30 серпня 2025 року, о 10:35 (час зафіксував таймер на відео) у Львові декількома пострілами, підступно, підло, по злодійські, зі спини був вбитий Андрій Парубій. Український політичний і державний діяч, народний депутат чотирьох скликань, націоналіст-патріот, захисник України, мій добрий приятель і колега по парламенту.
Цей день увійде в історію новітньої України «чорною суботою», черговим трагічним днем для українців-націоналістів-патріотів…
На основі конфіденційної інформації (отриманої близько 23 години 31 серпня) я зробив попередні висновки. Замовником вбивства Андрія Парубія є Москва (особисто кривавий диктатор путін), організатором — ФСБ (від директора і до оперативного працівника), виконавцем — найімовірніше місцевий мешканець, завербований спецслужбами росії за грошову винагороду.
Очолювана мною офіцерська організація прийняла рішення провести незалежне розслідування обставин вбивства Андрія Парубія. Для мене — це особисте. Я не довіряю заявам Зеленського і його керівникам правоохоронних органів.
У статті «Терор — історична зброя москалів проти українських націоналістів», яку пізно ввечері 31 серпня розмістили інформаційні платформи та 1 вересня опублікували ряд інтернет видань, я зазначив:
1. Сьогодні ми оприлюднюємо версію лише щодо замовника (путіна) і організатора (ФСБ) вбивства Андрія Парубія. Не будемо вкидати в інформаційний простір або надавати журналістам ексклюзивну, сенсаційну, інсайдерську інформацію про виконавця вбивства. Будемо лише коментувати офіційні заяви керівників правоохоронних органів, керівництва держави та окремі думки спеціалістів.
2. Ми будемо тихо вести приватне розслідування і відслідковувати хід досудового слідства, щоб бути впевненими, що правоохоронні органи не фальсифікують кримінальне провадження.
3. Ми переслідуємо одну мету — встановити істину, правду у справі про вбивство Андрія Парубія, якою б вона не була! Правда допоможе запобігати вчиненню подібних злочинів у майбутньому.
Читайте повністю статтю Генерал Омельченко: Терор — історична зброя москалів проти українських націоналістів.
Підготовка нинішнього допису пов’язана з появою офіційних заяв Зеленського та керівників правоохоронних органів про затримання підозрюваного (виконавця) у вбивці Андрія Парубія. Що слідство не виключає жодної з версій у справі про вбивство Парубія, але версія російського сліду вважається пріоритетною.
Головним мотивом написання статті стало спілкування в суді журналістів із затриманим підозрюваним, його заяви і маса коментарів так званих «експертів широкого профілю».
Що відбувалося у Галицькому суді Львова 2 вересня при обранні запобіжного заходу підозрюваному ви бачили. Зверну увагу на констатуючі факти.
На суді оголосили, що підозрюваний Сцельніков Михайло Вікторович, 14 лютого 1973 року народження, уродженець і мешканець Львова, проживав на вулиці Котляревського. Підозрюваний не заперечував проти висунутої йому підозри у навмисному вбивстві народного депутата Андрія Парубія (ч. 1 ст. 115 КК) і незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК) і визнав себе винним. Суд помістив його під варту без внесення застави до 30 жовтня.
Зауважу, що спочатку дії Сцельнікова були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство людини) та ч. 1 ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю).
З урахуванням зібраних доказів правова кваліфікація підозри Сцельнікову ч. 1 ст. 115 КК слідством була змінена на ст. 112 КК (посягання на життя державного чи громадського діяча); ч. 1 ст. 263 КК залишена без змін.
Санкція ч. 1 ст. 115 КК передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років, а ст. 112 КК — позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне ув’язнення.
Перед початком засідання правоохоронні органи дозволили підозрюваному Сцельнікову розіграти відведену йому роль «месника» і «люблячого, убитого горем батька, який шукає тіло загиблого сина» та поспілкуватися з журналістами.
Він публічно визнав свою вину у вбивстві Андрія Парубія. Мотивом своїх злочинних дій він назвав «особисту помсту українській владі».
Дослівно: “Це помста особисто українській владі. Все, що я хочу, щоби якнайскоріше зробили вирок. Так, я визнаю, я його вбив, і хочу проситися, щоби мене обміняли на військовополонених, щоб я міг поїхати і знайти тіло свого сина. Все, більше коментарів не буде. Все, я більше не хочу розмовляти”.
На запитання журналіста «Чому саме Парубій?» Сцельніков відповів (цитую): «Тому що Парубій був поруч. Якщо був би Пєтя, значит був би Пєтя. Якщо я жив би у Вінниці, то був би Пєтя», ― відповів підозрюваний, вочевидь маючи на увазі п’ятого президента Петра Порошенка.
При цьому підозрюваний заявив, що інформація в ЗМІ про те, що його шантажували російські спецслужби, не відповідає дійсності і він з ними не співпрацював.
Після цього на відео чути чоловічий голос, який говорить давайте припинимо спілкування і підозрюваний Сцельніков заявив: «Я більше не хочу розмовляти».
Для не юристів зауважу, що визнання своєї провини у вбивстві Парубія перед журналістами згідно КПК не є процесуальним доказом у кримінальному провадженні. У будь-який момент Сцельніков може заявити в суді, що він пожартував над журналістами.
Аналіз журналістських розслідувань, коментарів правоохоронних органів, доступних мені матеріалів досудового слідства й отриманої конфіденційної інформації про вбивство Андрія Парубія дають мені підстави (як слідчому МВС і начальнику відділу військової контррозвідки СБУ в минулому) зробити майже однозначний висновок щодо версії політичного вбивства Парубія: хто є замовником, організатором (співорганізатором) і виконавцем вбивства. Висновки прочитаєте в кінці допису.
Мотив і мета вчинення злочину
А зараз ознайомтеся з короткою лекцією, що потрібно в першу чергу знати слідчому, щоб розкрити злочин, зокрема, вбивство.
Для встановлення об’єктивної істини у справі про вчинення злочину необхідно встановити істинні мотиви і мету, які були у злочинця.
Мотив і мету необхідно встановлювати для всіх співучасників злочину — замовника, підбурювача, організатора, виконавця, співвиконавця і пособника, у випадку їх затримання. У кожного із них може бути свій мотив і своя мета вчинення злочину. Буває об’єднаний мотив і мета для всіх співучасників, які вчинили кримінальне правопорушення.
У справах про навмисне вбивство потрібно глибоко вивчити біографію підозрюваного, його психологічні риси характеру, поведінку, психічні вади розладу здоров’я, тобто встановити психологічний портрет і психотип. Необхідно встановити всі контакти і зв’язки підозрюваного.
Обов’язковим у таких справах є призначення комісійної судомо-медичної психологічної і психіатричної стаціонарної експертизи для встановлення психологічного стану підозрюваного та його осудності (наявність психічних розладів здоров’я) і чи може він нести кримінальне покарання за вчинений злочин, чи до нього необхідно застосовувати примусові заходи медичного характеру.
Вина, як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину, не вичерпує, однак, її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони відіграють саме мотив і мета злочину.
Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.
Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягнути особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їхній основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їхній зміст визначається антисоціальною спрямованістю.
Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, що усвідомлює винний, настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною.
Мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — заради чого, на який результат спрямовано його суспільно небезпечну діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотив і мету злочину можна говорити лише у випадку вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних із прямим умислом, оскільки вона є свідченням бажання певного наслідку.
По-друге, суб’єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або на ступінь суспільної небезпечності особи винного.
Мотив і мета є самостійними психологічними ознаками суб’єктивної сторони, однак вони взаємозалежні, взаємопов’язані між собою і лише у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.
Мотиви можуть мати різний характер: низькі (наприклад, користь, помста, хуліганський); такі, що не мають низького характеру (наприклад, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині тощо).
Мета також буває різною, наприклад: мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин, мета насильницької зміни конституційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.
На відміну від вини мотив і мета в структурі суб’єктивної сторони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характеристиці суб’єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів мотив і мета можуть виконувати роль обов’язкових, кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
Обов’язковими ознаками мотив і мета виступають у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння.
Наприклад, у диспозиції ст. 364 КК прямо зазначені корисливі мотиви або інші особисті інтереси як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем. У статті 185 КК закон прямо не називає корисливий мотив і корисливу мету, але саме діяння — крадіжка — визначено законом як «таємне викрадення чужого майна», внутрішньо вимагає їх як обов’язкові.
Якщо законодавець передбачає конкретні мотив або мету як обов’язкові ознаки складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей склад злочину. Приміром, якщо при здійсненні певних дій немає хуліганського мотиву, то склад хуліганства, передбачений у ст. 296 КК, виключається. Не може бути шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву і мети.
Оскільки певні мотиви і мета впливають на ступінь тяжкості злочину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшують) суспільну небезпечність певного складу. Наприклад, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від мотивів і мети. Однак, якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хуліганських мотивів або з помсти за виконання потерпілим свого службового чи громадського обов’язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим) — передбаченим у відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК.
Особливо кваліфікуючими ознаками, наприклад, є мета продажу незаконно вилученої крові у складі насильницького донорства (ч. 3 ст. 144 КК).
Разом із тим, певні мотиви і мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних злочинів, тому законодавець вказує їх у деяких складах злочинів як такі, що пом’якшують, такі, що визначають склад злочину менш тяжким (привілейованим). Наприклад, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) належить до вбивств за пом’якшуючих обставин, оскільки його мотивом є захист від суспільно небезпечного посягання.
Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначено мотиви і мета, ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі або привілейовані ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають, але можуть впливати на призначення покарання: як такі, що пом’якшують або обтяжують його.
Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не мають низького характеру, можуть враховуватися судом як такі, що пом’якшують покарання. Наприклад, неправильно зрозумілі інтереси служби, жалість, захист від суспільно небезпечного посягання. Тоді як здійснення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 67 КК є обставиною, що обтяжує покарання.
Зверніть увагу на різницю в мірі покарання за посяганням на життя державного діяча, яким по статусу є народний депутат (ст. 112 КК) і за умисне вбивство (ст. 115 КК).
«Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, – карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої» (ст. 112 КК).
«Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, – карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років» (ст. 115 КК).
Вбивця, який мріє про обмін
Колишня дружина підозрюваного у вбивстві Андрія Парубія Сцельнікова, письменниця Олена Чернінька, розповіла, що коли їхній спільний син пішов воювати за Україну, то вони з батьком сильно посварилися через розбіжності в політичних поглядах.
Про це вона написала у Facebook (цитую): «Хочу роз’яснити ситуацію. Мережею несеться шквал інформації. Правдивої і безглуздої.
З бувшим чоловіком ми розійшлись в 1998 році. А офіційно з документом — у 2000 році. Ростила я сина одна. Іноді батько з’являвся. Як то на 1 вересня в перший клас чи на якусь значну подію. З сином спілкувався, але дуже рідко.
Коли син «Лемберг» пішов на війну, вони дуже посварились. І «Лемберг» скрізь заблокував батька. Бо один був патріот, а інший ні.
Після загибелі сина мені довелось спілкуватись з його батьком. Документи, слідчі, ДНК тощо. Ні дружби, ні ворожнечі не було. Наше не часте спілкування було тільки з приводу зникнення сина. Виховувала я сина Михайла-Віктора справжнім мужнім чоловіком. Про це можна прочитати в моїй книзі, де жодної згадки про батька немає.
Новини із суду у справі про вбивство Андрія Парубія шокували нашу родину. Важливо, щоб пам’ять про Михайла у цій ситуації не була викривлена.
Мій син герой загинув за Україну. Пройшов Київ, Запоріжжя, Миколаїв і сам напросився на перевод у Бахмут в 93 бригаду. В найгарячішу точку. Був молодшим сержантом, командиром відділення розвідвзводу. І загинув, як Герой. Герої не вмирають!
Також додам, що «Лемберг» за день до повномасштабного вторгнення, а саме 23 лютого 2022-го року зареєстрував петицію щодо негайного введення візового режиму із росією. Її так і не підтримали…», – зазначила Олена Чернінька.
Мати Михайла-Віктора Сцельнікова, Олена Чернінька, написала про сина книгу “Лемберґ: мамцю, ну не плач”.
Олена Чернінька висловила щирі співчуття рідним та близьким Андрія Парубія.
Військовий Михайло-Віктор Сцельніков на позивний «Лемберґ». Його з 20 травня 2023 року вважають зниклим безвісти в Бахмуті.
Пресофіцерка 93-ї бригади Ірина Рибакова підтвердила, що Михайло-Віктор Сцельніков служив у 93-й бригаді та загинув у травні 2023 року в Бахмуті. Його вважають зниклим безвісти, адже його тіло не репатріювали із зони бойових дій. Станом на вересень 2025 року Бахмут тимчасово окупований росією.
За словами народного депутата Миколи Княжицького, який особисто знайомий з мамою «Лемберґа» — Михайла, який зник безвісти, той на початку війни із групою львів’ян добровольцем вступив до 206-го батальйону. Там же був і Андрій Парубій.
«Я знаю маму „Лемберґа“, Михайла, що зник безвісти. Вона відома письменниця і фотографиня. Співпрацює з „Еспресо“ (загальноукраїнський інформаційний телеканал — ред.). Я бачив і самого Михайла. Вони з групою львів’ян приїхали тоді до 206-го батальйону добровольцями. Батальйон формували у штабі нашої партії на Лаврській. Ми всі, депутати ЄС, записалися туди на початку. Там же був і Андрій Парубій. Його фото у формі зі зброєю на блокпостах з тих часів», — написав Княжицький.
І Михайло «Лемберґ», і його мама Олена, і сам Андрій Парубій відомі як патріоти України. Неодноразово вшанування пам’яті «Лемберґа» організовувала племінниця Парубія Христина, яка у прямому ефірі «Еспресо» представляла книжку та заходи на його честь.
Натомість про «батька Лемберґа» ніхто не знав. Він покинув сім’ю 27 років тому, мав ще одну дитину від другого шлюбу, яку також залишив, і навіть мав провадження за несплату аліментів.
«Тож образ «люблячого батька у відчаї» є «дивним», — зазначає Княжицький.
Натомість у такій історії можна побачити зручний об’єкт для маніпуляцій і ворожих інформаційних операцій.
«Розповідь про люблячого батька — вигадка й легенда. А ось об’єкт для вербування і легенди ідеальний», — додав народний депутат Княжицький.
Додам, що підозрюваний Сцельніков мав власний бізнес, зареєстрований як ФОП. Підприємницьку діяльність припинив у 2022 році. У державних реєстрах зазначено кілька виконавчих проваджень, зокрема через несплату податків. Мав великі борги.
Замовник. Організатор. Виконавець.
МОЇ ВИСНОВКИ, зроблені на основі зібраних на цей час (05.09.2025) фактичних даних досудового слідства і отриманої конфіденційної інформації, яку розкривати передчасно.
1. ЗАМОВНИКОМ і ОРГАНІЗАТОРОМ вбивства народного депутата, колишнього голови Верховної Ради і екссекретаря РНБО України Андрія Володимировича Парубія є вище військово-політичне керівництво росії — президент, воєнний злочинець путін (замовник) і директор ФСБ Бортніков (організатор). Їхній МОТИВ — помста (атентат).
2. СПІВОРГАНІЗАТОРИ вбивства Парубія — оперативні працівники ФСБ, які мали свої КОРИСНІ МОТИВИ — підвищення у званні, по службі, отримання державних нагород, грошових премій.
3. ВИКОНАВЦЬ вбивства Андрія Парубія — Сцельніков Михайло Вікторович, 14 лютого 1973 року народження, уродженець і мешканець Львова, завербований ФСБ РФ. Його МОТИВ — користь (гроші)!
Довідково. У окремих народів існує «кровна помста» і «вендета» — родова помста за вбивство.
Як свідчать очевидці, 52-річний Михайло Сцельніков має явно виражені проросійські, антиукраїнські настрої. Зауважу, що соціальних мережах він мав нікнейм «Александр Пушкин», яке дозволяло іншим особам (в тому числі і працівникам ФСБ) спілкуватися з ним у месенджері, не знаючи його номера телефону, та ділитися посиланням на його профіль.
Сцельніков мав власний ФОП, який працював майже два десятиліття, і закрив його у 2022 році. За даними Мін’юсту, на нього були відкриті кілька виконавчих проваджень через несплату податків. Був двічі одружений, дітей залишив матерям, аліменти не платив. Має великі податкові заборгованості і борги. Дуже жадібний до грошей.
За цих обставин Сцельніков був легким об’єктом для вербовки російськими спецслужбами і був ними завербований для вчинення вбивства відомого українського політичного і державного діяча націоналістичних поглядів Андрія Парубія, який із сім’єю мешкав у Львові. Для постійно проживаючого у Львові Сцельнікова такою відомою публічною особою у Львові був Андрій Парубій, якого він добре знав і неодноразово бачив.
Для агента Сцельнікова ФСБ розробила легенду «мотиву» вбивства Андрія Парубія — «особиста помста українській владі» за те, що він втратив сина на війні, а влада не хоче повертати тіло сина, щоб не виплачувати велику грошову компенсацію (15 мільйонів гривень). Вбив Парубія, тому що «той був поруч». Для нього як батька — головне знайти тіло сина і поховати його як героя».
Куратор ФСБ пообіцяв агенту Сцельнікову, що у випадку арешту росія обміняє його на українських військовополонених у великій пропорції (1:50 або 1:100). Його запевнили, що від такого обміну Україна не відмовиться. За виконане завдання (вбивство Парубія) Сцельнікову пообіцяли проживання в росії, житло і гроші.
Спостерігаючи поведінку Сцельнікова в суді, його заяви, відповіді на запитання журналістів, я поставив перед собою (як перед колишнім слідчим) запитання: чи міг Сцельніков під психологічним або іншим тиском правоохоронних органів або в силу якихось інших обставин погодитися взяти на себе провину за вбивство Андрія Парубія?
Судова практика знає непоодинокі випадки, коли особа бере на себе провину за злочин, який не вчиняла. Обставини були різні. Батько брав провину за сина, який вчинив вбивство або ДТП із смертельними наслідками. Особа отримувала великі гроші і погоджувалася відбути покарання за іншу особу, що вчинила злочин.
Це питання постало не просто так. У соціальних мережах поширюється думка, що Сцельніков не вбивав Андрія Парубія. Його примусили взяти на себе провину за вбивство Парубія. Проте аргументів не приводять.
На мою думку, в ситуації зі Сцельніковим, якому гарантоване покарання у вигляді довічного позбавлення волі, реальних обставин, які могли б примусити його взяти на себе провину за вбивство Андрія Парубія, немає.
Щодо заяви Сцельнікова, що він «буде просити, щоб його обміняли на військовополонених, щоб він міг поїхати і знайти тіло свого сина», то Сцельніков допустив прокол, помилку або його свідомо ввів в оману працівник ФСБ, для якого було головне — вбити Парубія і байдуже, що станеться із Сцельніковим.
Обмін полоненими — це зустрічний рух — повинна бути домовленість української і російської сторін. Включити Сцельнікова в список на обмін і просити українську сторону обміняти його може лише російська сторона. Україна цього пропонувати не буде.
Обміняти Сцельнікова українській владі не дозволить громадянське суспільство. Це може призвести до масових актів громадянської непокори, яких, як показали «картонні мітинги» молоді, дуже боїться влада.
І ще один аспект. Якщо росія буде просити Україну включити Сцельнікова на обмін, то цим вона визнає, що він є її цінним агентом-терористом.
Думаю, що на такий крок росіяни не підуть, враховуючи ухвалення Верховною Радою постанови «Про звернення до парламентів, урядів іноземних держав та міжнародних організацій у зв’язку з убивством народного депутата України, колишнього голови Верховної Ради Андрія Парубія».
У зверненні 296 народних депутатів закликали засудити вбивство Андрія Парубія як акт політичного терору, що є частиною агресивної війни російської федерації проти України.
Верховна Рада закликала міжнародних партнерів України посилити політичний, економічний і санкційний тиск на росію як державу-терористку, яка веде агресивну війну та вдається до політичних вбивств і дестабілізаційних акцій.
Концептуальний замовник вбивств
Приведу декілька прикладів, чому Москва є історично концептуальним замовником вбивств українських націоналістів, провідників української нації, борців за незалежну Україну, а політичний терор (атентат) — історична зброя москалів проти українських націоналістів.
25 травня 1926 року в Парижі агент НКВС Самуїл Шварцбард застрелив Симона Петлюру — українського військового, політичного та державного діяча, голову Директорії та головного отамана військ Української Народної Республіки (УНР). Він був одним із фундаторів українських збройних сил, ініціатором українізації війська та займав посаду Генерального секретаря військових справ УНР. Мій земляк, полтавець…
23 травня 1938 року було вбито голову Проводу українських націоналістів та керівника Української військової організації Євгена Коновальця в нідерландському Роттердамі, поблизу готелю «Атланта». Теракт організували радянські спецслужби, які вбачали в Коновальцеві загрозу для існування СРСР. Його скоїв молодий співробітник НКВС Павло Судоплатов, який до того часу протягом декількох років був у близьких, довірливих стосунках із Коновальцем під виглядом учасника підпільної української організації в УРСР.
5 березня 1950 року підрозділ держбезпеки СРСР на чолі з начальником відділу диверсійних робіт генералом Павлом Судоплатовим за допомогою камерної агентки КДБ Фролик (псевдонім «Роза») установили місце знаходження головнокомандуючого УПА Романа Шухевича в селі під Львовом. Під час перестрілки, щоб не потрапити в полон, Шухевич застрелився. План операції називався «Захоплення або ліквідація «Вовка».
15 жовтня 1959 року у Мюнхені московський агент КДБ Богдан Сташинський убив Степана Бандеру — керівника Організації Українських націоналістів.
Вбивства національних лідерів України Петлюри, Коновальца і Шухевича були здійснені за особистою вказівкою Сталіна. Бандеру вбили за наказом Хрущева. За наказом Москви були вбиті десятки націоналістів-патріотів, які займали різні керівні посади в Організації українських націоналістів. ОУН — це український громадсько-політичний рух, який був заснований у 1929 році з метою створення та захисту соборної незалежної Української держави.
Комуно-більшовицький режим на чолі з диктатором Сталіним цілеспрямовано нищив українську інтелігенцію, національних провідників через політичні репресії, що увійшли в історію як «Розстріляне відродження».
Ці репресії сягнули кульмінації у 1930-х роках, особливо під час «Великого терору» 1937-1938 років, спричинивши масові арешти, страти та ув’язнення діячів культури, науки та мистецтва, а також ліквідацію цілого покоління талановитих українців.
Так, 3 листопада 1937 року на Соловках було розстріляно понад 100 представників української інтелігенції, зокрема Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного та багатьох інших.
За неповними даними, було знищено близько 500 письменників, 212 примушено замовкнути, 64 заслано.
Також було знищено значну частину вищого військового керівництва України, українців за національністю.
У грудні 1933 року пленум Всеукраїнського комітету спілки працівників мистецтв оголосив українські національні музикальні інструменти кобзу та бандуру «класово ворожими», після чого почалося викорінення цих інструментів та явища кобзарства, а багатьом з лірників комуністичною владою було інкриміновано «жебрацтво». Сотні кобзарів були репресовані.
Отруєння — зброя терориста путіна
5 вересня 2004 року за наказом путіна агенти ФСБ отруїли діоксином кандидата в президенти України Віктора Ющенка, який виступав за українізацію країни, вступ України в ЄС і НАТО та встановлення історичної правди про Голодомор-геноцид в Україні в 1932-1933 роках.
Нагадаю, що сталінський тоталітарний режим в 1932-1933 роках вбив голодною смертю 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей, щоб зламати національно-визвольний дух у боротьбі за незалежність України. 13 січня 2010 року Апеляційний суд Києва визнав Голодомор 1932-1933 років на території України актом ГЕНОЦИДУ української національної групи, організованого керівництвом більшовицького тоталітарного режиму в СРСР — Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Косіором, Чубарем і Хатаєвичем.
Москва не визнає Голодомор в Україні 1932-1933 роках геноцидом українського народу, як і рішення Київського суду…
Згідно з даними, розсекреченими ЦРУ США, замовлення на вбивство Ющенка віддав путін. Я був членом ТСК ВР з розслідування обставин отруєння В. Ющенка і володію матеріалами слідства і конфіденційною інформацією про його отруєння. На сесіях ПАРЄ я неодноразово наголошував, що отруєння Ющенко — це справа рук Москви, яка відмовилася надати зразки російського діоксину для проведення порівняльного експертного аналізу.
До відома: 1 листопада 2006 року у Лондоні був отруєний радіоактивною речовиною — “полонієм-210” Олександр Литвиненко, який після тяжких фізичних мук помер 23 листопада у лікарні.
Литвиненко колишній співробітник ФСБ, емігрував до Великої Британії, де виступав із різкою критикою президента росії путіна і російської влади.
У липні 2005 року Литвиненко опублікував статтю під заголовком “Кремлівський чикатіло” у виданні “Chechenpress”, у якій, зокрема, розповів, що путін займався сексом із малолітніми хлопчиками, коли навчався в Інституті зовнішньої розвідки КДБ СРСР ім. Андропова, що ледь не коштувало йому службової кар’єри.
Як писав Литвиненко, чекістам вдалося записати на відео свого майбутнього шефа, коли він займався педофілією. Матеріали оперативних зйомок зберігалися в архіві Управління внутрішньої служби безпеки ФСБ, поки їх там не знайшов путін після призначення директором ФСБ.
Литвиненко видав книги, як путін і ФСБ організували підриви житлових будинків під виглядом чеченських терористів для підняття рейтингу путіну, щоб він став президентом росії (Олександр подарував мені дві книги з автографом).
Під час неодноразових зустрічей з Литвиненком у Лондоні він розповідав мені про злочини, вчинені путінським режимом, у тому числі й про те, що Путін — педофіл, і на підтвердження своїх слів показував фотокопії відповідних документів.
Я попереджав Олександра в присутності відомого письменника Віктора Суворова (Володимира Рєзуна — колишнього офіцера ГРУ ГШ МО СРСР), щоб він був особливо обережним у контактах зі своїми колишніми колегами по службі, яким свого часу міг довіряти. Вони можуть бути найбільш небезпечними, якщо у Кремлі приймуть рішення про його ліквідацію. Рекомендував Олександру розірвати всі контакти з колишніми своїми колегами в росії, через яких ФСБ зможе вийти на нього і отруїти як Віктора Ющенка…
Після зазначеної публікації Литвиненка експерти, вивчивши поведінку Путіна, та її характерні ознаки за багатьма відеоматеріалами (як він обіймає хлопчиків, пригортає їх до себе і тискає, підіймає на них сорочки, цілує їх у живіт, груди, шию, вуха; його вираз обличчя і очей, коли він дивиться на хлопчиків та інші його рухи і міміка, коли він поруч із ними), дійшли до висновку: “путін має явні ознаки педофілії”.
Суддя Високого суду Британії Роберт Оуен, який розглядав справу про отруєння Литвиненка, у своєму висновку зазначив, що «офіцер ФСБ рф Литвиненко публічно неодноразово звинувачував президента росії владіміра путіна у педофілії, організації терористичних актів, зокрема вибухів житлових будинків у Буйнакську, Москві, Волгодонську та політичних вбивствах, що допомогло йому стати президентом росіі. У путіна і керівництва ФСБ були мотиви для вбивства Литвиненка».
Виконавцями отруєння Литвиненка суддя визнав “колишнього співробітника спецслужб СРСР і РФ (добре знайомого Литвиненка) Андрія Лугового і бізнесмена Дмитра Ковтуна, які разом прибули до Лондона із “полонієм-210” для отруєння Литвиненка.
“За отруєнням Литвиненка стоїть “імовірно” директор ФСБ РФ Патрушев (на посаді 1999 – 2008 рр.) і президент росії путін, який, “імовірно”, віддав наказ або затвердив операцію ФСБ щодо вбивства Литвиненка”, — дійшов висновку суддя Оуен.
У 2016 році уряд Великої Британії оголосив, що громадське розслідування, проведене головою суду, підтвердило звинувачення в тому, що вбивство було схвалене найвищими рівнями російської влади путіним і директором ФСБ Патрушевим. Виконавцями отруєння суд назвав Андрія Лугового і Дмитра Ковтуна.
Європейський суд із прав людини визнав росію відповідальною за вбивство у Великій Британії в 2006 році Олександра Литвиненка, колишнього співробітника російських спецслужб, який помер у Лондоні від отруєння радіоактивним полонієм.
У ході судового слухання позову дружини покійного Олександра Литвиненка Марини було встановлено, що він був отруєний полонієм, а відношення до його отруєння мали, зокрема, колишній офіцер КДБ Андрій Луговий (нині депутат Держдуми Росії) і підприємець Дмитро Ковтун, що діяли за вказівкою Кремля.
ЄСПЛ визнав що, поза сумнівом, вбивство скоїли Ковтун і Луговий, і що при отруєнні Литвиненка вони діяли як агенти російської держави.
«Уряд росії не надав жодного іншого задовільного і переконливого пояснення події чи заперечення висновкам розслідування, проведеного у Великій Британії. Суд також виявив, що російська влада не здійснила ефективного внутрішнього розслідування, здатного привести до встановлення фактів і покарання винних у вбивстві», – йдеться в ухвалі.
Як Луговий і Ковтун, так і офіційна Москва заперечують причетність до загибелі Литвиненка.
ЄСПЛ постановив, що росія має виплатити заявниці Марині Литвиненко 122,5 тисячі євро моральних збитків. Рішення суду Москва проігнорувала…
Президент путін нагородив Лугового медаллю ордену «За заслуги перед вітчизною» ІІ ступеню 8 березня 2015 року.
10 квітня 2005 року у Москві невідомий у масці розстріляв 65-літнього генерал-полковника у відставці Анатолія Трофімова, який з січня 1995 по лютий 1997 рік був начальником правління Управління ФСБ по Москві та області-заступником директора ФСБ РФ. У колі близьких Трофімов говорив, що скоро їхньою «конторою» (ФСБ) буде керувати педофіл (у 1998 році путін був призначений директором ФСБ росії…).
Експерти встановили, що біля будинку Трофімова майже годину перебували в нерухомому стані два мобільні телефони, з яких робилися дзвінки і на які поступали дзвінки та смс-повідомлення. Після вбивства генерала «телефони» поїхали на автомобілі. Автомобіль з двома особами затримали працівники поліції і доставили у відділення поліції, де встановили їхні прізвища і номери телефонів. Затримані виявилися оперативними працівниками центрального апарату ФСБ. Вони були випущені. Подальша їхня доля невідома…
19 липня 2024 року у Львові пострілом в голову була вбита Ірина Фаріон, українська мовознавиця, освітянка, політична, державна і громадська діячка, мовна активістка, публіцистка та блогерка. Доктор філологічних наук, професор, народний депутат 7-го скликання. Член Політради партії «Свободи».
Якщо Степан Бандера був символом національно-визвольних змагань української нації за самостійність України як суверенної незалежної держави, то Ірина Фаріон — це символ боротьби за українську мову, як єдиний природній ідентифікатор української нації.
30 серпня 2025 року у Львові декількома пострілами був підступно, по злодійські, зі спини вбитий народний депутат 6-9 скликань, екссекретар РНБО, колишній голова Верховної Ради Андрій Парубій.
У політичній діяльності Андрій Парубій поєднав у собі Степана Бандеру та Ірину Фаріон. Він все своє життя боровся проти Московії за утвердження національної Держави Україна й української мови як єдиної державної мови в Україні. За Україну він був готовий принести себе в жертву. Парубій був ворогом для Москви, вона люто ненавиділа «львівського бандерівця».
Під головуванням Андрія Парубія Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і Закон «Про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки».
У Конституції був закріплений стратегічний курс України на набуття повноправного членства України в ЄС і в Організації Північноатлантичного договору (НАТО).
Православна церква України (ПЦУ) отримала Томос про автокефалію 6 січня 2019 року, коли Вселенський патріарх Варфоломій вручив цей документ предстоятелю ПЦУ, митрополиту Епіфанію, у Стамбулі. Томос офіційно затверджує самостійний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков світу.
У звʼязку з вбивством народного депутата України кількох скликань, колишнього Голови українського парламенту Андрія Парубія Предстоятель ПЦУ Митрополит Київський і всієї України Епіфаній висловив співчуття. Про це повідомляла пресслужба ПЦУ.
«З глибоким сумом і болем почув страшну звістку про скоєне сьогодні вбивство відомого українського патріота, громадського діяча і політика, колишнього Голови Верховної Ради України Андрія Парубія. На чолі парламенту він зробив багато для того, щоби Україна досягнула успіху в здійсненні віковічної мрії — набуття канонічно проголошеної Вселенським Патріархатом через Томос автокефалії. Нехай душа його знайде спокій у Небесних оселях, вічна йому пам’ять! Висловлюю від себе особисто та від Православної Церкви України сердечні співчуття родині Андрія Володимировича, його близьким і всім, хто знав і цінував його!», — сказано у повідомленні, поширеному у мережі «Х».
На чолі ВР України Андрій Парубій підтримав парламентське звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію. Також під його керівництвом парламент ухвалив закон, яким встановлено процедуру зміни релігійними організаціями свого підпорядкування, що полегшило вихід громад з-під влади російської церковної структури, і закон, який накладав особливі зобов’язання щодо назви для релігійних організацій, які мають свій керівний центр у країні-агресорі.
У січні 2019 р. за особисті заслуги у справі набуття Томосу про церковну автокефалію Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Андрію Парубію відзнаку – Хрест св. ап. Андрія Першозванного.
Вбивства Ірини Фаріон і Андрія Парубія це не просто чергові вбивства. Це продовження московського політичного терору (атентат) проти провідників України — українців-націоналістів-патріотів, що є частиною агресивної війни росії проти України.
Цей терор триває з часів царської росії. Його продовжили більшовики-комуністи, які захопили у жовтні 1917 року владу і встановили криваву диктатуру пролетаріату за допомогою каральних органів — ВЧК, ОДПУ, НКВС, КДБ і ГУЛАГУ.
Терор-геноцид проти України продовжує чинити фашистський путінський режим, який вбив понад 1 млн українців.
Мета Московії — посіяти страх, зневіру і розбрат серед українських патріотів, національно свідомих українців, які сповідують ідею:
- побудови національної Держави України;
- повного звільнення від колоніального гніту москальської імперії — «Геть від Москви!»;
- утвердження української мови як єдиної державної, як генетичного коду української нації;
- духовне звільнення від сатанинської москальської церкви (т. з. МП) і заборону її в Україні;
- розвінчання столітніх москальських міфів, що українці і москалі — «єдиний братній слов’янський народ»;
- вступ України в ЄС і НАТО.
За ці ідеї Москва вбивала і буде вбивати національних провідників, українських патріотів-націоналістів, допоки не буде знищена як центр планетарного зла…
Верховна Рада у своєму зверненні вимагає від українських правоохоронних органів невідкладно, професійно, прозоро та результативно розслідувати вбивство Андрія Парубія, за потреби — із залученням міжнародних експертів.
Тримаємо на постійному контролі хід досудового слідства кримінального провадження про вбивство нашого побратима Андрія Парубія, яке вийшло на міжнародний рівень.
Якщо керівники МВС, НПУ, ОГПУ і СБУ не встановлять замовника, організаторів і посібників вбивства Андрія Парубія, вони повинні подати у відставку і мають бути відправлені на фронт в окопи.
Було б заслужено і гідно, якби в день похорон Зеленський прибув до Львова і вручив батькові, дружині і доньці Андрія Парубія найвищу державну нагороду – зірку Героя України і орден Держави… Цього не сталося. Хто ти після цього, Зеленський?
З урахуванням викладеного звертаюся до друзів, побратимів українців-націоналістів-патріотів: будьте пильними! Ми з вами під постійним прицілом агресорки-терористки Московії.
Не виключайте і будьте готовими, що під прапором «рука Москви» корумповано-мафіозна влада на чолі з Зеленським-Єрмаком перейде від кримінально-політичного переслідування до фізичних розправ з неугодними, тими, хто викриває її злочинну діяльність проти України і народу.
Новітня історія знає, як злочинно-авторитарний режим Кучми переслідував і знищував опозиційних політичних лідерів, громадських діячів, незалежних журналістів. Особисто пройшов через все це…
Хай Господь Бог і Ангели охоронці завжди будуть поруч і оберігають вас. Не боїмося. Не зраджуємо. Не мовчимо. Тримаємо міцно зброю, відчуваємо плече один одного, прикриваємо один одному спину. Разом вистоїмо та переможемо внутрішніх і зовнішніх ворогів.
Воля нації! Смерть ворогам!
Честь маю.
