Ім’я української поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної в Італії знайоме вже багатьом. Зокрема, в 2023 році у видавництві «Gilgamesh Edizioni» вийшла у світ її поетична збірка «Lettere non spedite» / «Ненадіслані листи» українською та італійською мовами. Тоді ж у листопаді в 10 містах Італії відбулась серія презентацій цієї книги – то був перший італійський тур поетеси.
Нині Оксана Стоміна знову їздить Італією, продовжуючи доносити своїм поетичним словом правду про те, що відбувається в Україні. Зокрема, днями маріупольська поетеса була учасницею культурного заходу «Європа у віршах» з нагоди Всесвітнього дня поезії в Римі.
Там ми й зустрілися з нею, щоб записати це інтерв’ю.
Усім відомо, що Ви є поетесою з Маріуполя. Це Ваше рідне місто?
Оксана Стоміна: Так, я народилася в Маріуполі й усе життя жила в цьому місті. Хоча багато подорожувала, але завжди поверталася в Маріуполь, тому що, напевне, це моє місце сили. Я дуже любила і люблю своє рідне місто. В мене з ним були ніжні, глибокі стосунки. Я його досліджувала та відкривала для себе і для інших: писала про нього, робила різні проєкти, проводила дитячі та дорослі екскурсії.
Яким пам’ятаєте своє дитинство?
Оксана Стоміна: Я пам’ятаю себе в дитинстві з дуже-дуже раннього віку. Мабуть, пам’ятаю майже усе, окрім свого народження. Я була дуже щасливою дитиною, бо в мене була любляча родина та повний набір бабусь і дідусів, які були просто ідеальні. Вони приділяли онукам велику увагу і передали багато любові. Саме у них я навчилася любити, і завдяки їм я вірю в любов, тому що я бачила цю любов з дитячих років. Зараз у мене лише приємні спогади про дитинство. Наприклад, мама писала мені дитячі вірші. А ще я дуже любила, коли вона читала мені книжки. Це було наче таке таїнство. Загалом, я з сім’єю багато подорожувала в дитинстві, бо мої батьки дуже любили подорожі.
Чи мали в дитинстві якісь мрії про доросле життя?
Оксана Стоміна: Мені згадалося, що вже у дорослому віці в мене було кілька віршів про старість. Я завжди шанобливо ставлюсь до поважного віку і до людей поважного віку. Тобто, якщо людина гідно живе – то в кінці, як результат життя, як нагороду, вона має отримати гідну старість. Але насправді це працює не завжди так. Я мріяла про щасливу, затишну старість, проте зараз, у зв’язку з війною, я стільки всього втратила, що не знаю, що буде завтра, і вже точно не розумію, якою буде моя старість. Ось про це в мене промайнула думка.
Де пройшли Ваші студентські роки?
Оксана Стоміна: Навчалася я в Білгороді ще за радянських часів. Це був єдиний раз, коли в студентські роки я тимчасово поїхала з рідного міста. Там нас навчалося двоє студентів з Маріуполя. Нам тоді казали, що ми наче з різних міст, бо інша дівчина була «просто з якогось Маріуполя», а Оксана – «з найкращого міста у світі – Маріуполя». Я завжди так закохано розповідала про своє місто. В мене було багато студентських друзів, з якими ми все життя спілкувалися, вони дуже часто приїжджали до мене в гості. Зустрічі нашої великої студентської компанії ми проводили в Україні, тому що друзі дуже любили до нас приїжджати. Кожного року ми обирали якесь місто в Україні і їхали туди. Це був Маріуполь, Харків, Полтава, Київ, Одеса, Львів… Їм завжди дуже подобалося у нас. Все було добре до 2014 року. Тоді їм по телебаченню сказали, що ми (Україна і росія, – прим. автора) вороги. Після цього, ми ще деякий час сперечалися: вони розповідали, що у нас тут нацисти в Україні. Я ж намагалася апелювати до їхнього здорового глузду і нагадувати, що їм у нас завжди було дуже комфортно: «Чому ви не вірите власним очам, не вірите своїй подрузі, а довіряєте незрозуміло кому?». Відтоді у нас контакти майже перервались саме через ставлення росії до України. Потім, десь у 2020 році, вони почали потихеньку повертатися, писати мені. Я вважала, що це визнання їхніх помилок, але насправді цього не було. Коли у 2022 році відбувся повномасштабний наступ росії на Україну знову ніхто з моїх білгородських друзів не написав, знаючи що моє місто майже стерли з лиця землі. Навіть ніхто не поцікавився чи я жива. Тому ця історія про дружбу зі студентських років є для мене досить болючою.
Чи можете пригадати, коли і як відкрили в собі здатність до написання віршів?
Оксана Стоміна: Так, я чудово пам’ятаю, коли почала писати вірші. Це було в дитинстві. Я вже тут згадувала, що мама писала для мене дитячі вірші. Власне, в поезії я і росла. Найбільше мені подобаються римовані вірші, бо, на мою думку, в них є найбільше гармонії. В мене таке враження, що я ввібрала це з молоком матері. І вже в 1-2 класі початкової школи почала писати власні вірші. Досі навіть пам’ятаю про що вони були, я писала їх на уроках.
А як саме Ви створюєте свої вірші? Як вони народжуються?
Оксана Стоміна: Я не створюю вірші, вони просто приходять. Здатність, тяжіння до поезії – це подарунок неба, долі. Це величезне задоволення писати вірші. Я щаслива й відчуваю радість, коли приходить вірш – він просто звідкись з неба падає, наче ти отримуєш подарунок.
Чи маєте інші захоплення, окрім поезії?
Оксана Стоміна: У мене багато захоплень, а найбільше захоплююсь життям, бо я дуже життєлюбна людина. Мені цікаво все різне спробувати. Із задоволенням поділяю інтереси свого чоловіка. Найбільше люблю подорожувати, кататися на лижах, грати у великий теніс, люблю море і все, що з ним пов’язано. Також мені подобається театр, кіно, музеї, книжки, мистецтво, музика, яка звучить у мене постійно. Люблю дивитись, як танцюють люди. Насправді, якщо так можна сказати, я дуже вдячний споживач культури та різного культурно-мистецького продукту. Мені цікавою є риболовля, спорт, за яким слідкую та вболіваю. Словом, я більше люблю, аніж не люблю. Щодо останнього можу віднести війну, поганих людей, зраду та злочинців.
Які асоціації викликає у Вас слово «війна»?
Оксана Стоміна: Для мене війна – дорівнює злочин. Я категорично на цьому наполягаю. Людина, яка розв’язала війну – це злочинець. Перетнути чужий кордон, окупувати чужу землю, анексувати чужу територію, вбити людину – це все злочинно і іншої думки тут бути не може. Злочинець має відповідати за свої злочини. А щодо асоціацій з цим словом, їх дуже багато і тепер стало ще більше, ніж будь-коли – кров, біль, гучні вибухи, страх, втрати, горе…
У листопаді 2023 року Ви вже були в Італії у багатьох містах з презентаціями своєї книги. Ваш нинішній тур триватиме до 5 квітня й охопить ще понад 10 міст. За якими критеріями обирали міста для творчих зустрічей?
Оксана Стоміна: За цей тур по Італії я дуже вдячна людям, які, власне, ним займаються. Здебільшого це Марина Соріна – як моя перекладачка, менеджерка та організатор цього туру, а також Андреа Гарбін – як видавець моєї книги. Вони організовували цей тур. Я не обирала міста, в яких відбуваються презентації, це все робили вони – розглядали запрошення та відповідали на них. Можу лише сказати, що у нас вже зараз є запрошення на третій тур. Адже ще є дуже багато інших міст, відвідати які нам в цьому турі просто не вистачає часу.
Окрім книги «Ненадіслані листи», чи є у Вас інші видання віршів чи прози?
Оксана Стоміна: Саме цю збірку віршів, написаних після початку повномасштабного вторгнення, я в Україні не видавала. Але в мене були й інші видання, починаючи з 2014 року. В принципі, я і займалась тим, що видавала збірки, книжки. Зокрема, в мене була збірка про війну росії проти України, називалася вона «По живому». Там було зібрано тексти письменників, поетів, журналістів, які знаходились на територіях, що були в епіцентрі подій – в Криму, на Донбасі та у Приазов’ї. Ця книга вийшла у 2016 році і з нею ми багато їздили по різних куточках України. Вона була перекладена англійською та литовською мовами. Згодом, вийшла ще одна окрема книга німецькою мовою, назва якої перекладається українською як «Війна приходить без запрошення». З цією книжкою ми їздили в Німеччину і робили там заходи. А зараз в мене буде ще одна прозова книга про війну, про події в Маріуполі. Вона вже готова і в даний час перекладається кількома мовами, зокрема, італійською. Тож, сподіваюсь, що скоро вона вийде і в Італії.
Чи можливо повернутися в минуле і щось там виправити?
Оксана Стоміна: На мою думку, в минуле повернутися не можна, але я і не схильна насправді до таких рефлексів. Я не з тих, хто шкодує про якісь свої вчинки. Я просто намагаюся не робити таких речей, про які ти потім шкодуєш.
Ким би хотіли бачити себе через 10 років?
Оксана Стоміна: Я хочу стати бабусею і бачити, як мої внуки ростуть у вільній та мирній Україні. Хочу бути щасливою і робити щасливими людей навколо себе. Мені здається, що це головне і найбільш правильно.
А якою б хотіли бачити Україну через ті самі 10 років?
Оксана Стоміна: Однозначно я хочу бачити Україну через 10 років цілісною – в межах кордонів 2013 року. Хочу, щоб всі анексовані території повернулися, щоб Україна була мирною, відбудованою, красивою країною, яка розвивається.
Нагадаємо, що наразі в Італії продовжується літературний тур Оксани Стоміної з презентаціями її двомовної збірки віршів «Невідправлені листи» / «Lettere non spedite». Творчі зустрічі триватимуть до 5 квітня включно. Нижче вміщено актуальні дати заходів, міста та адреси👇
- 24/03 АНКОНА – Spazio Presente, via Buoncompagno, – ore 17:00;
- 26/03 П’ЯЧЕНЦА – Auditorium Santa Margherita, via Sant’Eufemia, 12/13 – ore 18:00;
- 27/03 БРЕШІЯ – Spazio Illich, via dei Mille, 22 – ore 20.30;
- 28/03 ПІНЕРОЛО (TO) – Бібліотека Alliaudi – ore 17:30;
- 31/03 ВЕРОНА – Casa di Ramia – ore 15:30;
- 02/04 ВЕРОНА – Palazzo Scaligero, piazza dei Signori – ore 16:00;
- 03/04 ВЕНЕЦІЯ – Circolo ARCI Franca Trentin Baratto – ore 18:00;
- 04/04 ВІТТОРІО – ВЕНЕТО – (TV) – Palazzo Todesco – ore 20:30;
- 05/04 ПАДУЯ – Patronato San Girolamo – ore 18:30.
До теми: Рим відзначив Всесвітній день поезії, Україну представляла Оксана Стоміна.
Також читайте: «Я вся тепер – про війну…» – Оксана Стоміна.
Раніше ми повідомляли, що в Італії переклали вірші поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної, презентацію влаштують у 10 містах.
