Вже зовсім скоро відбудеться довгоочікувана подія – офіційне відкриття Українського дому в Римі, метою якого є збереження ідентичності українців та їхній зв’язок з Батьківщиною попри далеку відстань.
Недавно організатори Українського дому опубліковали в Facebook вірш, присвячений цьому осередку української культури, мистецтва та освіти. Автором вірша є Василь Пиріг, який живе у Римі.
Ми вирішили розпитати Василя про те, як народився цей поетичний твір, а також про його поетичну творчість і життя в Італії.
Як народилась ідея написання вірша, присвяченого Українському дому в Римі?
Василь Пиріг: – Щоб сказати як народжується якийсь твір, варто знати таємницю того, як і звідки приходять ідеї. Як правило, в мене це відбувається спонтанно. Так само вийшло і з віршем-присвятою для Українського дому. У цей проєкт мене запросили організатори, в якому я, серед іншого, викладатиму театральне мистецтво. До речі, 21 вересня планується День відкритих дверей (презентація) Українського дому в Римі. Це буде осередок українства в Римі, в якому також працюватимуть суботня школа для дітей з вивченням української мови й інших предметів, різноманітні творчі гуртки, спрямовані на те, щоб українці, які зараз тимчасово або постійно проживають в Італії, мали змогу підживлювати свій зв’язок з Україною. Адже рано чи пізно багато з нас все-таки повернеться до рідного дому і паросток того справжнього українського цвіту, що був тут виплеканий в душі, зможе згодом дати вдалі плоди.
Вірш-присвята Українському дому в Римі схожий на гімн. Напевно це не перший такий твір, написаний тобою? Принаймні нам відомий неофіційний гімн Гніздичева, автором його слів є ти. І чому саме Гніздичів?
Василь Пиріг: – Гніздичів – моє рідне містечко, з яким я дихаю в унісон. Тут проживає багато ініціативних і творчих людей, які рухають його вперед. Наприклад, Гніздичівська територіальна громада була однією з перших створених громад в Україні. Свого часу я мав деякий стосунок до реалізації певних творчих проєктів у своєму селищі. Ідея написання пісні-гімну Гніздичева виникла в мене в 2016 році. Хотілося, щоб це було щось більше, аніж просто пісня. Щоб це стало певним орієнтиром для людей, які проживали, проживають і будуть проживати на цій території, для яких є пахучим якісний розквіт цього мальовничого містечка та й України загалом. Чи стане згодом ця пісня офіційним гімном, покаже час… Користуючись нагодою, хочу подякувати всім причетним до створення цієї пісні: автору музики – чудовому композитору Володимиру Кузишину, автору сольного виконання – талановитому співаку (його називають соловейком Гніздичева) та моєму другу Володимиру Сушку, аранжувальнику Сергію Стародубу, Церковному хору селища Гніздичева (багаторічному керівнику хору Олегу Сушку) та всім жителям Гніздичева, яким припав до душі цей твір.
Наразі ти проживаєш в Італії – чи має вплив на твою творчість інше культурне середовище?
Василь Пиріг: – Напевне скрізь, де людина мандрує, вона бере з собою… себе. Новий досвід в житті, як правило, може бути вартим уваги, оскільки він додає свіжості, розкриває різні прояви людини в нових для неї місцях і ситуаціях. У плані побуту життя в Україні та Італії в даний період суттєво відрізняється. Московія продовжує вбивати українців, знищуючи цілі міста в Україні, енергетичну й іншу цивільну інфраструктуру. Через це в житті пересічного українця в Україні додалося значного клопоту. На тлі цього ще й поглиблюється певний розкол між українцями, які проживають в Україні і тими, які проживають за кордоном. Ворог (кацапія) часто навмисне підливає масла у вогонь, намагаючись хитро маніпулювати емоціями UA-людей і посилювати цей розбрат між нами як всередині країни, так і ззовні. Я досі емоційно і думками в Україні. Навіть фізично – буває, коли зранку встаю, то потрібен деякий час, щоб зрозуміти, де знаходжуся, оскільки часто стежу за новинами в Україні, співпереживаю…
Чи виграють поезії війну? Як для кого. Без продовження розвитку української культури, навіть у часи війни, перемога матиме лише символічне значення. Насправді за цей рік я написав всього кілька нових віршів. Більшість з тих, які іноді публікую, були написані ще задовго до повномасштабної війни московії проти України. В цей час моя зосередженість є доволі іншою: як думати, що і як робити, щоб допомогти Україні у відстоюванні власної Суверенності?
Маєш багато віршів про війну, що найголовніше хочеш донести у такий спосіб?
Василь Пиріг: – Окрім війни з зовнішнім проявленим загарбником – московією, більшість з нас всередині переживає свою власну внутрішню «війну»: різні елементи нашого внутрішнього «я» інколи борються між собою, тим самим можуть зсувати нас з дороги пізнання себе. Глузд і тупість, щирість і лукавство, відкритість і замкненість і так далі можуть перебувати у напруженій взаємодії. І якщо в людини стрижень її уважності й усвідомленості ще хиткий, нею доволі легко маніпулювати, перевертаючи багато що з ніг на голову – Суть замінюючи формою, зло подаючи як Добро, брехню – як Правду. Цим підходом дуже багато років користувалася московія крізь свої фсб-шні впливи в Україні, навіть вже в часи UA-Суверенності. Зокрема, хитро і ницо висміювалося все, що пов’язане з українством: мова, культура, традиції, церква, українські митці… Це призвело до збільшення кількості зростання населення, для якого принцип «какая разніца» (озвучений в тому числі відомим коміком) став чи не основною ідейною структурою їхнього життя. Тому варто намагатися щиро придивлятися до себе, пробувати дивитися в корінь, пробувати відчувати себе з собою, тим самим збільшуючи рівень усвідомленості та зрілості в собі. І в цьому плані вірші можуть також виступати як легка пропозиція до таких спроб придивлянь до себе. Навівши лад з своїми внутрішніми «війнами» і збільшенням притомності в собі (в доповнення до збільшення української військової міці) ми здатні насправді перемогти московію.
У тебе є вірш, присвячений військовому Тарасу Матвіїву, нагородженому відзнакою «Герой України» (посмертно). Чому саме йому?
Василь Пиріг: – З Тарасом я був знайомий, переписувалися в інтернеті. Він проживав у сусідньому місті Жидачеві. Я захоплювався його відкритістю, справжністю, працелюбністю, талантом, відданістю ідеям, сміливістю і надзвичайною любов’ю до України. Окрім професіоналізму, патріотизму і військовому героїзму, на мою думку, Тарас був одним з геніїв, який випередив свій час. Праці Тараса, зокрема творчі роздуми, які після його загибелі батьки опублікували у двох томах книги «Мої думки», будуть актуальними і через багато років. Тому що він писав про вічне і прожив життя «гідне ранкового Сонця», і так хотів, щоб українці були такими ж…
Які ще теми та мотиви переважають у твоїй поезії? Як ти їх розвиваєш?
Василь Пиріг: – Насправді поезію я сприймаю для себе як одну з гілок можливого самовираження свого творчого дерева. Для мене одним з основних критеріїв росту цього дерева є підживлювати корінь, а його гілки здатні бути довільними. Суть може бути першоважливою, а форма, однією з якої є також вірші, може проявитися у найрізноманітніший спосіб. Тому мені складно сказати про якісь впорядковані теми у своїй поезії. Коли з’являється внутрішній відгук написати щось, я просто пробую це написати. Мотив мабуть такий – підживлювати корінь свого дерева з легкою пропозицією для читачів спробувати придивлятися кожному до кореня свого дерева. Краса лісу може пізнатися крізь взаємодію всіх окремих дерев, що є у ньому, і в такий спосіб ці дерева (кожен по-своєму), і ліс зокрема, можуть стати красивішими й досконалішими.
Чи виступав ти зі своїми віршами в Італії та Україні? Чи відрізняється аудиторія слухачів в обох країнах?
Василь Пиріг: – У жовтні минулого року в Італії я виступив зі своїми віршами на Фестивалі української кухні і культури, що проходив у Римі, ініціаторкою проведення й організаторкою якого є українка Ксенія Шаленко. Також у травні цього року в якості гостя позаконкурсної програми брав участь у Фестивалі української культури «UKRO 2024» в місті Болонья. Його на високому рівні організувала Культурна асоціація «Італія-Україна» (м. Болонья) / Associazione Italia-Ucraina (Bologna). Якщо говорити про свій виступ, на мою думку, кожен глядач сприймає-відчуває по-своєму згідно того, що відгукується в ньому самому. Загалом справжні українці в Україні і в Італії – це ті самі українці, оскільки «бути українцем» – це, в першу чергу, мати український склад і стан душі, мати ген-свідомість UA, тобто відданість українській ідеї, шанування своїх Героїв і митців, плекання своїх звичаїв та мови, гідність і гордість у відстоюванні правдивої української історії, збереженні й примноженні її творчих і духовних цінностей.
Досвід виступу зі своєю авторською поезією в Україні в мене, поки що, відсутній. Але, наприклад, у складі народного драматичного театрального колективу «Сучасник» під керівництвом бадьорої і талановитої Олександри Максимів мені доводилось виступати на різних сценах. Декламував вірші відомих українських поетів або брав участь у виставах. До речі, всі народні мистецькі колективи, яких є кілька в нашому Центрі культури і дозвілля Гніздичівської громади (директорка Центру культури Ярослава Сушко) є напрочуд професійними. Свого часу вони брали участь і навіть були переможцями багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалів й конкурсів як в Україні, так і за кордоном.
Чи є в Італії українські літературні спільноти, якщо так, то чи взаємодієш ти з ними?
Василь Пиріг: – Радує те, що загалом українських асоціацій в Італії, які в тій чи іншій мірі мають дотичність до мистецько-культурних спрямувань, є доволі багато. Час від часу вони організовують українські заходи, фестивалі або запрошують на літературні вечори різних відомих українських митців і поетів, щоб вкотре нагадати Італії та Європі загалом, що в Україні ще триває війна, провести благодійні збори на допомогу українській армії чи підтримати Україну в річницю важливих для нас історичних подій. Доволі часто долучається до організації і сприяння подібних українських заходів також Посольство України в Італії, український бізнес, який тут працює і церковні українські парафії. Багатьом зрозуміло, який зараз для України найважливіший пріоритет, тому стараються допомогти у міру своїх сил. По можливості, я також відвідую такі заходи і підтримую різноманітні українські ініціативи.
У вірші «Вечірня сповідь…» у тебе є рядки про свій стиль. Як би ти сам охарактеризував його?
Василь Пиріг: – Індивідуальність… Скільки людей, стільки і стилів. Часто багато що зводиться до специфіки конкретної людини. Важливою є мета у написанні якогось вірша, а також те, для кого він призначений. Це може бути, наприклад, як для окремої людини, так і для певної групи людей. З огляду на це в кожному конкретному випадку з’являється і певний стиль, який є найбільш доречним для тієї людини чи групи читачів, для якої він написаний.
Цікаві твої поетичні «діалоги» з Ліною Костенко. Чи впливає її поезія на твою творчість? Чи має вплив творчість інших авторів?
Василь Пиріг: – З «діалогів» з Ліною Костенко, власне, й починалося моє знайомство з собою у здатності до написання віршів. Це почалося у 2016 році, коли у моєму особистому житті був доволі складний для мене період. Певні типи віршів, як самовираження, буває, найактивніше приходять тоді, коли людині душевно важко, коли в неї є ще свіжі емоції (які активно зачіпають). Можливо, це якісь почуття до іншої людини або стан турбулентності (невизначеності) і в такий спосіб людина може спробувати якось втамувати свій біль, трансформувавши її в творчість, якщо має до неї схильність. На фан-сторінці Ліни Костенко у Facebook, де публікується її поезія, одного разу я спробував в коментарях написати свої «вірші-відповіді» до тих віршів, які мені найбільше сподобалися. Це якби продовження її вірша – в тому ж ритмі, стилі, але з доповненим поглядом. По відгуках підписників тієї сторінки я почав розуміти, що ці «вірші-відповіді» знаходять своє схвалення у доволі великої кількості людей. Деякі з них навіть припускали, що я надрукував ще один подібний вірш Ліни Костенко, який їм просто був досі мало відомий, бо зазвичай я утримувався від підписання цих своїх віршів. Бувало, що вже і на мої віршовані коментарі інші поети також одразу писали свої віршовані доповнення-відповіді, на які я також у римований спосіб відповідав. Інколи виходили такі доволі цікаві «діалоги», немов розмова в якійсь віршованій виставі.
«Вірші-відповіді» мені подобаються ще й тому, що є вже певний готовий матеріал – наприклад, пластилін який можна спробувати якось доопрацьовувати. Тобто, у тебе вже є одна віршована думка-погляд когось на якусь життєву тему й одразу є можливість у такий спосіб посприяти-додати читачам свіжих акцентів з іншого боку своєї ситуації і, можливо, побачити в ній якісь нові ясніші елементи, що стануть їм в нагоді. Оскільки в чужих віршах кожен бачить свою ситуацію і приміряє вірш на себе, то в тебе є можливість посприяти одразу багатьом людям, в яких є подібні історії. Словом, згодом, коли цих «діалогів» вже назбиралося більше 50-ти, я перестав публікувати свої «вірші-відповіді». Мені стало цікаво і в інших нових темах проводити свої дослідження самого себе. Окрім Ліни Костенко, прекрасних і вартих уваги українських поетів і письменників є дуже багато. Але, мабуть, на мою творчість найбільше впливаю, передусім, я сам. Кожна людина є по-своєму унікальною, і саме від неї (якості її зусиль в першу чергу) залежить те, в який спосіб вона здатна себе реалізовувати.
Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?
Василь Пиріг: – Напевно, в кожного по-різному. Можливо, якщо ти посилаєш у Всесвіт якийсь запит, то Він за певних таємних умов, може тобі відповісти. У мене є припущення, що людина і Всесвіт – це в певній мірі одне і те саме, і наша взаємодія з Ним відбувається за принципом «з’єднаних посудин». І це вже доведений наукою факт (у квантовій механіці є праці на цю тему). У створенні такого запиту важливим є уважність, стан дозрівання, оскільки від цього у великій мірі залежить якість протікання і результат. Коли приходить якась ідея в контексті вірша, я пробую її записати. Якщо протягом 15 хвилин виникають якісь складнощі, припиняю роботу. Через деякий час, як правило в найнепередбачуваніший момент, приходить інша порція відповіді. Буває так, що вірш я можу написати протягом 7 хвилин, а буває і протягом 7 років. Тут мова про те, коли саме я приймаю для себе рішення вважати цей твір завершеним без подальших його доопрацювань.
Хто вони – читачі твоєї поезії?
Василь Пиріг: – Це люди, для яких є важливим ріст їхнього щирого пізнання себе, глибше розпізнання своїх мотивацій, шукання себе, мети свого втілення… В мене є припущення, що ми приходимо сюди з конкретною метою і нам би її розпізнавати і зосереджуватися на цій роботі. Поезія в тому й універсальна, оскільки вона в формі обгортки здатна сприяти читачу в спрямуванні його уваги в себе та віднаходженню потрібного Ключа (цукерки), що відкриє йому Двері до знаходження відповідей щодо власних питань.
Де черпаєш натхнення?
Василь Пиріг: – Натхнення буває ніби поруч. Напевне воно обирає тих і в ті моменти, хто готовий його прийняти. Є шанси, що з ним можна пробувати подружитися і навчитися співпрацювати, тоді воно приходитиме частіше, коли буде в ньому потреба. Коли в мене є відповідний стан-настрій, натхнення приходить само, спонтанно. Може завітати на 20 хвилин протягом доби, а якщо потрібно, я можу попросити його затриматися і на 20 годин. В такі моменти мені подобається співпраця з ним, бо народжуються доволі цікаві творчі плоди.
Які найближчі творчі плани, ідеї?
Василь Пиріг: – Ідеї, якщо вони поки що відсутні, то можуть народитися… Наразі, мало з цих моїх ідей пов’язані з поезією. Мабуть, я утримаюсь від їх озвучення, оскільки для ідеї може бути доцільним пройти певний час дозрівання, щоб стати реальною. Часто на цьому шляху дозрівання, до певного моменту, є доречним, щоб її супроводжувала мовчазливість.
Чим, на твою думку, Україна відрізняється або не відрізняється від Італії?
Василь Пиріг: – На мою думку, між Україною та Італією є певний зв’язок і спорідненість в декількох планах. І тут справа не тільки в історичних паралелях, мелодійності і глибині наших мов, творінь наших митців, схожості краси природи чи деякої архітектури або смачної кухні. Справа ще й в акценті сприйняття важливості історичної місії наших націй у співіснуванні в Новій Епосі, яка вже настала. Нова Епоха, в моєму розумінні, це період розширення вектору сприйняття людьми Світобудови. Це сприятливий час для привідкриття завіс, збору жнив своїх «посівів», розвитку екологічних, медичних та інших технологій з врахуванням цих знань… Схожий Вітер Справжності дме в наших країнах. В якомусь плані, я почуваюся тут, як вдома.
Чим є для тебе Україна?
Василь Пиріг: – Багато чим. Це гарна Богом обрана земля, яка в даний період перебуває в своєму важливому історичному процесі, що відіграє ключове значення для себе і для всього людства. Руками України Бог показує, що Він тут головний, а для Нього – все можливе. І хай зараз у нас доволі жорсткі часи, але пройде певний період… і після найтемнішої ночі настане Світанок, після зими прийде Весна, після смерті – Воскресіння… Народитися в цей час і бути українцем – це особлива Божа благодать і місія, яку варто розпізнавати в собі багатьом, для кого є пахучою його власна внутрішня еволюція і розквіт України.
Про що мрієш?
Василь Пиріг: – Про зустріч з Світанком і Справжньою українською весною… А також, про примноження зрілості поглядів в деяких впливових осіб цього світу стосовно того, що зараз коїться між московією та Україною. Оскільки публічні заклики й намагання до примирення з тим, хто агресивно і дуже зло нападає, щоб обікрасти і вбити – чи є в такому намаганні (я про намагання помиритися) якийсь глузд і притомність? Може значно тверезішим було б шукати ефективніші способи, як допомогти Україні себе відстояти і видворити нападника з її території ?
Що побажаєш українцям в Україні та українцям в Італії?
Василь Пиріг: – Бути сповненими мудрого оптимізму і на крилах працелюбності продовжувати боротьбу як у напрямку внутрішнього розквіту, так і в напрямку відстоювання й відродження Українського Сонця. Пам’ятаймо, що спокуса здатися буде особливо сильною незадовго до перемоги. В одному з віршів мені прийшли такі рядки:
Коли ж дійдем – зустрінем ранок,
Що прийде на святі руїни…
Де була ніч – зійде Світанок
У славі про Героїв України!
Тому на завершення, я б хотів звернутися до всіх українців словами Героя України Тараса Матвіїва, про якого ми з вами вже згадували: «Будьте гідними ранкового Сонця!».
Слава Героям України!
