Травень для української громади в Італії був неймовірно насиченим. З 10 по 13 травня в таких містах як Мілан, Турин, Флоренція та Рим, пройшли творчі зустрічі з письменником, есеїстом, перекладачем та громадським діячем, учасником музичних проектів «Лінія Маннергейма» та «Жадан та Собаки».
Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвпливовіших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.
Завдяки спільній підтримці видавництва Voland, міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz та посольства України в Італії, у рамках творчих зустрічей в Італії відбулася перша презентація книжки «Інтернат» та збірки «Месопотамія», яка вийшла у світ на італійській мові.
«Інтернат» – четвертий роман Жадана і перший – про війну, вийшов друком у видавництві Meridian Czernowitz, розповідає про те, як змінилось життя людей, коли на Сході України почались військові дії.
За словами письменника, «інтернат – це одна з локацій роману, але водночас це ще й метафора, метафора світовідчуття, метафора загубленості, недолюбленості».
«…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь, – ідеться в анотації до «Інтернат». – Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі… Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…»
Цю книгу добре було б прочитати людям, які ніколи не були на українському Сході, які складають враження про Донбас та українсько-російську війну з повідомлень ЗМІ та загальних настроїв у соціальних мережах.
Події в романі розгортають у січні 2015 року. Головний герой – вчитель у прифронтовому містечку і його тринадцятилітній племінник.
«Ми живемо у час, коли всі потребують чітких дефініцій. Про цього героя (вчителя Пашу) я не можу сказати, що він сепаратист. Очевидно, він не ходив на референдум, йому це не цікаво. Частина читачів може сказати, що роман про «ватника», але я його таким не назву. Персонаж знаходиться на лінії фронту. Його професія є маркером. Він вчитель української мови, але він нею не говорить. Але ж і погано він до неї не ставиться, але й не пропагує. Є ще й племінник Паші. Ідейно мені він ближчий. Мені здається, наші діти розумніші за нас. Думки дітей я розділяю, думки дорослих – не завжди. Я зробив так, що наприкінці роману стає зрозуміло, хто ж там головний»,- розповідає про героїв роману автор.
Основною темою книжки є війна на Сході України – але не та, яку ми бачимо з екранів телевізорів чи у соцмережах. У тексті Жадана її можна відчути зсередини й здригнутися від такої реалістичності. Разом із головним героєм, читачі вирушають на лінію фронту, щоб зустріти таких різних, але водночас однакових людей – наляканих і сміливих, розгублених і впевнених у собі, живих і мертвих. Книжка змусить вас співпереживати, хвилюватися, може, навіть плакати, але точно не залишить байдужими.
13 травня, на творчій зустрічі в Римів в приміщенні Посольства України в Італії, наша журналістка Тала Д., мала можливість поспілкуватись з письменником тет-а-тет. Щиро вдячні, Сергію за щирість та відкритість!
Які враження склались від української громади? Які настрої панують в українській діаспорі в Італії, на вашу думку?
Враження позитивні! Приємно бачити та усвідомлювати, що українці тримаються разом, не забуваючи про власне коріння! Чимало таких хто працює для України, як волонтер приймає наших військових і дітей з України. Це дуже приємна та позитивна характеристика нас, як суспільство, яке дорослішає, стає відповідальним, більш серйозним.
Перебуваючи в Італії наші люди, так чи інакше, відчувають темперамент італійців і частково його переймають. Тут вони більш розслаблені, галасливі в хорошому розумінні, більш яскраві.
Ми вчора були на концерті «Дахабраха» в Флоренції. Там була велика кількість італійці та українців, і якось розрізнити їх між собою було дуже важко. Всі дуже відверто та відкрито сприймали музику.
Ви зазначили, що література Сергія Жадана ділиться на ту, яка написана до 2014 року та після. Як змінилися конкретно Ви?
Я змінився рівно тією мірою, якою міняємося ми всі. Якщо ти включився в ситуацію 2014 року, тоді в будь-якому випадку ти не міг не змінитись. Змінилося ставлення до багатьох базових, ціннісних, визначальних та важливих речей. Зникла легкість, безтурботність, як була до 2014 року, але, мабуть, це закономірно. Сьогодні такий період, який важко співвідносити з іронічністю, яка в багатьох із нас була до 2014 року.
Війна закінчиться, і ми всі знову будемо веселими, радісними і безтурботними. Зараз набагато важливіше бути відповідальним, серйозним і мобілізованим!
Останнім часом в Україні люблять піднімати тему заробітчан, висвітлюючи її з негативної сторони. Достатньо глянути фільм «Гніздо горлиці», який зібрав усі можливі нагороди в Україні. Яка саме у вас думка про заробітчанство? Ніколи не думали підняти цю тему в своїх книгах?
Стосовно своїх книг мені важко сказати. Я не надто добре знаю цю проблему, якщо її можна назвати проблемою, скоріше цю тенденцію чи ситуацію.
Я не дуже розумію звідки береться негатив, і чим він пояснюється!?
Людина не має бути заручником місця народження і місця прописки. Мені здається, що українцем можна бути не лише там де ти народився і де в тебе стоїть штамп в паспорті. Українцем можна бути всюди! Головне не забувати про своє коріння та походження. Любити та допомагати Україні можна всюди. Я бачу, що багато українців, виїхавши на заробітки, потім повертаються додому з новими знаннями, силами, ресурсами, з новими вміннями, і це, як на мене, слід швидше вітати ніж засуджувати.
В більшості випадків це критичне ставлення до всього що відбувається базується на тому, що я сам нічого робити не буду. Натомість, якщо хтось інший почне, я його на всяк випадок просто засуджу. А що він робить, за що взявся – не так важливо. Складається враження наче будь-яка активність викликає недовіру, страх, агресивне ставлення. Мені здається, це не дуже позитивна характеристика нас, як народу.
На вашу експертну думку, на чому сьогодні стоїть книжковий ринок в Україні?
Ринок сьогодні переформатовується. Він фактично стає на ноги. За останні чотири роки він сильно змінився. Саме в зв’язку з українсько-російськими стосунками, зокрема, економічними. Не секрет, що до війни більшість нашого книжкового ринку належало та контролювалося Росією.
А на чому тримається? Здебільшого на ентузіазмі, ніж на економічній доцільності. Україна це потенційно 40 мільйонів читачів. Є де та для кого працювати, писати та видавати.
Вам часто дорікають нецензурною лексикою в текстах. Як ви самі до цього ставитесь?
Я ніяк до цього не ставлюсь. Це не зовсім фахова та адекватна претензія з приводу «ненормативної лексики». Мені здається, що в принципі поділяти лексику на нормативну та ненормативну це не зовсім раціонально. Так чи інакше використання тої чи іншої лексики в літературі зумовлюється не нормативами, які хтось визначає стосовно мови, а конкретним характером персонажів, які описуються. Коли я описую певні соціальні прошарки, очевидно, мені як письменнику дуже важливо використовувати саме той мовний пласт, який побутує в цьому середовищі.
Часто в українській громаді в Італії піднімається питання російської мови. Українець – це лише той хто розмовляє українською?
Я не думаю, що українець – це лише той хто говорить українською мовою! Мені здається, що кримські татари, які говорять кримськотатарською мовою – це теж українці. Це частина нашого політично-культурного життя і відмовлятись від них зовсім не правильно.
Я україномовний українець. Я виступаю за українізацію і займаюсь українізацію все своє свідоме професійне життя. Та в мене особисто язик не повертається відмовляти в праві бути українцями, тих російськомовних, які власне щось роблять для України, працюють на її благо, люблять свою країну.
Окрім літературної діяльності ви є учасником музичних проектів «Лінія Маннергейма» та «Жадан та Собаки». Чи не думали приїхати до Італії з концертом? І як ви ставитесь до українських виконавців, що виступають в Росії?
Щодо українських виконавці, що сьогодні виступають в Росії, я ставлюсь з великим нерозумінням. Не знаю як можна працювати, знаючи, що частина з твоїх прибутків піде в бюджет Росії, з якого фінансуються терористичні угрупування на Донбасі, які воюють проти твоєї країни!? Фактично, ти фінансуєш війну проти своєї країни.
Стосовно концерту в Італії, подивимось. Ми ж власне приїхали з видавцем на так звану «розвідку». Оптимальний варіант коли є українські громади, які активно співпрацюють із італійцями. Вчорашній концерт «Дахабраха», який проходив у Флоренції, був частиною великого фестивалю «Fabbrica Europa» і там публіки було навпіл. Це ідеальний, органічний варіант. Будемо працювати над чим. Можна залучитися підтримкою українців в Італії і пробувати щось робити, просувати український культурний контент тут на Апеннінському півострові.
Ваш італійський тур на даному етапі закінчується чи в планах інші міста?
Італійська поїздка сьогодні вже завершується. Уже завтра маю бути в Києві, післязавтра в Ужгороді, потім Братислава, і далі далі… Власне, італійська поїздка на превеликий жаль завершується. Вражень дуже багато, вони позитивні, а це спонукає до пошуків причин для повернення сюди. Думаю цим ми з видавцем і займемося!
