, в особі Його Високоповажності Посла Андрія Юраша, та міжнародної організації «Товариство друзів України», яка понад 20 років популяризує українську культуру, зокрема творчість Івана Марчука.

«Символічно і важливо, що виставка творів одного з найвідоміших українських Митців сучасності свідомо пишу це слово з великої літери, підкреслюючи велич таланту і досконалості унікального стилю Івана Марчука відбуватиметься у культурно-історичному просторі, пов’язаному з традицією Святого Престолу, саме в рік, який Папа Франциск проголосив, відповідно до церковної традиції, Роком Ювілейним», – прокоментував Андрій Юраш.

Посол України при Святому Престолі водночас зазначив, що місце проведення виставки буде дуже символічним, знаковим, оскільки це стане ще одним свідченням того, що українська мистецька традиція є не тільки невіддільною частиною світового культурного простору, але є також одним з її яскравих та вартісних компонентів, у контексті сучасності зокрема.

«Винятково важливо це вчергове засвідчити саме у Римі духовній і мистецькій столиці християнського світу, всієї європоцентричної цивілізації», – акцентував Андрій Юраш.

Своєю чергою голова «Товариства друзів України» Вероніка Марчук додала, що виставки Івана Марчука це завжди більше, ніж просто знайомство з його роботами. Це можливість відчути глибину української душі, її стійкості та невичерпний потенціал.

«Через мистецтво Маестро можна зрозуміти, звідки сьогодні українці черпають свою силу», – наголосила Вероніка Марчук.

Куратором персональної виставки картин унікального українського художника в Римі є відомий італійський письменник та мистецтвознавець Джузеппе Уссані Д’ескобар. Він наголосив, що твори Марчука наповнені містичним світлом і безмежністю пейзажів його рідної України.

«Водночас вони мають інтенсивний сакральний характер у своєму діалозі з природою та суспільством», – сказав Джузеппе Уссані Д’ескобар.

Раніше ми розповідали, що на виставці в Італії для картин українського художника Івана Карася відвели окрему залу.

Також читайте: В Італії перевидали путівник по Риму й Ватикану для українських туристів.

За інформацією Італійської федерації футболу / Federazione Italiana Giuoco Calcio (FIGC), такі нагороди отримують лише ті футболісти, тренери, арбітри та менеджери, які увійшли в історію футболу Італії.

«Шість нових зірок прикрашають небосхил італійського футболу в яскраво-блакитному небі, яке сьогодні ще більше сяє від величі шести легенд, таких як Бонінсенья, Брайда, Де Россі, Джацінті, Шевченко та Спаллетті», – йдеться на офіційному сайті FIGC.

«Це джерело великої гордості – вручати нагороди цим надзвичайним героям. «Зал слави» є символом прихильності та захоплення тими, хто відзначив історію італійського футболу: ми відзначаємо їхній приклад, який виходить за рамки технічного характеру», – підкреслив президент FIGC Габріеле Гравіна.

Щодо нашого Андрія Шевченка, то він увійшов до «Зали слави італійського футболу» як переможець номінації «Іноземний футболіст». Він вийшов на сцену, взявши з собою особливу футболку та пару взуття – символи незабутніх моментів.

Також Шевченко висловив вдячність президенту Італійської федерації футболу Гравіні за те, що підтримав благодійний проєкт для України й дозволив українським дітям відвідувати чудовий центр у Коверчано.

Крім цього, Андрій Шевченко зачитав власного листа, адресованого… італійському футболу.

Лист Шеви так і починається словами «Дорогий італійський футбол», а закінчується подякою за підтримку України у війні, надією та зізнанням у любові до Італії.

«Насамкінець хочу подякувати всій Італії за те, що ви були поруч з Україною у найважчий момент нашої історії. Те, що для інших є нормою, для нас є надією. Надія все ще бути там, кожен день і назавжди. Італія, я люблю тебе», – такою є завершальна частина листа Андрія Шевченка.

Повністю текст листа Шевченка, адресований італійському футболу можна прочитати на його сторінці в Instagram за цим посиланням.

В Італійській федерації футболу нагадали, хто саме привіз Шеву до Італії, до Мілана. Це був тодішній директор «Мілана» Арієдо Брайда.

«Звичайно, у футболі алгоритми завжди працюють, але у футболістів є серце, і Шева цього вечора мене справді розчулив. Я пишаюся тим, що привіз його в Мілан. Дякую Шевченку», – сказав Арієдо Брайда.

«Тоді вони згадали, як Брейда приніс українському нападнику червоно-чорну футболку, щоб переконати його приїхати до Італії: «Хочеш виграти «Золотий м’яч»? Тоді це правильна уніформа для вас». І справді, тоді, у 2004 році, Шевченко виграв «Золотий м’яч», – йдеться на сайті FIGC.

На церемонії був присутній Еудженіо Джані, губернатор регіону Тоскани, до якого входить Флоренція. Він теж подякував Шевченку за щиру промову, під час якої був зачитаний лист до італійського футболу.

«Серед переможців XII випуску Андрій Шевченко, який приніс на сцену особливу сорочку та пару взуття, символи незабутніх моментів та благодійний проєкт для України. Мене зворушила його промова, лист до італійського футболу, сповнений любові: «Італія, я люблю тебе. Дякую!», – зауважив губернатор Еудженіо Джані.

Додамо, що в 2024 році переможці церемонії «Зала слави італійського футболу» були визначені онлайн-голосуванням у цифрових профілях FIGC після того, як журі опублікувало короткий список.

Після підрахунку результатів голосування були визначені переможці XII випуску церемонії:

• Італійський футболіст – Даніеле Де Россі
• Тренер – Лучано Спаллетті
• Іноземний футболіст – Андрій Шевченко
• Футболіст – Валентина Джачінті
• Ветеран – Роберто Бонінсенья
• Менеджер  – Арієдо Брайда
• Меморіальні нагороди – Агостіно Ді Бартоломей, Вінченцо Д’Аміко, Манліо Скопіньо
• Нагорода «Давіде Асторі» – Санто Рулло за проєкт «Без розуму від футболу».

ДОВІДКОВО: Зала слави італійського футболу створена у 2011 році Фондом футбольного музею та FIGC з метою вшанування спадщини, історії, культури та цінності італійського футболу.

Нагадаємо, що Андрій Шевченко в Італії зібрав кошти на відновлення стадіону в Ірпені.

Раніше ми розповідали, що Андрій Шевченко в Італії отримав нагороду «Ключ до Європи».

До теми: Книгу Андрія Шевченка можна купити тільки в Італії.

Недавно організатори Українського дому опубліковали в Facebook вірш, присвячений цьому осередку української культури, мистецтва та освіти. Автором вірша є Василь Пиріг, який живе у Римі.

Ми вирішили розпитати Василя про те, як народився цей поетичний твір, а також про його поетичну творчість і життя в Італії.

Як народилась ідея написання вірша, присвяченого Українському дому в Римі?

Василь Пиріг: – Щоб сказати як народжується якийсь твір, варто знати таємницю того, як і звідки приходять ідеї. Як правило, в мене це відбувається спонтанно. Так само вийшло і з віршем-присвятою для Українського дому. У цей проєкт мене запросили організатори, в якому я, серед іншого, викладатиму театральне мистецтво. До речі, 21 вересня планується День відкритих дверей (презентація) Українського дому в Римі. Це буде осередок українства в Римі, в якому також працюватимуть суботня школа для дітей з вивченням української мови й інших предметів, різноманітні творчі гуртки, спрямовані на те, щоб українці, які зараз тимчасово або постійно проживають в Італії, мали змогу підживлювати свій зв’язок з Україною. Адже рано чи пізно багато з нас все-таки повернеться до рідного дому і паросток того справжнього українського цвіту, що був тут виплеканий в душі, зможе згодом дати вдалі плоди.

Вірш-присвята Українському дому в Римі схожий на гімн. Напевно це не перший такий твір, написаний тобою? Принаймні нам відомий неофіційний гімн Гніздичева, автором його слів є ти. І чому саме Гніздичів?

Василь Пиріг: – Гніздичів – моє рідне містечко, з яким я дихаю в унісон. Тут проживає багато ініціативних і творчих людей, які рухають його вперед. Наприклад, Гніздичівська територіальна громада була однією з перших створених громад в Україні. Свого часу я мав деякий стосунок до реалізації певних творчих проєктів у своєму селищі. Ідея написання пісні-гімну Гніздичева виникла в мене в 2016 році. Хотілося, щоб це було щось більше, аніж просто пісня. Щоб це стало певним орієнтиром для людей, які проживали, проживають і будуть проживати на цій території, для яких є пахучим якісний розквіт цього мальовничого містечка та й України загалом. Чи стане згодом ця пісня офіційним гімном, покаже час… Користуючись нагодою, хочу подякувати всім причетним до створення цієї пісні: автору музики – чудовому композитору Володимиру Кузишину, автору сольного виконання – талановитому співаку (його називають соловейком Гніздичева) та моєму другу Володимиру Сушку, аранжувальнику Сергію Стародубу, Церковному хору селища Гніздичева (багаторічному керівнику хору Олегу Сушку) та всім жителям Гніздичева, яким припав до душі цей твір.

Наразі ти проживаєш в Італії – чи має вплив на твою творчість інше культурне середовище?

Василь Пиріг: – Напевне скрізь, де людина мандрує, вона бере з собою… себе. Новий досвід в житті, як правило, може бути вартим уваги, оскільки він додає свіжості, розкриває різні прояви людини в нових для неї місцях і ситуаціях. У плані побуту життя в Україні та Італії в даний період суттєво відрізняється. Московія продовжує вбивати українців, знищуючи цілі міста в Україні, енергетичну й іншу цивільну інфраструктуру. Через це в житті пересічного українця в Україні додалося значного клопоту. На тлі цього ще й поглиблюється певний розкол між українцями, які проживають в Україні і тими, які проживають за кордоном. Ворог (кацапія) часто навмисне підливає масла у вогонь, намагаючись хитро маніпулювати емоціями UA-людей і посилювати цей розбрат між нами як всередині країни, так і ззовні. Я досі емоційно і думками в Україні. Навіть фізично – буває, коли зранку встаю, то потрібен деякий час, щоб зрозуміти, де знаходжуся, оскільки часто стежу за новинами в Україні, співпереживаю…

Чи виграють поезії війну? Як для кого. Без продовження розвитку української культури, навіть у часи війни, перемога матиме лише символічне значення. Насправді за цей рік я написав всього кілька нових віршів. Більшість з тих, які іноді публікую, були написані ще задовго до повномасштабної війни московії проти України. В цей час моя зосередженість є доволі іншою: як думати, що і як робити, щоб допомогти Україні у відстоюванні власної Суверенності?

Маєш багато віршів про війну, що найголовніше хочеш донести у такий спосіб?  

Василь Пиріг: – Окрім війни з зовнішнім проявленим загарбником – московією, більшість з нас всередині переживає свою власну внутрішню «війну»: різні елементи нашого внутрішнього «я» інколи  борються між собою, тим самим можуть зсувати нас з дороги пізнання себе. Глузд і тупість, щирість і лукавство, відкритість і замкненість і так далі можуть перебувати у напруженій взаємодії. І якщо в людини стрижень її уважності й усвідомленості ще хиткий, нею доволі легко маніпулювати, перевертаючи багато що з ніг на голову – Суть замінюючи формою, зло подаючи як Добро, брехню – як Правду. Цим підходом дуже багато років користувалася московія крізь свої фсб-шні впливи в Україні, навіть вже в часи UA-Суверенності. Зокрема, хитро і ницо висміювалося все, що пов’язане з українством: мова, культура, традиції, церква, українські митці… Це призвело до збільшення кількості зростання населення, для якого принцип «какая разніца» (озвучений в тому числі відомим коміком) став чи не основною ідейною структурою їхнього життя. Тому варто намагатися щиро придивлятися до себе, пробувати дивитися в корінь, пробувати відчувати себе з собою, тим самим збільшуючи рівень усвідомленості та зрілості в собі. І в цьому плані вірші можуть також виступати як легка пропозиція до таких спроб придивлянь до себе. Навівши лад з своїми внутрішніми «війнами» і збільшенням притомності в собі (в доповнення до збільшення української військової міці) ми здатні насправді перемогти московію.       

У тебе є вірш, присвячений військовому Тарасу Матвіїву, нагородженому відзнакою «Герой України» (посмертно). Чому саме йому?

Василь Пиріг: – З Тарасом я був знайомий, переписувалися в інтернеті. Він проживав у сусідньому місті Жидачеві. Я захоплювався його відкритістю, справжністю, працелюбністю, талантом, відданістю ідеям, сміливістю і надзвичайною любов’ю до України. Окрім професіоналізму, патріотизму і військовому героїзму, на мою думку, Тарас був одним з геніїв, який випередив свій час. Праці Тараса, зокрема творчі роздуми, які після його загибелі батьки опублікували у двох томах книги «Мої думки», будуть актуальними і через багато років. Тому що він писав про вічне і прожив життя «гідне ранкового Сонця», і так хотів, щоб українці були такими ж…

Які ще теми та мотиви переважають у твоїй поезії? Як ти їх розвиваєш?

Василь Пиріг: – Насправді поезію я сприймаю для себе як одну з гілок можливого самовираження свого творчого дерева. Для мене одним з основних критеріїв росту цього дерева є підживлювати корінь, а його гілки здатні бути довільними. Суть може бути першоважливою, а форма, однією з якої є також вірші, може проявитися у найрізноманітніший спосіб. Тому мені складно сказати про якісь впорядковані теми у своїй поезії. Коли з’являється внутрішній відгук написати щось, я просто пробую це написати. Мотив мабуть такий – підживлювати корінь свого дерева з легкою пропозицією для читачів спробувати придивлятися кожному до кореня свого дерева. Краса лісу може пізнатися крізь взаємодію всіх окремих дерев, що є у ньому, і в такий спосіб ці дерева (кожен по-своєму), і ліс зокрема, можуть стати красивішими й досконалішими.

Чи виступав ти зі своїми віршами в Італії та Україні? Чи відрізняється аудиторія слухачів в обох країнах?

Василь Пиріг: – У жовтні минулого року в Італії я виступив зі своїми віршами на Фестивалі української кухні і культури, що проходив у Римі, ініціаторкою проведення й організаторкою якого є українка Ксенія Шаленко. Також у травні цього року в якості гостя позаконкурсної програми брав участь у Фестивалі української культури «UKRO 2024» в місті Болонья. Його на високому рівні організувала Культурна асоціація «Італія-Україна» (м. Болонья) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna). Якщо говорити про свій виступ, на мою думку, кожен глядач сприймає-відчуває по-своєму згідно того, що відгукується в ньому самому. Загалом справжні українці в Україні і в Італії – це ті самі українці, оскільки «бути українцем» – це, в першу чергу, мати український склад і стан душі, мати ген-свідомість UA, тобто відданість українській ідеї, шанування своїх Героїв і митців, плекання своїх звичаїв та мови, гідність і гордість у відстоюванні правдивої української історії, збереженні й примноженні її творчих і духовних цінностей.

Досвід виступу зі своєю авторською поезією в Україні в мене, поки що, відсутній. Але, наприклад, у складі народного драматичного театрального колективу «Сучасник» під керівництвом бадьорої і талановитої Олександри Максимів мені доводилось виступати на різних сценах. Декламував вірші відомих українських поетів або брав участь у виставах. До речі, всі народні мистецькі колективи, яких є кілька в нашому Центрі культури і дозвілля Гніздичівської громади (директорка Центру культури Ярослава Сушко) є напрочуд професійними. Свого часу вони брали участь і навіть були переможцями багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів й конкурсів як в Україні, так і за кордоном.

Чи є в Італії українські літературні спільноти, якщо так, то чи взаємодієш ти з ними?

Василь Пиріг: – Радує те, що загалом українських асоціацій в Італії, які в тій чи іншій мірі мають дотичність до мистецько-культурних спрямувань, є доволі багато. Час від часу вони організовують українські заходи, фестивалі або запрошують на літературні вечори різних відомих українських митців і  поетів, щоб вкотре нагадати Італії та Європі загалом, що в Україні ще триває війна, провести благодійні збори на допомогу українській армії чи підтримати Україну в річницю важливих для нас історичних подій. Доволі часто долучається до організації і сприяння подібних українських заходів також Посольство України в Італії, український бізнес, який тут працює і церковні українські парафії. Багатьом зрозуміло, який зараз для України найважливіший пріоритет, тому стараються допомогти у міру своїх сил. По можливості, я також відвідую такі заходи і підтримую різноманітні українські ініціативи.

У вірші «Вечірня сповідь…» у тебе є рядки про свій стиль. Як би ти сам охарактеризував його?

Василь Пиріг: – Індивідуальність… Скільки людей, стільки і стилів. Часто багато що зводиться до специфіки конкретної людини. Важливою є мета у написанні якогось вірша, а також те, для кого він призначений. Це може бути, наприклад, як для окремої людини, так і для певної групи людей. З огляду на це в кожному конкретному випадку з’являється і певний стиль, який є найбільш доречним для тієї людини чи групи читачів, для якої він написаний.    

Цікаві твої поетичні «діалоги» з Ліною Костенко. Чи впливає її поезія на твою творчість? Чи має вплив творчість інших авторів?

Василь Пиріг: – З «діалогів» з Ліною Костенко, власне, й починалося моє знайомство з собою у здатності до написання віршів. Це почалося у 2016 році, коли у моєму особистому житті був доволі складний для мене період. Певні типи віршів, як самовираження, буває, найактивніше приходять тоді, коли людині душевно важко, коли в неї є ще свіжі емоції (які активно зачіпають). Можливо, це якісь почуття до іншої людини або стан турбулентності (невизначеності) і в такий спосіб людина може спробувати якось втамувати свій біль, трансформувавши її в творчість, якщо має до неї схильність. На фан-сторінці Ліни Костенко у Facebook, де публікується її поезія, одного разу я спробував в коментарях написати свої «вірші-відповіді» до тих віршів, які мені найбільше сподобалися. Це якби продовження її вірша – в тому ж ритмі, стилі, але з доповненим поглядом. По відгуках підписників тієї сторінки я почав розуміти, що ці «вірші-відповіді» знаходять своє схвалення у доволі великої кількості людей. Деякі з них навіть припускали, що я надрукував ще один подібний вірш Ліни Костенко, який їм просто був досі мало відомий, бо зазвичай я утримувався від підписання цих своїх віршів. Бувало, що вже і на мої віршовані коментарі інші поети також одразу писали свої віршовані доповнення-відповіді, на які я також у римований спосіб відповідав. Інколи виходили такі доволі цікаві «діалоги», немов розмова в якійсь віршованій виставі.

«Вірші-відповіді» мені подобаються ще й тому, що є вже певний готовий матеріал – наприклад, пластилін який можна спробувати якось доопрацьовувати. Тобто, у тебе вже є одна віршована думка-погляд когось на якусь життєву тему й одразу є можливість у такий спосіб посприяти-додати читачам свіжих акцентів з іншого боку своєї ситуації і, можливо, побачити в ній якісь нові ясніші елементи, що стануть їм в нагоді. Оскільки в чужих віршах кожен бачить свою ситуацію і приміряє вірш на себе, то в тебе є можливість посприяти одразу багатьом людям, в яких є подібні історії. Словом, згодом, коли цих «діалогів» вже назбиралося більше 50-ти, я перестав публікувати свої «вірші-відповіді». Мені стало цікаво і в інших нових темах проводити свої дослідження самого себе. Окрім Ліни Костенко, прекрасних і вартих уваги українських поетів і письменників є дуже багато. Але, мабуть, на мою творчість найбільше впливаю, передусім, я сам. Кожна людина є по-своєму унікальною, і саме від неї (якості її зусиль в першу чергу) залежить те, в який спосіб вона здатна себе реалізовувати.   

Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?

Василь Пиріг: – Напевно, в кожного по-різному. Можливо, якщо ти посилаєш у Всесвіт якийсь запит, то Він за певних таємних умов, може тобі відповісти. У мене є припущення, що людина і Всесвіт – це в певній мірі одне і те саме, і наша взаємодія з Ним відбувається за принципом «з’єднаних посудин». І це вже доведений наукою факт (у квантовій механіці є праці на цю тему). У створенні такого запиту важливим є уважність, стан дозрівання, оскільки від цього у великій мірі залежить якість протікання і результат. Коли приходить якась ідея в контексті вірша, я пробую її записати. Якщо протягом 15 хвилин виникають якісь складнощі, припиняю роботу. Через деякий час, як правило в найнепередбачуваніший момент, приходить інша порція відповіді. Буває так, що вірш я можу написати протягом 7 хвилин, а буває і протягом 7 років. Тут мова про те, коли саме я приймаю для себе рішення вважати цей твір завершеним без подальших його доопрацювань. 

Хто вони – читачі твоєї поезії?

Василь Пиріг: – Це люди, для яких є важливим ріст їхнього щирого пізнання себе, глибше розпізнання своїх мотивацій, шукання себе, мети свого втілення… В мене є припущення, що ми приходимо сюди з конкретною метою і нам би її розпізнавати і зосереджуватися на цій роботі. Поезія в тому й універсальна, оскільки вона в формі обгортки здатна сприяти читачу в спрямуванні його уваги в себе та віднаходженню потрібного Ключа (цукерки), що відкриє йому Двері до знаходження відповідей щодо власних питань.  

Де черпаєш натхнення?

Василь Пиріг: – Натхнення буває ніби поруч. Напевне воно обирає тих і в ті моменти, хто готовий його прийняти. Є шанси, що з ним можна пробувати подружитися і навчитися співпрацювати, тоді воно приходитиме частіше, коли буде в ньому потреба. Коли в мене є відповідний стан-настрій, натхнення приходить само, спонтанно. Може завітати на 20 хвилин протягом доби, а якщо потрібно, я можу попросити його затриматися і на 20 годин. В такі моменти мені подобається співпраця з ним, бо народжуються доволі цікаві творчі плоди.

Які найближчі творчі плани, ідеї?

Василь Пиріг: – Ідеї, якщо вони поки що відсутні, то можуть народитися… Наразі, мало з цих моїх ідей пов’язані з поезією. Мабуть, я утримаюсь від їх озвучення, оскільки для ідеї може бути доцільним пройти певний час дозрівання, щоб стати реальною. Часто на цьому шляху дозрівання, до певного моменту, є доречним, щоб її супроводжувала мовчазливість.

Чим, на твою думку, Україна відрізняється або не відрізняється від Італії?  

Василь Пиріг: – На мою думку, між Україною та Італією є певний зв’язок і спорідненість в декількох планах. І тут справа не тільки в історичних паралелях, мелодійності і глибині  наших мов, творінь наших митців, схожості краси природи чи деякої архітектури або смачної кухні. Справа ще й в акценті сприйняття важливості історичної місії наших націй у співіснуванні в Новій Епосі, яка вже настала. Нова Епоха, в моєму розумінні, це період розширення вектору сприйняття людьми Світобудови. Це сприятливий час для привідкриття завіс, збору жнив своїх «посівів», розвитку екологічних, медичних та інших технологій з врахуванням цих знань… Схожий Вітер Справжності дме в наших країнах. В якомусь плані, я почуваюся тут, як вдома.     

Чим є для тебе Україна?

Василь Пиріг: – Багато чим. Це гарна Богом обрана земля, яка в даний період перебуває в своєму важливому історичному процесі, що відіграє ключове значення для себе і для всього людства. Руками України Бог показує, що Він тут головний, а для Нього – все можливе. І хай зараз у нас доволі жорсткі часи, але пройде певний період… і після найтемнішої ночі настане Світанок, після зими прийде Весна, після смерті – Воскресіння… Народитися в цей час і бути українцем – це особлива Божа благодать і місія, яку варто розпізнавати в собі багатьом, для кого є пахучою його власна внутрішня еволюція і розквіт України.      

Про що мрієш?

Василь Пиріг: – Про зустріч з Світанком і Справжньою українською весною… А також, про примноження зрілості поглядів в деяких впливових осіб цього світу стосовно того, що зараз коїться між московією та Україною. Оскільки публічні заклики й намагання до примирення з тим, хто агресивно і дуже зло нападає, щоб обікрасти і вбити – чи є в такому намаганні (я про намагання помиритися) якийсь глузд і притомність? Може значно тверезішим було б шукати ефективніші способи, як допомогти Україні себе відстояти і видворити нападника з її території ?

Що побажаєш українцям в Україні та українцям в Італії?

Василь Пиріг: – Бути сповненими мудрого оптимізму і на крилах працелюбності продовжувати боротьбу як у напрямку внутрішнього розквіту, так і в напрямку відстоювання й відродження Українського Сонця. Пам’ятаймо, що спокуса здатися буде особливо сильною незадовго до перемоги. В одному з віршів мені прийшли такі рядки:

Коли ж дійдем – зустрінем ранок,

Що прийде на святі руїни…

Де була ніч – зійде Світанок

У славі про Героїв України!

Тому на завершення, я б хотів звернутися до всіх українців словами Героя України Тараса Матвіїва, про якого ми з вами вже згадували: «Будьте гідними ранкового Сонця!».

Слава Героям України!

Про це повідомив сам Кріштіано Тінацці на своїй сторінці у Facebook.

Робота над фільмом, який Кріштіано Тінацці створив разом із колегами-журналістами італійцями Даніло Еліа та Рубеном Лагаттоллою та українкою Ольгою Токарюк, тривала три роки.

Щоб детально реконструювати події та пролити світло на багато моментів «справи Марківа», які залишилися неясними, Кріштіано Тінацці та його колеги журналісти-розслідувачі знайшли й уперше опитали ключових свідків цього трагічного випадку.

Йдеться про людей, які 24 травня 2014 року знаходилися на околиці українського міста Слов’янська, окупованого тоді проросійськими сепаратистами на чолі з сумнозвісним Ігорем «Стрєлковим» Гіркіним.

Також автори документального фільму «Crossfire» за допомогою 3D-технологій провели науковий аналіз середовища, в якому відбувалися згадані події.

«Це була справа, яка викликала великий резонанс в Італії та за кордоном, а також численні сумніви щодо всього обвинувачення та судового процесу, який після винесення обвинувального вироку першої інстанції завершився повним виправданням Марківа», – зазначають автори фільму.

Отримати додаткову інформацію, а також забронювати місце на прем’єру фільму можна, надіславши листа на ел.пошту: crossfireprenotazioni@gmail.com. Кінотеатр розташований у центрі міста, вартість квитка 6 євро.

«Кількість місць обмежена, тому, будь ласка, бронюйте заздалегідь, залишивши ім’я, прізвище та номер телефону. Якщо ви не можете прийти, але все ще хочете подивитися фільм, ви можете придбати його тут і вибрати між версіями з італійськими та англійськими субтитрами за цим посиланням», – інформують творці фільму.

Нагадаємо, що в грудні 2021 року Верховний касаційний суд Італії поставив крапку в справі Марківа.

До теми: «Судять не мене, а Україну», – Віталій Марків з Італії.

На цей захід для італійських військових священників, що відбувся днями в місті Асижі, запросили українського капелана Андрія Зелінського, заступника керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви.

Сам о. Андрій Зелінський на своїй сторінці в Facebook повідомив, що виступав перед італійськими капеланами на запрошення Військового ординарія для Італії Архиєпископа Санто Марчяно.

За інформацією пресслужби УГКЦ, виступи Андрія Зелінського були присвячені аналізу ролі військового капелана під час війни та розгляду сьогоднішньої ситуації у світі в контексті запропонованих у папській енцикліці критеріїв.

«Наш світ потребує миру. Сьогодні, можливо, більше ніж будь-коли. А мир потребує наших щирих молитов. Проте іноді навіть більше ніж наших молитов мир вимагає від нас відваги визнати, як мало світ зробив для його захисту, і як навіть сьогодні хтось боїться шукати правди та відстоювати справедливість. Щоб не заблукати в пустелі жорстокої та насильницької нісенітниці нашого часу і не вийти поза межі самої людяності, потрібен ясний і чесний голос, який допоможе ще раз розпізнати наше справжнє людське покликання», – сказав о. Андрій.

Андрій Зелінський поділився з італійськими військовими священниками власними спостереженнями щодо нинішнього служіння капеланів в Україні.

Також він зазначив, що полем бою військового капелана зараз є людське серце і захист самої людяності в умовах жорстокої війни.

«Слова Святого Письма і молитва, таїнство покаяння або навіть щира розмова, яка починається зі смиренного бажання прислухатися і почути, можуть розпочати шлях особистого зцілення», – зауважив о. Андрій.

Повідомляється, що на присутніх італійських капеланів особливе враження справив документальний фільм під назвою «Freedom on Fire» режисера Євгенія Афінієвського. Стрічка розповідає про перші місяці повномасштабного вторгнення російських військ на територію України.

Раніше ми розповідали, що в Італії влаштували графічну виставку про війну в Україні.

Також читайте: Війна в Україні відкрила нову хвилю міграції українців до Італії.

На цьому наголошує молодий українець, який виріс в Італії, але своє майбутнє бачить тільки в Україні. Йдеться про Михайла Вовчика, громадського і політичного діяча, голову волонтерської організації «Quasar».

Зокрема, днями під час радіопередачі в рамках проєкту журналу «il Pensiero», що увійшов до випуску Rome Future Week, Михайло закликав італійських журналістів не піддаватися впливу російської пропаганди та продовжувати об’єктивно висвітлювати події в Україні, називаючи речі своїми іменами.

Крім цього, впродовж радіоефіру тривало обговорення і позиції умиротворення Папи Римського Франциска.

Михайло пояснив, що постарався донести радіослухачам причини несприйняття українцями такої риторики Понтифіка. Водночас вислухав доводи італійців, чому саме такою є позиція Католицької Церкви.

«Як тільки з’являється можливість поспілкуватися з європейськими та західними медіа – завжди намагаюся скористатися нею. Адже якою б незалежною та професійною не була журналістика, європейські журналісти не завжди правильно розставляють акценти й інколи у своїх формулюваннях дозволяють назвати собі війну «конфліктом», а агресію Росії небезпідставною», – зазначив Михайло Вовчик.

До теми: Михайло Вовчик, який виріс в Італії, своє майбутнє бачить в Україні.

Також читайте: Звернення Михайла Вовчика до української діаспори в Італії.