Дорогі українці, я розумію ваш сьогоднішній емоційний і психологічний стан після майже щоденних масованих повітряних терористичних атак росії, загибелі рідних і близьких (серед них є діти) та цинічних заяв нарциса-шизофреніка Трампа і божевільного путіна. Появився страх, ступор, зневіра, байдужість до життя…
Ми опинилися перед рубіконом. Вже лунають голоси про капітуляцію — мир на будь-яких умовах воєнного злочинця, дітовбивці путіна.
Але українці знають як розпізнати зрадника — він першим біжить домовлятися з ворогом про мир.
Українці, ми не маємо права на втому, зневіру, апатію, байдужість. Бо ми не глядачі в театрі. Ми виконуємо головну роль у драмі «Бути чи не бути Україні та Нації» на сцені Цивілізації.
Це важкий іспит для нас. Проте він не потягне нас донизу, якщо ми будемо міцно стояти і гратимемо свою роль не фальшиво.
Уже є думка, яку бояться озвучити вголос, навіть ті, хто пройшов війну, хто тримав на руках поранених побратимів, хто витягував з-під завалів дітей, хто писав петиції. Ця думка сидить десь глибоко, як кістка в горлі. Її відчувають всі, але ковтають мовчки, бо інакше зламається і буде боляче…
Ця думка звучить так: нас хтось врятує. Хтось розумніший, хтось багатший, хтось впливовіший, хтось сильніший. Американський президент, європейський політик, Євросоюз, НАТО або, навіть сам, Господь Бог. Хтось ззовні, а не зсередини. Хтось прийде, або хтось втрутиться, хтось зробить так, щоб усе скінчилося і настав довгоочікуваний мир. Щоб ми змогли полегшено видихнути без додаткових втрат, без жертовності, без ще однієї ночі сирен і ракетних вибухів.
Це спокуса! Вона солодка, як мед, але — отруйна. Бо найбільша брехня, яку ми ввібрали в себе — це віра, що наша доля залежить не від нас, а від когось: росії, Америки, Китаю, Європи…
Українці, якщо ми будемо смиренними і боягузливими, то хтось сильніший побачить це і подарує нам свій — «русскій мір».
Справжній мир не дарують — його виборюють на полі бою або програють сильнішому. Це політична аксіома!
СПАСІННЯ, ЯКЕ ПРИХОДИТЬ ЗЗОВНІ, ЗАВЖДИ МАЄ ЦІННИК. І НАЙЧАСТІШЕ ВІН ВИПИСАНИЙ НЕ ГРОШИМА, А ВІДМОВОЮ ВІД САМОГО СЕБЕ, ВІД СВОЄЇ ІДЕНТИЧНОСТІ.
У 2026 році ця думка повзає між людьми як змія: треба більше іноземної військової і фінансової допомоги, треба поступитися суверенітетом, територіями в обмін на мир, щоб можливо зберегти життя або, якби хтось з’явився і вирішив питання припинення війни та встановлення будь-якого миру, на будь-яких умовах. Аби «тільки не було війни» («лишь бы не было войны» — пацифістська фраза часів радянського союзу).
Українці, ніхто не з’явиться і не прийде. Не тому, що нас не люблять і не вважають гідними, а тому що випробування на суб’єктність та ідентичність не можна отримати чужими руками. Суб’єктність та ідентичність виборюють своїми руками і власною силою Духу!
Нагадаю: американський журнал Тіmе назвав «Дух України» (The Spirit of Ukraine) людиною 2022 року. Крім того, британський журнал The Economist за підсумками 2022 року визнав Україну країною 2022 року.
У лютому того ж року нам відвели три дні на капітуляцію. Сьогодні на календарі — жовтень 2026-го. Ми вистояли і зупинили московську чуму…
Бо незалежність — це не прапор. Це щоденне вирішення питання чи бути рабом, чи жити Волею, навіть якщо вона обдерта, зі слідами шрамів, кровоточить і відчуттям болі. Але своя. Свобода не зрошена кров’ю — не варта нічого…
«Усе, що залежить від чужої волі, — зло. Усе, що залежить від власної волі, — добро. Рід твій повинен знати це коротке визначення добра і зла» (заповідь наших предків аріїв).
Люди шукають героя: «Нам потрібен новий «Мойсей», який виведе нас».
Але ми вже мали героїв і месій. Маємо і тих, хто тримав фронт, хто віддав життя, тих, хто не чекав спасіння, а просто робив свою справу. Ці люди не стояли на сцені майданів, вони стояли на землі, в болоті, крові, снігу, у спеку, на морозі, під вітром і дощем…
І там вони стали тим СПАСІННЯМ, на яке ми тепер молимося.
Українці, а може герої вже тут, серед нас? А ми чекаємо на когось, замість того, щоб подивитися одне на одного і навколо себе.
Кожен раз, коли ми кажемо, що хтось має вирішити за нас, ми віддаємо в чужі руки своє суверенне право бути вільними господарями на своїй, Богом даній землі.
Ми стаємо прохачами, а чиновники — паразитами-корупціонерами. Ми дивимось вгору або від ноги, але не вперед. Це не слабкість, це втома або зневіра.
Українці, я не засуджую вашу втому, я сам її відчуваю. Але, якщо ми здамося втомі, втратимо віру, будемо байдужими, то рятувати буде вже нікого. Врятувати можна того, хто ще стоїть. Хто ще здатен дихати, тримати зброю і не просить милості, а виборює ПРАВО на гідне життя Нації, сином і донькою якої є.
Пам’ятайте: Творець рятує тих, хто бореться і сам іде до рятунку, іншим — дозволяє навчитися втраті, щоб можна було врятуватися…
Ми не повинні навчатися втраті знову. Ми вже знаємо її ціну, вона є обличчям тих, кого більше немає серед нас. Україна перетворена в руїну і кладовище…
Українці, знайте: нас не врятує ніхто, окрім нас самих! Наша Перемога над фашистською путінською московією потрібна лише нам. Вона не потрібна Євросоюзу, НАТО, США, Китаю та іншим країнам світу, окрім Литви, Латвії, Естонії, які знають, що таке дика звірина ординська російська (радянська) імперія.
Не вчитися втратам має свій сенс. Бо, коли немає на кого покластися, залишається лише один вибір — стати тим, ХТО РЯТУЄ. І я знаю, що МИ Є І МОЖЕМО БУТИ ТАКИМИ!
Бо навіть серед найтемнішої пітьми УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ще не втратила голосу, ще не відмовилась від свого ІМЕНІ, ще не забула своїх загиблих і закатованих. А це означає, що ми продовжуємо йти вперед до своєї мети, навіть, якщо шлях став безлюдний і запалена свічка — остання. Ми не є жертвою, ми — воїни Світла, ми є тими, хто ще тримає міцно національний жовто-блакитний прапор України і вірить в Перемогу!
Відомий американський борець за права людини Мартін Лютер Кінг (молодший) сказав: «Якщо не можеш летіти — біжи; якщо не можеш бігти — йди; якщо не можеш йти — повзи; але роби все, щоб рухатися вперед до своєї мети».
У кожного народу буває момент, коли він зупиняється, не тому що все скінчилося, а тому що далі або глибше, або порожнеча. Це не поразка і не перемога. ЦЕ ТОЧКА ВИБОРУ.
І вона не в кабінетах, не на фронті, а в нашій Українській Душі і Свідомості.
Бо є момент, коли війна переходить у саму тканину, кожну клітину народу не як трагедія, а як сама СУТНІСТЬ нації. Тоді виникає спокуса, мовляв, як буде, так буде, лише б вижити, лише б перестало боліти, лише б ми знову сміялися без страху, без поганих новин, без втрат…
Саме тут і виникає справжній вибір: чи ми ще НАЦІЯ, чи може вже лише населення. Населення — це ті, хто живе на території. НАЦІЯ — це ті, хто має колективну Волю.
Населення пристосовується. НАЦІЯ — формує зміст свого сьогодення і майбутнього.
Українці, ми маємо болючий вибір: або мобілізуємося внутрішньо, або потрапимо у період компромісів, які з’їдять саму нашу сутність, як іржа метал. Я не кажу про війну, я кажу про НАШУ ІДЕНТИЧНІСТЬ І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ДУХ УКРАЇНЦІВ — ВОЇНІВ СВІТЛА.
На цю тему читайте за цим посиланням.
Зараз майже у кожному з нас є роздвоєння. Одна частина хоче продовжувати боротися, друга — змиритися. Одна частина ще тримає стрій, інша — мріє пересидіти або втекти. Не обов’язково закордон, а бодай у байдужість. Це не зрада, це втома і зневіра. Але втома і зневіра не виправдання для втрати колективного голосу Духу Нації.
Українці, знайте: мир без змісту це не кінець війни, це інша її форма.
Бо коли ми обираємо тишу ціною брехні, видаючи її за правду — це не тиша, це вже поразка, це смерть…
Ми втратимо не лише території, ми ризикуємо втратити Дух нації, що тримає нас усі ці роки.
Народ стає нацією НЕ коли перемагає, а коли відмовляється втратити свою ідентичність у момент слабкості.
І цей момент настав. Він не гучний, він у кожного в нас. У того, хто вчора був волонтером, а сьогодні каже: «хай якось буде». У того, хто був на фронті, а зараз мовчить, бо не знає заради чого ще триматись і боротись. І все ж — це момент народження, бо тільки на роздоріжжі населення може стати НАЦІЄЮ!
Не коли все добре, а коли не має гарантій, немає оплесків і обіцянок. Є лише своє або ніщо. В тиші нашої душі ми самі вирішуємо хто ми є — або ми очистимось і об’єднаємось не навколо прізвищ політиків, а НАВКОЛО СЕНСУ (ІДЕЇ) — СОБОРНА, ВІЛЬНА, СУВЕРЕННА, НЕЗАЛЕЖНА, ПРАВОВА, ДЕМОКРАТИЧНА, СОЦІАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА УКРАЇНА.
Або станемо зручними, керованими, безболісними, німими рабами без роду і племені, якими нас хоче зробити путінська московська імперія…
Найважливіша битва відбувається зараз не на полі бою, а в наших Душах і Свідомості.
Українці, не бійтесь рубікону, не бійтесь пройти «точку неповернення», не бійтесь його рішень, бо саме зараз вирішується те головне: чи ми разом, чи кожен вже сам по собі. Це не трагедія. Це шанс який нам дає історія.
Це момент ІСТИНИ— або народ стане нацією або залишиться населенням в очікуванні чужої Волі. Пам’ятайте заповідь наших далеких предків аріїв: «Сила Роду твого в етнічній єдності Роду твого».
Знаки (символи) — це те, що історія залишає нам, щоб ми не казали, що не знали. Все що сталося з нами — це не випадковість, це шлях, це наслідок вибору, який ми не зупинили, бо не вірили, що він веде в темряву великої війни, про неминучість якої нас неодноразово попереджали.
Українці, ви думали, що війна якось вас обмине. «Перестанемо стріляти», «подивимося путіну у вічі», «домовимось з ним десь по середині», «гірше не буде», «яка різниця як називається вулиця і на якій мові говорити»…
Не минулося… Історія не минає, вона приходить, щоб дати урок і вибір. І якщо ми не робимо його, вона робить за нас.
Згадайте Мюнхенську змову 1938 року, коли Велика Британія і Франція намагалися задовольнити територіальні апетити Гітлера ціною суверенітету меншої держави Чехословаччини, сподіваючись уникнути великої війни. Чим це завершилось загально відомо — нападом нацистської Німеччини на Польщу і початком Другої світової війни, яка забрала майже 80 мільйонів людських життів.
Нагадаю: у вересні 1938 року коаліція Великої Британії, Франції, Чехословаччини та Польщі мала абсолютну та нищівну перевагу над нацистською Німеччиною за всіма ключовими військовими показниками. Гітлер пішов на колосальний блеф (як путін сьогодні), і якби союзники не обрали політику «умиротворення» («Мюнхенська угода»), Німеччина була б розгромлена за декілька тижнів.
Наш вибір був у 2019 році! Понад 13,5 мільйонів виборців (73%) його зробили. Хтось «по приколу», хтось за переконанням, що «гірше не буде»…
Відлуння цього вибору ми відчули 24 лютого 2022-го вибухами ракет, бомб, якими вбивали не Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь та інші міста, а Дух українців.
У 2023-му ми вірили, що переможемо, а у 2024-му — що вистоїмо.
В 2026-му ми похитнулись, не тому що слабкі, а тому що втома сіла нам на плечі, як зимовий сніг, що ламає дерева не силою, а тягарем. Але попри все, ми ще тут. І це головне. Бо вижити — це не про тіло, це про Дух. Про те, що ми ще називаємо себе собою — українцями.
Я не пророк. Пророк — це той, хто дає готову відповідь. А я ставлю питання і шукаю на них відповіді.
І одне з них: що залишиться, якщо зникне все зовнішнє — союзники, армія, економіка, гроші, мовна політика, навіть прапори. Коли зникне все, чи залишиться щось у нас в середині, у наших Душах?!
Українці, це тест НЕ на перемогу, а на національну свідомість і людську гідність. Бо іноді не треба вигравати, щоб вижити. Іноді треба просто НЕ ЗДАТИСЯ на своєму духовному рубіконі.
Навіть, якщо перед тобою порожнеча зневіри і душа втомилася. Зупинись. Почуй тишу і відчуй як звучить ім’я «Україна». Відчуй, що ти — Богом даний Українець!
Не як заголовок, не як географічна назва, а як внутрішній голос, що говорить до тебе, коли ти один, коли боляче, коли зневірився, коли хочеш впасти, не рухатися і здатися.
Якщо це ім’я звучить у тобі, значить ще не пізно. Значить ще палає вогонь Духу і є іскра в Душі.
Нас можуть ще зрадити і не раз, можуть продати, можуть забути. Але, якщо ми не зрадимо себе — МИ НЕПЕРЕМОЖНІ!
Нас ніхто не врятує. Але й ніхто не має сили зламати нас, якщо ми будемо триматися разом і добровільно не зламаємося або погодимося, щоб нас зламали по одному як прутик віника. Згадайте давню повчальну притчу про батька, його синів та віник з прутиків лози…
Українці, знайте: історія не має і не дає гарантій, вона дає лише урок і шанс. І зараз — наш шанс.
«Якщо тобі скажуть, що у тебе один шанс із мільйону, використай його для досягнення мети. Коли казатимуть, що у тебе немає жодного шансу, створи його самостійно і отримай перемогу», – вчив мене тибетський монах Церін, у якого я проходив духовні практики понад 50 років тому…
Шанс — це новий початок із болю, страху, розчарування, зневіри, апатії. Справжні нації народжуються не в комфорті, а з попелу надії, у якій є іскорка жаринки.
МИ ВИСТОЯЛИ І ВИСТОЇМО Й ДАЛІ. МИ НЕ ВПАЛИ. МИ ЖИВІ І БУДЕМО ЖИТИ!
Якщо ми витримаємо зараз, то вже ніколи не будемо рабами. Навіть, якщо будемо в меншості, навіть, якщо будемо останніми. Бо краще бути останнім, хто тримає своє Ім’я, ніж першим, хто його зрадив.
Головнокомандувач УПА Роман Шухевич стверджував: «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах!»
Це моєжиттєвегасло, яке я, будучи ще школярем, вперше почув від свого батька-фронтовика іспанською «¡Más vale morir de pie que vivir de rodillas!». Бо поки звучить «СЛАВА УКРАЇНІ!», звучимо і ми — УКРАЇНЦІ!
Згадайте снайпера 163-го батальйону 119-ї окремої бригади територіальної оборони Чернігівської області Олександра Мацієвського, який потрапив у полон під час бойових дій поблизу Соледара Донецької області. Його страту рашисти записали на відео 30 грудня 2022 року. Український воїн спокійно затягнувся цигаркою і сказав окупантам в обличчя: «Слава Україні!», після чого був розстріляний…
Світла і вічна пам’ять героям, які полягли за волю нескореної України!
Українці, на нас покладена історична планетарна місія — розвалити московську імперію («центр планетарного зла») та врятувати людство від загрози ядерної катастрофи.
Нас гнобили століттями, забирали рідну мову, віру, нищили голодоморами-геноцидами, репресіями, атомною катастрофою та щоразу ми відроджувалися як птах Фенікс. Наша здатність до виживання та спротиву робить нас, українців, духовно непереможними. МИ — НАЦІЯ НЕ СКОРЕНИХ!
НЕ БОЇМОСЯ. НЕ ЗРАДЖУЄМО. НЕ МОВЧИМО.
БОРЕМОСЬ І ПЕРЕМАГАЄМО, БО МИ — УКРАЇНЦІ!
СЛАВА НАЦІЇ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
Честь маю
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО
