Недавно організатори Українського дому опубліковали в Facebook вірш, присвячений цьому осередку української культури, мистецтва та освіти. Автором вірша є Василь Пиріг, який живе у Римі.

Ми вирішили розпитати Василя про те, як народився цей поетичний твір, а також про його поетичну творчість і життя в Італії.

Як народилась ідея написання вірша, присвяченого Українському дому в Римі?

Василь Пиріг: – Щоб сказати як народжується якийсь твір, варто знати таємницю того, як і звідки приходять ідеї. Як правило, в мене це відбувається спонтанно. Так само вийшло і з віршем-присвятою для Українського дому. У цей проєкт мене запросили організатори, в якому я, серед іншого, викладатиму театральне мистецтво. До речі, 21 вересня планується День відкритих дверей (презентація) Українського дому в Римі. Це буде осередок українства в Римі, в якому також працюватимуть суботня школа для дітей з вивченням української мови й інших предметів, різноманітні творчі гуртки, спрямовані на те, щоб українці, які зараз тимчасово або постійно проживають в Італії, мали змогу підживлювати свій зв’язок з Україною. Адже рано чи пізно багато з нас все-таки повернеться до рідного дому і паросток того справжнього українського цвіту, що був тут виплеканий в душі, зможе згодом дати вдалі плоди.

Вірш-присвята Українському дому в Римі схожий на гімн. Напевно це не перший такий твір, написаний тобою? Принаймні нам відомий неофіційний гімн Гніздичева, автором його слів є ти. І чому саме Гніздичів?

Василь Пиріг: – Гніздичів – моє рідне містечко, з яким я дихаю в унісон. Тут проживає багато ініціативних і творчих людей, які рухають його вперед. Наприклад, Гніздичівська територіальна громада була однією з перших створених громад в Україні. Свого часу я мав деякий стосунок до реалізації певних творчих проєктів у своєму селищі. Ідея написання пісні-гімну Гніздичева виникла в мене в 2016 році. Хотілося, щоб це було щось більше, аніж просто пісня. Щоб це стало певним орієнтиром для людей, які проживали, проживають і будуть проживати на цій території, для яких є пахучим якісний розквіт цього мальовничого містечка та й України загалом. Чи стане згодом ця пісня офіційним гімном, покаже час… Користуючись нагодою, хочу подякувати всім причетним до створення цієї пісні: автору музики – чудовому композитору Володимиру Кузишину, автору сольного виконання – талановитому співаку (його називають соловейком Гніздичева) та моєму другу Володимиру Сушку, аранжувальнику Сергію Стародубу, Церковному хору селища Гніздичева (багаторічному керівнику хору Олегу Сушку) та всім жителям Гніздичева, яким припав до душі цей твір.

Наразі ти проживаєш в Італії – чи має вплив на твою творчість інше культурне середовище?

Василь Пиріг: – Напевне скрізь, де людина мандрує, вона бере з собою… себе. Новий досвід в житті, як правило, може бути вартим уваги, оскільки він додає свіжості, розкриває різні прояви людини в нових для неї місцях і ситуаціях. У плані побуту життя в Україні та Італії в даний період суттєво відрізняється. Московія продовжує вбивати українців, знищуючи цілі міста в Україні, енергетичну й іншу цивільну інфраструктуру. Через це в житті пересічного українця в Україні додалося значного клопоту. На тлі цього ще й поглиблюється певний розкол між українцями, які проживають в Україні і тими, які проживають за кордоном. Ворог (кацапія) часто навмисне підливає масла у вогонь, намагаючись хитро маніпулювати емоціями UA-людей і посилювати цей розбрат між нами як всередині країни, так і ззовні. Я досі емоційно і думками в Україні. Навіть фізично – буває, коли зранку встаю, то потрібен деякий час, щоб зрозуміти, де знаходжуся, оскільки часто стежу за новинами в Україні, співпереживаю…

Чи виграють поезії війну? Як для кого. Без продовження розвитку української культури, навіть у часи війни, перемога матиме лише символічне значення. Насправді за цей рік я написав всього кілька нових віршів. Більшість з тих, які іноді публікую, були написані ще задовго до повномасштабної війни московії проти України. В цей час моя зосередженість є доволі іншою: як думати, що і як робити, щоб допомогти Україні у відстоюванні власної Суверенності?

Маєш багато віршів про війну, що найголовніше хочеш донести у такий спосіб?  

Василь Пиріг: – Окрім війни з зовнішнім проявленим загарбником – московією, більшість з нас всередині переживає свою власну внутрішню «війну»: різні елементи нашого внутрішнього «я» інколи  борються між собою, тим самим можуть зсувати нас з дороги пізнання себе. Глузд і тупість, щирість і лукавство, відкритість і замкненість і так далі можуть перебувати у напруженій взаємодії. І якщо в людини стрижень її уважності й усвідомленості ще хиткий, нею доволі легко маніпулювати, перевертаючи багато що з ніг на голову – Суть замінюючи формою, зло подаючи як Добро, брехню – як Правду. Цим підходом дуже багато років користувалася московія крізь свої фсб-шні впливи в Україні, навіть вже в часи UA-Суверенності. Зокрема, хитро і ницо висміювалося все, що пов’язане з українством: мова, культура, традиції, церква, українські митці… Це призвело до збільшення кількості зростання населення, для якого принцип «какая разніца» (озвучений в тому числі відомим коміком) став чи не основною ідейною структурою їхнього життя. Тому варто намагатися щиро придивлятися до себе, пробувати дивитися в корінь, пробувати відчувати себе з собою, тим самим збільшуючи рівень усвідомленості та зрілості в собі. І в цьому плані вірші можуть також виступати як легка пропозиція до таких спроб придивлянь до себе. Навівши лад з своїми внутрішніми «війнами» і збільшенням притомності в собі (в доповнення до збільшення української військової міці) ми здатні насправді перемогти московію.       

У тебе є вірш, присвячений військовому Тарасу Матвіїву, нагородженому відзнакою «Герой України» (посмертно). Чому саме йому?

Василь Пиріг: – З Тарасом я був знайомий, переписувалися в інтернеті. Він проживав у сусідньому місті Жидачеві. Я захоплювався його відкритістю, справжністю, працелюбністю, талантом, відданістю ідеям, сміливістю і надзвичайною любов’ю до України. Окрім професіоналізму, патріотизму і військовому героїзму, на мою думку, Тарас був одним з геніїв, який випередив свій час. Праці Тараса, зокрема творчі роздуми, які після його загибелі батьки опублікували у двох томах книги «Мої думки», будуть актуальними і через багато років. Тому що він писав про вічне і прожив життя «гідне ранкового Сонця», і так хотів, щоб українці були такими ж…

Які ще теми та мотиви переважають у твоїй поезії? Як ти їх розвиваєш?

Василь Пиріг: – Насправді поезію я сприймаю для себе як одну з гілок можливого самовираження свого творчого дерева. Для мене одним з основних критеріїв росту цього дерева є підживлювати корінь, а його гілки здатні бути довільними. Суть може бути першоважливою, а форма, однією з якої є також вірші, може проявитися у найрізноманітніший спосіб. Тому мені складно сказати про якісь впорядковані теми у своїй поезії. Коли з’являється внутрішній відгук написати щось, я просто пробую це написати. Мотив мабуть такий – підживлювати корінь свого дерева з легкою пропозицією для читачів спробувати придивлятися кожному до кореня свого дерева. Краса лісу може пізнатися крізь взаємодію всіх окремих дерев, що є у ньому, і в такий спосіб ці дерева (кожен по-своєму), і ліс зокрема, можуть стати красивішими й досконалішими.

Чи виступав ти зі своїми віршами в Італії та Україні? Чи відрізняється аудиторія слухачів в обох країнах?

Василь Пиріг: – У жовтні минулого року в Італії я виступив зі своїми віршами на Фестивалі української кухні і культури, що проходив у Римі, ініціаторкою проведення й організаторкою якого є українка Ксенія Шаленко. Також у травні цього року в якості гостя позаконкурсної програми брав участь у Фестивалі української культури «UKRO 2024» в місті Болонья. Його на високому рівні організувала Культурна асоціація «Італія-Україна» (м. Болонья) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna). Якщо говорити про свій виступ, на мою думку, кожен глядач сприймає-відчуває по-своєму згідно того, що відгукується в ньому самому. Загалом справжні українці в Україні і в Італії – це ті самі українці, оскільки «бути українцем» – це, в першу чергу, мати український склад і стан душі, мати ген-свідомість UA, тобто відданість українській ідеї, шанування своїх Героїв і митців, плекання своїх звичаїв та мови, гідність і гордість у відстоюванні правдивої української історії, збереженні й примноженні її творчих і духовних цінностей.

Досвід виступу зі своєю авторською поезією в Україні в мене, поки що, відсутній. Але, наприклад, у складі народного драматичного театрального колективу «Сучасник» під керівництвом бадьорої і талановитої Олександри Максимів мені доводилось виступати на різних сценах. Декламував вірші відомих українських поетів або брав участь у виставах. До речі, всі народні мистецькі колективи, яких є кілька в нашому Центрі культури і дозвілля Гніздичівської громади (директорка Центру культури Ярослава Сушко) є напрочуд професійними. Свого часу вони брали участь і навіть були переможцями багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів й конкурсів як в Україні, так і за кордоном.

Чи є в Італії українські літературні спільноти, якщо так, то чи взаємодієш ти з ними?

Василь Пиріг: – Радує те, що загалом українських асоціацій в Італії, які в тій чи іншій мірі мають дотичність до мистецько-культурних спрямувань, є доволі багато. Час від часу вони організовують українські заходи, фестивалі або запрошують на літературні вечори різних відомих українських митців і  поетів, щоб вкотре нагадати Італії та Європі загалом, що в Україні ще триває війна, провести благодійні збори на допомогу українській армії чи підтримати Україну в річницю важливих для нас історичних подій. Доволі часто долучається до організації і сприяння подібних українських заходів також Посольство України в Італії, український бізнес, який тут працює і церковні українські парафії. Багатьом зрозуміло, який зараз для України найважливіший пріоритет, тому стараються допомогти у міру своїх сил. По можливості, я також відвідую такі заходи і підтримую різноманітні українські ініціативи.

У вірші «Вечірня сповідь…» у тебе є рядки про свій стиль. Як би ти сам охарактеризував його?

Василь Пиріг: – Індивідуальність… Скільки людей, стільки і стилів. Часто багато що зводиться до специфіки конкретної людини. Важливою є мета у написанні якогось вірша, а також те, для кого він призначений. Це може бути, наприклад, як для окремої людини, так і для певної групи людей. З огляду на це в кожному конкретному випадку з’являється і певний стиль, який є найбільш доречним для тієї людини чи групи читачів, для якої він написаний.    

Цікаві твої поетичні «діалоги» з Ліною Костенко. Чи впливає її поезія на твою творчість? Чи має вплив творчість інших авторів?

Василь Пиріг: – З «діалогів» з Ліною Костенко, власне, й починалося моє знайомство з собою у здатності до написання віршів. Це почалося у 2016 році, коли у моєму особистому житті був доволі складний для мене період. Певні типи віршів, як самовираження, буває, найактивніше приходять тоді, коли людині душевно важко, коли в неї є ще свіжі емоції (які активно зачіпають). Можливо, це якісь почуття до іншої людини або стан турбулентності (невизначеності) і в такий спосіб людина може спробувати якось втамувати свій біль, трансформувавши її в творчість, якщо має до неї схильність. На фан-сторінці Ліни Костенко у Facebook, де публікується її поезія, одного разу я спробував в коментарях написати свої «вірші-відповіді» до тих віршів, які мені найбільше сподобалися. Це якби продовження її вірша – в тому ж ритмі, стилі, але з доповненим поглядом. По відгуках підписників тієї сторінки я почав розуміти, що ці «вірші-відповіді» знаходять своє схвалення у доволі великої кількості людей. Деякі з них навіть припускали, що я надрукував ще один подібний вірш Ліни Костенко, який їм просто був досі мало відомий, бо зазвичай я утримувався від підписання цих своїх віршів. Бувало, що вже і на мої віршовані коментарі інші поети також одразу писали свої віршовані доповнення-відповіді, на які я також у римований спосіб відповідав. Інколи виходили такі доволі цікаві «діалоги», немов розмова в якійсь віршованій виставі.

«Вірші-відповіді» мені подобаються ще й тому, що є вже певний готовий матеріал – наприклад, пластилін який можна спробувати якось доопрацьовувати. Тобто, у тебе вже є одна віршована думка-погляд когось на якусь життєву тему й одразу є можливість у такий спосіб посприяти-додати читачам свіжих акцентів з іншого боку своєї ситуації і, можливо, побачити в ній якісь нові ясніші елементи, що стануть їм в нагоді. Оскільки в чужих віршах кожен бачить свою ситуацію і приміряє вірш на себе, то в тебе є можливість посприяти одразу багатьом людям, в яких є подібні історії. Словом, згодом, коли цих «діалогів» вже назбиралося більше 50-ти, я перестав публікувати свої «вірші-відповіді». Мені стало цікаво і в інших нових темах проводити свої дослідження самого себе. Окрім Ліни Костенко, прекрасних і вартих уваги українських поетів і письменників є дуже багато. Але, мабуть, на мою творчість найбільше впливаю, передусім, я сам. Кожна людина є по-своєму унікальною, і саме від неї (якості її зусиль в першу чергу) залежить те, в який спосіб вона здатна себе реалізовувати.   

Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?

Василь Пиріг: – Напевно, в кожного по-різному. Можливо, якщо ти посилаєш у Всесвіт якийсь запит, то Він за певних таємних умов, може тобі відповісти. У мене є припущення, що людина і Всесвіт – це в певній мірі одне і те саме, і наша взаємодія з Ним відбувається за принципом «з’єднаних посудин». І це вже доведений наукою факт (у квантовій механіці є праці на цю тему). У створенні такого запиту важливим є уважність, стан дозрівання, оскільки від цього у великій мірі залежить якість протікання і результат. Коли приходить якась ідея в контексті вірша, я пробую її записати. Якщо протягом 15 хвилин виникають якісь складнощі, припиняю роботу. Через деякий час, як правило в найнепередбачуваніший момент, приходить інша порція відповіді. Буває так, що вірш я можу написати протягом 7 хвилин, а буває і протягом 7 років. Тут мова про те, коли саме я приймаю для себе рішення вважати цей твір завершеним без подальших його доопрацювань. 

Хто вони – читачі твоєї поезії?

Василь Пиріг: – Це люди, для яких є важливим ріст їхнього щирого пізнання себе, глибше розпізнання своїх мотивацій, шукання себе, мети свого втілення… В мене є припущення, що ми приходимо сюди з конкретною метою і нам би її розпізнавати і зосереджуватися на цій роботі. Поезія в тому й універсальна, оскільки вона в формі обгортки здатна сприяти читачу в спрямуванні його уваги в себе та віднаходженню потрібного Ключа (цукерки), що відкриє йому Двері до знаходження відповідей щодо власних питань.  

Де черпаєш натхнення?

Василь Пиріг: – Натхнення буває ніби поруч. Напевне воно обирає тих і в ті моменти, хто готовий його прийняти. Є шанси, що з ним можна пробувати подружитися і навчитися співпрацювати, тоді воно приходитиме частіше, коли буде в ньому потреба. Коли в мене є відповідний стан-настрій, натхнення приходить само, спонтанно. Може завітати на 20 хвилин протягом доби, а якщо потрібно, я можу попросити його затриматися і на 20 годин. В такі моменти мені подобається співпраця з ним, бо народжуються доволі цікаві творчі плоди.

Які найближчі творчі плани, ідеї?

Василь Пиріг: – Ідеї, якщо вони поки що відсутні, то можуть народитися… Наразі, мало з цих моїх ідей пов’язані з поезією. Мабуть, я утримаюсь від їх озвучення, оскільки для ідеї може бути доцільним пройти певний час дозрівання, щоб стати реальною. Часто на цьому шляху дозрівання, до певного моменту, є доречним, щоб її супроводжувала мовчазливість.

Чим, на твою думку, Україна відрізняється або не відрізняється від Італії?  

Василь Пиріг: – На мою думку, між Україною та Італією є певний зв’язок і спорідненість в декількох планах. І тут справа не тільки в історичних паралелях, мелодійності і глибині  наших мов, творінь наших митців, схожості краси природи чи деякої архітектури або смачної кухні. Справа ще й в акценті сприйняття важливості історичної місії наших націй у співіснуванні в Новій Епосі, яка вже настала. Нова Епоха, в моєму розумінні, це період розширення вектору сприйняття людьми Світобудови. Це сприятливий час для привідкриття завіс, збору жнив своїх «посівів», розвитку екологічних, медичних та інших технологій з врахуванням цих знань… Схожий Вітер Справжності дме в наших країнах. В якомусь плані, я почуваюся тут, як вдома.     

Чим є для тебе Україна?

Василь Пиріг: – Багато чим. Це гарна Богом обрана земля, яка в даний період перебуває в своєму важливому історичному процесі, що відіграє ключове значення для себе і для всього людства. Руками України Бог показує, що Він тут головний, а для Нього – все можливе. І хай зараз у нас доволі жорсткі часи, але пройде певний період… і після найтемнішої ночі настане Світанок, після зими прийде Весна, після смерті – Воскресіння… Народитися в цей час і бути українцем – це особлива Божа благодать і місія, яку варто розпізнавати в собі багатьом, для кого є пахучою його власна внутрішня еволюція і розквіт України.      

Про що мрієш?

Василь Пиріг: – Про зустріч з Світанком і Справжньою українською весною… А також, про примноження зрілості поглядів в деяких впливових осіб цього світу стосовно того, що зараз коїться між московією та Україною. Оскільки публічні заклики й намагання до примирення з тим, хто агресивно і дуже зло нападає, щоб обікрасти і вбити – чи є в такому намаганні (я про намагання помиритися) якийсь глузд і притомність? Може значно тверезішим було б шукати ефективніші способи, як допомогти Україні себе відстояти і видворити нападника з її території ?

Що побажаєш українцям в Україні та українцям в Італії?

Василь Пиріг: – Бути сповненими мудрого оптимізму і на крилах працелюбності продовжувати боротьбу як у напрямку внутрішнього розквіту, так і в напрямку відстоювання й відродження Українського Сонця. Пам’ятаймо, що спокуса здатися буде особливо сильною незадовго до перемоги. В одному з віршів мені прийшли такі рядки:

Коли ж дійдем – зустрінем ранок,

Що прийде на святі руїни…

Де була ніч – зійде Світанок

У славі про Героїв України!

Тому на завершення, я б хотів звернутися до всіх українців словами Героя України Тараса Матвіїва, про якого ми з вами вже згадували: «Будьте гідними ранкового Сонця!».

Слава Героям України!

Україну на цьому заході представляла українська поетеса та волонтерка з Маріуполя Оксана Стоміна, яка приїхала до Італії з туром по багатьох містах у рамках презентації своєї поетичної збірки «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite». Це двомовне видання, італійський переклад віршів зробила Марина Соріна, яка супроводжує пані Оксану на всіх зустрічах в Італії та декламує її вірші італійською.

Виступ Оксани Стоміної розпочався близько 16:30 і тривав пів години. Поетеса від самого початку зауважила, що цей захід є для неї «не про вірші, а про можливість говорити про головне…».

«Поки ми тут з вами читаємо вірші, росіянами в Україні був скоєний жахливий теракт в Одесі, від якого, станом на зараз, вже загинуло 14 та поранено 46 людей», – повідомила присутнім пані Оксана.

Відомо, що після початку повномасштабної збройної агресії московії проти України Оксана Стоміна трохи більше ніж 20 днів ще залишалася в Маріуполі та продовжувала працювати як волонтерка, допомагаючи своєму місту. Вірші, які зачитувала поетеса на заході «Portraits of Poetry», були написані нею вночі, в підвалі, у темряві, на колінах – в оточеному з усіх боків московитами Маріуполі.

«Я не могла спати, не могла їсти, але я писала… просто на папірцях, на якихось серветках», – ділилася своїми переживаннями поетеса.

Розповідаючи про свою збірку, Оксана Стоміна підкреслила всім слухачам, щоб вони сприймали її вірші, як римовані репортажі, в яких немає жодного слова неправди.

Чоловік пані Оксани з перших днів масштабного вторгнення московитських військ в Україну пішов на війну. До травня 2022 року він перебував у повністю оточеному Маріуполі на металургійному комбінаті «Азовсталь». Разом з іншими нашими захисниками при виході з останньої фортеці міста він потрапив у полон.

Пані Оксана повідомила, що згідно з тодішніми перемовинами, термін перебування в неволі наших військових мав тривати 4 місяці. Проте вже минуло майже 2 роки, як її чоловік знаходиться там, а в неї відсутня будь-яка інформація про нього.

«Це не вірші, а справжні віршовані листи, які я складаю в стіл і чекаю, коли мій чоловік повернеться з полону і їх прочитає», – сказала поетеса.

Зворушливе та емоційне виконання власних поезій пані Оксаною стало своєрідним свіжим ковтком повітря для італійської публіки. Воно додало ще більше правди й розуміння щодо загарбницької війни московії проти України.

Наступного дня, 16 березня, в муніципальному археологічному музеї Риму «Drugstore Gallery Portuense» знову відбулася творча зустріч з  Оксаною Стоміною. Захід пройшов за ініціативи та сприяння асоціації «Ucraina CreAttiva APS», а також підтримки «Soprintendenza Speciale Roma».

Цього разу у вступному слові пані Оксана розповіла присутнім про жахіття війни в Україні, про страшні події, свідком яких вона була в Маріуполі. Йшлося про самогубства людей, які не могли витримати всіх страждань, про новонароджених дітей, які потребували підключення спеціальних апаратів, але за відсутні світла були позбавлені права на життя.

Представниця музею Паола Карамадре запитала авторку збірки про те, чому вона обрала саме таку назву для цієї збірки. Відповідаючи на запитання, Оксана Стоміна зауважила, що в ній є вірші, які адресовані її чоловікові, з яким бачилась востаннє на сходах у підвал свого будинку рівно два роки тому, 16 березня 2022-го, коли їй вдалося вибратися з окупованого Маріуполя. Саме тому цей день для неї – особлива дата й особливі спогади та переживання.

Пані Оксана також розповіла, що сприймає такі творчі зустрічі як можливість подякувати й допомогти Україні, розповісти про війну всю правду, яка має звучати в Європі гучніше за російську пропаганду.

«У своїх віршах я намагаюся використовувати небагато метафор, щоб люди чітко розуміли, про що тут йдеться: де тут добро, де тут зло, а де тут я», – резюмувала поетеса.

Під час заходу звучала музика українських композиторів Миколи Лисенка, Мирослава Скорика, Жанни Станкович, Дениса Бонковського, Платона Майбороди, Данила Крижанівського у прекрасному живому виконанні скрипальки Оксани Тютюник та піаністки Жанни Станкович.

На завершення заходу президентка асоціації «Ucraina CreAttiva APS» Вікторія Шевченко подякувала Оксані Стоміній, Марині Соріній й усім присутнім за цю зустріч, а також висловила впевненість у тому, що українці, які проживають в Італії, і надалі робитимуть усе від них залежне, щоб сприяти наближенню нашої перемоги.

«Життя вимірюється не роками, а обіймами. Несіть любов. Ми так близько», – підсумувала захід Оксана Стоміна. 

Додамо, що італійський тур Оксани Стоміної з книгою «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite» продовжується. Відомо, що він триватиме до 5 квітня включно в різних містах Італії 👇

Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя, презентацію влаштують у 10 містах.

Також читайте: В Італії вийшов журнал у пам’ять загиблої української письменниці.

Ініціатором перекладу, видання й презентації в Італії книги Оксани Стоміної став італійський поет Андреа Гарбін. Він розповів, що познайомився з маріупольською поетесою рік тому на одному із культурних заходів у Вероні та був вражений історією життя й поезією цієї української поетеси.

Оксана Стоміна та її поезія є безпосередніми свідками того, що відбувається в Україні. Адже народившись у Маріуполі й живучи неподалік від нині сумновідомого театру, Оксана пережила ранні етапи російського вторгнення в місто, а її чоловік, один із захисників заводу «Азовсталь», і досі перебуває в російському полоні.

Андреа Гарбін вирішив, що поетичний голос Оксани Стоміної не може залишитися непочутим і що її вірші потрібно перекласти й опублікувати.

Завдяки співпраці з перекладачкою Мариною Соріною та когортою інших небайдужих людей в Італії, Андреа Гарбіну вдалося організувати тур поетеси з Маріуполя в десяти містах на півночі Італії.

• 3 листопада – Верона (18:00)
• 4 листопада – К’ярі (15:15)
• 5 листопада – Ґацольдо дельї Іпполіті (16:00)
• 7 листопада – Форлі (19:30)
• 8 листопада – Болонья (18:00)
• 9 листопада – Венеція (17:00)
• 10 листопада – Горіція (18:00)
• 12 листопада – Мілан (16:00)
• 13 листопада – Падуя (18.30)
• 15 листопада – Кастель Гоффредо (21:00)

Відомо, що збірка віршів «Lettere non spedite» вийшла друком в Італії ще влітку, а обкладинку за портретом дівчини з Маріуполем в очах намалював італійський художник Енді Толедо. Про це тоді розповіла у соцмережі сама поетеса.

«Вже кілька днів тому в Італії вийшла книжка моїх віршів, а в мене рука не підіймається написати про це, коли на передовій гинуть люди, коли атакують столицю… Втім про книжку потрібно також. Тому що видання її – це насамперед прояв підтримки Україні. Це важливо. Це є цінним. Це дорогого варте», – зазначила Оксана Стоміна.

Також вона висловила бажання, щоб ця книжка була присвятою всім – кожному, хто захищав, захищає та захищатиме українську землю і незалежність України на передовій.

Додамо, що крім італійського поета Андреа Гарбіна та української письменниці й перекладачки Марини Соріної, до складу команди організаторів італійського туру маріупольської поетеси Оксани Стоміної входять президентка асоціації «Ucraina Più – Milano APS» Ірина Луць, письменниця і перекладачка Піна Пікколо, а також викладачка кафедри усного та письмового перекладу університету Болоньї, професорка Рафаелла Бакколіні.

Нагадаємо, що в Італії вийшов журнал у пам’ять загиблої української письменниці.

Раніше ми повідомляли, що до Італії з концертами їде команда українських артистів, щоб допомогти ЗСУ.

Українські вірші читали італійські студенти, які з 2022 навчального року вивчають українську мову в цьому університеті. На заході був присутній Алессандро Акіллі, викладач Міланського державного університету та Кальярі, який перекладав цю збірку разом зі своєю колегою – українкою Яриною Грушею-Поссамай.

Про це вчора повідомили в Науково-дослідному інституті українознавства МОН України.

«У читаннях взяли участь українські вчені, які зараз перебувають в Італії та працюють тут як запрошені професори: Володимир Ричка, Вікторія Величко, Світлана Шуміло», – йдеться у повідомленні.

Звучання українських віршів та їхнього перекладу італійською під час двомовних читань супроводжувалося презентацією про видатних українських поетів. А про особливості перекладу українських віршів італійською розповідав перекладач збірки Алессандро Акіллі.

Вечір сучасної української поезії відбувся 18 квітня за підтримки Науково-дослідного інституту українознавства та безпосередньої участі офіційного представника цього інституту в Італії Віталія Шумила.

Завершився вечір сучасної української поезії музичною частиною. У виконанні учнів музичного ліцею міста Сієни прозвучали два твори видатного українського композитора Миколи Лисенка – «Ніч яка місячна…» та «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Також важливою справою стало обговорення учасниками заходу подальших шляхів співробітництва в галузі поширення в Італії знань про українську літературу та культуру.

До теми: В Італії видали книгу «Поети України» італійською мовою.

Раніше ми повідомляли, що в Італії публічно читають твори сучасних українських письменників.