До такої нової генерації українських літераторів можна сміливо віднести Ірину Шувалову, яка днями розпочала свій тур Італією з поетичними читаннями в кількох містах.

Про унікальну творчість цієї талановитої поетеси дуже влучно висловилась кандидат філологічних наук, поетеса, авторка поетичних збірок, переможниця і фіналістка низки поетичних конкурсів Світлана Богдан.

«Здається, такого, як Шувалова, в українській літературі не робив іще ніхто», – зазначила пані Світлана Богдан в інтерв’ю для видання «Український тиждень».

Окрім авторського стилю Ірини Шувалової, а він дійсно є доволі незвичним, оскільки у віршах практично відсутні розділові знаки, вражає справжність її поезії та загадковість водночас. Тож, українці, які проживають в Італії, так само як італійці й інші європейці, мали чудову нагоду познайомитися з магією українського поетичного слова цієї поетеси на вечорі української поезії та музики «Ріки незмінно течуть додому».

Подія відбулась 7 травня в Римі за активної підтримки Посольства України в Італії. Прийняв та організував літературно-музичний захід Австрійський культурний форум Риму у співпраці з Європейською бібліотекою.

На цьому вечорі Ірина Шувалова представляла добірку своїх віршів українською мовою, а італійською їх читали Флавія Ферраньї та Массімо Гаррітано.

Італійський переклад здійснили Піна Пікколо, Алессандро Ачіллі, Маттео Аннек’яріко, Анастасія Бичкова, Росселла Карія, Анна Манжулло, П’єрлуїджі Паван. Захід проходив у діалозі з Оленою Пономаревою, професоркою українознавства Університету Сапієнца.

Свій виступ Ірина Шувалова розпочала віршем «Культурний шар», в якому зустрічаються такі слова:

«… до настання цієї епохи

ми були як діти…

… в тому минулому житті

навіть не знали

скільки сталевих сантиметрів болю

можна безперешкодно занурити

у наші м’які рожеві тіла»

На запитання Олени Пономаревої, що означає «писати тепер» і що таке «поезія війни», авторка серед іншого зазначила, що поезія в умовах війни є багатофункціональною.

«Війна не стається з нами. Вона стається з тими, хто не чекає війни. Поезія – це той вимір мови, де може вирости її нова гілка. Мова поезії – універсальний інструмент, це не розкіш, а щоденна необхідність. Поезія – це молитва, це і прокльон. Всі ці функції може виконувати ця нова мова поезії в умовах війни», – пояснила Ірина Шувалова.

Поетеса розповіла, що її брат та колишній чоловік зараз служать у війську. Вірш «Доброволець», який вона зачитала, присвячений саме їм. Загалом Ірина Шувалова зачитала понад десять своїх віршів – саме їх і можна назвати мовою поезії в умовах війни, яку зараз веде Україна з московським окупантом.

На нашу думку, в тій ситуації, в якій зараз опинилася Україна, стояти осторонь – означає програти. Діяти одному – означає програти. Навіть найчистіші ріки можуть пересихати, якщо вони течуть поодинці. Тільки об’єднавши ці ріки у велике море взаємопідтримки українців і всіх вільних країн цього світу, ми здатні відстояти своє право на життя, на свій власний дім і право бути господарями на своїй землі.

Дякуємо представникам всіх італійських організацій, які підтримують подібні заходи, це є дуже важливим для поширення правди про війну московії проти України, а також про українських Героїв, які стоять живим щитом на захисті не лише нашої країни, а й вільної Європи.

Про спільні зусилля задля досягнення перемоги вела мову й Олена Пономарева під час заходу.

«Тільки разом ми зможемо перемогти», – зауважила пані Олена.

Впродовж поетичного вечора лунали не лише вірші, а й жива музика. Ірина Шувалова читала свої твори під чарівні мелодії українських композиторів у виконанні піаністки Жанни Станкович та скрипальки Оксани Тютюник. Вони подарували можливість насолодитися поезією в супроводі музичних творів Данила Крижанівського, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика та Жанни Станкович.

Важливо залишатися зі своїми, співпереживати їм і відчувати від них підтримку, зрештою, так само як і самому надавати її. Цьому співзвучний і один із віршів Ірини Шувалової, який так і називається «Свої».

Завершився вечір фуршетом, який підготували організатори для всіх присутніх. А ще всі охочі мали змогу придбати книги авторки, отримати її автографи та зробити спільні фотографії на пам’ять. 

Відомо, що українська поетеса, перекладачка та дослідниця Ірина Шувалова родом із Києва, проте жила також в Сполучених Штатах Америки, Греції, Великобританії та Китаї. З 2023 року вона розпочала дослідницьку роботу при Університеті Осло в Норвегії. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання докторки наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де викладала українську мову. Її докторську дисертацію було присвячено динамічним ідентичностям спільнот, які зазнали впливу війни на Донбасі, розглянутим через призму воєнних пісень.

Шувалова є авторкою п’яти поетичних книг, зокрема «Ран», «Ос», «Аз» та двомовної книги «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»), що вийшла 2019 року в американському видавництві «Lost Horse Press». Її збірка «Каміньсадліс» (2020) відзначена літературною премією «Літакцент» як поетична книга року. Найближчим часом вийде друком наступна книга під назвою «Кінечні пісні».

Вірші Ірини Шувалової друкувались в українських та закордонних виданнях, зокрема «Literary Hub», «Modern Poetry in Translation», «Words Without Borders» та багатьох інших.

Ірина Шувалова також є лавреаткою багатьох нагород, в тому числі першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2010) та премії Стівена Спендера / Йосипа Бродського (Stephen Spender / Joseph Brodsky Prize) 2012 року. Наразі її поезії вже перекладено двадцятьма дев’ятьма мовами.

Додамо, що цим заходом Ірина Шувалова розпочала свій невеличкий тур Італією, який пройде в кількох містах. З 10 травня у Венеції до неї приєднається ще одна відома українська поетеса, перекладачка та журналістка Ія Ківа.   

Також читайте інтерв’ю з українською поетесою Оксаною Стоміною: Маріуполь – моє місце сили.

Нині Оксана Стоміна знову їздить Італією, продовжуючи доносити своїм поетичним словом правду про те, що відбувається в Україні. Зокрема, днями маріупольська поетеса була учасницею культурного заходу «Європа у віршах» з нагоди Всесвітнього дня поезії в Римі.

Там ми й зустрілися з нею, щоб записати це інтерв’ю.

Усім відомо, що Ви є поетесою з Маріуполя. Це Ваше рідне місто?

Оксана Стоміна: Так, я народилася в Маріуполі й усе життя жила в цьому місті. Хоча багато подорожувала, але завжди поверталася в Маріуполь, тому що, напевне, це моє місце сили. Я дуже любила і люблю своє рідне місто. В мене з ним були ніжні, глибокі стосунки. Я його досліджувала та відкривала для себе і для інших: писала про нього, робила різні проєкти, проводила дитячі та дорослі екскурсії.

Яким пам’ятаєте своє дитинство?

Оксана Стоміна: Я пам’ятаю себе в дитинстві з дуже-дуже раннього віку. Мабуть, пам’ятаю майже усе, окрім свого народження. Я була дуже щасливою дитиною, бо в мене була любляча родина та повний набір бабусь і дідусів, які були просто ідеальні. Вони приділяли онукам велику увагу і передали багато любові. Саме у них я навчилася любити, і завдяки їм я вірю в любов, тому що я бачила цю любов з дитячих років. Зараз у мене лише приємні спогади про дитинство. Наприклад, мама писала мені дитячі вірші. А ще я дуже любила, коли вона читала мені книжки. Це було наче таке таїнство. Загалом, я з сім’єю багато подорожувала в дитинстві, бо мої батьки дуже любили подорожі.

Чи мали в дитинстві якісь мрії про доросле життя?

Оксана Стоміна: Мені згадалося, що вже у дорослому віці в мене було кілька віршів про старість. Я завжди шанобливо ставлюсь до поважного віку і до людей поважного віку. Тобто, якщо людина гідно живе – то в кінці, як результат життя, як нагороду, вона має отримати гідну старість. Але насправді це працює не завжди так. Я мріяла про щасливу, затишну старість, проте зараз, у зв’язку з війною, я стільки всього втратила, що не знаю, що буде завтра, і вже точно не розумію, якою буде моя старість. Ось про це в мене промайнула думка.

Де пройшли Ваші студентські роки?

Оксана Стоміна: Навчалася я в Білгороді ще за радянських часів. Це був єдиний раз, коли в студентські роки я тимчасово поїхала з рідного міста. Там нас навчалося двоє студентів з Маріуполя. Нам тоді казали, що ми наче з різних міст, бо інша дівчина була «просто з якогось Маріуполя», а Оксана – «з найкращого міста у світі – Маріуполя». Я завжди так закохано розповідала про своє місто. В мене було багато студентських друзів, з якими ми все життя спілкувалися, вони дуже часто приїжджали до мене в гості. Зустрічі нашої великої студентської компанії ми проводили в Україні, тому що друзі дуже любили до нас приїжджати. Кожного року ми обирали якесь місто в Україні і їхали туди. Це був Маріуполь, Харків, Полтава, Київ, Одеса, Львів… Їм завжди дуже подобалося у нас. Все було добре до 2014 року. Тоді їм по телебаченню сказали, що ми (Україна і росія, – прим. автора) вороги. Після цього, ми ще деякий час сперечалися: вони розповідали, що у нас тут нацисти в Україні. Я ж намагалася апелювати до їхнього здорового глузду і нагадувати, що їм у нас завжди було дуже комфортно: «Чому ви не вірите власним очам, не вірите своїй подрузі, а довіряєте незрозуміло кому?». Відтоді у нас контакти майже перервались саме через ставлення росії до України. Потім, десь у 2020 році, вони почали потихеньку повертатися, писати мені. Я вважала, що це визнання їхніх помилок, але насправді цього не було. Коли у 2022 році відбувся повномасштабний наступ росії на Україну знову ніхто з моїх білгородських друзів не написав, знаючи що моє місто майже стерли з лиця землі. Навіть ніхто не поцікавився чи я жива. Тому ця історія про дружбу зі студентських років є для мене досить болючою.

Чи можете пригадати, коли і як відкрили в собі здатність до написання віршів?

Оксана Стоміна: Так, я чудово пам’ятаю, коли почала писати вірші. Це було в дитинстві. Я вже тут згадувала, що мама писала для мене дитячі вірші. Власне, в поезії я і росла. Найбільше мені подобаються римовані вірші, бо, на мою думку, в них є найбільше гармонії. В мене таке враження, що я ввібрала це з молоком матері. І вже в 1-2 класі початкової школи почала писати власні вірші. Досі навіть пам’ятаю про що вони були, я писала їх на уроках.

А як саме Ви створюєте свої вірші? Як вони народжуються?

Оксана Стоміна: Я не створюю вірші, вони просто приходять. Здатність, тяжіння до поезії – це подарунок неба, долі. Це величезне задоволення писати вірші. Я щаслива й відчуваю радість, коли приходить вірш – він просто звідкись з неба падає, наче ти отримуєш подарунок.

Чи маєте інші захоплення, окрім поезії?

Оксана Стоміна: У мене багато захоплень, а найбільше захоплююсь життям, бо я дуже життєлюбна людина. Мені цікаво все різне спробувати. Із задоволенням поділяю інтереси свого чоловіка. Найбільше люблю подорожувати, кататися на лижах, грати у великий теніс, люблю море і все, що з ним пов’язано. Також мені подобається театр, кіно, музеї, книжки, мистецтво, музика, яка звучить у мене постійно. Люблю дивитись, як танцюють люди. Насправді, якщо так можна сказати, я дуже вдячний споживач культури та різного культурно-мистецького продукту. Мені цікавою є риболовля, спорт, за яким слідкую та вболіваю. Словом, я більше люблю, аніж не люблю. Щодо останнього можу віднести війну, поганих людей, зраду та злочинців.

Які асоціації викликає у Вас слово «війна»?

Оксана Стоміна: Для мене війна – дорівнює злочин. Я категорично на цьому наполягаю. Людина, яка розв’язала війну – це злочинець. Перетнути чужий кордон, окупувати чужу землю, анексувати чужу територію, вбити людину – це все злочинно і іншої думки тут бути не може. Злочинець має відповідати за свої злочини. А щодо асоціацій з цим словом, їх дуже багато і тепер стало ще більше, ніж будь-коли – кров, біль, гучні вибухи, страх, втрати, горе…

У листопаді 2023 року Ви вже були в Італії у багатьох містах з презентаціями своєї книги. Ваш нинішній тур триватиме до 5 квітня й охопить ще понад 10 міст. За якими критеріями обирали міста для творчих зустрічей?

Оксана Стоміна: За цей тур по Італії я дуже вдячна людям, які, власне, ним займаються. Здебільшого це Марина Соріна – як моя перекладачка, менеджерка та організатор цього туру, а також Андреа Гарбін – як видавець моєї книги. Вони організовували цей тур. Я не обирала міста, в яких відбуваються презентації, це все робили вони – розглядали запрошення та відповідали на них. Можу лише сказати, що у нас вже зараз є запрошення на третій тур. Адже ще є дуже багато інших міст, відвідати які нам в цьому турі просто не вистачає часу.

Окрім книги «Ненадіслані листи», чи є у Вас інші видання віршів чи прози?

Оксана Стоміна: Саме цю збірку віршів, написаних після початку повномасштабного вторгнення, я в Україні не видавала. Але в мене були й інші видання, починаючи з 2014 року. В принципі, я і займалась тим, що видавала збірки, книжки. Зокрема, в мене була збірка про війну росії проти України, називалася вона «По живому». Там було зібрано тексти письменників, поетів, журналістів, які знаходились на територіях, що були в епіцентрі подій – в Криму, на Донбасі та у Приазов’ї. Ця книга вийшла у 2016 році і з нею ми багато їздили по різних куточках України. Вона була перекладена англійською та литовською мовами. Згодом, вийшла ще одна окрема книга німецькою мовою, назва якої перекладається українською як «Війна приходить без запрошення». З цією книжкою ми їздили в Німеччину і робили там заходи. А зараз в мене буде ще одна прозова книга про війну, про події в Маріуполі. Вона вже готова і в даний час перекладається кількома мовами, зокрема, італійською. Тож, сподіваюсь, що скоро вона вийде і в Італії.

Чи можливо повернутися в минуле і щось там виправити?

Оксана Стоміна: На мою думку, в минуле повернутися не можна, але я і не схильна насправді до таких рефлексів. Я не з тих, хто шкодує про якісь свої вчинки. Я просто намагаюся не робити таких речей, про які ти потім шкодуєш.

Ким би хотіли бачити себе через 10 років?

Оксана Стоміна: Я хочу стати бабусею і бачити, як мої внуки ростуть у вільній та мирній Україні. Хочу бути щасливою і робити щасливими людей навколо себе. Мені здається, що це головне і найбільш правильно.

А якою б хотіли бачити Україну через ті самі 10 років?

Оксана Стоміна: Однозначно я хочу бачити Україну через 10 років цілісною – в межах кордонів 2013 року. Хочу, щоб всі анексовані території повернулися, щоб Україна була мирною, відбудованою, красивою країною, яка розвивається.

Нагадаємо, що наразі в Італії продовжується літературний тур Оксани Стоміної з презентаціями її двомовної збірки віршів «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite». Творчі зустрічі триватимуть до 5 квітня включно. Нижче вміщено актуальні дати заходів, міста та адреси👇

• 24/03 АНКОНА – Spazio Presente, via Buoncompagno, – ore 17:00;
• 26/03 П’ЯЧЕНЦА – Auditorium Santa Margherita, via Sant’Eufemia, 12/13 – ore 18:00;
• 27/03 БРЕШІЯ – Spazio Illich, via dei Mille, 22 – ore 20.30;
• 28/03 ПІНЕРОЛО (TO) – Бібліотека Alliaudi – ore 17:30;
• 31/03 ВЕРОНА – Casa di Ramia – ore 15:30;
• 02/04 ВЕРОНА – Palazzo Scaligero, piazza dei Signori – ore 16:00;
• 03/04 ВЕНЕЦІЯ – Circolo ARCI Franca Trentin Baratto – ore 18:00;
• 04/04 ВІТТОРІО – ВЕНЕТО – (TV) – Palazzo Todesco – ore 20:30;
• 05/04 ПАДУЯ – Patronato San Girolamo – ore 18:30.

До теми: Рим відзначив Всесвітній день поезії, Україну представляла Оксана Стоміна.

Також читайте: «Я вся тепер – про війну…» – Оксана Стоміна.

Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної, презентацію влаштують у 10 містах.

Ініціатором перекладу, видання й презентації в Італії книги Оксани Стоміної став італійський поет Андреа Гарбін. Він розповів, що познайомився з маріупольською поетесою рік тому на одному із культурних заходів у Вероні та був вражений історією життя й поезією цієї української поетеси.

Оксана Стоміна та її поезія є безпосередніми свідками того, що відбувається в Україні. Адже народившись у Маріуполі й живучи неподалік від нині сумновідомого театру, Оксана пережила ранні етапи російського вторгнення в місто, а її чоловік, один із захисників заводу «Азовсталь», і досі перебуває в російському полоні.

Андреа Гарбін вирішив, що поетичний голос Оксани Стоміної не може залишитися непочутим і що її вірші потрібно перекласти й опублікувати.

Завдяки співпраці з перекладачкою Мариною Соріною та когортою інших небайдужих людей в Італії, Андреа Гарбіну вдалося організувати тур поетеси з Маріуполя в десяти містах на півночі Італії.

• 3 листопада – Верона (18:00)
• 4 листопада – К’ярі (15:15)
• 5 листопада – Ґацольдо дельї Іпполіті (16:00)
• 7 листопада – Форлі (19:30)
• 8 листопада – Болонья (18:00)
• 9 листопада – Венеція (17:00)
• 10 листопада – Горіція (18:00)
• 12 листопада – Мілан (16:00)
• 13 листопада – Падуя (18.30)
• 15 листопада – Кастель Гоффредо (21:00)

Відомо, що збірка віршів «Lettere non spedite» вийшла друком в Італії ще влітку, а обкладинку за портретом дівчини з Маріуполем в очах намалював італійський художник Енді Толедо. Про це тоді розповіла у соцмережі сама поетеса.

«Вже кілька днів тому в Італії вийшла книжка моїх віршів, а в мене рука не підіймається написати про це, коли на передовій гинуть люди, коли атакують столицю… Втім про книжку потрібно також. Тому що видання її – це насамперед прояв підтримки Україні. Це важливо. Це є цінним. Це дорогого варте», – зазначила Оксана Стоміна.

Також вона висловила бажання, щоб ця книжка була присвятою всім – кожному, хто захищав, захищає та захищатиме українську землю і незалежність України на передовій.

Додамо, що крім італійського поета Андреа Гарбіна та української письменниці й перекладачки Марини Соріної, до складу команди організаторів італійського туру маріупольської поетеси Оксани Стоміної входять президентка асоціації «Ucraina Più – Milano APS» Ірина Луць, письменниця і перекладачка Піна Пікколо, а також викладачка кафедри усного та письмового перекладу університету Болоньї, професорка Рафаелла Бакколіні.

Нагадаємо, що в Італії вийшов журнал у пам’ять загиблої української письменниці.

Раніше ми повідомляли, що до Італії з концертами їде команда українських артистів, щоб допомогти ЗСУ.

Тур українських поетес розпочався 18 листопада й триватиме до 24 листопада включно. Зустрічі відбулися вже в Абано-Терме (18 листопада) та Болоньї (19 листопада). А сьогодні, 20 листопада, поетеси виступають у Вероні в Центрі для жінок-мігранток «Casa di Ramia». Попереду ще Тренто, Мілан і Рим.

Про це інформує міжнародна команда з міцними зв’язками в Україні та Італії «ForzaUcraina.it».

Зустріч у Тренто відбудеться у вівторок, 22 листопада, з 18.00 до 19.30. Українські поетеси стануть гостями книгарні «Due Punti» (via San Martino, 78). У Мілані захід проведуть у середу, 23 листопада, з 18.30 до 20.00 у «Жіночому домі» (via Marsala, 8/10).

Завершиться тур у четвер, 24 листопада, в Римі зустріччю, що запланована на час з 18.00 до 19.30 у відеогалереї MAXXI Національного музею мистецтв XXI століття (via Guido Reni, 4a). Доречі, в Римі до трьох українських поетес долучиться ще одна – Еліна Свенцицька.

Тур «Посадити квітку у випалену землю» – це своєрідний майданчик для голосів трьох українських поетес, чиї твори здобули міжнародні відзнаки. Його заходи покликані надати можливість спілкування Наталії Бельченко, Ії Ківі та Оксані Стоміній з громадськістю для інформування як про ситуацію людей, які перебувають в Україні, так і про тих, хто є біженцями за кордоном.

Своїми віршами поетеси намагатимуться «посадити квітку у випалену землю» України після дев’яти місяців війни. Водночас вони розмірковуватимуть про те, що означає писати під час війни, обговорюватимуть як змінюються способи, стилі та теми поезії – особливо коли все відбувається наживо, у дуже швидкий час нових технологій і соціальних медіа.

Формат зустрічей поєднує читання поезій українською та італійською мовами, інтерв’ю з поетесами, діалог із глядачами.

Координатор туру Піна Пікколо, проекції образів із України з кадрами зроблені письменницею та фотографом Заріною Забріською і письменницею та перекладачем Мариною Соріною з асоціації «Malve di Ukraine».