Днями в італійському журналі «il Pensiero» була розміщена стаття пана Михайла на тему Різдвяних свят в Україні.

Нижче наводимо україномовну версію статті, яку автор опублікував на своїй сторінці в соцмережі 👇

Для українців світле свято Різдва за всіх часів було і залишається таким, що зміцнює віру та дарує надію. Особливо це важливо нині, коли український народ потерпає від російської військової агресії. Попри ракетні обстріли, атаки дронів, втрати рідних та близьких, постійні стреси та невизначеність, невпевненість у тому, що буде завтра – українці все одно мають жити, працювати, турбуватися про рідних і близьких, підтримувати своїх захисників і вірити у перемогу. Для цього Україні та українцям потрібний великий ресурс і саме свято Різдва Христового здатне додати їм сили й сенсу для життя. Тому я впевнений, що більшість українців навіть під час такого страшного випробування, як війна, все одно відзначатимуть Різдво.

До речі, українці відзначали і День Святого Миколая, даруючи дітям та одне одному маленькі подарунки. А через те, що 6 грудня співпало з Днем Збройних сил України, люди надсилали подарунки і на фронт. Тим самим підіймати своїм захисникам настрій і цим їх підбадьорювали. Повертаючись до теми Різдва, нагадаю, що цього року Україна офіційно відзначатиме його 25 грудня разом з європейцями.

В Європі на головних площах великих і маленьких міст уже стоять прикрашені ялинки, сяє різдвяна ілюмінація, лунають красиві мелодії. Натомість в Україні все виглядає не так – часто замість ялинок можна побачити зруйновані житлові будинки, лікарні, школи, дитячі садки.

Багато українців вважають, що під час війни не можна витрачати муніципальні бюджети на влаштування ялинок на центральних площах і вулицях, а краще всі кошти витратити на допомогу військовим, які захищають Україну. Тому дуже багато міст відмовилися влаштовувати розважальні ялинкові зони, а в деяких містах головні ялинки фінансуватимуть за кошти благодійників.

В Україні замість різдвяних пісень щодня з гучномовців лунають сигнали повітряної тривоги. Українські школярі та зовсім маленькі діти змушені майже щодня спускатися до бомбосховищ. Навіть по ночах вони разом із батьками, дідусями та бабусями часто ховаються в метро, підвали та погреби. І все це – через щоденні російські обстріли.

Попри все це Україна все одно збирається відзначати Різдво, дотримуючись своїх різдвяних традицій – з українськими колядками, кутею, вертепами та різдвяними зірками. Адже страшна війна, яку веде Росія проти України, зумовила наших людей ще більше повернутися до власних українських традицій, бо вони є частиною нашої ідентичності.  Зараз Україна бореться з ворогом, захищаючи ідентичність українського народу – за право мати свою державу, свою мову, свою культуру і свої традиції. В тому числі різдвяні традиції, які не втрачають краси і значення навіть у воєнний час. Бо свято Різдва дарує людям радість і надію на те, що зрештою все буде добре.

Українська культура святкування Різдва дуже давня і багата, проте війна внесла в них свої корективи. За традицією у цей день всі члени родини мають бути вдома, але зараз у багатьох українських сім’ях це неможливо. Адже велика кількість чоловіків і жінок на війні – захищають свою землю від російських нападників. Багато людей загинуло, а ще багато людей через російську окупацію та обстріли покинули рідні домівки і змушені шукати прихистку в інших регіонах України та за кордоном.

Але українці святкуватимуть Різдво, де б вони в цей час не знаходилися – чи на фронті, чи в госпіталі, чи в бомбосховищі, чи в іншому місті, чи в іншій країні.

Так, українці святкуватимуть Різдво й обов’язково вітатимуть одне одного: «Христос народився! Славімо Його!». А над усім світом лунатиме популярна різдвяна пісня «Carol of the Bells». Автор музики цієї пісні є теж українець – відомий український композитор Микола Леонтович, який написав її ще в 1914 році на основі старовинної української традиційної щедрівки.

Вірю, що свято Різдва допоможе українському народу відчути хвилини радості та велику віру в перемогу. Впевнений, що Україна обов’язково переможе і буде рівноправною у колі цивілізованих європейських країн.

Buon Natale!

До теми: Не припиняймо говорити правду про події в Україні – Михайло Вовчик.

Раніше ми розповідали, що Михайло Вовчик, який виріс в Італії, своє майбутнє бачить в Україні.

Також читайте: Звернення Михайла Вовчика до української діаспори в Італії.

Про це днями повідомила українська публіцистка і перекладачка Ярина Груша, яка живе в Італії та працює викладачкою української мови й літератури Міланського і Туринського університетів.

«До номера увійшов текст Вікторії Амеліної, попередньо опублікований в іноземному ЗМІ та вірш «Історія для повернення», перекладений мною», – зазначила Ярина Груша.

Також пані Ярина розповіла, що рядки з вірша Вікторії Амеліної супроводжують фотографії, зроблені Маттео Белломо та Стефанією Дзанетті. На світлинах – найдорожчі речі, які вкладають українці у свої тривожні валізки, описані у тексті передмови Ярини Груші.

Відомо, що обкладинку сьомого номера журналу підготували талановиті українські ілюстратори Романа Романишин і Андрій Лесів, власники творчої майстерні «Аґрафка».

Вже з 27 жовтня сьомий номер журналу буде доступний у найкращих книжкових магазинах Італії. Проте його можна придбати і раніше – безпосередньо в магазині «Linkiesta». Доставка з 19 жовтня. Вартість номера 20 євро.

Замовити сьомий номер журналу «K» можна за цим посиланням.

Додамо, що 37-річна українська письменниця Вікторія Амеліна була тяжко поранена 27 червня 2023 року під час російського ракетного обстрілу міста Краматорська. Попри зусилля лікарів Вікторія померла від отриманих ран у лікарні міста Дніпра.

Нагадаємо, що в Мілані відкрили фотовиставку про українок італійського фотографа.

Також читайте: Для чого приїжджав до України відомий італійський фотограф.

Про це йдеться на офіційному сайті Linkiesta.

Журнал «Linkiesta» виходить з друку лише тричі на рік спільно з «The New York Times». Цей номер створений українськими інтелектуалами – дизайнерами, письменниками, режисерами, ілюстраторами та фотографами.

Зокрема, обкладинку розробили українські дизайнери Романа Романишин та Андрій Лесів, а світлини фотографа Станіслава Сеника розповідають про випускні вечори учнів зруйнованих чернігівських шкіл.

Над текстами трудилися також українці та українки – письменниці Ярина Груша Посамай та Олена Стяжкіна, есеїстка Катерина Заремба, колумніст та аналітик  Володимир Єрмоленко, режисер Наріман Алієв, директор Українського інституту Володимир Шейко.

Перекладачка цього номеру «Linkiesta» Ярина Груша Посамай.

«Ми почали з революційного та антифашистського ентузіазму Барселони 1930-х років, який Джордж Оруелл зробив безсмертним у «Вшануванні Каталонії», тому що немає нічого більш схожого на це гарячкове антифашистське прагнення, ніж загальна українська народна мобілізація проти російського загарбника», – зазначають творці журналу.

Цей номер також містить статті проекту «New York Times Big Ideas», над якими практикувалися міжнародні та італійські лідери громадської думки, коментатори й особистості, починаючи від Джорджіо Армані, Такаші Муракамі та Феррана Адріа. Всі матеріали обертаються навколо теми того, якою є сьогоднішня реальність.

Раніше повідомлялося, що італійські ЗМІ бояться назвати путіна агресором.