Цього тижня побралися одразу дві пари мешканців Луцького геріатричного пансіонату. Шлюб взяли у день, коли українці за новим церковним календарем згадують Михайлове чудо. Обидва весілля зіграли в один день, і не просто так, а за українськими традиціями.
Про цю гарну новину повідомила директорка цієї соціально-медичної установи Алла Гнатюк.
«І коровай місили, потім його вбирали, і косу заплітали, і весільних пісень співали, і житом обсівали, і танцювали, і хустку в’язали – все в українських традиціях, все від щирого серця, все – на щастя, на долю нашим молодятам! Дякуємо нашим ЗСУ за можливість порадіти людському щастю», – написала в Facebook Алла Гнатюк.
Також пані Алла розповіла, що музичної окраси подвійному весіллю додали музиканти духового оркестру Волинського фахового коледжу культури та мистецтв ім. І. Стравінського на чолі з керівником Миколою Чорним.
У цій історії цікавим виявилося ще й те, що обидві пари перед шлюбом проживали в цьому ж пансіонаті понад 10 років, тому були знайомі і навіть спілкувалися.
Але закохалися – аж в Італії, де разом з іншими підопічними пансіонату перебували впродовж півтора року через повномасштабну війну в Україні. Про це інформує видання «Суспільне Новини».
Перша пара молодят – 43-річна Валентина та 52-річний Віктор. Обоє пересуваються на колісних кріслах. Зустрічатися почали в Італії, проте одружитися там не змогли через відсутність усіх необхідних документів. Тож поєднати долі вирішили в Луцьку, куди повернулися два місяці тому.
Зі слів Віктора, з Валентиною він був знайомий давно, раніше кидали один на одного погляди, а коли поїхали до Італії, там зійшлися більше. Чоловік розповів, що особливо цінує в дружині розсудливість.
«Про весілля ми, тим більше таке, навіть не мріяли. Я перший раз заміж виходжу, і Вітя перший раз одружується. Вдячні Італії, що за те, що ми тепер разом. Він добрий, завжди допомагає всім, щирий», – розповіла Валентина.
Друга пара молодят – 51-річна Ольга та 38-річний Микола. Їхні стосунки, розповідає Ольга, теж зародилися в Італії, хоча знайомі були раніше й навіть час від часу спілкувалися.
«Він мене багато в чому підтримував. Якби не він, повірте, мені було б дуже важко в чужій країні. Я дякую йому і Богу за те, що він в мене є», – поділилася Ольга.
Микола ж пояснив, чому за дружину обрав саме Ольгу – бо вона розуміє його з пів слова. Чоловік повідав, що тепер вони підтримуватимуть одне одного, а мріють про одне – щоб закінчилася війна і мир був.
За словами Тетяни Саламан, організаторки культурно-дозвіллєвої діяльності Луцького геріатричного пансіонату, це перші весілля в закладі від початку повномасштабної війни.
Пані Тетяна також розповіла, що підготовка цих двох весіль тривала близько місяця. Її учасниками став практично весь персонал пансіонату, а кошти на святкування зібрали не лише працівники, а й підопічні.
Після весілля обидві пари продовжують жити в пансіонаті, але вже у спільних кімнатах.
