І в ці часи “міжнародного політичного безпорядку” зростає цінність людей, які здатні тверезо й інтелектуально-аналітично оцінити причини подій, що розгортаються в Україні і світі, провести історичні паралелі, оцінити реальні масштаби політичних процесів і найбільш вірогідних сценаріїв розвитку ситуації в коротко та довгостроковій перспективах, надати професійні, фахові рекомендації тим, хто готовий брати відповідальність у свої руки.

До таких людей можна сміливо віднести відомого українського журналіста, публіциста, письменника, телеведучого Віталія Портникова, щоденні ефіри з яким упродовж крайніх років стали важливим джерелом аналітики і розуміння причинно-наслідкових зв’язків путінської теранії в Україні і того, в якому напрямку рухається політична кон’юнктура у світі.

Ще у V ст. до н.е. державний діяч, полководець і стратег Стародавніх Афін Перикл казав: “Якщо ти не цікавишся політикою, це не означає що політика не цікавиться тобою”. Успішна нація – це перш за все нація успішних, освічених і відповідальних людей, які вміють відділяти зерно від полови і будувати власне колективне життя згідно фундаментальних принципів і базових правил здорового суспільства. Ціною великих жертв і страждань, власної героїчної боротьби за виживання українська нація поступово звільняється від багаторічного московського впливу, знімає “рожеві окуляри”, починає переосмислювати своє минуле і вибудовувати для себе, а заодно і для Європи та світу нові принципи, на яких буде триматися світовий порядок у нових реаліях.  

У п’ятницю, 23 січня, Парафіяльний театр San Saturnino в Римі, за організації і сприяння Християнського товариства українців в Італії, люб’язно прийняв важливий просвітницький і благодійний захід за участю лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Віталія Портникова з українською громадою.

У переповненому залі театру, розрахованому на близько 150 місць, були присутні українці та друзі України, які тимчасово або постійно проживають в Італії. Для них було важливим почути думку щодо розвитку світових подій від одного з найпопулярніших українських публіцистів, отримати поради про те, як ще допомогти своїй країні в ці жорсткі для нас часи і безпосередньо фінансово долучитися до збору коштів на закупівлю тактичної медицини для українських захисників – це також було одним із завдань пана Віталія під час його візиту до Риму.

Трохи раніше, цього ж дня, журналіст також дав відверте інтерв’ю для центрального інформаційного каналу Італії Rai News 24. Це дало змогу вкотре підкреслити для італійців і європейців простий вибір: допомагаючи Україні – ви в першу чергу допомагаєте собі.

Модератором вечірньої зустрічі пана Віталія з українською громадою виступив голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький – один з найпомітніших активістів, які долучаються до організації різноманітних заходів, спрямованих на відстоювання українських національних інтересів, донесення правди про події в Україні в італійських ЗМІ, а ще збору різноманітних благодійних пожертв для підтримки ЗСУ і наших співвітчизників, які потерпають від війни.      

У своїй вступній промові Віталій Портников торкнувся теми причин  російсько-українських взаємин у нашій історії і про пастки, в які москва постійно намагалася нас заманити.

“Ще до того, як не було при владі ніякого путіна, ніяких чекістів – все одно в росії була така ідея – що Україна має бути десь поруч, і що не треба давати людям, які живуть в Україні, бути успішними, бути щасливими і мати реалізацію на Батьківщині”, – наголосив журналіст.

Віталій зауважив, що після проголошення Української Незалежності, спочатку метою росії було створення таких економічних умов в Україні, щоб працьовиті люди, які тут працювали і працюють по 12 годин на добу, а деякі по 24, бажаючи прогодувати свої сім’ї були змушені залишати Батьківщину і шукати кращої долі в еміграції, досить часто більш нелегшої, ніж коли б вони залишалися в Україні, але більш оплачуваної і більш достойної.

“Я пам’ятаю, що я тоді писав, що дешевий газ буде ще однією пасткою для України. Він не дасть можливості розвиватися українській економіці, провести справжні економічні реформи, він залишить нам анахронічну промисловість і статус якоїсь перейменованої радянської республіки”, – поділився своїми спогадами пан Віталій.

У своєму виступі він згадав і про втрачене вікно можливостей, яке було в України в 90-х роках і наш інший вибір, який ми могли зробити, якби пішли шляхом реформ.

“Якщо б ми були успішною країною – нам не потрібна була б ядерна зброя. Бо ми б зараз були в Євросоюзі, були б в НАТО, ніхто б у цьому не сумнівався. В 90-ті роки ніхто не зміг би заперечити цього нашого вибору, бо в росії не було сил і можливостей для цього. Так само як у неї не було сил заперечити вибору Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Балтійських країн”, – підкреслив письменник.

Віталій звернув увагу, що всі минулі 35 років росія всіма зусиллями докладалася до того, щоб у нас не було цієї можливості – стати успішною країною. Наприклад, наші з вами співвітчизники дивилися російське телебачення по 24 години на добу фактично до 2014 року на всьому сході, центрі, півдні та і на заході України знаходилися такі люди, які вірили в усе те, що їм там показували. Тому, у нас була така ситуація, що більшість була українська, а мозги у них були російські.  

Той терор, який зараз влаштовує путін в Україні, завдаючи ракетних ударів по нашій енергетиці,  є справжньою етнографічною і демографічною війною, яку пан Віталій відверто називає геноцидом українського народу, порівнюючи його навіть з Голодомором.

“Ми маємо розуміти, що страждання людей похилого віку, в яких в квартирах +1 градус, страждання маленьких дітей, жінок – це фактично тортури холодом і справжня геноцидна політика, заснована на намаганні покарати. І ось в цьому сутність того, що відбувається”, –  пояснив журналіст.

Водночас, публіцист зауважив, що люди доволі часто просто інстинктивно відганяють від себе відчуття небезпеки. Так було у нас і перед повномасштабним вторгненням в лютому 2022 року, коли біля наших воріт був тигр, а ми робили вигляд, що це кошеня. Так є і зараз, коли відбувається черговий раунд перемовин і багатьом хочеться видихнути і сказати: “Ось війна вже завершена”.

“4 роки війни – це дуже довгий термін і хотілось би, звичайно, щоб вона швидше завершилась. Але для того, щоб зрозуміти коли і як ця війна завершиться, ми маємо спочатку усвідомити – чого від нас прагнуть?”, – сказав пан Віталій.

Величезна кількість людей і досі не розуміє, чого путін від нас хоче. І досі є такі, хто вважає, що якщо ми йому віддамо кілька кілометрів землі на Донбасі – на цьому все і закінчиться. Не закінчиться, бо путін від нас хоче всю Україну.

“Ви бачите як змінилася війна. Головний акцент навіть не на просуванні військ – а на знищенні мирної території, на нездатності путіна завоювати все, він намагається відповісти ось цим знищенням. Якщо він не може забрати все, то він хоче забрати хоч щось, що може відібрати за допомогою, можливо, своїх американських співрозмовників, і залишити цю територію зруйнованою, так би мовити, на показ всім – “от що буває з тими, хто відповідає москві”, – поділився своїми враженнями про наміри путіна журналіст.

Віталій Портников, зрештою, висловив своє сподівання, що в московського диктатора нічого не вийде, оскільки українці є працьовитим народом і вже через 5-10 років після завершення війни зможуть повернути собі свою здатність до розвитку і нормальне життя для людей, а московити на всіх окупованих землях приносять лише розруху. Чого вартий лише приклад Донецька, який до 2014 року був великим мегаполісом, до якого майже щогодини з аеропорту Борисполя літали літаки, а зараз там, за окупаційної влади росії, навіть немає води.  

“Коли нам вдасться відбитися з цього всього жаху, в неуспішну Україну – я не вірю. В те, що українці можуть подолати це зло, тому що вони готові за себе боротися і розуміють наскільки важливо їм зберегтися – я вірю. Українці не вперше проходять це хрещення. Їх не раз намагалися звести нанівець, їх не раз намагалися приборкувати, не раз говорили, що їх немає, а вони все одно були, все одно залишалися…”, – підкреслив стійкість українського народу письменник.

Захід відбувався також у форматі запитань, де кожен бажаючий, у рамках відведеного часу, мав змогу поставити свої запитання Віталію Портникову і почути на них фахові відповіді. Присутніми було поставлено багато запитань і про взаємозв’язки України з Європою та США, і про багаторічний вплив просування московської пропаганди в Україні та Європі, і про українську міграцію, важливість просування української культури у світі, перспективи війни, переговорних тенденцій, наслідки конференції, що відбулася нещодавно в Давосі та багато іншого. 

На запитання від нашого видання: “Чи формує війна нову українську еліту ? І, якщо так, то за якими критеріями і цінностями вона формується, і якою вона буде після війни?”, журналіст відповів, що реальне переформатування еліти в Україні після війни не уникнути:

“Я думаю, що українська еліта формується, тому що буде дуже багато людей, які будуть задавати запитання “Заради чого я проливав кров ? Я не хочу більше жити в несправедливій державі”. Це все буде непросто, тому що серед цих людей будуть чесні, а будуть люди, які будуть це використовувати. Хоча як це буде виглядати буде дуже сильно залежати від цих людей, від їх результатів”, – сказав Віталій Портников.

Відповідаючи на інше наше запитання“Що повинно стати основою для українського національного відродження після війни ?”, Віталій зауважив, що так чи інакше вже відбувся досить сильний зсув в бік україноцентричності, яка багатьом здавалася анахронічною.

“Я завжди бачив критику серед своїх позицій, коли я говорю про україноцентричну Україну – що це якийсь там націоналізм. Українське національне відродження має полягати в тому, що Україна має розвиватися, як сучасна європейська демократична держава. Але в цій державі люди мають усвідомлювати, що у них є свою мова, своя культура, своє розуміння історії, своя спадщина, свої герої. У нас вже є сучасні герої, які жертвують своїм життям і здоров’ям заради того, щоб ця держава була. Це вже нові історії. І на цьому має будуватися майбутнє уявлення про Україну”, – відповів публіцист.

Насамкінець пан Віталій подякував всім присутнім та організаторам за те, що прийшли та продовжують підтримувати Україну і попросив помолитися за неї. Всі присутні, серед яких був і священник, вголос промовили молитву “Отче Наш“.

Після завершення заходу відвідувачі мали можливість ближче поспілкуватися з письменником, отримати від нього автограф чи зробити спільне фото на згадку.

Ми хочемо також подякувати Віталію Портникову за його щоденну працю, яку він робить, зокрема, щодо поширення правди про те, що відбувається зараз в Україні на міжнародному рівні. Маючи великий досвід, авторитет і коло своїх читачів, він цю інформацію в сучасному інформаційному світі в такий спосіб доносить куди швидше. До неї прислухається щоразу більше людей, а значить збільшуються шанси на те, що ця Правда, яка є на боці України, рано чи пізно дасть свої плоди і Перемога буде за нами.

Слава Героям України!

Раніше ми повідомляли, що у Римі відбудеться зустріч з відомим українським журналістом Віталієм Портниковим.

Недавно організатори Українського дому опубліковали в Facebook вірш, присвячений цьому осередку української культури, мистецтва та освіти. Автором вірша є Василь Пиріг, який живе у Римі.

Ми вирішили розпитати Василя про те, як народився цей поетичний твір, а також про його поетичну творчість і життя в Італії.

Як народилась ідея написання вірша, присвяченого Українському дому в Римі?

Василь Пиріг: – Щоб сказати як народжується якийсь твір, варто знати таємницю того, як і звідки приходять ідеї. Як правило, в мене це відбувається спонтанно. Так само вийшло і з віршем-присвятою для Українського дому. У цей проєкт мене запросили організатори, в якому я, серед іншого, викладатиму театральне мистецтво. До речі, 21 вересня планується День відкритих дверей (презентація) Українського дому в Римі. Це буде осередок українства в Римі, в якому також працюватимуть суботня школа для дітей з вивченням української мови й інших предметів, різноманітні творчі гуртки, спрямовані на те, щоб українці, які зараз тимчасово або постійно проживають в Італії, мали змогу підживлювати свій зв’язок з Україною. Адже рано чи пізно багато з нас все-таки повернеться до рідного дому і паросток того справжнього українського цвіту, що був тут виплеканий в душі, зможе згодом дати вдалі плоди.

Вірш-присвята Українському дому в Римі схожий на гімн. Напевно це не перший такий твір, написаний тобою? Принаймні нам відомий неофіційний гімн Гніздичева, автором його слів є ти. І чому саме Гніздичів?

Василь Пиріг: – Гніздичів – моє рідне містечко, з яким я дихаю в унісон. Тут проживає багато ініціативних і творчих людей, які рухають його вперед. Наприклад, Гніздичівська територіальна громада була однією з перших створених громад в Україні. Свого часу я мав деякий стосунок до реалізації певних творчих проєктів у своєму селищі. Ідея написання пісні-гімну Гніздичева виникла в мене в 2016 році. Хотілося, щоб це було щось більше, аніж просто пісня. Щоб це стало певним орієнтиром для людей, які проживали, проживають і будуть проживати на цій території, для яких є пахучим якісний розквіт цього мальовничого містечка та й України загалом. Чи стане згодом ця пісня офіційним гімном, покаже час… Користуючись нагодою, хочу подякувати всім причетним до створення цієї пісні: автору музики – чудовому композитору Володимиру Кузишину, автору сольного виконання – талановитому співаку (його називають соловейком Гніздичева) та моєму другу Володимиру Сушку, аранжувальнику Сергію Стародубу, Церковному хору селища Гніздичева (багаторічному керівнику хору Олегу Сушку) та всім жителям Гніздичева, яким припав до душі цей твір.

Наразі ти проживаєш в Італії – чи має вплив на твою творчість інше культурне середовище?

Василь Пиріг: – Напевне скрізь, де людина мандрує, вона бере з собою… себе. Новий досвід в житті, як правило, може бути вартим уваги, оскільки він додає свіжості, розкриває різні прояви людини в нових для неї місцях і ситуаціях. У плані побуту життя в Україні та Італії в даний період суттєво відрізняється. Московія продовжує вбивати українців, знищуючи цілі міста в Україні, енергетичну й іншу цивільну інфраструктуру. Через це в житті пересічного українця в Україні додалося значного клопоту. На тлі цього ще й поглиблюється певний розкол між українцями, які проживають в Україні і тими, які проживають за кордоном. Ворог (кацапія) часто навмисне підливає масла у вогонь, намагаючись хитро маніпулювати емоціями UA-людей і посилювати цей розбрат між нами як всередині країни, так і ззовні. Я досі емоційно і думками в Україні. Навіть фізично – буває, коли зранку встаю, то потрібен деякий час, щоб зрозуміти, де знаходжуся, оскільки часто стежу за новинами в Україні, співпереживаю…

Чи виграють поезії війну? Як для кого. Без продовження розвитку української культури, навіть у часи війни, перемога матиме лише символічне значення. Насправді за цей рік я написав всього кілька нових віршів. Більшість з тих, які іноді публікую, були написані ще задовго до повномасштабної війни московії проти України. В цей час моя зосередженість є доволі іншою: як думати, що і як робити, щоб допомогти Україні у відстоюванні власної Суверенності?

Маєш багато віршів про війну, що найголовніше хочеш донести у такий спосіб?  

Василь Пиріг: – Окрім війни з зовнішнім проявленим загарбником – московією, більшість з нас всередині переживає свою власну внутрішню «війну»: різні елементи нашого внутрішнього «я» інколи  борються між собою, тим самим можуть зсувати нас з дороги пізнання себе. Глузд і тупість, щирість і лукавство, відкритість і замкненість і так далі можуть перебувати у напруженій взаємодії. І якщо в людини стрижень її уважності й усвідомленості ще хиткий, нею доволі легко маніпулювати, перевертаючи багато що з ніг на голову – Суть замінюючи формою, зло подаючи як Добро, брехню – як Правду. Цим підходом дуже багато років користувалася московія крізь свої фсб-шні впливи в Україні, навіть вже в часи UA-Суверенності. Зокрема, хитро і ницо висміювалося все, що пов’язане з українством: мова, культура, традиції, церква, українські митці… Це призвело до збільшення кількості зростання населення, для якого принцип «какая разніца» (озвучений в тому числі відомим коміком) став чи не основною ідейною структурою їхнього життя. Тому варто намагатися щиро придивлятися до себе, пробувати дивитися в корінь, пробувати відчувати себе з собою, тим самим збільшуючи рівень усвідомленості та зрілості в собі. І в цьому плані вірші можуть також виступати як легка пропозиція до таких спроб придивлянь до себе. Навівши лад з своїми внутрішніми «війнами» і збільшенням притомності в собі (в доповнення до збільшення української військової міці) ми здатні насправді перемогти московію.       

У тебе є вірш, присвячений військовому Тарасу Матвіїву, нагородженому відзнакою «Герой України» (посмертно). Чому саме йому?

Василь Пиріг: – З Тарасом я був знайомий, переписувалися в інтернеті. Він проживав у сусідньому місті Жидачеві. Я захоплювався його відкритістю, справжністю, працелюбністю, талантом, відданістю ідеям, сміливістю і надзвичайною любов’ю до України. Окрім професіоналізму, патріотизму і військовому героїзму, на мою думку, Тарас був одним з геніїв, який випередив свій час. Праці Тараса, зокрема творчі роздуми, які після його загибелі батьки опублікували у двох томах книги «Мої думки», будуть актуальними і через багато років. Тому що він писав про вічне і прожив життя «гідне ранкового Сонця», і так хотів, щоб українці були такими ж…

Які ще теми та мотиви переважають у твоїй поезії? Як ти їх розвиваєш?

Василь Пиріг: – Насправді поезію я сприймаю для себе як одну з гілок можливого самовираження свого творчого дерева. Для мене одним з основних критеріїв росту цього дерева є підживлювати корінь, а його гілки здатні бути довільними. Суть може бути першоважливою, а форма, однією з якої є також вірші, може проявитися у найрізноманітніший спосіб. Тому мені складно сказати про якісь впорядковані теми у своїй поезії. Коли з’являється внутрішній відгук написати щось, я просто пробую це написати. Мотив мабуть такий – підживлювати корінь свого дерева з легкою пропозицією для читачів спробувати придивлятися кожному до кореня свого дерева. Краса лісу може пізнатися крізь взаємодію всіх окремих дерев, що є у ньому, і в такий спосіб ці дерева (кожен по-своєму), і ліс зокрема, можуть стати красивішими й досконалішими.

Чи виступав ти зі своїми віршами в Італії та Україні? Чи відрізняється аудиторія слухачів в обох країнах?

Василь Пиріг: – У жовтні минулого року в Італії я виступив зі своїми віршами на Фестивалі української кухні і культури, що проходив у Римі, ініціаторкою проведення й організаторкою якого є українка Ксенія Шаленко. Також у травні цього року в якості гостя позаконкурсної програми брав участь у Фестивалі української культури «UKRO 2024» в місті Болонья. Його на високому рівні організувала Культурна асоціація «Італія-Україна» (м. Болонья) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna). Якщо говорити про свій виступ, на мою думку, кожен глядач сприймає-відчуває по-своєму згідно того, що відгукується в ньому самому. Загалом справжні українці в Україні і в Італії – це ті самі українці, оскільки «бути українцем» – це, в першу чергу, мати український склад і стан душі, мати ген-свідомість UA, тобто відданість українській ідеї, шанування своїх Героїв і митців, плекання своїх звичаїв та мови, гідність і гордість у відстоюванні правдивої української історії, збереженні й примноженні її творчих і духовних цінностей.

Досвід виступу зі своєю авторською поезією в Україні в мене, поки що, відсутній. Але, наприклад, у складі народного драматичного театрального колективу «Сучасник» під керівництвом бадьорої і талановитої Олександри Максимів мені доводилось виступати на різних сценах. Декламував вірші відомих українських поетів або брав участь у виставах. До речі, всі народні мистецькі колективи, яких є кілька в нашому Центрі культури і дозвілля Гніздичівської громади (директорка Центру культури Ярослава Сушко) є напрочуд професійними. Свого часу вони брали участь і навіть були переможцями багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів й конкурсів як в Україні, так і за кордоном.

Чи є в Італії українські літературні спільноти, якщо так, то чи взаємодієш ти з ними?

Василь Пиріг: – Радує те, що загалом українських асоціацій в Італії, які в тій чи іншій мірі мають дотичність до мистецько-культурних спрямувань, є доволі багато. Час від часу вони організовують українські заходи, фестивалі або запрошують на літературні вечори різних відомих українських митців і  поетів, щоб вкотре нагадати Італії та Європі загалом, що в Україні ще триває війна, провести благодійні збори на допомогу українській армії чи підтримати Україну в річницю важливих для нас історичних подій. Доволі часто долучається до організації і сприяння подібних українських заходів також Посольство України в Італії, український бізнес, який тут працює і церковні українські парафії. Багатьом зрозуміло, який зараз для України найважливіший пріоритет, тому стараються допомогти у міру своїх сил. По можливості, я також відвідую такі заходи і підтримую різноманітні українські ініціативи.

У вірші «Вечірня сповідь…» у тебе є рядки про свій стиль. Як би ти сам охарактеризував його?

Василь Пиріг: – Індивідуальність… Скільки людей, стільки і стилів. Часто багато що зводиться до специфіки конкретної людини. Важливою є мета у написанні якогось вірша, а також те, для кого він призначений. Це може бути, наприклад, як для окремої людини, так і для певної групи людей. З огляду на це в кожному конкретному випадку з’являється і певний стиль, який є найбільш доречним для тієї людини чи групи читачів, для якої він написаний.    

Цікаві твої поетичні «діалоги» з Ліною Костенко. Чи впливає її поезія на твою творчість? Чи має вплив творчість інших авторів?

Василь Пиріг: – З «діалогів» з Ліною Костенко, власне, й починалося моє знайомство з собою у здатності до написання віршів. Це почалося у 2016 році, коли у моєму особистому житті був доволі складний для мене період. Певні типи віршів, як самовираження, буває, найактивніше приходять тоді, коли людині душевно важко, коли в неї є ще свіжі емоції (які активно зачіпають). Можливо, це якісь почуття до іншої людини або стан турбулентності (невизначеності) і в такий спосіб людина може спробувати якось втамувати свій біль, трансформувавши її в творчість, якщо має до неї схильність. На фан-сторінці Ліни Костенко у Facebook, де публікується її поезія, одного разу я спробував в коментарях написати свої «вірші-відповіді» до тих віршів, які мені найбільше сподобалися. Це якби продовження її вірша – в тому ж ритмі, стилі, але з доповненим поглядом. По відгуках підписників тієї сторінки я почав розуміти, що ці «вірші-відповіді» знаходять своє схвалення у доволі великої кількості людей. Деякі з них навіть припускали, що я надрукував ще один подібний вірш Ліни Костенко, який їм просто був досі мало відомий, бо зазвичай я утримувався від підписання цих своїх віршів. Бувало, що вже і на мої віршовані коментарі інші поети також одразу писали свої віршовані доповнення-відповіді, на які я також у римований спосіб відповідав. Інколи виходили такі доволі цікаві «діалоги», немов розмова в якійсь віршованій виставі.

«Вірші-відповіді» мені подобаються ще й тому, що є вже певний готовий матеріал – наприклад, пластилін який можна спробувати якось доопрацьовувати. Тобто, у тебе вже є одна віршована думка-погляд когось на якусь життєву тему й одразу є можливість у такий спосіб посприяти-додати читачам свіжих акцентів з іншого боку своєї ситуації і, можливо, побачити в ній якісь нові ясніші елементи, що стануть їм в нагоді. Оскільки в чужих віршах кожен бачить свою ситуацію і приміряє вірш на себе, то в тебе є можливість посприяти одразу багатьом людям, в яких є подібні історії. Словом, згодом, коли цих «діалогів» вже назбиралося більше 50-ти, я перестав публікувати свої «вірші-відповіді». Мені стало цікаво і в інших нових темах проводити свої дослідження самого себе. Окрім Ліни Костенко, прекрасних і вартих уваги українських поетів і письменників є дуже багато. Але, мабуть, на мою творчість найбільше впливаю, передусім, я сам. Кожна людина є по-своєму унікальною, і саме від неї (якості її зусиль в першу чергу) залежить те, в який спосіб вона здатна себе реалізовувати.   

Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?

Василь Пиріг: – Напевно, в кожного по-різному. Можливо, якщо ти посилаєш у Всесвіт якийсь запит, то Він за певних таємних умов, може тобі відповісти. У мене є припущення, що людина і Всесвіт – це в певній мірі одне і те саме, і наша взаємодія з Ним відбувається за принципом «з’єднаних посудин». І це вже доведений наукою факт (у квантовій механіці є праці на цю тему). У створенні такого запиту важливим є уважність, стан дозрівання, оскільки від цього у великій мірі залежить якість протікання і результат. Коли приходить якась ідея в контексті вірша, я пробую її записати. Якщо протягом 15 хвилин виникають якісь складнощі, припиняю роботу. Через деякий час, як правило в найнепередбачуваніший момент, приходить інша порція відповіді. Буває так, що вірш я можу написати протягом 7 хвилин, а буває і протягом 7 років. Тут мова про те, коли саме я приймаю для себе рішення вважати цей твір завершеним без подальших його доопрацювань. 

Хто вони – читачі твоєї поезії?

Василь Пиріг: – Це люди, для яких є важливим ріст їхнього щирого пізнання себе, глибше розпізнання своїх мотивацій, шукання себе, мети свого втілення… В мене є припущення, що ми приходимо сюди з конкретною метою і нам би її розпізнавати і зосереджуватися на цій роботі. Поезія в тому й універсальна, оскільки вона в формі обгортки здатна сприяти читачу в спрямуванні його уваги в себе та віднаходженню потрібного Ключа (цукерки), що відкриє йому Двері до знаходження відповідей щодо власних питань.  

Де черпаєш натхнення?

Василь Пиріг: – Натхнення буває ніби поруч. Напевне воно обирає тих і в ті моменти, хто готовий його прийняти. Є шанси, що з ним можна пробувати подружитися і навчитися співпрацювати, тоді воно приходитиме частіше, коли буде в ньому потреба. Коли в мене є відповідний стан-настрій, натхнення приходить само, спонтанно. Може завітати на 20 хвилин протягом доби, а якщо потрібно, я можу попросити його затриматися і на 20 годин. В такі моменти мені подобається співпраця з ним, бо народжуються доволі цікаві творчі плоди.

Які найближчі творчі плани, ідеї?

Василь Пиріг: – Ідеї, якщо вони поки що відсутні, то можуть народитися… Наразі, мало з цих моїх ідей пов’язані з поезією. Мабуть, я утримаюсь від їх озвучення, оскільки для ідеї може бути доцільним пройти певний час дозрівання, щоб стати реальною. Часто на цьому шляху дозрівання, до певного моменту, є доречним, щоб її супроводжувала мовчазливість.

Чим, на твою думку, Україна відрізняється або не відрізняється від Італії?  

Василь Пиріг: – На мою думку, між Україною та Італією є певний зв’язок і спорідненість в декількох планах. І тут справа не тільки в історичних паралелях, мелодійності і глибині  наших мов, творінь наших митців, схожості краси природи чи деякої архітектури або смачної кухні. Справа ще й в акценті сприйняття важливості історичної місії наших націй у співіснуванні в Новій Епосі, яка вже настала. Нова Епоха, в моєму розумінні, це період розширення вектору сприйняття людьми Світобудови. Це сприятливий час для привідкриття завіс, збору жнив своїх «посівів», розвитку екологічних, медичних та інших технологій з врахуванням цих знань… Схожий Вітер Справжності дме в наших країнах. В якомусь плані, я почуваюся тут, як вдома.     

Чим є для тебе Україна?

Василь Пиріг: – Багато чим. Це гарна Богом обрана земля, яка в даний період перебуває в своєму важливому історичному процесі, що відіграє ключове значення для себе і для всього людства. Руками України Бог показує, що Він тут головний, а для Нього – все можливе. І хай зараз у нас доволі жорсткі часи, але пройде певний період… і після найтемнішої ночі настане Світанок, після зими прийде Весна, після смерті – Воскресіння… Народитися в цей час і бути українцем – це особлива Божа благодать і місія, яку варто розпізнавати в собі багатьом, для кого є пахучою його власна внутрішня еволюція і розквіт України.      

Про що мрієш?

Василь Пиріг: – Про зустріч з Світанком і Справжньою українською весною… А також, про примноження зрілості поглядів в деяких впливових осіб цього світу стосовно того, що зараз коїться між московією та Україною. Оскільки публічні заклики й намагання до примирення з тим, хто агресивно і дуже зло нападає, щоб обікрасти і вбити – чи є в такому намаганні (я про намагання помиритися) якийсь глузд і притомність? Може значно тверезішим було б шукати ефективніші способи, як допомогти Україні себе відстояти і видворити нападника з її території ?

Що побажаєш українцям в Україні та українцям в Італії?

Василь Пиріг: – Бути сповненими мудрого оптимізму і на крилах працелюбності продовжувати боротьбу як у напрямку внутрішнього розквіту, так і в напрямку відстоювання й відродження Українського Сонця. Пам’ятаймо, що спокуса здатися буде особливо сильною незадовго до перемоги. В одному з віршів мені прийшли такі рядки:

Коли ж дійдем – зустрінем ранок,

Що прийде на святі руїни…

Де була ніч – зійде Світанок

У славі про Героїв України!

Тому на завершення, я б хотів звернутися до всіх українців словами Героя України Тараса Матвіїва, про якого ми з вами вже згадували: «Будьте гідними ранкового Сонця!».

Слава Героям України!

Цей важливий захід в черговий раз підтвердив: Україна має багату культуру, що поєднує в собі і сучасність, і народні традиції, які ревно зберігає українська діаспора. Саме задля поширення в Італії української культури, а також задля створення позитивного іміджу України цей традиційний фестиваль української культури в Італії проводиться вже багато років.

Переможцем «UKRO 2024» стала Культурна асоціація українців Трентіно RASOM APS / Associazione culturale degli ucraini in Trentino RASOM APS. На своїй сторінці в соцмережі представники цієї асоціації бурхливо висловили свої емоції та подякували організаторам.

«УКРО їде до нас!!! Дякуємо нашим талановитим діткам та соловейкам хористам! Велика честь мати в нашому другому домі цей великий український фестиваль! Ми їхали впевнено за перемогою! І ми це зробили! Тепер Тренто матиме змогу побачити всю глибину та багатство нашої культури. Дякуємо, Болонія, за ці емоції, дякуємо за організацію та теплий прийом! Слава Україні та її захисникам!», – йдеться на сторінці асоціації RASOM.

Представники асоціації, яка перемогла, отримали дві ляльки (Укропчики), що є перехідними символами фестивалю. Вони знаходитимуться в переможців у Тренто, доки їх не передадуть переможцям наступного «UKRO».

Відомо, що Культурна асоціація українців Трентіно RASOM APS вперше брала участь у фестивалі. Про це розповіла президентка асоціації Галина Возна.

«Було дуже цікаво послухати і подивитися виступи інших учасників. Багато емоцій і переконання, що робимо добру справу. Виховуємо у дітей любов до рідної культури, а ми, дорослі, отримуємо насолоду займатися тим, що нам дороге, для душі», – зазначила пані Галина.

Так само вперше учасниками фестивалю стали представники Асоцiацiї українцiв в Равеннi «Мальва» / Associazione ucraina a Ravenna Malva. Про це повідомила Наталія Бережна.

«Завершився напружений, радісний, довгоочікуваний після тривалої паузи день фестивалю української культури UKRO 2024 у Болоньї! Величезна подяка організаторам за гостинність, терпіння, розуміння  та запрошення!.. Дякуємо за емоції, настрій, досвід, зустрічі, знайомства, гарний день та підтримку, ознайомлення та поширення української культури в Італії! Вітаємо переможців та сподіваємося на зустріч наступного року у Тренто», – поділилася пані Наталія.

Асоцiацiя українцiв в Равеннi «Мальва» подякувала своїм представникам за діяльність на благо українців Равенни, а також кожному, хто приїхав підтримати.

«Всі молодці! Ми – справжня українська сім’я», – йдеться на сторінці асоціації «Мальва».

Пишаються своїми учасниками і представники Українського культурно-мистецького центру «EtnoDim» з міста Бергамо – колективом «Сузірʼя».  

«Наші зірочки з колективу «Сузірʼя» гідно представили EtnoDim на фестивалі «UKRO 2024»! Краса, молодість, харизма та прекрасний український колорит – все в них присутнє. Щиро дякуємо організаторам та учасникам фестивалю за чудове свято!», – подякували в центрі «EtnoDim».

У масштабному «UKRO 2024» вперше взяли участь музиканти гурту «SARÒ». Асоціація соціальних промоцій «La Rondine» APS від імені гурту подякувала всім причетним за організацію фестивалю в Болоньї.

«В душі, звичайно, ми мріяли про перемогу, як і кожен з 11 учасників, які так ретельно підготували свої неймовірні виступи. Але почути від членів журі з такою освітою і досвідом, що гурт SARÒ занадто професійний, щоб оцінювати його в контексті інших учасників фестивалю – це найвищий бал і особиста Перемога для нас! Дозволимо собі трошки пишатись тим, що гурт SARÒ були єдиними артистами, яких зал просив «на біс» і запрошуємо всіх на наші спільні концерти», – йдеться на сторінці La Rondine APS.

«Ми дуже раді бути частиною цього фестивалю! Такі заходи народжують нові ідеї та спонукають на нові звершення, надають натхнення у щоденній боротьбі! Я бачу, що нас тут багато і разом ми – сила!», – зазначила президентка асоціації «La Rondine» Лоліта Глушкова.

Представники Associazione «Ucraina Insieme» / «Pereveslo» gruppo folkloristico з міста Падуя виступали на фестивалі в якості гостей. В їхній програмі були і танці, і пісні. В асоціації привітали переможців, а також зазначили, що «UKRO» – це можливість об’єднати українську діаспору Італії, представити і поділитися творчим доробком українських асоціацій, шкіл, ансамблів, груп і громад, стимул до подальшого розвитку та праці.

«Щиро вдячні українській асоціації м. Болонья Associazione culturale «Italia – Ucraina» за таку нелегку, але дуже потрібну, організацію цього великого українського заходу в Італії», – йдеться на сторінці Associazione «Ucraina Insieme» / «Pereveslo» gruppo folkloristico.

В Асоціації «Ucraina Più – Milano APS» поінформували, що всі учасники цього чудового фестивалю відповідально готувалися, зокрема художниця Сузанна Мікла, яка декорувала одяг учасниць ось цього дійства👇

«Моя задача полягала в тому, щоб відтворити дух стародавніх традицій в одязі. Адже міфічні персонажі Лада, Леля та Мара, мали відповідати свої образам. Надихнулася я нашими українськими майстрами, які відтворюють й популяризують древню традицію декорування одягу, таку як «вибійка». Форми для цього ми замовили в Україні – для того, щоб все було автентично», – поділилася пані Сузанна.   

Серед учасників «UKRO 2024» було не тільки багато конкурсантів, а й гостей. Одним із них став Василь Пиріг, який переконаний, що мода на українство у світі повертається, адже українські традиції, культура, мистецтво, мова отримали новий поштовх для розвитку як всередині країни, так і за кордоном. Молодий талановитий поет прочитав зі сцени власний вірш «Місце Спасіння».

Василь Пиріг зазначив, що такі фестивалі є чудовою нагодою вкотре показати Італії та Європі, хто такі українці, яка в них багатовікова славна історія й за що зараз Україна бореться.

«Бути українцем – це не тільки наявність паспорта, це – стан душі. Саме слово «Україна» в перекладі з давньогрецької означає «весна», «воскресіння». Тому наша нація має особливу місію, важливість якої зможемо зрозуміти лише за деякий час», – зауважив Василь Пиріг.

У розмові з Василем ми дізналися, що раніше йому доводилося бувати на різних фестивалях – і не лише учасником, а й бути дотичним до організації фестивальних заходів. Тому він добре знає, яких зусиль все це коштує організаторам.

«Фестиваль «UKRO 2024» в Болоньї, враховуючи його масштаби, кількість та професійність учасників, організаційні складнощі проведення такого заходу в Італії, пройшов на доволі високому рівні. Хочеться подякувати всім організаторам цього фестивалю, спонсорам, учасникам та українським асоціаціям в Італії, які підтримують і розвивають українські традиції й мистецькі напрямки в Італії, активно залучають дітей та молодь у ці процеси. У тій ситуації, в якій зараз опинилася Україна, є дуже важливим, щоб українці за кордоном об’єднувалися навколо спільної мети – Перемоги, а вона може бути лише тоді, коли ми разом», – сказав Василь Пиріг.

Також додав, що на фестивалі були деякі моменти, які можна покращувати, але це – свіжий досвід, який стане в нагоді організаторам майбутніх схожих фестивалів.

Ми ж нагадаємо, що організатором цьогорічного фестивалю виступала Асоціація Італія-Україна (Болонія) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna) – переможець попереднього конкурсу «UKRO 2019».

Її представники приклали максимум зусиль, щоб попри неочікувані «сюрпризи» від місцевої влади, запланований фестиваль відбувся.

«Асоціація Італія-Україна (Болонія) дякує всім Асоціаціям, які взяли участь у фестивалі «УКРО 2024». Ви дозволили, завдяки своїм чудовим виступам (конкурсної та позаконкурсної програми), створити унікальну та особливу атмосферу. Ми дякуємо всім, хто зробив можливим проведення фестивалю, ви всі так важко працювали, щоб усе працювало. Ми вітаємо Асоціацію Українців в Трентіно «Разом» з перемогою і тим, що вона матиме привілей організувати наступний фестиваль», – йдеться на сторінці організаторів.

Щодо проблем і труднощів під час організації фестивалю організатори пояснили, що в самий переддень заходу місцева влада поставила їх перед фактом того, що вони не мають права на роздачу їжі та напоїв на території площі. Також неприємним сюрпризом стала відсутність замовлених заздалегідь стільців, столів та лавок.

«Прийшлося ризикувати великим штрафом і шукати все необхідне по всіх організаціях та парафіях. Готувати їжу також прийшлося далеко від місця проведення фестивалю», – розповіли в Associazione Italia-Ucraina (Bologna).

Президентка асоціації-організатора Любов Сандулович прокоментувала критику і незадоволення, висловлені деякими учасниками заходу.

«Знаємо дуже добре наші помилки, але як нам взагалі його вдалося зробити знаємо тільки ми! Хто, як не свої ж, тебе втоплять в ложці дьогтю?! В Болонії робилося все, щоб зашкодити його проведенню. В таких відповідальних моментах, коли здається, що неможливо нічого зробити, є люди, які тобі кажуть «Ми з тобою!», які в тебе вірять. Радію за те, що вони є!», – зауважила Любов Сандулович.

Вона додала, що зрозуміти весь обсяг підготовчої роботи і всі труднощі можуть лише ті асоціації, які раніше вже організовували фестиваль – у кожної з них було по-різному, все залежить також від місцевої влади.

«Ми не боїмося труднощів фізичних, бо є в нас гарний колектив, а ось із місцевою владою мали дуже великі проблеми», – наголосила пані Любов.

Провести такий фестиваль у Болоньї, проросійському місті, це уже подвиг – так вважає українка Тамара Sytuk-kosak. Вона розповіла, що в цій справі допомагала вся асоціація, але найважче впало на плечі президентки.

«Пів року назад нам дали на два дні у розпорядок площу, а за декілька днів до проведення суботу відібрали. Любина у тому заслуга, що вдалося провести у Болоньї фестиваль. Я свідок, бо ходила із нею домовлятися за кухню поблизу. Усе вирішили і дали добро, а за кілька днів до фестивалю змінили рішення і Любі прийшлося знову бігати й шукати все по-новому», – пояснила пані Тамара.

Своєю чергою Ірина Гертнер зауважила, що організувати таке свято, якщо немає підтримки Комуни (як було у Болоньї) – це дуже дорого. Адже техніка, місце, меблі, люди, харчі – це все великі гроші, яких часто бракує. Через те, що потенційні спонсори теж не хочуть конфліктувати з місцевою владою і підтримувати українців, за все треба платити організаторам.

«Отже, можливо доречно підняти питання про фінансування проведення фестивалю на державному рівні (МЗС України я маю на увазі). Бачу, що Консульство підтримало захід. Але чим, крім логотипу? Чи є якесь фінансування від держави Україна такого іміджевого заходу? Адже це дуже важливо для того, як Україну будуть сприймати у подальшому», – внесла конструктив пані Ірина.

У соцмережах дуже багато відгуків і коментарів про цей грандіозний фестиваль, переважна більшість із них позитивна. Наведемо один із них – від пана Олександра Токаренка:

«Дорогі організатори фестивалю, ви – чарівники, ви неймовірно талановиті люди і, в першу чергу, ви – справжні патріоти України. Скільки душі і праці ви віддали, щоб організувати це свято, неможливо виміряти. Дякуємо, дякуємо щиро від усього серця. Ми бажаємо всім вам здоров’я, наснаги, великих творчих здобутків. А незадоволені хай покажуть як зробити краще, ніхто ж не проти, щоб долучались до праці. Хай завжди щастить асоціації Італія-Україна. Перемоги Україні!»

Підбиваючи підсумки «UKRO 2024» у Болоньї, його організатори дали кілька порад асоціаціям, які братимуть участь у майбутніх фестивалях:

📌 Не представляйте програми та пісні для своїх виступів в останній момент, щоб дати звукотехнікам час якнайкраще скласти сет-лист.

📌 Не перевищуйте максимальний час виступу, встановлений положенням фестивалю, адже організатори не зможуть дотримуватися вказаного програмування.

📌 Не заважайте, атакуючи вербально, а в деяких випадках навіть образливо, людям, які працюють під час фестивалю і які зосереджені на тому, щоб все працювало.

«Ми не хотіли переривати виступи, які тривали вдвічі довше, ніж дозволено, тому що ми розуміємо вашу відданість, яку ви вклали в ці виступи, але ви всі зрозумієте, що коли виступ триває вдвічі довше, ніж очікувалося, буде важко дотримуватись запланованого часу», – пояснили організатори.

Водночас додали, що незважаючи на затримки через перераховані вище причини, вони щасливі, адже влаштували день святкування всім українцям в Італії, які брали участь у фестивалі. І зауважили, що не варто розділяти людей марними суперечками, а треба залишатися єдиними до перемоги українського народу.

💙💛 Редакція Аfisha.it вітає організаторів і всіх учасників «UKRO 2024» із завершенням фестивалю, а представників Associazione culturale degli ucraini in Trentino RASOM APS – із заслуженої перемогою. Єднаймося, українці! Слава Україні!

Раніше ми повідомляли, що українців Італії запрошують до участі у фестивалі UKRO 2024 в Болоньї.