Як повідомили у дипломатичному представництві України, кількість місць обмежена, тому для бронювання місця слід надіслати листа на ел.пошту vilena.kholiavytska@mfa.gov.ua.

«Ім’я Тайри добре відоме багатьом. Вона – доброволиця, парамедик, психолог, офіцер корпусу НГУ «Хартія». Жінка, яка пройшла полон – і змогла записати вірші з того боку вічності», – зазначили у Посольстві України.

Також розповіли, що у збірці поезій Тайри йдеться про війну, полон, тортури, госпіталь у вогні і крові Маріуполя, живих і мертвих.

«Це тексти, написані між евакуацією поранених, любов’ю і катівнями, між перельотами континентами. Поезія, яка не просить співчуття. Вона – дух епохи. Тайра попри все каже не «досить», а «далі буде», – анонсували презентацію в Посольстві України в Італії.

Додамо, що сама Юлія Паєвська понад пів року тому пояснила, що вірші у збірці «Наживо» за великим рахунком не про війну і навіть не про неї.

«Це мова, якою говорить досвід, досвід якому зазвичай відбирає мову в умовах війни. Це набагато глибше ніж “естетика болю” чи документ – свідчення і я не сприймаю це як сповідь. Це інструмент, ліки для одужання, терапія і травматологія втілена в слово. Для мене це алгоритм відновлення функціонування особистості і здатності мислення під тиском досвіду, коли все інше вже практично знищено. Моя мова тут не естетська прикраса, вона покликана тримати вертикаль», – поділилася Юлія Паєвська.

Також вона додала, що в психології є поняття «посттравматичного зростання» і вона сама сприймає цю збірку ще глибше – як перепрошивку особистості після катастрофи, коли людина відроджує себе не всупереч болю, а завдяки йому.

Тайра розповіла, що збірка «Наживо» виникла зі специфічного натхнення, з необхідності перезаписати себе рядками, віднайти сенс буття. Тож вірші у цій збірці – мова її нервової системи, що пройшла через тортури, смерть, тишу безнадії, бачила кінець світу і знайшла спосіб відродитися сильнішою.

«Я писала ці тексти для нас – тих, кого намагались випалити, так само як росіяни палять українські книги в містах, куди заходять, звичайно якщо в цих зруйнованих обійстях ще лишається щось, що може палати», – повідала Юлія Паєвська.

Для Тайри цей шлях – не лише особистий біль, а спільна доля всіх, хто пізнав гіркоту втрат, хто шукає зниклих чи чекає рідних із полону. Вона говорить від імені тих, хто гоїть рани в госпіталях або готує руки до надважливої роботи: чи то керування дроном, чи то порятунок життя під крапельницею, чи то написання слів, що стають цвяхами в труну імперії ворога.

Юлія переконана, що українці відроджуються, мов Фенікси, стаючи в тисячу разів сильнішими. З попелу спалених книжок та зруйнованих міст, де ворог намагався знищити саму нашу душу, натомість народилася бездоганність – справжній філософський камінь нації.

Тайра свідчить: вони вижили там, де це здавалося неможливим, і стали голосами, які більше ніхто не зможе змусити замовкнути. Для неї важливо, щоб її чули – і можливо сприймали навіть не як поезію, а як доказ того, що після повного знищення можливо встати і вивести слово на висоту усвідомлення і повної присутності в цьому житті.

«Я тримаю в руках цю збірку як знак того, що ми по суті безсмертні. Форма вірша для мене лише спосіб. Суть – у самому акті бути. Це і є Фенікс. Це ми. По великому рахунку це не література. Це ми. Наживо», – написала Тайра на своїй сторінці у Facebook.

До теми: Українці Риму зустрілися з легендарною Тайрою.