Недавно вона закінчила викладати перший курс україністики для студентів Падуанського університету.

Навчання стартувало 1 березня і тривало лише чотири місяці. Часу вистачило на дев’ять лекцій з української мови та 9 лекцій з української літератури, про які італійські студенти до цього майже не чули.

За словами викладачки, по завершенні курсу студенти дякували й запитували, чи буде «другий рік», чи можна буде брати українську як «другу слов’янську мову». Однак це було б можливим за наявності не окремого курсу, а катедри.

«І коли мене запитали, чи є італійський переклад «Руфіна і Прісцілли», я була приємно вражена. І відповіла – якби він був, то українська культура б не стала «затонулою Атлантидою» (за висловом О. Пахльовської) світової культури», – зауважила Ксенія Константиненко.

Викладачка курсу україністики вважає, що краще пізно, ніж ніколи. При цьому акцентує, що росія «підтримує своїх» на заході вже більш як сто років.

«Зараз – ключовий момент. Наша Атлантида має виринути і показати себе у всій силі й багатогранності», – наголосила пані Ксенія.

Ксенія Константиненко також поділилася складнощами, з якими стикнулася під час підготовки до викладання курсу україністики. Йшлося насамперед про досить важкий процес відбору матеріалу, особливо з літератури та культури.

«Моїм завданням було подати також бодай часточку «мистецького контексту» – від Київської Русі до авангарду й 90-х років хоча б. Від мозаїк та ікон до Малевича, Екстер, бойчукістів, Горської. Я прихильник «континууму», дуже не подобається подавати окремі твори поза часом-простором… Шевченко – поет і художник. Поетичний світ Стуса явно стає ближчим у сяйві вітражів і мозаїчної динаміки Горської… Я вже мовчу про надзвичайно показову роль «наївного» народного мистецтва, «розмови кольорами», притаманної українському менталітету», – поділилася мистецтвознавиця.

Через обмежені часові рамки та власне небажання подавати матеріал поверхово у форматі «про всіх» на початку курсу прийшло на думку запитати самих студентів, чи є якісь теми, які їх цікавлять особливо. В результаті цього до програми курсу додалася окрема лекція по фольклору з акцентом на магічні казки, пісні й думи.

Це допомогло, наприклад, від пісень провести ниточку до «Марусі Чурай», а від народної антигероїчної «Думи про втечу трьох братів з Азова» – до «Братів Неазовських» Ліни Костенко.

«Одна з ключових проблем, яка проходить через кращі твори української літератури, це тема двоїстості натури людської, зради – на всіх рівнях. І покаяння, і кармічного покарання за зраду, часто навіть несвідому, зраду людини чи зраду ідеї… Від «Великого льоху» до «Лісової пісні», до «Марусі» й «Братів»…», – пояснила пані Ксенія.

Викладачці курсу дуже хотілося, щоб студенти відчули не лише національний колорит, але й насамперед наднаціональні, вселюдські, одвічні теми, які блискуче відбилися в знакових творах XIX – XX століття.

Тому вона навмисне не торкалася української поезії сьогодення, що нині якраз активно перекладається і презентується, отже доступніша для розуміння. Як і біль трагедії, яку зараз переживає Україна.

«Але, як на мене, великою проблемою на майбутнє може стати сьогоденне сприйняття України через війну. Майже виключно – через війну, страждання й біль. Стереотипи – річ, яку дуже важко подолати. Україна заслуговує на багатогранне сприйняття», – пише Константиненко.

Тож обираючи між «модним» доробком Жадана й фронтовими рядками талановитої молоді та «Що записано в книгу життя», «Тінями забутих предків», «Одержимою», геніальними візіями Шевченка, філігранними рядками Зерова, Костенко, неповторною, концентрованою експресією Стуса, пані Ксенія обирала останніх.

«Бо студенти мають хоч трішечки зрозуміти, з чого зросла і зростає творчість українських митців 21 століття», – вважає Ксенія Константиненко.

Водночас викладачка давала студентам італійські «свіжі» переклади та радить почитати Вікторію Амеліну, Оксану Стоміну, Ію Ківа та інших талановитих сучасних авторів.

«Мушу визнати – не все, але дещо вдалося! Київська Русь – бароко – історія становлення української культури в стосунках з Польщею та Московією – образ тогочасної України і козацтва в італійських текстах – Шевченко – Леся Українка – Коцюбинський – Ліна Костенко. З «мистецьким» сценічним фоном, де була можливість. Та ж «шевченкіана» Івана Марчука, «космічні ритми» Малевича чи Екстер в паралелі з візіями Коцюбинського», – пораділа викладачка і авторка курсу.

А ще розповіла, що про величезний пласт української літератури ХХ століття, зокрема «Розстріляне відродження», довелося висвітлити просто панорамно.

Пані Ксенія мріє, якщо буде продовження, наступного разу дещо переформатувати й розширити матеріал.

«Щиро дякую всім, хто допоміг з організацією курсу – Фонду українських катедр, проф. Роману Процику, проф. Френку Сисину, проф. Аллі Недашківській за дуже гарні навчальні матеріали з мови, і, звичайно ж, Вівіані Нозілла та Падуанському університету, давньому Alma mater українських студентів. І до нових зустрічей», – йдеться на сторінці Ксенії Константиненко.

Раніше ми повідомляли, що в легендарному університеті Італії розпочнеться курс українознавства.