Однак реальна чисельність громадян України, які перебувають в Італії, може перевищувати 1 мільйон – з огляду на постійні потоки біженців і мігрантів, а також тих, хто не зареєструвався офіційно.

«Ці мігранти переважно зайняті в сільському господарстві, будівництві, а також у сфері послуг, пов’язаній із доглядом за літніми людьми та дітьми. Українці, наприклад, після початку війни 2022 року, становлять значну частку працівників у сфері домашнього догляду», – зазначають в «Experts Club».

Також аналітики «Experts Club» вважають, що одним із головних викликів для Італії залишається інтеграція мігрантів в економіку. Адже в деяких секторах спостерігається нестача кваліфікованих кадрів, тоді як інші стикаються з проблемою надлишкової робочої сили, особливо серед молоді.

«Найближчими роками уряд продовжить впроваджувати програми, спрямовані на підтримку інтеграції та навчання молодих фахівців, а також на скорочення бюрократичних бар’єрів для створення нових робочих місць», – інформують експерти.

Загалом на початок 2024 року в Італії проживало близько 5 мільйонів мігрантів – це майже 9% від усього населення країни. Основні національності серед мігрантів:

• румуни – близько 1,2 млн;
• албанці – приблизно 500 тис.;
• марокканці – близько 450 тис.;
• українці – близько 250 тис. офіційно (неофіційно понад 1 млн).

Аналітики «Experts Club» проаналізували основні тенденції в італійській економіці, ситуацію на ринку праці та становище громадян України, які перебувають на території Італії.

Відомо, що мінімальна заробітна плата в Італії, як і раніше, не встановлена на національному рівні. Питання про введення мінімальної заробітної плати обговорюється в країні вже давно, однак станом на зараз умови оплати праці регулюють колективні договори, укладені профспілками та роботодавцями в різних галузях.

«У середньому мінімальна заробітна плата за договорами становить близько 8-9 євро на годину, що при повній зайнятості відповідає приблизно 1,3-1,5 тис. євро на місяць», – пояснюють в «Experts Club».

Крім цього, експерти повідомляють, що зарплати в Італії варіюються залежно від регіону, кваліфікації та галузі. Нижче наведено розміри середніх зарплат за основними секторами економіки Італії:

• ІТ і технології: Середня зарплата для програмістів і фахівців з кібербезпеки становить від 30 тис. до 50 тис. євро на рік. У великих компаніях рівень оплати може досягати 70 тис. євро для досвідчених фахівців.
• Виробництво та інженерія: Зарплати інженерів коливаються від 25 тис. до 45 тис. євро на рік, залежно від регіону та досвіду.
• Туризм і готельний бізнес: Працівники готелів і ресторанів отримують у середньому близько 20 тис. євро на рік. У пікові сезони спостерігається зростання тимчасової зайнятості, особливо в туристичних регіонах.
• Охорона здоров’я: Лікарі та медичні фахівці отримують у середньому від 35 тис. до 60 тис. євро на рік, залежно від спеціалізації та регіону.
• Освіта: Викладачі шкіл та університетів отримують від 25 тис. до 40 тис. євро на рік. В університетах зарплати професорів можуть сягати 60 тис. євро і більше.

Аналітики визначили основні тенденції у сфері зайнятості Італії:

1.   Зростання попиту на фахівців у сфері ІТ. Сектор інформаційних технологій продовжує швидко зростати, особливо в таких галузях, як кібербезпека, розробка програмного забезпечення та хмарні технології.

2.   Демографічна криза і старіння населення. Унаслідок скорочення чисельності молодого населення в Італії спостерігається дефіцит кваліфікованої робочої сили. Це особливо помітно в будівництві, охороні здоров’я та догляді за літніми людьми.

3.   Зростання гнучких форм зайнятості. В умовах відновлення після пандемії спостерігається збільшення кількості контрактів із гнучким графіком роботи, включно з частковою зайнятістю і тимчасовими контрактами.

4.   Інтеграція мігрантів. Мігранти продовжують відігравати важливу роль в економіці, особливо в сільському господарстві, будівництві та догляді за літніми людьми.

«Таким чином, ринок праці в Італії в першому півріччі 2024 року показує як позитивні, так і негативні тенденції. Економіка потребує кваліфікованих працівників, особливо в технологічному та медичному секторах, тоді як сектор послуг продовжує залежати від мігрантів, які відіграють важливу роль у вирішенні демографічних проблем країни», – констатували в центрі «Experts Club».

До теми: Чи всі українські біженці після війни повернуться з інших країн?

Раніше ми повідомляли, що в Італії почалися нові пропагандистські дії рф, спрямовані на українських біженців.

Також читайте: Українці в Італії – це голос тих, хто залишається в Україні й виборює її незалежність.

Днями стало відомо, що ті громадяни України, які після завершення війни повернуться додому, зможуть отримати фінансову допомогу від європейських країн.

Про це повідомив у своєму Telegram-каналі народний депутат України Олексій Гончаренко, який є президентом Комітету з питань міграції, біженців та переміщених осіб Парламентської Асамблеї Ради Європи.

«Комітет ПАРЄ з міграції погодив рішення щодо виплати грошей українцям для повернення в Україну!», – написав у середу Олексій Гончаренко.

Також він пояснив, що після закінчення бойових дій українці, які будуть повертатись жити в Україну, зможуть отримати фінансову допомогу від європейських країн.

«Ця норма була додана в велику доповідь, яку ми готуємо в міграційному Комітеті ПАРЄ по Україні. Це дуже важливе рішення», – зауважив президент Комітету з питань міграції, біженців та переміщених осіб ПАРЄ.

До теми: Скільки українських біженців планують повернутися додому з-за кордону – ООН.

Також читайте: Чи всі українські біженці після війни повернуться з інших країн?

Раніше ми повідомляли, що у Мін’юсті України пояснили, як посвідчити заповіт за кордоном.

Знайомтесь – Наталія та Вікторія Ткаченки. Це мати і дочка, які в березні 2022 року змушені були виїхати з України через масштабне вторгнення росії.

Обидві українки приїхали в Італію з Полтавщини, з невеликого міста Горішні Плавні. На початку «великої» війни пані Наталія через складну травму ноги не мала змоги ходити в укриття під час оголошення численних сигналів повітряної тривоги. Після довгих вагань на сімейній раді було ухвалено рішення про виїзд матері разом із дочкою за кордон.

«Це рішення далося нам дуже важко, бо не хотілося залишати рідну домівку в такий час. Італію обрали тому, що бували там багато разів і мова нам добре знайома. Однак проблема полягала в транспортуванні мами, але знайомі запропонували місця в машині. З ними й дісталися Італії», – розповіла Вікторія Ткаченко.

Наталії Петрівні та Вікторії пощастило зупинитися в місті Вальдобб’ядене на півночі Італії. Їх поселили в закладі Гвічардіні / Guicciardini, який із березня перетворився на центр забезпечення прихистку для українців. Через нього пройшло понад 300 українців. Кількість людей постійно змінювалася – інколи тут жили до 100 осіб одночасно, а бувало й по 30-40.

Окрім штатного персоналу, в центрі Гвічардіні працювали волонтери Служби цивільного захисту Італії.

«Через те, що я знаю італійську мову, мене часто просили допомогти в якості перекладачки. Українські біженці не володіли італійською, а італійці не володіли українською, тож я взялася перекладати. Допомагала і з вербальним перекладом, і з письмовим – під час оформлення документів», – пояснила Вікторія.

Дівчина тісно співпрацювала з керівництвом центру, лікарями, а ще з волонтерами – психологом, соціальним працівником тощо. Довелося бувати й у ролі медіатора в лікарнях, у квестурі та інших службах, куди зверталися наші співвітчизники.

«Доні було нелегко, втомлювалась дуже. Цілий день то з психологами, то з юристами, то з соцпрацівниками працювала, щоб українці розуміли, про що з ними розмовляють. Викликали її також до педіатрів, коли ті спілкувались із післяопераційними дітьми та їхніми мамами. Одного разу до 5-ї ранку була в лікарні з онкохворим. Вікторію тут цінують, а сама вона радіє, що має можливість допомагати», – розповіла Наталія Ткаченко.

Пані Наталія попри свою травмовану ногу без діла теж не всиділа. Почала навчати співвітчизників азам італійської мови – те, що сама знала. Викладала, звісно, українською, тож російськомовні українці одночасно й українську вивчали.

Використовувала різні технології вивчення мови, в тому числі пісенну. На щоденні заняття приходили до 20 людей – переважно дорослі.

За словами Наталії Петрівни, на початку занять мовних курсів 90% слухачів мали нульовий рівень знання італійської. Навчалися завзято – завели зошити, конспектували, креслили таблиці, виконували домашні завдання.

З особливим бажанням і теплотою старалися, готуючи завдання «Лист вдячності волонтерові» італійською. Листи писали адресно, розподіливши хто якому волонтеру пише. Потім урочисто вручили їх адресатам, прикріпивши до аркушів маленькі синьо-жовті прапорці.

Волонтери закладу Гвічардіні були дуже зворушені, одразу розмістили ці листи на своїх сторінках у соцмережах. А Тетяна Іщенко, яка віршує, навіть склала італійською подячний вірш. Його написали на плакаті й прикріпили до стенду в закладі.

Один із тамтешніїх волонтерів, сеньйор Реміджіо, проявив особливо турботливе ставлення до слухачів мовних курсів. Він сам створив брошуру «150 корисних фраз італійською» і надрукував, щоби вистачило кожному. А ще склав добірку дитячих віршиків і пісень (слова і ноти). Маленькі українці дуже полюбили 70-річного пана Реміджіо, називали його «наш дідусь».

«На курсах італійської не забували й про українську. Для цього я ввела рубрику «5 хвилин української». Повторювали різні правила, вдосконалюючи мову. Адже більшість біженців – російськомовні, в тому числі діти. Дехто вже гарно спілкується державною», – пораділа за співвітчизників пані Наталія.

Крім цього, Наталія Ткаченко, як досвідчений педагог і музикант, взялася допомагати організовувати дозвілля в центрі забезпечення прихистку для українців.

Дні народження, різні свята та розваги – все, щоби хоч трохи розвіяти смуток, відігнати чорні думки в дорослих і малечі. Співали українських пісень, виходили на природу, грали в різні ігри, вчили батьків розважати своїх дітей.

А ще українців із центру прихистку Гвічардіні запросили до участі в фестивалі джазу «ValdobbiadeneJazz 2022». То була непересічна подія, до якої ретельно готувалися, бо хотіли гідно представити Україну. Окрім репетицій, усією громадою шукали відповідний одяг для виступів. Наталія Петрівна репетирувала з хлопцями пісні, а також сама готувалася до виступу.

«Пісню «Зродились ми з великої години» на сцені виконав Микола Кузюк, акомпануючи собі на гітарі. Цей талановитий хлопець із Херсону, він дуже рветься назад в Україну», – зауважила пані Наталія.

Вікторії Ткаченко довелося вперше випробувати себе на сцені в якості ведучої, а її мати, Наталія Петрівна, виконала кілька інструментальних композицій (джазову та українські народні). Почали, звісно, з Гімну України, а закінчили «Червоною калиною».

На організаторів та глядачів джазового фестивалю «ValdobbiadeneJazz 2022» виступ українців справив неабияке враження. Свідченням цьому були гучні оплески в залі, вигуки «Bravo!», а також слова організатора цього заходу Сільвана Курта для італійського видання «Qdpnews»: «Досить хвилюючим був той момент, коли виступали українські біженці – гості центру, створеного в колишній лікарні Гвічардіні, які запропонували кілька пісень зі свого національного репертуару».

Наразі гостинний заклад прихистку для українців у Вальдобб’ядене закрився, бо припинився потік нових біженців з України. Тих, хто тут проживав, розселили в італійських сім’ях – з урахуванням характерів, професій і потреб.

Вікторія та Наталія Ткаченки з теплотою згадують про волонтерів і працівників закладу Гвічардіні / Guicciardini.

«Соціальний працівник Ірена дуже фахова та відповідальна. Вона намагалася максимально з’ясувати проблеми українців, в тому числі й психологічні. Всім допомогла влаштувати життя на новому місці. Її сестра Маріасолє теж волонтерка. Серед улюбленців наших українців були і сеньор Мауріціо та сеньйор Джанфранко, які вміли і розрадити, і пожартувати. Їхні сонячні посмішки торкали душі всіх. Для кожного вони знаходили тепле слово», – повідала Вікторія.

«Та найголовніший директор центру Мауро Бізетто. Він дійсно крутий, бо дуже людяний, розумний і мудрий, як батько – опікувався кожним, наче своїм родичем. А його дружина Сабріна та син Алекс теж приходили допомагати. У пана Мауро надзвичайно чудова сім’я», – зазначила пані Наталія.

Наразі Наталія Петрівна та її донька Вікторія не полишили волонтерської діяльності. Підтримують у Вальдобб’ядене зв’язок із українцями, які тепер проживають в італійських сім’ях. Відвідують їх, спілкуються, разом ходять на українські акції та мітинги.

Недавно Наталія Ткаченко їздила до австрійського міста Інсбрук. Цей візит відбувся в рамках обміну досвідом українських волонтерів Австрії й Італії.

Наша співвітчизниця в своїй особі представляла волонтерів Італії. Вона розповіла нам, що в Інсбруку діє соціальний центр підтримки українських митців. Там зустрічалася з кураторами центру і самими митцями, дізналася про інші волонтерські проєкти.

Також під час візиту пані Наталія познайомилася з Ігорем Гіндою, який створив «Українську громаду Тіроль» і був одним із організаторів святкування Дня Незалежності України на Вільтені.

Наталія Петрівна розповіла нам, що на святі українські музиканти полонили серця всіх присутніх – не лише українців, а й австрійців. Окрім інструментальної музики, лунали пісні. Серед них і найголовніша – Гімн України, і напевно зараз найвідоміша в світі «Ой у лузі червона калина».

Сама ж Наталія Ткаченко цього дня, знаходячись в Інсбруку, зіграла Гімн України на органі в одному з тамтешніх соборів. У такий спосіб вона привітала Україну та українців із Днем Незалежності.

«Окрім українців, в соборі були присутні австрійці. Вони вітали нас зі святом, промовляючи «Слава Україні». Я вдячна ксьондзу собору Мареку Чієслевському (поляку за походженням) за можливість зіграти на органі Гімн України для всіх українців, які виборюють свою свободу і незалежність!», – сказала Наталія Петрівна.

«Дуже сумуємо за Батьківщиною і віримо в Перемогу. Сподіваємося на мир і відновлення України найближчим часом, якнайшвидше. А поки що всі ми маємо бути сильними і кожен, де б він не був зараз, має допомагати Україні та українцям», – зазначила Вікторія Ткаченко.

Науковці-дослідники запрошують усіх українців, хто зараз перебуває за кордоном, знайшовши там прихисток, взяти участь в опитуванні, заповнивши анонімну анкету в гугл-формі за цим посиланням.

Про опитування повідомила в соцмережі Анжеліка Коллі-Шамне, докторка психологічних наук, професорка кафедри загальної та вікової психології Криворізького державного педагогічного університету.

«Якщо ви змушені були покинути Україну внаслідок воєнних дій і перебуваєте зараз в одній з країн Європи (так звана приймаюча країна), просимо вас дати відповіді на питання анкети, відзначивши, найбільш характерні для вас відповіді», – йдеться у повідомленні.

За словами професорки, заповнення анкети не забере багато часу – приблизно 10-15 хвилин. Відповіді учасників опитування дадуть змогу психологам створити найдієвіші інструменти для психологічної та іншої допомоги українцям.

«Анкета анонімна, але для зручності обробки даних, будь ласка, зазначте ім’я чи будь-який псевдонім. Надсилаючи цю анкету, ви одночасно даєте згоду на  участь у проведенні наукового дослідження», – пояснила пані Анжеліка.

Також науковиця просить поширити посилання на гугл-форму серед колег та знайомих.

«Буду вдячна за вашу допомогу. Тримаймося. Все буде Україна!», – написала в Facebook Анжеліка Коллі-Шамне.

Відомо, що опитування вимушених мігрантів триває третій місяць і добігає кінця. Наступним етапом дослідження є опитування українців, які залишилися вдома і переживають війну на рідній землі. Анкета для них знаходиться за цим посиланням.

Нагадаємо, що недавнє соціологічне опитування показало, що понад 90% українців пишаються своїм громадянством.

Раніше ми повідомляли, що українці проти миру «за будь-яку ціну» – за результатами соцопитування в липні 2022 року.