У Римі у Велику П’ятницю, 15 квітня, під час цьогорічної Хресної дороги, яку очолить Папа Франциск у Колізеї, в одній із частин планується, що участь в несенні хреста братимуть українка і росіянка. Про це повідомили у пресслужбі Ватикану.
«Під час ХІІІ стації, присвяченої у цій версії роздумам про смерть Ісуса на хресті, хрест триматимуть сім’ї українки та росіянки, що разом працюють у госпісі», – йдеться у повідомленні.
Стало відомо, що хрест триматимуть в руках Ірина та Альбіна – вони будуть під ним разом зі своїми сім’ями. Ці дві жінки, українка і росіянка, прибули до Італії двадцять років тому, а сьогодні працюють у відділенні паліативної опіки.
«Сьогодні їхні голоси, кожного дня близькі зі страждаючими, виражають сподівання на мир», – стверджують у Ватикані.
Українці у відповідь на таку новину від Священного Престолу різко розкритикували цю ідею – як лідери думок, так і пересічні користувачі українського сегменту Facebook. Наводимо в оригіналі лише кілька таких дописів 👇
Олена Кулигіна, українка-католичка: «Цьому немає ні здорового пояснення, ні тим більше виправдання. Все, що можуть зробити українські католики, це звернутися до своїх єпископів з проханням захистити нас (вже). І ми чекаємо на їхнє слово до нас, українців, і слово до тих геніїв дипломатії та комунікації (насправді ні), які таке придумали.
Що буду робити я? якщо ЦЕ таки станеться (а після гучних анонсів та інтерв’ю героїнь дуже мало надії, що щось зміниться), то вперше за багато років я не буду у страсну п’ятницю дивитися трансляцію Хресної дороги з Папою. Буду лише молитися разом зі спільнотою українських католиків, зранених цією війною, катуваннями, вбивствами, ґвалтуваннями, які нам приніс рускій мір. Спільнотою, що об’єднує волонтерів, біженців, військових, священників капеланів, і яка моляться разом за перемогу України над слугами сатани, що прийшли з росії нас вбивати.
Ірині і Альбіні, які за сценарієм мають імітувати одвічні мир, дружбу і жвачку, я би сказала лише одне: «никогда! ми не будем братьями».
росіянка Альбіна от каже: «Це дві братські країни, і я вірю, що в найближчому майбутньому дружба і любов між цими двома народами будуть продемонстровані ще не раз. Я вірю, що найближчим часом, як і ми з Іриною, Росія та Україна теж навчиться жити в мирі, підтримувати один одного. Жити однією сім’єю. Світу потрібні не війни, а мир».
Ірина, медсестра родом з України, що живе 20 років в Італії обрана голосом України. «Ми сподіваємося, що мир може повернутися і, перш за все, мир між нашими народами. Цей конфлікт не хотів народ. Ми брати. Ми два близьких народи, у яких багато спільного. Те, що ми бачимо, — це величезне насильство. У нас багато спільного: сім’я, дружба. Багато відносин, які об’єднують наші народи. Ця війна руйнує те, що наші народи побудували. Я не думаю, що ця війна зруйнує всі стосунки. Між нами занадто міцні узи».
І якщо Ірина виїхала 20 років тому з України в Італію, вона не знає, що таке Україна і має жодного морального права представляти Україну зараз і від нашого імені триматися за руки з росіянами. Українець — це не просто паспорт чи формальне місце народження. Це ДНК людей, які б’ються за свободу, проливають свою кров за свободу і сьогодні кожного дня помирають в боротьбі зі злом, ім’я якому — росія.
Страсний тиждень — це час, коли ми переживаємо разом з Христом зраду і смерть. Ніколи не думала, що після «осанна!» — «розіпни» стане такими буквальними для нас, як цього року. Ну що ж, ми йдемо на Голгофу, щоби там померти. Але потім ми воскреснемо».
Анастасія Розлуцька, мовна активістка, керівниця проєкту «Безкоштовні курси української мови», директорка CEO у «Є-Мова»: «Папа зламався. Про яку дружбу, який мир, які росіяни??? Вони 48 день вбивають українців, зґвалтування, вбивства, катування, мародерство, хімічна зброя. Що з вами, католицька церкво? Де тут людина та цінність її життя? Невже це все, що ви можете сказати!?»
Вадим Карп’як, тележурналіст: «Я все менше розумію позицію Папи. Здавалося, що після його твіту, де він сказав, що “ми всі винні у цій війні” варто зупинитися. Але ні. Ідея примирення українців з росіянами далі бродить коридорами Ватикану.
За їхнім задумом під час передвеликодньої Хресної ходи цієї п’ятниці у Римі на 13-ій станції хрест триматимуть українка Ірина і росіянка Альбіна, які разом працюють в Італії в госпісі. Такий собі нехитрий образ єднання і примирення в лоні церкви.
Ця ідея жахлива. І тим, що обидві жінки вже 20 років як виїхали зі своїх країн і не мають морального права репрезентувати співгромадян у такій чутливій. І тим, що обидві хрестоносиці ведуть розмови про братські народи і сподівання на міцні стосунки в майбутньому. Але найбільший страх у мене викликає відірваність святого престолу від реальності. Робити спробу примирити гвалтівника і його жертву в процесі згвалтування – це понад моє розуміння.
В моєму уявленні обов’язок християнина в тому, щоб поборювати зло, а не старатися його примирити з добром. Якщо ж ні, то вважайте мене єретиком».
Ярина Ключковська, директорка з корпоративних комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг»: «Колись Владика Венедикт Алексійчук мудро написав: “Християнство завжди очікує від людини радикалізму. Христос вчить: «Кажіть: так – так, ні – ні» або вказує: «Не будьте літеплі: або гарячі, або холодні».
Як це співвідноситься з тим, що для Папи Римського, який, за моєю вірою, є намісником Бога на землі, непомильним і непогрішним, Україна і Росія є рівноцінними у цій війні? Де радикалізм у засудженні зла? Де радикалізм у захисті невинних людей?
Бог – це любов. В тому числі, до своїх ближніх. То чому Церква закликає мене любити ґвалтівників і убивць, а їх – не закликає?
Чому російська православна церква благословляє убивства українців на українській землі, а католицька не може спромогтися на позицію?
Чому в час Великого Посту Церква толерує страшні гріхи, неописанну жорстокість і безмежну ненависть? Із кожним днем мені все важче прийняти те, що моя Церква зараз підводить мене, підводить мій народ.
Католицька Церкво, перестань бути “літеплою”. Бо поки твої священнослужителі неспроможні назвати добро – добром, а зло – злом, не маєш права нарікати, що люди від тебе відвертаються, а храми порожніють».
Сергій Тарута, народний депутат Верхновної Ради України: «Папа Римський запропонував хресну ходу з українкою та росіянкою на чолі. Українці справедливо обурились. Люди пишуть, що не зможуть вибачити росіянам. Не скажу за всіх, але особисто я не зможу. Ні пробачити, ні забути знищений Маріуполь, убитих і похованих живцем під завалами Драматичного театру, розстріляних медиків, мертвих немовлят, тіла на вулицях і братські могили просто на подвір’ях. Моїх родичів, які померли в Маріуполі під завалами будинку, знищеного окупантами, в холодному підвалі від нестачі ліків і елементарної допомоги. Смертей хлопців із «Азову», з якими в 2014 боронили наш Маріуполь. Жодного убитого, скаліченого, пораненого маріупольця. Жодного убитого, скаліченого, пораненого маріупольського захисника. Не забуду, не пробачу.
Доки по землі ходить і дихає, хоч один із тих, хто скидав на Маріуполь бомби, хто застосовував хімічну зброю, хто убивав і ґвалтував. Геноцид, який влаштувала росія, має бути покараний. Ні росіяни, ні путін не каються. Вони гордо несуть прапор геноциду українців. Тішаться, пишаються своїми злочинами.
Не дозволяймо жодній людині на планеті, навіть такій поважній і праведній, як Папа Римський, викликати у нас почуття провини за те, що ми вимагаємо покарання для злочинців і катів. Отримають по ділах своїх, а потім поговоримо».
Євстратій Зоря, заступник голови управління зовнішніх церковних зв’язків УПЦ ПЦУ: «Цього тижня під час традиційної Хресної дороги в Римі на одній з частин планується, що участь в несенні хреста братимуть українка і росіянка. Так, у Ватикані є красиве пояснення символічності цієї дії. Хоча мені важко уявити, як умовного 1943 року німкеня та полька несли би хрест разом… Як було пояснення того, чому саме «Росію і Україну» Папа Римський «посвячував Серцю Марії».
Як було пояснення правилами пунктуації, що держсекретар (головний дипломат) кардинал Паролін мав на увазі, коли сказав про постачання Україні зброї та про небезпеку ескалації конфлікту. Мовляв це були речення про два різних факти, а не про те, що саме постачання Україні зброї «веде до ескалації конфлікту».
Як знаходиться пояснення наполегливим контактам саме з Російським патріархатом при демонстративній відстороненості від найбільшої релігійної громади України.
Як знаходиться пояснення через тонкощі традицій та особливості мови тому факту, що Путіна не названо публічно вбивцею, а Росію – країною-винуватцем агресії. «З контексту це ж зрозуміло…», тощо. Так, зрозуміло. Адже «Коли комунікація потребує додаткових пояснень, то можливо насправді вона не потребує пояснень» – нагадує нам одне з правил публічного спілкування.
Мабуть справді є логічне обґрунтування, чому багато протягом місяців та років говорилося про наслідки війни Росії з Україною – про страждання, про вигнанців, про біль, про жертв, але не про справжню причину – маніакальні імперські фантазії Путіна, породжені ідеологією «русского міра», головним творцем і поширювачем яких є очільник РПЦ Кирил Гундяєв та підлегла йому структура.
Бо і цей діяч МП, і сама ця структура десятками років є ключовим партнером в екуменізмі та інших сферах. Визнати, що твій ключовий партнер не «доктор Джекіл», а «містер Гайд» – важко.
Я розумію, що глобальній структурі з досвідом життя, який вимірюється століттями, доводиться рахуватися з численними «але», «з одного боку – з іншого боку», тощо.
І розуміючи, радію, що можу написати ці міркування без необхідності зважати на такі речі. Не маю потреби плекати сподівання на співпрацю з Москвою. Не шукаю в очах Путіна чи Гундяєва те, чого там нема і не було. Не потребую пошуків правил пунктуації, тонкощі сеансів чи богословського обґрунтування, чому вбивця і жертва символічно мають зрівнятися. Мені достатньо слів Христа: «так – так, а ні – ні».
Позначки підтримки моїх роздумів від римо- і греко-католиків, від протестантів, мирян і священнослужителів підтверджують те, що я сам мав на увазі – не йдеться про якість віросповідні речі, про різницю чи незгоду між різними християнськими конфесіями. Йдеться про те, чи можна і чи правильно мирити жертву з агресором ПІД ЧАС війни. В тому числі шляхом символічного зрівняння. Моя відповідь проста – не можна».
Оксана Макарова, надзвичайний і повноважний посол України в США:
«Повністю поділяю точку зору Vadym Karpiak і Yaryna Klyuchkovska щодо сумної ініціативи залучення росіянки до Хресної ходи з Папою. Як греко-католичка не розумію і глибоко засмучена і самою ініціативою, і тим, що це подається з публічними наративами про «дружбу і сильні узи між народами» в дні коли росіяни 48 день насправді 8-річної війни вбивають, ґвалтують, калічать українців, знищують наші міста і села, а українці героїчно боронять свою землю, дітей і свободу.
Коли 20 березня ц.р. Апостольський Нунцій у м. Вашингтон Архієпископ Крістоф П’єр надіслав мені листа від Архієпископа Митрополита Вашингтону із запрошенням Кардинала Вілтона Грегорі долучитись до Євхаристійного Богослужіння у Базиліці Національної Святині Непорочного Зачаття під час якого відбудуться молитви за посвячення України та росії, я подумала, що це якесь просто локальне нерозуміння ситуації тут і відповіла тоді відмовою зі зрозумілих для мене причин, однак як виявилось не для всіх зрозумілих. Роблю її публічною і дуже сподіваюсь, що почую від моєї церкви вимогу до агресора припинити війну і злочини проти українців, і що в цьому році разом з Ісусом хресною ходою пройде невинна героїчна Україна, а не разом з палачем, який намагається розіп’яти нас знову».
